Коментар до пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого

Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки потерпілого – це процесуальний документ, який вручається особі після подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або про визнання її потерпілим у конкретному кримінальному провадженні.

Мета вручення пам’ятки полягає у документальному підтвердженні роз’ясненні прав і обов’язків потерпілого передбачених КПК.

Суб’єктом вручення пам’ятки є посадова особа, яка прийняла заяву від потерпілого.

Потерпілим у кримінальному провадженні визнається:

1) фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано один або декілька видів шкоди, а саме:

- моральну шкоду;

- фізичну шкоду;

- майнову шкоду.

2) юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнову шкоду (ч. 1 ст. 55 КПК).

Згідно зі змістом ч. 2 ст. 55 КПК особа може/повинна визнаватися потерпілою у двох випадках:

- з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або;

- з моменту подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Отже лише з настання однієї з двох зазначених у ч. 2 ст. 55 КПК подій особа отримує статус потерпілого і на неї починають поширюватись права та обов’язки вказаного суб’єкта кримінально-процесуальних відносин.

Особливості роз’яснення прав потерпілому. Статтею в якій уніфікована більша частина прав потерпілого є ст. 56 КПК. Однак відповідно до змісту п. 14 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий має право користуватися і іншими правами, крім тих, що передбачені ст. 56 КПК.

З тактичної точки зору вважається доцільним роз’яснити потерпілому спочатку загальні права, а потім враховуючи стадійну будову кримінального процесу, закцентувати увагу на особливостях їх реалізації під час досудового провадження та в судових інстанціях.

Так, потерпілому повинно бути роз’яснено, що згідно із п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК він, як суб’єкт кримінального провадження відноситься до сторони обвинувачення.

Крім того слід наголосити, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК (ч. 2 ст. 22 та ч. 1 ст. 93 вказаного кодексу).

Також потерпілому роз’яснюється, що відповідно до ч. 3 ст. 93 КПК він має право здійснювати збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Особливості реалізації прав потерпілого на досудовому провадженні:

- ініціювати проведення слідчих (розшукових) дій потерпілий може шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК[11] (ч. 3 ст. 93 КПК);

- у випадках передбачених ст. 477 КПК (справи приватного обвинувачення) розпочинати кримінальне провадження лише на підставі своєї заяви (ч. 4 ст. 26 КПК);

- у випадку винесення слідчим (прокурором) постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій він може оскаржити її слідчому судді в порядку передбаченому гл. 26 КПК (ч. 3 ст. 93 КПК);

- звернення до прокурора, слідчого судді з клопотанням, в якому викласти обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК (ч. 6 ст. 28 КПК);

- у випадку проведення обшуку (ч. 1 ст. 236), огляду (ч. 3 ст. 237), слідчого експерименту (ч. 3 ст. 241) та ін. слідчих (розшукових) дій потерпілий може приймати в них участь, коли він є ініціатором їх проведення (ч. 6 ст. 223 КПК) або за рішенням слідчого, якщо останній визнає це за доцільне;

- потерпілий має право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів (ч. 8 ст. 95 КПК);

- за клопотанням потерпілого слідчий, прокурор зобов’язаний на підставі ч. 1 ст. 221 КПК надати йому матеріали досудового розслідування для ознайомлення до його завершення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню.

- участь у кримінальному провадженні представника потерпілого не звужує процесуальних прав потерпілого (ч. 4 ст. 20 КПК);

 

Особливості реалізації прав потерпілого на судових стадіях:

- під час судового розгляду потерпілий має право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими (ч. 3 ст. 89 КПК);

- обов’язок доказування обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК, за винятком випадків, передбачених в ч. 2 ст. 92 КПК[12], у встановлених КПК випадках може бути покладено на потерпілого (ч. 1 ст. 92 КПК);

- у випадку використання документу як доказу для підтвердження факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження потерпілий зобов’язаний надати суду оригінал документа (ч. 3 ст. 99 КПК);

- шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення може бути відшкодована обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою на будь-якій стадії кримінального провадження (ч. 1 ст. 127 КПК);

- потерпілий має право відповідно до ст. 468 КПК укласти угоду про примирення з обвинуваченим (а на досудовому етапі з підозрюваним).

Особливості роз’яснення обов’язків потерпілому. Загальною статтею яка регламентує обов’язки потерпілого є ст. 57 КПК, однак в окремих випадках на потерпілого можуть бути покладені і інші обов’язки. Наприклад, обов’язок давати правдиві показання - за давання завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 224 КПК).

За невиконання процесуальних обов’язків на потерпілого може бути покладене грошове стягнення (гл. 12 КПК).

Так, наприклад, якщо потерпілий, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

- від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

- від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

За злісне ухилення від явки потерпілий може нести і іншу відповідальність, встановлену законом (ч. 3 ст. 139 КПК).

Потерпілий зобов’язаний письмово підтвердити прокурору факт надання йому доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст. 290 КПК).

Витрати, та їх компенсація. Згідно з ч. 2 ст. 120 КПК витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, який надає йому правову допомогу за договором, несе потерпілий.

У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (ч. 1 ст. 124 КПК).

Слід враховувати, що:

- відповідно до ч. 7 ст. 55 КПК особа може визнаватися потерпілою лише за її письмовою згодою, а саме подання заяви у порядку передбаченому ч. 2 ст. 55 КПК;

- за відсутності письмової згоди особи про визнання її потерпілою, за рішенням слідчого (прокурора) вона може залучена до кримінального провадження як свідок (крім справ приватного обвинувачення). Наприклад, за необхідності її допиту про обставини кримінального правопорушення, що викликало значний суспільний резонанс (ч. 7 ст. 55 КПК);

- за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у ч. 1 ст. 55 КПК, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді (ч. 5 ст. 55 КПК);

- потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства (ч. 4 ст. 55 КПК);

- у випадку настання смерті потерпілого за наслідками вчиненого кримінального правопорушення потерпілим може бути визнано одного з його близьких родичів або членів сім’ї (ч. 6 ст. 55 КПК);

- в тих випадках коли особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви про визнання потерпілим, вказане право також може поширюватися на близьких родичів чи членів сім’ї такої особи (ч. 6 ст. 55 КПК);

- за умови настання випадків передбачених ч. 6 ст. 55 КПК потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано і кілька осіб.

 

Слідчому / керівнику _ _________________________________

(найменування органу досудового

_ _________________________________

розслідування / іншого підрозділу органу

_ _________________________________ внутрішніх справ, ініціали, прізвище)

Д О Р У Ч Е Н Н Я