Соціально-економічний чинник і галузь науки

Коли люди гинуть на війні або вмирають від невиліковних хвороб, з цим злом хоча і важко примиритись, однак його неминучість ще можна зрозуміти. Коли ж у мирний час у звичайній повсякденній праці люди отримують каліцтва, від яких стають інвалідами або вмирають, якщо це трапляється з сотнями, тисячами здорових людей найчастіше молодого і середнього віку, то подібне явище сприймається не тільки трагічно, воно просто не вкладається у свідомість. Людство впоралося з епідеміями чуми, віспи, холери та інших хвороб, знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляхи продовження життя, стримування війн, але дотепер не навчилося надійно захищати людину, її здоров'я в процесі повсякденної праці. Міжнародна статистика свідчить, що в наш час травматизм може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років. Аналіз причин смертності в країні (1994—1998 pp.) показує, що основною причиною смертності чоловіків у працездатному віці є нещасні випадки, отруєння, травми (ЗО—35% усіх смертей у цьому віці). Тому зрозуміло, що охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя — те і інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди — годувальники сімей, батьки та матері дітей. Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення — це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі' та шкідливі умови праці тощо. За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо к попередження. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.

Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров'я та безпеки праці завжди посщали чільне місце в соціальному та економічному житті суспільства і були пов'язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчали проблеми створення безпечних та нешкідливих умов та засобів праці. Адже саме за таких обставин людина здатна працювати високопродуктивне, створювати необхідний матеріальний потенціал супільства, добробут усіх громадян. Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про людину. Головними об'єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

4. СТРУКТУРА, ЗМІСТ, МЕТА КУРСУ „ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ"

Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування ціннісних орієнтацій пріоритетності життя і здоров'я людей по відношенню до результатів виробничої діяльності, зумовлює потребу належної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці. „Основи охорони праці" — це комплексна дисципліна, яка базується як на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування виробництва). Особливо тісно дисципліна „Основи охорони праці" пов'язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою. Всі вищезазначені дисципліни належать до комплексу наук, що вивчають людину в процесі праці. В цих дисциплін єдина мета — сприяти підвищенню продуктивності праці, збереженню здоров'я, зменшенню впливу несприятливих факторів. В той же час всі вони підходять до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.Безпека життєдіяльності — це дисципліна, що вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу на організм людини, способи та засоби захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.Метою наукової' організації' праці є розробка та впровадження в практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров'я працівників, збільшується період їх трудової діяльності.Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров'я.Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою і встановлює функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення таких умов праці, при яких зберігаються високі психофізіологічні можливості людини.Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень — всього, що оточує людину на виробництві.Методологічною основою курсу „Основи охорони праці" є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються заходи щодо усунення несприятливих виробничих факторів, створення безпечних та нешкідливих умов праці.Курс „Основи охорони праці" складається з чотирьох розділів:— правові та організаційні питання охорони праці;— основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;--- ОСНОВИ ТехНІКИ безпеки;— пожежна безпека.Головна мета курсу — надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.Питанням охорони праці певне місце відводиться у загальнотехнічних і спеціальних дисциплінах. Однак з такими загальними питаннями охорони праці, як система законодавчих і нормативних актів, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи студент знайомиться лише під час вивчення самостійної дисципліни „Основи охорони праці".

Тема 1.1

5. Основні законодавчі акти про оП: конституція україни. Закони України «про охорону здровя «,«пожежна безпека»,«використання ядерної енергії та радіаційний захист» «сан. Епід. Благополуччя населення» Кодекс законів про працю.
Конститу́ція Украї́ни — Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України. Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула. Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження
генофонду народу України, забезпечують

пріоритетність охорони
здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання,
побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем,
вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу
життя .
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я. Законодавство України про охорону здоров'я базується на
Конституції України (254к/96-ВР) і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що
регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я. Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері охорони здоров'я.

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в
законодавстві про охорону здоров'я У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення: здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад; заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників; медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;
медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері
охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною
допомогою;
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямомдіяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері
охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних
гарантій; Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані абезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Стаття 6. Право на охорону здоров'я Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний
догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є
необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне
середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного
пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та
відпочинку;

д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір
лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і
закладу охорони здоров'я; { Пункт "д" частини першої статті 6 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V (997-16) від
27.04.2007 }

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику
та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і
внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері
охорони здоров'я;

ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні
громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому
законодавством;

з) можливість об'єднання в громадські організації з метою
сприяння охороні здоров'я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм
дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників,
закладів та органів охорони здоров'я;

Пожежна безпека

Правила пожежної безпеки в Україні
(далі - Правила) є обов'язковими для виконання всіма центральними
і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, підприємствами, установами, організаціями
(незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими
особами та громадянами. Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки,
чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації
та інші об'єкти. Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом
проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих
на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження
можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних
наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого
виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.
2.2. Відповідно до Закону України "Про пожежну безпеку"
(3745-12) забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ,
організацій (далі - підприємств) покладається на їх керівників та
уповноважених керівниками осіб, якщо інше не передбачено
відповідним договором. 2.3. Обов'язки власників підприємств та уповноважених ними органів (далі - власники), а також орендарів щодо забезпечення
пожежної безпеки встановлюються статтею 5 Закону України
"Про пожежну безпеку" (3745-12).

Вони зобов'язані:

розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної
безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний
досвід;

відповідно до нормативно-правових актів з пожежної безпеки
розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні
акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постійний
контроль за їх додержанням;

забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів,
норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів
державного пожежного нагляду;

організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки
та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

у разі відсутності в нормативно-правових актах вимог,
необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних
заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду;

утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і
зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх
використання не за призначенням;

створювати, у разі потреби, відповідно до встановленого
порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх
функціонування матеріально-технічну базу;

подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та
документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними
виробляється;

здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів
виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої
автоматики;

своєчасно інформувати пожежну охорону про несправності
пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а
також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

проводити службове розслідування випадків пожеж. 2.4. Обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки
орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.
2.5. Повноваження у галузі пожежної безпеки асоціацій,
корпорацій, концернів, інших виробничих об'єднань повинні
визначатися їх статутами або договорами між підприємствами, що
утворили об'єднання.
2.6. Обов'язки громадян щодо забезпечення пожежної безпеки
встановлюються статтею 6 Закону України "Про пожежну безпеку"
(3745-12).

Відповідно до цього Закону громадяни України, іноземні
громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території
України, зобов'язані:

виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі,
які належать їм на правах особистої власності, первинними засобами
гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей
обережність у поводженні з вогнем;

повідомляти в пожежну охорону про виникнення пожежі та
вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

Ядерна зброя

використання ядерної енергії - це сукупність видів
діяльності, пов'язаних з використанням ядерних технологій, ядерних
матеріалів, джерел іонізуючого випромінювання у науці,
виробництві, медицині та інших галузях, а також видобуванням
уранових руд та поводженням з радіоактивними відходами

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯСтаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Стаття 2. Основні трудові права працівників
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
РОБОЧИЙ ЧАС
Стаття 50. Норма тривалості робочого часу.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

ПРАЦЯ ЖІНОК Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час. Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї. Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження.Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.
ПРАЦЯ МОЛОДІ
Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах.
Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.
Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

6. Закон України про Охорону праці

Стаття 1. Визначення понять і термінів
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації,
установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим
договором (контрактом).
Стаття 2. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних
осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Стаття 3. Законодавство про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України (322-08), Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових
умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,
досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану; використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,
залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи Умови праці на робочому місці, безпека технологічних
процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів
виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту,
що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови
повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це
безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони
праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.
У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання
працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток. Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими
умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним
харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами,
газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви
санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого
часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується
грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

7.Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про ОП……Стаття 157. Державнi мiжгалузевi та галузевi нормативнi акти про охорону працi

Нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства
Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування „Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнагляд­охоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать:— Положення про систему управління охороною праці на підприємстві.— Положення про службу охорони праці підприємства.— Положення про комісію з питань охорони праці підприємства.— Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці'.— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.— Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму.— Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.— Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників.— Положення про санітарну лабораторію підприємства.— Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт.— Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві.— Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки.— Перелік робіт з підвищеною небезпекою.— Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.— Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.— Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах.— Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту. Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

8. Відповідальність за порушення законодавчих та нормативно–правових актів про охорону праці.
Сфера охорони праці як правовий інститут включає нормативні акти, що регламентують персональну відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про працю та нормативних актів про охорону праці. Вищий нагляд за точним виконанням законів та законодавчих актів з охорони праці державними установами, громадськими організаціями, органами місцевих рад та іншими підприємствами, службовими особами й окремими громадянами покладається на генерального прокурора і підлеглих йому прокурорів.

Службові особи, які порушили законодавство про працю, правила та нормативно – правові акти про охорону праці, допустили невиконання зобов’язань за колективними договорами і угодами з соціальних питань та охорони праці чи створювали перешкоду для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, згідно з існуючим законодавством можуть притягатися до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності.
Дисциплінарна відповідальність Підставою для притягнення робітників і службовців до дисциплінарної відповідальності є порушення законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці та дії спрямовані на створення перешкод для виконання посадовими особами органів державного нагляду своїх повноважень.Дисциплінарна відповідальність – це догана або звільнення з роботи, якщо вичерпані усі засоби дисциплінарних і громадських дій (КЗпП, ст.147).Право накладати на винних осіб дисциплінарні стягнення має орган, який користується правом приймати працівників на роботу, або вищий за рангом орган.Дисциплінарне стягнення також може накладатися з ініціативи органів державного нагляду за охороною праці, якщо їм створювалися перешкоди для виконання їхніх повноважень. Посадові особи цих органів мають право надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих службових осіб займаній посаді для вжиття до них відповідних заходів.У формі подання питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, винних осіб у порушенні законодавства про охорону праці можуть також надсилати органи прокуратури.Окрім цього, спеціалісти служби охорони праці також мають право вимагати від посадових осіб підприємства відсторонення від роботи або накладання дисциплінарного стягнення на працівників, які:1) не пройшли медичний огляд;2) навчання, та перевірку знань з охорони праці;3) не мають допуску до відповідних робіт, або порушують нормативно-законодавчі акти про охорону праці. Для застосування дисциплінарного стягнення роботодавець має отримати від порушника письмове пояснення, а у разі його відмови скласти акт за підписом особи і працівника підприємства, які були свідками цієї відмови. Відмова особи дати пояснення не може бути причиною непритягнення її до дисциплінарної відповідальності.Дисциплінарна відповідальність застосовується не пізніше, ніж через один місяць з дня виявлення правопорушення і шести місяців з дня його допущення (КЗпП, ст. 148).За кожне правопорушення трудової або технологічної дисципліни може застосовуватися лише одне дисциплінарне стягнення, яке оголошується в наказі й повідомляється працівникові під розпис.Якщо протягом року працівник не порушував законодавчих актів, то він вважається таким, що немає дисциплінарного стягнення. Адміністративна відповідальність
Законодавство про адміністративну відповідальність регламентується кодексом про адміністративні правопорушення (КАП), законом «Про охорону праці», постановами Кабміну і іншими законодавчими актами.Відповідно до чинного законодавства адміністративна відповідальність встановлюється за порушення правил:охорони праці в будівництві;санітарно – гігієнічних умов праці;пожежної безпеки охорони навколишнього середовища;безпечної експлуатації транспортних засобів і т. ін.
Адміністративна відповідальність настає тоді, коли порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися, відповідно до КАП, такі стягнення (ст.34):попередження (у письмовій формі) або штраф;оплатне вилучення предмета, що став знаряддям правопорушення або конфіскація того, що було наслідком правопорушення;позбавлення спеціального права (напр. керування транспортом);виправні роботи або адміністративний арешт. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожен день прострочення. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене протягом місяця у судовому порядку. Позбавлення спеціального права застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Виправні роботи згідно з КАП застосовуються на строк до двох місяців за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністрат<