Cпринклерні або дренчерні улаштування

Спринклерне обладнання призначене для автоматичної подачі сигналу про пожежу та її гасіння. Обладнання складається з труб, прокладених всередині приміщення під стелею. На трубах встановлені спринклери, які автоматично відкриваються при підвищенні температури в приміщенні до заданої межі і подають в осередок горіння воду у вигляді краплинних водяних струменів Спринклерна система постійно знаходиться під тиском води, щоб забезпечити її подачу до місця пожежі при відкриванні замку спринклера. Вододжерел спринклерів обладнання служить господарсько-протипожежний, виробничо-протипожежний та інші водопроводи, а також природні вододжерела і штучні водойми.
Залежно від виду вододжерела вибирають тип водоживильника. Зазвичай спринклерне обладнання має два водоживильника: допоміжний (автоматичний) і основний. Автоматичний водоживильник (водонапірний бак, гідропневматична установка, водопровід) подає воду і встановлення до моменту включення в роботу основного водоживильника. В якості основного водоживильника використовують насосно-силове обладнання, водопроводи та запасні ємності. Трубопроводи спринклерного обладнання в режимі очікування заповнюють водою або повітрям в залежності від температури повітря в приміщенні. Розподільні мережі спринклерного обладнання поділяються на самостійні секції (зазвичай секція захищає приміщення або поверх будівлі) з тупикової або кільцевої розводкою трубопроводів. Краплинні водяні струмені утворюються при виході води з спринклера при напорі не менше 5 м.
Дренчерне обладнання призначено для автоматичного або ручного гасіння пожежі в приміщеннях шляхом зрошення крапельними водяними струменями на розрахунковій площі будівлі. Дренчерне обладнання використовують також для створення водяних завіс в отворах дверей чи вікон, зрошення окремих елементів технологічного устаткування і т. п. Таке обладнання застосовують для пожежонебезпечних об'єктів, де можливе швидке поширення вогню. При горінні легкозаймистих речовин і рідин дренчерне обладнання локалізує пожежа (стримує розвиток вогнища пожежі), дозволяє пожежним наблизитися до вогнища горіння і запобігає можливість поширення вогню на сусідні об'єкти. Пристрій дренчерного обладнання схоже зі спринклерним, тільки замість спринклерів на розподільній мережі встановлені дренчери (спринклери без легкоплавкого замка) та автоматичне включення подачі води здійснюється по команді пожежного сповіщувача, що реагує на один з факторів, супутніх пожежі (теплота, дим, полум'я).
Стаціонарні установки локального дії використовують для гасіння загорянь на окремих ділянках технологічних установок особливо високої пожежної небезпеки, коли застосування спринклерної-дренчерного обладнання неефективно. Ефект гасіння в даному випадку досягається миттєвої подачею великої кількості води у вогнище пожежі за короткий проміжок часу. Гасіння полум'я твердих горючих матеріалів і рідин в даному випадку досягається в результаті подачі розпилених або туманообразного водяних струменів. Для утворення таких струменів використовують спеціальні зрошувачі, в які вода подається під високим тиском (до 1 МПа).
Установки водопінного пожежогасіння застосовують для гасіння полум'я легкозаймистих і горючих рідин. Найбільшого поширення ці установки отримали в системах протипожежного захисту хімічної, нафтохімічної та інших галузях промисловості, де видобувають і переробляють нафту і природний газ. Вогнегасною засобом у таких установках є піна, яка виходить з 4-6%-ного водного розчину піноутворювачів. Пінні установки мають спринклерні або дренчерні виконання. За своєю будовою вони аналогічні стаціонарним установкам водяного пожежогасіння. Відмінність полягає в тому, що спринклери замінені зрошувачами піни, а дренчери - генераторами піни. Крім того, водоживильник пінних установок додатково обладнали дозаторами для введення необхідної кількості піноутворювача в потік води.

Вогнегасники

Для ліквідації невеличких осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об’єктів, застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого тепло ізолюючого полотна, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежні інструменти (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеличких загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпеченні такими засобами у відповідності з нормами.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники діляться на пінні, газові та порошкові.

Пінні вогнегасники застосовуються для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на: хімічні та повітряно-механічні.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та лужної частини. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові змішуються, і відбувається хімічна реакція з інтенсивним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни з розчину, який містить піноутворювач. Інша частина утворює тиск (до 1 Мпа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника 60 с., довжина струмення 6-8м., кратність піни 8-10. У повітрянно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке містеться у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників – 55, дальність викиду піни- 4,5м.

Вуглекислотні вогнегасники випускаються трьох типів: ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). Їх застосовуються для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.

Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 Мпа. При відкриті вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з конусного дифузору вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с., довжина струмення 1,5-3 м.

Вулекисло-броместилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім виглядом та побудовою мало відрізняються від вуглекислотних. Їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивності вуглекислотних.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000В. Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу порошку. Промисловість випускає порошкові вогнегасники марок ПС-1, ПС-2, ОП-9, ОП-10(з), ОПУ-5.

Громадьські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень, в яких знаходиться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефоних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псування обладнання. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислими вогнегасниками з урахуванням граничнодопустимої концентрації вогнегасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередка пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20м. – для громадських будівель та споруд, 30м. – для приміщення категорії А,Б, В (горючі гази та рідини); 40 м. – для приміщень категорії В і Г; 70м. – для приміщень категорії Д.

Приміщення, обладнання стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості.

Протипожежне водопостачання

Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство обладнують водопроводом. Він може бути об’єднаним з господарсько- питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі.Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах. Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об’єктах є пожежні гідранти, пожежні крани,пожежні рукави, насоси. Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього проводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановленні показчики з нанесиними на них: літерним індексом «ПГ» цифровими значеннями відстані в метрах від показчика до гідранта,внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, значенням виду водопровідної мережі(тупикова чи кільцева). Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), встановленого на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою та пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складенними в «гармошку» або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново. На дверцятах \пожежних шафок повинні бути вказані після літерного індексу «ПШ» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежно

охорони. Промислові приміщення

мають зовнішнє і внутрішнє

протипожежне водопостачання, запроектоване згідно з вимогами СНиП 2.04.02-84 тп СНиП 2.04.01-85. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними авто насосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів. Гідранти (зовнішнє протипожежне водопостачання) розташовується на території підприємства на віддалі не більше 100 м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5 м від стін. Внутрішнє проти пожне водопостачання здійснюється пожежними кранами, які встановлюють на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходових клітках. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава- 10 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с.Витрати води на зовнішнє пожежогасіння беруться в залежності від ступеня вогнестійкості будівель, їх об’єму, категорії пожежо-вибухо небезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с. В будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчанні системи гасіння пожеж.

 

52.Пожежна сигналізація і зв*язок. Евакуація людей.

Головною умовою для успішної ліквідації пожежі є швидке повідомлення пожежно-рятувальної служби про виникнення загоряння.

Для виклику пожежної команди на кожному об’єкті має бути телефонний або радіозв’язок.

Для швидкого повідомлення про пожежу облаштовують електричну пожежну сигналізацію, яка виявляє займання на початковій стадії, що забезпечує успішну боротьбу з вогнем.

До автоматичних систем пожежної сигналізації належать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі:

Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.Димові сповіщувачі реагують на появу диму.Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.

Світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.

Ефективність і надійність пожежних сповіщувачів залежить від оптимального добору їх типу, установки та умов експлуатації.

Кожну точку приміщення, яка потребує захисту від пожежі, має контролювати не менш як два автоматичних пожежних сповіщувачів.

Кількість пожежних оповісників у приміщенні визначають, виходячи з необхідності виявлення загорання у початковій стадії по всій площі.

Допустима висота установки пожежних сповіщувачів не повинна перевищувати:

теплових — 9 м;

димових — 12 м;

комбінованих — 20 м;

світлових — 30м.

Періодично сповіщувачі перевіряються на справність:

теплові — один раз на рік;

димові і комбіновані — один раз на місяць.

ЕВАКУАЦІЯ ПРИ ПОЖЕЖІ

Евакуація – це вимушене переіщення людей із зони можливого небезпечного впливу чинників пожежі.

Безпечна евакуація має забезпечуватись комплексом об’ємно-планувальних, конструктивних, інженерно-технічних рішень, які слід приймати з урахуванням призначення категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості поверховості будівлі та кількості людей, що підлягають евакуації.

Небезпечними чинниками під час пожежі є:

наявність критичної для людини температури (600С);

критичний вміст кисню в атмосфері (менше 14%);

збільшення концентрації вуглекислого та чадного газу до критичного рівня;

досягнення межі вогнестійкості будівельних конструкцій;

незначна видимість через надмірне задимлення.

Вказані чинники зумовлюють здійснення евакуації людей, що знаходяться в зоні пожежі до моменту досягнення критичних величин.

Найменший час досягнення небезпечними чинниками критичних величин являє собою допустимий час евакуації. Виведення людей з небезпечної зони у таких випадках називається вимушеною евакуацією.

Для забезпечення безпечної евакуації людей повинні передбачатися заходи спрямовані на створення умов для безпечного виходу людей на випадок пожежі.

У будівлях і спорудах на випадок пожежі необхідно передбачити:

відповідну довжину і ширину евакуаційних виходів;

відповідну пропускну здатність дверних отворів, які легко відкриваються;

необхідну кількість сходових кліток і зовнішніх пожежних драбин;

відсутність захаращення у переходах та на шляхах пожежних драбин.

Безпечна евакуація людей забезпечується завдяки функціонуванню щонайменше двох евакуаційних виходів, а потоки людей, що рухаються ними мають бути прямими й не перетинатися.

На процес евакуації значною мірою впливає страх і панічна реакція, що виникають внаслідок усвідомлення реальної загрози життю людини.

Двері евакуаційних виходів і двері на шляхах евакуації повинні відчинятись в напрямку виходу людей з будівлі. Не нормується напрямок відкривання дверей для:

Квартир у житлових будинках;

Приміщень де одночасно перебуває не більше 15 осіб

Нервове збудження мобілізує фізичні ресурси людини, однак звужує її свідомість, унаслідок чого її дії стають неадекватними щодо обставин, що склалися.

Процес вимушеної евакуації людей кваліфікується на:

рух людей поодиноким або масовим;

рух невпорядкований або керований;

рух вільний або ущільнений.

Коли рух вільний, кожна людина може змінити швидкість і напрям руху, не перешкоджаючи іншим людям. У разі ущільненого руху індивідуальна свобода дії обмежується людьми, що рухаються у потоці.

При вимушеній евакуації людина має покинути приміщення з гарантією повної безпеки, протягом короткого терміну, що називається часом евакуації. Залежно від часу евакуації рух буває:

тривалим;

короткочасним;

нормальним (це робочий режим);

вимушений (при пожежі, яка загрожує безпеці)

Евакуація людей з будівель відбувається в три етапи:

Рух людей від найбільш віддаленої точки приміщення до евакуаційного виходу;

Рух людей від евакуаційного виходу з приміщення до виходу назовні;

Рух людей від виходу з будівлі й розсіювання їх на вулиці чи заводській території..

Швидкість руху залежить від характеру евакуаційного шляху (горизонтальний, похилий, проходи, прорізи) і щільності людей у потоці.

Експериментально встановлено, що швидкість руху становить:

по горизонталі – 16м/хв..;

по сходах – 8 м/хв..

Перший принцип стосується переважно громадських споруд місткістю понад 600 осіб, а другий – об’єктів масового будівництва. За першим принципом розміри евакуаційних шляхів визначаються розрахунками, а за другим вони задаються нормами на проектування.

Довжина шляхів евакуації залежить від призначення будівель, які поділяються на

виробничі;

цивільні;

сільськогосподарські.

Евакуаційних виходів має бути не менше двох. Таке положення приймається на випадок, якщо під час пожежі один вихід стане непридатним для евакуації.

Один евакуаційний вихід допускається у житлових будинках і в приміщеннях з одночасним перебуванням до 50 осіб, якщо відстань від найвіддаленішої точки підлоги до зазначеного виходу не перевищує 25 м.

Розрахунковий час евакуації має бути меншим або таким, що дорівнює часу евакуації Тр Тнб, якщо ця умова витримується, то евакуаційні шляхи і виходи запроектовані правильно.

Визначений розрахунковий час евакуації з будівлі порівнюють з необхідним часом евакуації.