Проблеми,які треба вирішити:(бо значна частина ознак - формальні)

*низький рівнь правосвідомості (треба високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння їх використовувати)

*потреба дійового судового контролю за реалізацією чинного законодавства

*необхідність зв’язати правом (загальносоціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів

Кроки

Європейські договори про захист пра і свобод

досягнуто пріоритет прав людини;

Гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини

Громадсько-політичні рухи: сутність та типології

громадський рух - структурно неоформлене масове об'єднання громадян для виконання тактичних завдань *діяльність(як правило)-тимчасовий характер(або розпадаються, або перетворюються в нові політичні партії чи громадські організації)

Риси громад.-пол. руху:

*користуються політичними засобами;

*беруть участь у боротьбі за владу;

*беруть участь або справляють вплив на засоби здійснення влади

Поділ на 2 групи:

*з чітко вираженим політичним змістом

*із загальнодемократичним змістом

Типи політ.рухів:

*які виникли на класовій основі, - робітничий, селянський, дрібнобуржуазний;

*які виникли на класоподібній основі, - інтелігенції, військових, докласових елементів; міжкласові рухи - національно-визвольні, антифашистські й т.ін.;

*які виражають ставлення до наявного політичного та економічного устрою-консервативні, реформаторські, революційні, контрреволюційні й т.ін.;

*відзначаються ступенем і формою їхньої організованості- високоорганізовані, слабоорганізовані, стихійні

Ф-ї:

*з'єднувальна ланка між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни

*привертають увагу широких мас населення до гострих проблем

* пропонують способи вирішення проблем

Сутність, зміст і структура громадянського суспільства

Громадянське суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини. Структура гр.. сусп.. включає в себе економічні, культурні, сімейно-родинні, моральні, етнічні і правові зв´язки, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами, соціальними групами та іншими суб´єктами політичного життя.

У взаємовідносинах гр.. сусп.. і правової держави - пріоритет громадянського суспільства над державою. Сфера гр.. сусп пошир. на ті суспільні відносини, які перебувають поза безпосереднім державним управлінням, хоча вони і регулюються законами.

Соціальна значущість: створює умови для діяльності недержавним об´єднанням і асоціаціям, запобігає можливому встановленню державної монополії, обмежує поле державного регулювання.

Це інтеграції людей для захисту своїх інтересів шляхом самоврядування, протистояння державній інтеграції. Це — поле особистої автономії громадян, їхньої самореалізації на основі індивід. свободи, де домінують громадян. цінності, реалізуються відносини довіри і солідарності.

Основою гр.. сусп.. є поділ і різноманітність, механізм стримування та урівноваження. Елементи гр.. сусп.. мають відповідати та­ким вимогам: 1) економічна система діє за принципами самоорганізації, са­морегулювання, самоуправління; 2) соціальна система має чітко виражене структурне оформ­лення; 3) політична система виступає, з одного боку, в формі ме­ханізму узгодження соціальних інтересів в суспільстві, а з іншого.

Економічною основою гр.. сусп.. є власність у різних формах (приватна, кооперативна, асоційована, колективна тощо), яка забезпечує реальну економічну, політичну і соціальну свободу.

Найвища соціальна цінність гр. сусп. - свобода особистості, вільний вибір форм її економічного, політичного і культурного життя.

 

Політичні партії: сутність, поняття, типологія та функції.

Політична партія —особлива інституційована спільність людей, об´єднаних ідеологічно й організаційно з метою завоювати (шляхом виборів або іншими способами), утримувати і використовувати державну владу для реалізації інтересів певних спільностей. Для цього партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави..

Партія не повинна допускати переважання інтересів її керівництва над інтересами рядових членів. Вона має постійно продукувати нові ідеї. Ідеальній партії властива пластичність, здатність змінювати структуру, постійно розвиватися.

Основні функції політичних партій: Б-ба за владу, за використання її або за контроль над нею; виявлення, формування й обґрунтування інтересів відповідних верств і груп, визначення цілей і завдань, принципів та засобів досягнення їх; формування громадської думки, вплив на неї з метою залучити на свій бік якомога більше число прихильників; формування й добір кадрів для партії, державних структур та різних громадських організацій; розроблення та здійснення політичного курсу; політична соціалізація — передавання традицій від одного покоління іншому, політичне виховання суспільства загалом або певної його частини тощо.

Основними шляхами виникнення партій є: 1) шлях знизу— партія виникає з певних об'єднань; 2) шлях зверху — партія виникає внаслідок об'єднання навколо лідерів.
Є декілька критеріїв класифікації політичних партій: 1. З огляду на соціальну базу: буржуазні; дрібнобуржуазні; селянські; пролетарські тощо.
2. За ідеологічними особливостями: консервативні; ліберальні; соціалістичні; соціал-емократичні; комуністичні. 3. За ставленням до суспільних перетворень: реформаторські; радикальні; консервативні. 4. За політичним темпераментом:

ліві або партії змін, які виступають за революційні зміни в суспільстві й орієнтують на соціальний захист трудящих, соціально орієнтовану економіку та поглиблення демократизації в суспільстві;

праві або партії порядку, які виступають за збереження засад сучасного суспільства.
Типології партій, розроблена в середині XX ст. М. Дюверже:
1. Кадрові партії (організаційно неоформлені): відсутність інституції офіційного членства, жорсткого організаційного зв'язку пересічних партійців та керівництва. Немає квитків, членських внесків тощо. Головне в діяльності таких партій — виборча б-ба, «полювання за голосами виборців», а головна мета — перемога на виборах. Основна сила у здійсненні політики партії - професійні партійні чиновники. Класичний зразок — республіканська і демократична партії США, консервативна партія Великобританії.
2. Масові партії (організаційно сформовані): наявність централізованого партійного апарату, який формується з функціонерів, чіткою організаційною структурою, організованого зв'язку керівних органів з низовими організаціями, оформленим членством, квитками, внесками, обов'язковістю статутних вимог та партійною дисципліною. Класичний приклад — лейбористи в Англії.
Пізніше цю класифікацію доповнили француз Ж. Шарло та американець Дж. Сарторі.
3. Універсальні партії (партії виборців)— виникають навколо одного загальнонац. лідера, здатного об'єднати різні прошарки населення, що мають неспівпадаючі, але близькі інтереси.

Політичні партії і партійні системи.

Партійна система - структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та ін.. інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності. У політології партійні системи характеризуються як невід’ємна складова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють: право партій на формування власної системи правління; сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві; сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним з найпоширеніших підходів до типології партійних ситем є виділення одно-,двох- і багатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво у парламенті. У багатопартійній політичній системі парламентська більшість побудована на комбінації основних партій, представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюються і уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п’яти партій, жодна з котрих не перважає. Вони змушені ти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вони утворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствах існує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил у невеликої кількості партій.