Поняття державного режиму та його види.

Державний режим — це сукупність способів та методів здій­снення державної влади у суспільстві.

Поняття "державний режим" не тотожне поняттю "політичний режим", хоча за значенням вони близькі одне до одного. Державний режим — це різновид політичного режиму, який має більш широке значення ніж державний режим. До поняття "політичний режим" вхо­дять не тільки методи діяльності державних органів, а й форми діяль­ності всіх елементів політичної системи суспільства: політичних пар­тій, громадських організацій та інших об'єднань громадян.

На відміну від форми державного правління та форми держав­ного устрою, які характеризують організаційну сторону форми держа­ви, державний режим характеризує порядок діяльності держави, ви­значає ії функціональне спрямування. Державний режим є найбільш нестійким елементом форми держави.

Залежно від наявності та розвитку інститутів демократії, держа­вний режим поділяють на демократичний та антидемократичний.

 

Ознаки демократичного державного режиму.

 

Демократичний режим — це вид державного режиму, при якому державна влада здійснюється на основі рівної участі грома­дян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

 

Демократичному режиму притаманні наступні ознаки:

· безпосередня участь народу в здійсненні державної влади;

· виборність вищих органів державної влади, існування інститу­тів безпосередньої та представницької демократії;

· плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

· рівність усіх громадян перед законом, гарантування з боку держави здійснення ними своїх прав та виконання своїх обов'язків;

· демократизм правосуддя, забезпечення верховенства права;

· поєднання правління більшості та захисту прав меншості, іс­нування легальної політичної опозиції;

· взаємна відповідальність держави перед особою і особи перед державою;

· можливість створення і вільного функціонування політичних партій та інших громадських об'єднань.

 

Демократичний режим існує у наступних формах:

· 1) ліберально-демократичний, який заснований на системі гума­ністичних принципів здійснення державної влади, визнанні сво­бод і прав людини, забезпеченні рівності всіх перед законом;

· 2) консервативно-демократичний, який заснований переважно на демократичних принципах державного управління, що склалися історично та є характерними саме для цієї держави, яка не бажає перейти до нових форм і методів державного управління;

· 3) радикально-демократичний, який здійснюється шляхом пос­тійного введення нових форм реалізації державної влади, вико­ристання рішучих заходів щодо підвищення ефективності дер­жавного управління.

 

Різновиди антидемократичного державного режиму та їх ознаки.

Антидемократичний режим — це вид державного режиму, при якому державна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорсткими методами шляхом порушення прав і свобод лю­дини та усуненням можливостей для вільного волевиявлення ін­тересів різних груп населення.

 

Антидемократичному режиму притаманні наступні ознаки:

· відсутність правових механізмів та інших гарантій здійснення прав і свобод громадян;

· надмірна централізація державної влади, її концентрація в ру­ках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи;

· повний контроль держави над усіма сферами суспільного життя;

· застосування неправових засобів здійснення державної влади та примусових методів управління;

· ігнорування релігійних поглядів населення, інтересів націона­льних меншин та інших груп людей.

 

Антидемократичний режим існує у наступних формах:

1) деспотичний, який характеризується зосередження в руках од­нієї особи (деспота) всієї повноти державної влади та повній безправності підданих. Деспотія притаманна абсолютним монар­хіям періоду рабовласництва;

2) тиранічний, який характеризується зосередженням в руках од­нієї особи (тирана) всієї повноти державної влади, яку він, на відміну від деспотії, одержав не за правом успадкування, а вна­слідок узурпації, насильницького захоплення влади шляхом державного перевороту. Для тиранії характерне панування жо­рстких способів здійснення державної влади, свавілля, безза­коння;

3) тоталітарний, який характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, здійсненням диктатури однієї партії та забороною діяльності опозиційних партій і організацій, відсутність реальних прав і свобод грома­дян, принципу розподілу влади та органів місцевого самовряду­вання, наявність всеохоплюючого контролю з боку держави над усіма сферами суспільного та особистого життя, нав'язування єдиної офіційної державної ідеології, відсутність вільного воле­виявлення і врахування інтересів усіх груп і верст населення, примат держави над правом;

4) авторитарний, який характеризується значним зосередженням державної влади в руках однієї або кількох осіб, звуженням по­літичних прав і свобод громадян, політичних партій та громад­ських об'єднань, недопущенням політичної опозиції, наявністю єдиної, обов'язкової політичної ідеології, приниженням ролі представницьких органів влади, використанням насильства і позасудових методів примусу людей, спиранням на поліцейські та військові апарати.

Особливості соціально-економічного, політичного розвитку кра­їн світу визначають різноманітність державних режимів, яких на сьо­годні у "чистому" вигляді практично не існує.

У сучасному світі, при будь-якому державному режимі завжди проявляються поєднання рис авторитаризму і демократизму.

 

Теорії виникнення права.

 

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння виникнення права, його ролі в суспільстві, характеру взаємин з іншими соціальними явищами, функціонування. Пізнавальна цінність цих теорій полягає в тому, що через різні пояснення (аргументацію) генезису права простежуються етапи і напрями правового мислення різних поколінь людства.

Розглянемо основні теорії виникнення права.

1.Теократична теорія (Давньогрецькі міфи, іудаїзм, християнство, іслам) пояснює виникнення права творінням Бога безпосередньо або через його посланців, пророків чи правителів (породження права Зевсом і Фемідою - богинею правопорядку; проведення волі Божої щодо права у проповідях Христа, Мойсея, Мухаммеда).

2.Теологічна теорія

3.Природно-правова теорія

4.Історична школа права

 

Причини виникнення права та способи формування правових норм.

Праворозуміння — інтелектуальний процес осмислення права, певне його бачення, виражене в конкретних концепціях про його сутність, форми та функціонування. Це сукупність (або система) уявлень (або знань) про те, що є таке право за своєю суттю та змістом, яка мета його існування, яка його соціальна сутність, соціальна цінність та соціальне призначення для суспільства, у яких формах існує та реалізується право, носієм яких є певний носій праворозуміння (суб'єкт праворозуміння).

 

Поняття праворозуміння, види та його основні підходи

Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть. Будь-яка методологія (а їх безліч у теорії держави і права) пов'язана з конкретним праворозумінням (баченням права). По суті, праворозуміння (правоуявлення, право-погляд) є вторинним, похідним від усього правового, що реально діє; воно залежить від особливостей правосвідомості, інтелекту його носія. Тому праворозуміння не можна зводити лише до визначення поняття «право».

 

Основні концепції праворозуміння.