Забезпечення вібробезпечних умов праці. Засоби індивідуального захисту від шкідливої дії шуму та вібрації.

Вібробезпечного називаються умови праці, при яких виробнича вібрація не чинить на працюючого несприятливого впливу, в крайніх своїх проявах приводить до професійного захворювання (наприклад, вібраційної хвороби). Вібробезпечного умови праці забезпечуються застосуванням вібробезпечних машин; застосуванням засобів віброзахисту, що знижують впливає на працюючих вібрацію на шляхах її поширення; проектуванням технологічних процесів та виробничих приміщень, які забезпечують неперевищення гігієнічних норм вібрації на робочих місцях; організаційно-технічними заходами, спрямованими на поліпшення експлуатації машин, своєчасний їх ремонт і контроль вібраційних параметрів; розробкою раціональних режимів праці та відпочинку.

Вібронебезпечних вважаються машини, які хоча б при одному з режимів експлуатації генерують вібрації, що вимагають для забезпечення вібробезпечних умов праці застосування додаткових заходів і засобів щодо захисту працюючих.
Зниження вібрації машини полягає, в основному, у зменшенні динамічних процесів, що викликаються ударами, різкими прискореннями і т. п. Усунення дисбалансу обертових мас досягається ретельної балансуванням. Застосовується також вібродемпфірованіє - перетворення енергії механічних коливань системи в інші види енергії, наприклад теплову при нанесенні на поверхню шарів пружно-в'язких матеріалів, що володіють великими втратами на внутрішнє тертя. Виброгашение проводиться шляхом введення в систему додаткових реактивних опорів. Віброізоляція здійснюється за допомогою введення в систему додаткової пружного зв'язку, що перешкоджає передачі вібрації від машини (джерела коливання) до основи або складним елементам конструкції. При використанні в технічних процесах вібронебезпечних машин потрібно застосовувати методи, що знижують параметри вібрації на шляхах розповсюдження від джерела збудження (включаючи кошти інді-ального захисту),

Для виключення контакту працюючих з вібруючими поверхнями за межами робочого місця необхідно небезпечні з точки зору вібрації ділянки виділяти огорожами, написами, попереджувальними знаками, забарвленням і т. п.

Радикальним напрямом боротьби як з вібрацією, так і з шумом є виключення галасливих і вібронебезпечних технологічних процесів. Велике значення має встановлення раціональних режимів праці та відпочинку. Рекомендується, щоб загальний час контакту з вібруючими машинами, вібрація яких відповідає допустимим рівням, не перевищувала 2 / 3 тривалості робочого дня, а безперервна тривалість впливу вібрації, включаючи мікропаузи, 15... 20 хв.

До засобів індивідуального захисту від шуму належать:
– протишумні навушники, які закривають вушну раковину;
– протишумні вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід;
– протишумні шоломи – закривають усю голову. Їх застосовують у сполученні з навушниками;–протишумні костюми. – застосування малошумного обладнання, заміна металевих частин на пластмасу, установка глушителів і т. д;– установка обладнання на демпфіруючих прокладках;– розміщення джерел шуму в шкірі, приміщеннях і т. д. зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;– установка “антизвуку”, тобто джерела, рівного за величиною і проти-лежного за фазою звуку – архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, обладнання, захисні зелені смуги, екрани і т. д.);– звукоізолюючі кабіни, акустичні екрани місць роботи;– оснащення шумних машин і технологій засобами дистанційного телеавтоматичного управління

До засобів індивідуального захисту від впливу вібрації відносяться рукавиці та рукавички з віброзахисними прокладками, вібродемпфірующіх «килимки-мати», взуття з віброзахисної устілкою, що виготовляється з пластмаси, гуми або повсті.

 

43.Поняття про горіння. Види і умови горіння матеріалів і речовин. Правильна організація протипожежних заходів і гасіння пожеж неможливі без чіткого розуміння сутності хімічних та фізичних процесів, які відбуваються під час горіння речовин. Тому досконале знання цих процесів дає можливість у разі необхідності швидко припиняти їх протікання та успішно боротися з вогнем. Горіння - це екзотермічна реакція окиснення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я та (або) світінням (ДСТУ 2272-93). Дим - видимі тверді та (або) рідинні часточки в газах, утворені внаслідок горіння або піролізу матеріалів. Полум'я - зона горіння в газовій фазі з видимим випромінюванням світла. Світіння - безполуменеве горіння матеріалу (речовини) у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння (наприклад, тління). горіння являє собою комплекс взаємопов'язаних хімічних і фізичних процесів. Основними такими процесами є: виділення значної кількості тепла; швидке хімічне перетворення горючої речовини внаслідок реакції окиснення. Найбільш загальною властивістю горіння є властивість утвореного осередку полум'я переміщуватися по всій горючій суміші шляхом передавання тепла або дифузії активних частинок із зони горіння до свіжої суміші. У першому разі реалізується тепловий, а в другому - дифузний механізм поширення полум'я. Зазвичай, горіння протікає за комбінованим тепловим дифузним механізмом. В основному розрізняють такі види горіння: - за кількістю окисника: повне та неповне; - за швидкістю поширення полум'я: дефлаграційне (від кількох сантиметрів до кількох метрів за секунду), вибухове (десятки, сотні метрів за секунду), детонаційне (тисячі метрів за секунду); - за агрегатним станом речовин, що беруть участь у процесі горіння: гомогенне (речовини мають однаковий агрегатний стан, наприклад, горіння горючих газів на повітрі) та гетерогенне (речовини мають різний агрегатний стан і наявна межа їх розподілу, наприклад, горіння рідин і твердих речовин на повітрі). Повне горіння відбувається, якщо є достатня кількість окисника. Під час такого горіння утворюються продукти, нездатні до подальшого окиснення та горіння (діоксид вуглецю, водяна пара, сірчаний ангідрид тощо). Для повного горіння горючої речовини на повітрі необхідна його відповідна кількість. Так, для повного горіння 1 кг деревини необхідно 4,18 м3 повітря, 1 кг торфу- 5,8 м3, 1 кг бензину - 10,25 м3, 1 кг пропану - 23,8 м3. Якщо кількість окисника є недостатньою, то горіння буде неповним і реакція окиснення речовини пройде не до кінця. Під час неповного горіння утворюються, як правило, токсичні та горючі речовини (монооксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти тощо), які за певних умов здатні до подальшого горіння. Ознакою неповного горіння є дим. У більшості випадків на пожежах спостерігається неповне горіння речовин і як наслідок - значне виділення диму. Треба зазначити, що під час повного горіння ефективність згорання палива є значно вищою. При неповному горінні 1 кг вугілля утворюється майже в чотири рази менше тепла, ніж при його повному горінні. Крім того, з витяжної труби опалювальної установки йде дим та іноді летить сажа. Якщо при гомогенному горінні горюча речовина та окисник не перемішані між собою, то відбувається дифузне горіння. У цьому випадку швидкість горіння є відносно невисокою, оскільки залежить від швидкості дифузії окисника в зону горіння. Коли окисник та горюча речовина перебувають в однаковому агрегатному стані й рівномірно перемішані між собою (наприклад, суміш горючого газу і повітря), то відбувається гомогенне кінетичне горіння. У цьому випадку швидкість горіння не залежить від дифузії повітря, а визначається швидкістю хімічної реакції і проявляється як вибух або детонація. Пожежі, як правило, характеризуються гетерогенним дифузним горінням, швидкість переміщення полум'я якого залежить від швидкості дифузії кисню повітря до осередку горіння.

44. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів

Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі. Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції. Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт. Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання. Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння. За температурою спалаху розрізняють:— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт). горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння. Температура самоспалахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин. Важливими показниками, що характеризують пожежовибухо-небезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху. Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну). Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ — це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

45. Параметри які характеризують вибух пило повітряних сумішей. Негорючі, важкогорючі і горючі матеріали та речовини. Вибух відрізняється від звичайного горіння швидкістю реакції, яка відбувається, і утворенням при цьому стиснутих газів, здатних виконувати роботу. Виникаючи в одній точці, він швидко поширюється у вигляді сферичної хвилі. Як правило, вибух дуже небезпечний. Вибухонебезпечна речовина - це речовина, здатна до вибуху або до детонації без участі кисню повітря. Для виникнення горіння необхідні: спалима речовина, кисень повітря або інший окислювач і джерело запалювання. При цьому реагуючі речовини мають бути нагрітими до певної температури. Цю роль виконує джерело запалювання. Щоб запалення виникло і самовільно відбувалося, необхідно підтримувати в певному співвідношенні спалиму речовину і повітря. Джерело запалювання при цьому повинно мати певну температуру і запас енергії. Вибухонебезпечним середовищем є: суміші речовин (газів, парів, пилу) з повітрям та іншими окислювачами (киснем, озоном, хлором, окисами азоту і т. ін.), які здатні до вибухового перетворення, а також індивідуальні речовини, схильні до вибухового розпаду (ацетилен, озон, аміачна селітра та ін.). До основних параметрів, які характеризують вибухонебезпечність середовища, відносяться: температура спалаху; небезпечність запалення (температурні та концентраційні границі — границі вибуховості); мінімальний вибухонебезпечний вміст кисню (окислювача); температура самозапалення; нормальна швидкість поширення полум'я; мінімальна енергія запалення; схильність до вибуху і детонації; чутливість до механічної дії (удару і тертя). Ступінь небезпеки вибуху характеризується: тиском на фронті ударної хвилі, максимальним тиском вибуху, середньою і максимальною швидкостями наростання тиску під час вибуху, дробовою або фугасною властивістю вибухонебезпечного середовища. Згідно з теорією вибуху газових сумішей останні не вибухають як при недостачі, так і при надлишку кисню повітря (окислювача). Найменша концентрація газів і пари у повітрі, за якої можливий вибух, називається нижньою концентраційною границею вибуху, а концентрація газів і пари, нижче від якої стається вибух і вище якої суміш не займається, - верхньою границею. Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі. Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали - червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою. Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т. ін.); Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали - це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до ЗО с) дії джерела запалювання низької енергії.

46. Причини пожеж та вибухів на підприємствах. Відповідно до статистичних даних основними причинами пожеж і вибухів на промислових підприємствах є такі. 1. Несправність виробничого устаткування і порушення технологічного процесу (розгерметизація устаткування і установок, які виділяють горючі або вибухонебезпечні гази, пара і пил, порушення установлених протипожежних правил в технологічному процесі, несправність вогнезатримувальних пристроїв у повітроводах вентиляційних систем і т. ін.). Недопускання пожеж, запалення і вибухів через указані причини можна досягти в результаті підвищення відповідальності інженерно-технічних працівників та обслуговуючого персоналу підприємств за якість монтажу, технічного нагляду, своєчасного проведення перевірок і планово-запобіжних ремонтів технологічного устаткування, а також за додержання технологічного регламенту експлуатації. 2. Несправність і перевантаження (перегрівання) електрик-них пристроїв (неправильний вибір перерізу проводів електромереж і підбір електрообладнання, електродвигунів і світильників, несправність в електромережі, електрообладнанні, відсутність або несправність заземлення). Уникнути цих причин можна, якщо посилити суворий контроль за дотриманням правил влаштування електроустановок під час монтажу електрообладнання і правильній його експлуатації. 3. Необережне поводження з вогнем (паління і застосування відкритого вогню в заборонених місцях, залишення без нагляду електронагрівальних приладів, перевірка витікання газу за допомогою відкритого вогню, а також підігрівання масла тощо). Для усунення цих причин необхідно підвищувати виробничу дисципліну, встановлювати в цехах суворий протипожежний режим. 4. Порушення правил пожежної безпеки під час вогневих робіт (недбале проведення електрогазозварювальних робіт у виробничих приміщеннях, робіт під час ремонту технологічного обладнання, в складських приміщеннях тощо).Профілактику пожеж, вибухів і займань від електрогазозварювальних та інших робіт з використанням відкритого вогню слід проводити за рахунок посилення контролю і підвищення вимогливості до додержання правил пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт не тільки працівниками пожежної охорони, але й адміністрацією авіапідприємств. Перш за все необхідно підвищити відповідальність за пожежну та вибухову безпеку служб головного механіка і енергетика, адміністрації цехів, а також електрозварювальників. Вогневі роботи виконувати у спеціальних майстернях. Вивчення причин пожеж і вибухів на ПС дозволяє під час конструювання та експлуатації нових машин усувати їхні недоліки і тим самим скорочувати кількість льотних подій з цих причин, а також сприяти удосконаленню системи запобігання пожежам і вибухам та протипожежного захисту. Практика засвідчує, що небезпека пожежі і вибуху найчастіше може бути усунута за своєчасного прийняття заходів перестороги з боку льотного і технічного персоналу, а також пасажирів.Основні причини, які викликають пожежу на сучасних ПС, беручи до уваги статичні дані можна класифікувати таким чином.Причини пожежі й вибуху ПС в повітрі. До них відносяться: прогар і зруйнування гарячих комунікацій двигуна; пошкодження пальної, мастильної і гідравлічної систем; несправність авіаційного і радіоелектронного обладнання та їхніх систем; несправність системи кондиціювання повітря і кисневої системи; недосконала робота системи гальмування коліс шасі під час посадки ПС; несправності в протиобліднювальній системі; дія статичної й атмосферної електрики; зіткнення з ПС або перешкодою в польоті (особливо в зоні підходів до аеродрому); зруйнування в польоті вузлів кріплення силової установки; необережне паління пасажирів або членів екіпажу і т. ін.Профілактика пожеж і вибухів у цих випадках направлена перш за все на удосконалення конструкції ПС, виконання вимог льотної експлуатації, якості ремонту, особливо паливної і електричної систем тощо. При цьому значну увагу приділяють розробці ефективніших систем пожежогасіння й автоматизації їхнього вмикання, найбільш раціональному розміщенню протипожежних перегородок.Причини пожежі й вибуху ПС на землі. Вони можуть виникнути в результаті порушення установлених вимог: до запуску, прогрівання та випробування двигунів; технології проведення малярних, промивальних робіт; очистки паливних баків; робіт з кисневим обладнанням; ремонту електромережі; заправки та зливу пального з порушенням швидкості заправки; несправного заземлення; розливання пального; експлуатації електроосвітлення на стоянці ПС; зварних (вогневих) робіт на ПС; підігрівання силової установки та фюзеляжу несправними наземними засобами підігрівання; переміщення ПС під час буксировки або руління, що може призвести до зіткнення з іншими ПС або перешкодами тощо.Для запобігання пожежам і вибухам у вказаних випадках слід перш за все забезпечити грамотне технічне обслуговування ПС і постійну готовність до дії пожежного обладнання.

47. Пожежна безпека будівель та споруд

На розвиток пожежі у будівлях та спорудах значно впливе здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість. Вогнестійкість — здатність будівельних елементів та конструкцій зберігати свою несучу здатність, а також чинити опір нагріванню до критичної температури^утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню. Вогнестійкість конструкцій та елементів будівель характеризується межею вогнестійкості. Межа вогнестійкості — це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та тегоюізолюючої здатності, щільності). Межі вогнестійкості та максимальні межі розповсюдження вогню визначаються шляхом дослідження у спеціальних печах під відповідним навантаженням. Межа розповсюдження вогню -— максимальний розмір пошкоджень, см, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів. Будівля може належати до того чи іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення меж вогнестійкості і меж розповсюдження вогню усіх конструкцій не перевищує значень вимог СНиП 2.01.02-85 (табл. 4.1). Протипожежні перешкоди. При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом: — поділу будівлі протипожежними перекриттями на пожежні відсіки; — поділу будівлі протипожежними перегородками на секції;влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях, по горючих матеріалах (гребені, бортики, козирки, пояси); — влаштування протипожежних дверей і воріт;— влаштування протипожежних розривів між будівлями. Протипожежна перешкода — конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об'ємний елемент будівлі, призначені для запобігання поширенню пожежі у прилеглих до них приміщеннях протягом нормованого часу. До протипожежних перешкод ставиться ряд Таблиця 4.1 Межі вогнестійкості та розповсюдження вогню для будівельних конструкцій Примітка: 1. У дужках наведені межі розповсюдження вогню для вертикальних і похилих ділянок конструкцій 2. Скорочення „Н.Н." значить, що покажчик не нормується. вимог. Протипожежні стіни мають спиратися на фундаменти, фундаментні балки, встановлюватися на всю висоту будинку, перетинати всі поверхи і конструкції. Вони мають бути вище даху не менше як на 60 см, якщо хоч один з елементів горища виконаний з горючих матеріалів і на ЗО см — якщо елементи горища виготовлені з важкогорючих матеріалів (крім даху). Протипожежні стіни можуть не підніматися над дахом, якщо всі елементи горища, за винятком даху, виконані з негорючих матеріалів. У протипожежних стінах дозволяється прокладати вентиляційні і димові канали так, щоб у місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку каналу була не менше 2,5 год. Для розподілу будівлі на пожежні відсіки замість протипожежних стін допускаються протипожежні зони, які виконуються у вигляді вставки по всій ширині і висоті будинку. Вставка — це частина об'єму будівлі, яка утворюється протипожежними стінами (мінімальна межа вогнестійкості — 0,75 год). Ширина зони — не менше 12 м. У межах зони не дозволяється зберігати горючі речовини. На межах зони з пожежними відсіками передбачаються вертикальні діафрагми і дренчерні водяні завіси відповідно до СНиП 2.04.09-84. У межах зони ставлять пожежні сходи на дах, а в зовнішніх стінах зони — двері або ворота. Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси) проти поширення вогню та продуктів горіння. Не допускається встановлювати будь-які пристрої, які перешкоджають нормальному закриванню протипожежних та протидимових дверей, а також знімати пристрої для їх самозакривання. У разі перетинання протипожежних перешкод (стін, перегородок, перекриттів, загороджувальних конструкцій) різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, повинні бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димо-газонепроникнення, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод. При складанні генеральних планів підприємств з точки зору пожежної безпеки важливо забезпечувати відповідні відстані від меж підприємств до інших підприємств і будівель. Протипожежні відстані між будівлями мають виключати загорання сусідньої будівлі протягом часу, який необхідний для приведення у дію засобів пожежогасіння. Норми протипожежних відстаней між будівлями і спорудами наведені в табл. 4.2. Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, а також пожежної небезпеки виробництв, які в них розташовані. Таблиця 4.2. Протипожежні відстані між будівлями і спорудами Для захисту конструкцій із металу, дерева, полімерів застосовують відповідні речовини (штукатурка, спеціальні фарби, лаки, обмазки). Зниження горючості полімерних матеріалів досягається введенням в них наповнювачів, антипіренів, нанесенням вогнезахисних покриттів. Як наповнювачі застосовуються крейда, каолін, графіт, вермикуліт, перліт, керамзит. Антипірени захищають деревину і полімери. При нагріванні вони виділяють негорючі речовини, перешкоджають розкладу деревини і виділенню горючих газів. Змішуючись з полімерами, вони утворюють однорідну суміш. Після просочування антипіренами дерев'яних конструкцій, тканин та інших горючих матеріалів повинен бути складений акт про проведення роботи підрядною організацією. Після закінчення термінів дії просочування та у разі втрати або погіршення вогнезахисних властивостей обробку (просочування) треба повторити. Перевірку стану вогнезахисної обробки слід проводити не менше одного разу на рік зі складанням акту перевірки.

48. Речовини для гасіння пожеж.

Основні способи припинення горіння: Охолодження зони горіння або речовин, що горять, до певного рівня температури;Ізоляція осередку горіння від кисню;Зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення його не горючими газами;Хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окиснення (горіння) в полум'ї;Механічне придушення полум'я сильним струменем води, порошку чи газу;Створення умов вогнеперешкоди, за яких полум'я не має можливості поширюватися. Практична реалізація способів припинення горіння може бути досягнута за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження поширення пожежі, захисту людей і матеріальних цінностей. Використовуються такі основні види вогнегасних речовин:вода;вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність;піна;газові вогнегасні суміші;вогнегасні порошки; комбіновані вогнегасні суміші. Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на: охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.); розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.); ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.); засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).Дамо стислу характеристику основних вогнегасних речовин. Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Вода має високу теплоємність і добрі охолоджувальні якості. Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується внаслідок контакту з високотемпературним осередком. З літра води утворюється близько 1700 л пари. При цьому відбувається розбавлення реагентних речовин. Унаслідок великих значень теплоти пароутворення вода забирає із зони горіння велику кількість тепла, що, своєю чергою, забезпечує помітний охолоджувальний ефект. Найбільший вогнегасний ефект спостерігається під час застосування води у дрібнорозпиленому стані. Такою водою можна гасити навіть горючі рідини, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води спричиняє ізолювальний ефект. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%.Вода добре проводить електричний струм. Це треба пам'ятати під час гасіння пожеж в електроустаткованні, що перебуває під напругою. Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається з пухирців газу. Стінки пухирців утворюються з розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів. Піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних технічних пристроїв із водних розчинів поверхнево-активних речовин (піноутворювачів).Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Все це визначає її ізолювальні властивості. Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких і газоподібних речовин. Вогнегасний ефект застосування порошків складається з:хімічного гальмування реакції горіння внаслідок дії порошку (кристали введеного у полум'я порошку спричиняють суміжні реакції, які руйнують здатні горіти радикали або перешкоджають їх утворенню);утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки;утворення хмари порошку, яка має властивості екрана;механічного придушення полум'я твердими частинками порошку;виштовхування кисню із зони горіння. Діоксид вуглецю (СО₂) не має кольору та запаху. За підвищеного тиску переходить із газоподібного стану в рідкий.Механізм припинення горіння діоксидом вуглецю базується на його здатності зменшувати шляхом розбавлення концентрації реагентних речовин до меж, коли горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігається, коли концентрація СО₂ буде не менше 30% по об'єму.Діоксид вуглецю може подаватися до зони горіння у вигляді снігоподібної маси, здійснюючи охолоджувальну дію, оскільки СО₂ перебуває у вигляді снігу при температурі мінус 78°С.Існує два основні методи гасіння пожеж за допомогою СО₂: об'ємний і поверхневий. Об'ємне гасіння здійснюється у замкнутих приміщеннях.Вихід снігоподібного СО₂ з балона при температурі навколишнього середовища 20°С становить не менше 28% (з кілограма рідкого СО₂ може утворитися 280 г снігу та близько 500 л газу). Діоксид вуглецю не гасить тліючі матеріали, бо не має змочувальної здатності.Практично всі вогнегасні речовини характеризуються комплексною дією на процес горіння. Наприклад, вода може охолоджувати, ізолювати та розбавляти речовини, що горять; піна ізолює й охолоджує; газові засоби пожежогасіння одночасно діють як інгібітори й розбавляють горючі речовини; порошки гальмують хімічні реакції й ізолюють зону горіння в разі утворення стійкої порошкової хмари. Однак припинення горіння досягається одним із застосовуваних способів, тоді як інші тільки сприяють цьому. Це визначається співвідношенням властивостей вогнегасної речовини та матеріалу, що горить.Для кожної вогнегасної речовини існує домінуюча властивість. Для води - це охолодження, для піни - ізоляція осередку горіння, для порошку - гальмування реакції горіння, для діоксиду вуглецю - розбавлення газової та конденсованої фаз (твердої, рідкої) неоднорідної фізико-хімічної системи негорючим газом.Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі й визначається:властивостями та агрегатним станом речовин, що горять;параметрами пожежі (площею горіння, інтенсивністю горіння, температурою тощо); видом пожежі (в закритих приміщеннях та будівлях, на відкритому просторі);умовами тепло- й газообміну на пожежі;наявністю та кількістю вогнегасних засобів;вогнегасною здатністю щодо гасіння речовин і матеріалів;ефективністю способу гасіння пожежі.Визначаючи способи пожежогасіння, розраховують на досягнення максимального ефекту за мінімальних витрат вогнегасних речовин.