про отримання копій обвинувального акта, цивільного позову та реєстру матеріалів досудового розслідування

 

Я, підозрюваний Бистрицький Р.В., відповідно до ст. 293 КПК України даю цю розписку слідчому Іванову І.І. в тому, що я отримав копії обвинувального акта у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 100016 від 19 листопада 2012 року на _____ арк. в одному примірнику, цивільного позову на ___ арк. в одному примірнику, а також копію реєстру матеріалів досудового розслідування на _____ арк. в одному примірнику.

 

Підпис 16 грудня 2012 року

 

Інформація про авторів:

Алфьоров Сергій Миколайович – ректор Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, заслужений юрист України;

Гаркуша Аліна Григорівна – викладач кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ;

Гриза Олександр Вікторович – начальник слідчого управління УМВС України в Дніпропетровській області;

Захарко Андрій Володимирович – доцент кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, доцент, кандидат юридичних наук;

Литвинов Валерій Валентинович – старший викладач кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук;

Міщенко Станіслав Миколайович – в.о. голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслужений юрист України;

Обушенко Олександр Миколайович – т.в.о. першого проректора з навчально-методичної та наукової роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент;

Рогальська Вікторія Вікторівна – доцент кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ;

Сліпченко Володимир Іванович – начальник кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент;

Смирнов Євген Віталійович – адвокат, голова Асоціації правників України в Дніпропетровській області;

Солдатенко Олена Анатоліївна – професор кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент;

Статіва Іван Ігорович – старший викладач кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук;

Петелюк Ольга Миколаївна – начальник методичного сектору Інституту кримінально-виконавчої служби, кандидат юридичних наук;

Погорецький Микола Анатолійович – завідувач кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук. професор, заслужений діяч науки і техніки України;

Примаченко Віталій Федорович – начальник кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук;

Татаров Олег Юрійович – заступник начальника Головного слідчого управління МВС України, кандидат юридичних наук, доцент;

Ткачук Олег Степанович – суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вчений секретар Науково-консультативної ради при ВССУ, кандидат юридичних наук, доцент;

Фаринник Василь Іванович – начальник Головного слідчого управління МВС України кандидата юридичних наук, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України;

Цуцкірідзе Максим Сергійович – начальник відділу Головного слідчого управління МВС України, кандидата юридичних наук;

Черняк Наталія Петрівна – доцент кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук;

Шевчишен Артем Вікторович – заступник начальника слідчого відділу Броварського МВ ГУМВС України в Київській області, кандидат юридичних наук;

 

[1] Досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК)

[2] ЄРДР – це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у п. 2.1 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до ЄРДР.

[3] Зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Генеральної прокуратури України від 14.11.2012 р. № 113.

[4] Із змінами і доповненнями внесеними на підставі Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-VI від 13 квітня 2012 року.

[5] Тут і далі термін «громадянин» буде вживатися в широкому розумінні, позначаючи одночасно три категорії осіб: громадян України, громадян (підданих) інших держав та осіб без громадянства.

[6] Поряд з кримінальною процесуальною процедурою реагування на заяви про кримінальні правопорушення, існують також інші процедури, зокрема, передбачена законом України «Про звернення громадян».

[7] Виходячи з того, що на момент підготовки цього видання ще не прийнято законодавство, яке б визначало перелік кримінальних проступків, категорії «кримінальне правопорушення» та «злочин» будуть використовуватися як фактично тотожні.

[8] Окрім слідчого та прокурора, право яких приймати заяви про кримінальні правопорушення прямо передбачене в ч. 4 ст. 214 КПК, ця норма передбачає таке право для «інших уповноважених осіб». Хто відноситься до таких осіб, КПК України не роз’яснює. Для підрозділів МВС України це питання врегульоване в Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України № 1050 від 19.11.2012. У п. 2.1 цієї інструкції вказано, що приймати заяви мають право: оперативний черговий або інша службова особа з числа членів основної чи додаткової слідчо-оперативної групи або інші службові особи, які додатково призначені керівником міськрайліноргану внутрішніх справ (оперативний черговий МВС, ГУБОЗ МВС, ГУМВС, УМВС, помічник начальника – оперативний черговий, помічник начальника чергової частини – оперативний черговий, старший оперуповноважений (оперуповноважений) – черговий, старший інспектор (інспектор) – черговий, помічник оперативного чергового міськрайліноргану внутрішніх справ та працівники інших структурних підрозділів, призначені підмінними черговими в установленому порядку).

[9] При роз’ясненні прав слід враховувати, що КПК України розрізняє поняття «заявник» та «потерпілий». Заявником є особа, яка заявила про кримінальне правопорушення, яким їй особисто не завдано шкоди (ст. 60 КПК України), а потерпілим (на момент прийняття заяви) вважається особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди (ст. 55 КПК України). При цьому відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину підлягають як заявник, так і потерпілий, але тільки у разі досягнення ними шістнадцятирічного віку.

[10] Перелік відомостей, які потрібно з’ясувати при отриманні заяви, залежить від особливостей конкретної життєвої ситуації. Для того, щоб визначитися з потрібним обсягом відомостей, посадова особа, яка приймає заяву, вже на початку її прийняття повинна висунути одну або декілька версій щодо можливої кваліфікації діяння та цілеспрямовано з’ясовувати у заявника ті відомості, які дозволяють настільки чітко визначитися з кваліфікацією діяння, наскільки це можливо на цьому етапі провадження.

[11] Клопотання потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання.

[12] Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

[13] Повноваження проводити допит потерпілого мають: (а) слідчий; (б) начальник органу досудового розслідування; (в) співробітник оперативного підрозділу (тільки за дорученням слідчого, прокурора); (г) співробітники інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства (тільки у провадженні щодо кримінальних проступків).

[14] Законодавство не містить вичерпного переліку відомостей про потерпілого, котрі потрібно зазначати у протоколі. Тому наведений перелік є орієнтовним та може змінюватися залежно від обставин кримінального провадження.

[15] За наявності відповідних підстав до проведення допиту потерпілого можуть залучатися: (а) законний представник потерпілого (залучається обов’язково у випадках, коли потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку визнаний недієздатною або обмежено дієздатною – ч. 1 ст. 59 КПК); (б) представник потерпілого (залучається за бажанням потерпілого); (в) педагог або психолог (залучається обов’язково для допиту малолітнього або неповнолітнього потерпілого); (г) лікар (для допиту малолітнього або неповнолітнього потерпілого залучається за наявності потреби); (ґ) перекладач або сурдоперекладач (залучається у випадках, якщо потерпілий не володіє мовою, на якій ведеться судочинство); (д) сторона захисту, якщо вона заявила клопотання про допит потерпілого (обов’язково за винятком випадків письмової відмови від участі або коли через специфіку допиту їх присутність неможлива); (е) поняті (за розсудом слідчого або для засвідчення факту відмови допитуваної особи підписати протокол); (є) спеціаліст.

[16] Відповідно до положень ч. 1 ст. 107 КПК, за клопотанням учасників кримінального провадження застосування технічних засобів фіксації слідчої (розшукової) дії (в тому числі й допиту потерпілого), є обов’язковим.

[17] Мається на увазі той спосіб, котрий пов'язаний з меншим обмеженням прав та свобод людини – у тому числі без проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

[18] Ця підстава є загальною, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК, можливість отримання доказів або перевірку раніше отриманих доказів є метою проведення всіх слідчих (розшукових) дій.

[19] Під час складання цього процесуального документа та подальшого його зберігання в матеріалах кримінального провадження слід враховувати положення відомчих нормативно-правових актів, які будуть регламентувати порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій та зберігання отриманих результатів відповідно до режиму таємності.

[20] Такими випадками є: неможливість безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; необхідність забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідність ужиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування; наявність інших підстав, визначених слідчим (прокурором або слідчим суддею) достатніми.

[21] КПК не містить вичерпного переліку відомостей про особу, яка впізнає, котрі потрібно зазначати у протоколі. Тому наведений перелік є орієнтовним та може змінюватися залежно від обставин кримінального провадження.

[22] З 01 січня 2013 року почнуть функціонувати центри з надання вторинної правової допомоги, котрі відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року 1363 “Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної правової допомоги про випадки затримання осіб” зобов’язані забезпечити прибуття призначеного Центром адвоката протягом однієї години (а у виняткових випадках – не пізніше, ніж упродовж шести годин) з моменту отримання відповідного доручення.

[23] Відповідно до ч. 1 Прикінцевих положень КПК України, ч. 1 ст. 45 КПК України вводиться в дію через рік після створення Єдиного реєстру адвокатів України.

[24] Відповідно до абз. 5 ч. 1 Прикінцевих положень КПК, ч. 2 ст. 45 КПК вводиться в дію через рік після створення ЄРАУ, тобто через рік з дня повідомлення Радою адвокатів України на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України про початок функціонування ЄРАУ(ч 1 Прикінцевих положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року (далі-Закон)).

[25] Запобігання спробам підозрюваного: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, фахівця в цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється.

[26] Застосовуючи запобіжний захід (окрім тримання під вартою) слідчий суддя зобов’язує підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, а саме: прибувати до визначеної службової особи зі встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

[27] Відповідно до ст. 85 КПК, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (про предмет доказування див. ст. 91 КПК), та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

 

[28] Відповідно до ст. 85 КПК, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (про предмет доказування див. ст. 91 КПК), та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

 

[29] Про правила та спосіб проведення допиту підозрюваного див. коментар до протоколу допиту підозрюваного.

[30] Зазначаючи адресат, не слід вказувати анкетні дані слідчого судді, оскільки слідчий суддя визначається автоматизованою системою документообігу суду (в порядку, передбаченому ст. 35 КПК України).

[31] Чітке визначення предмета пошуку є додатковою гарантією дотримання конституційних прав особи, на що неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини (див., зокрема, справу «Смірнов проти Росії» від 07.06.2007).

[32] Відповідно до ч. 4 ст. 223 КПК, проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

[33] Висновок про неможливість оскарження ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку або про відмову в наданні дозволу на його проведення випливає зі змісту ст. 309 КПК, котра надає вичерпний перелік рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені (у цьому переліку немає ухвал про дозвіл на проведення обшуку або про відмову в наданні такого дозволу).

[34] Необхідно точно зазначити місто, район, вулицю, номер будинку, номер корпусу, номер квартири. Допущення помилки в цих даних призведе до неможливості проведення обшуку, а тому необхідно приділити належну увагу до правильності внесення зазначених даних.

[35] Необхідно вказати прізвище, ім’я та по батькові такої особи, її дату народження. Це необхідно для запобігання непорозумінь у разі, якщо в квартирі проживають особи зі схожими прізвищами чи іменами.

[36] Речі, документи, або особи, які підлягають відшуканню, повинні бути чітко зазначені, що є додатковою гарантією дотримання конституційних прав особи. На це неодноразово звертав увагу Європейський Суд з прав людини (див., зокрема справу «Смірнов проти Росії» від 07.06.2007 р.).

[37] У протоколі обшуку повинні фіксуватися всі пошукові дії, які здійснює слідчий (прокурор), і в тій послідовності, у якій вони були здійснені. Необхідно вказувати, у яких приміщеннях, кімнатах проводився обшук, які предмети були вилучені з того чи іншого приміщення.

[38] Якщо речі чи документи знайдено під час обшуку, вони підлягають негайному огляду та опечатуванню із засвідченням підписами осіб, котрі брали участь у проведенні обшуку. У разі, якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов’язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються в такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд та опечатування.

[39] Частина 2 ст. 168 КПК України передбачає можливість тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду. Тимчасово вилучене майно, за ст. 167 КПК України, повинно бути повернено власникові, або ж своєчасно вирішено питання про направлення клопотання до слідчого судді про арешт майна. Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після його вилучення, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

[40] У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.