Коефіцієнти підйому та спуску

Вік, років	Коефіцієнт підйому та спуску
Чоловіки	Жінки
8-12	1,2	1,2
13-14	1,3	1,3
15-16	1,4	1,3
17 та більше	1,5	1,5

Наприклад, хлопчик 13 років та масою 40 кг здійснив сходження на сходинку з частотою 20 підйомів (циклів) за хвилину. Відповідно, потужність виконаного ним навантаження становить:

N = 40 × 0,3 × 20 × 1,3 = 312 кгм/хв.

Потім за формулою Добельна розраховують величину МСК у л/хв.:

,л/хв., де:

N – потужність роботи, кгм/хв.;

Н – пульс на 5-й хвилині, уд/хв.;

А – коефіцієнт поправки до формули в залежності від віку та статі (таб. 4.2);

К – віковий коефіцієнт (таб. 4.3).

Таблиця 4.2

Поправочні коефіцієнти залежності від віку та статі для розрахунку МСК

Вік, роки	Коефіцієнт А
Чоловіки	Жінки
	1,25	1,05
	1,27	1,05
	1,29	1,10
Дорослі	1,29	1,29

Таблиця 4.3

Величина вікового коефіцієнту

Вік, років	К	Вік, років	К	Вік, років	К
6-8	0,931		0,883		0,834
	0,922		0,878		0,831
	0,914		0,868		0,823
	0,907		0,860		0,817
	0,900		0,853		0,809
	0,891		0,846		0,799

 

Потім розраховують відносну величину МСК (на кг маси тіла) за формулою:

МСК/кг = МСК, мл/хв.: Р, де Р – маса тіла, кг.

Порівнюючи отримані результати з даними оціночної таблиці 4.4, визначають рівень фізичної працездатності:

Таблиця 4.4

Оцінка фізичної працездатності за показниками МСК/кг

Вік	МСК, мл/хв./кг	Оцінка
Чоловіки	Жінки
14-15	43,6 45,5 47,5	35,5 37,5 39,5	Низька Задовільна Висока
16-18	42,0 45,0 47,0	35,0 38,0 41,0	Низька Задовільна Висока
19-28	29,4 38,2 47,0	28,0 40,0 44,0	Низька Задовільна Висока
29-39	27,0 35,0 43,6		Низька Задовільна Висока

 

За результатами роботи зробіть висновок про адаптаційні можливості та стан здоров’я досліджуваного.

Приклад. Після проведення тестування та виконання розрахунків виявили, що величина МСК/кг у студента 19 років становить 32,4 мл/хв./кг. Отриманий результат свідчить про те, що у даного студента низька фізична працездатність та, відповідно, низькі резервні можливості адаптаційних систем організму. Напевно у нього слабке здоров’я. Це може стати причиною зниження резистентності не тільки до фізичних навантажень, але й до різного роду захворювань.

Таблиця 4.5

№	Прізвище	Потужність роботи (N)	МСК (мл/хв.)	МСК/кг	Рівень фізичної працездатності

 

Теоретичні питання:

1. Загальна система кровообігу.

2. Серце та його фізіологічні властивості.

3. Показники роботи серця.

4. Регуляція серцевої діяльності.

5. Рух крові по судинах.

Висновок:

 

 

Лабораторна робота №5

Тема: Затримка дихання. Моделювання екстремальної ситуації в умовах нестачі кисню

Мета: Вивчити тривалість затримки дихання і проаналізувати механізми регуляції, що забезпечують адаптацію організму до екстремальних умов нестачі кисню

Теоретичні положення

Недостатнє постачання тканин О₂ називається гіпоксією. В залежності від механізмів її виникнення розрізняють 4 основних типи гіпоксії:

1. Гіпоксична – є результатом недостатнього вмісту О₂ в альвеолярному повітрі (наприклад, в горах).

2. Анемічна – виникає при зниженні киснево-транспортних можливостей крові (наприклад, через зниження вмісту Нb в крові).

3. Циркуляторна – розвивається при зменшенні кровотоку через тканини (наприклад, у зв’язку з роботою шунтуючих судин).

4. Гістотоксична - виникає при неспроможності клітин використовувати О₂, що надійшов.

Основним принципом регуляції дихання є саморегуляція при якій відхилення від нормального рівня таких показників як pСО₂, pО₂ і рН негайно викликає ряд процесів, спрямованих на їхнє відновлення.

Механізми регуляції дихання:

1. Рефлекторна регуляція. Головною складовою дихальної системи є дихальний центр (Дц), який розташований в довгастому мозку. Дц складається з двох відділів: вдиху (інспіраторний) і видиху (експіраторний). Вони взаємодіють за принципом реципрокної іннервації. Інспіраторним нейронам притаманна автоматія (аналогічна серцевій автоматії). Імпульси цих нейронів низхідними шляхами надходять до мотонейронів дихальних центрів, що розташовані в спинному мозку і регулюють діяльність дихальних м’язів. Останні збуджуються і виникає акт вдиху. Під час вдиху розтягуються механорецептори легень, плеври та дихальних м’язів. Імпульси, які в них виникають по аферентних шляхах проходять у Дц і викликають збудження нейронів експіраторного відділу. Виникає акт видиху. Доки триває видих, мембрана інспіраторних нейронів деполяризується, виникає імпульс, що призводить до акту вдиху. Отже, відбувається автоматична зміна вдиху видихом і навпаки.

2. Дихальні рефлекси з рецепторів організму. Активність нейронів Дц зумовлюється рефлекторними впливами з різних рефлексогенних зон:

-підвищення судинного тонусу і посилення серцевої діяльності супроводжується паралельним посиленням функції дихання;

- больові подразнення змінюють ритм дихання;

- температурні подразнення гальмують видих;

- такі рефлекторні реакції травного каналу, як акти ковтання, блювання, змінюють характер дихання;

- емоційні прояви людини (сміх, плач) є видозміненими дихальними рухами;

-імпульси від пропріорецепторів посилюють дихання.

3. Регуляторний вплив кори великих півкуль. Людина може свідомо посилювати, послаблювати або затримувати дихання. Отже, дихання є не лише мимовільним актом, але й довільним. Довільна затримка дихання знаходиться в прямій залежності від анаеробних можливостей людини. Довго затримувати дихання людина не спроможна, оскільки в організмі накопичується СО₂, який є стимулюючим фактором для роботи Дц. Довільна гіпервентиляція збільшує затримку дихання, оскільки з організму інтенсивно виводиться СО₂. Проте тривала гіпервентиляція викликає запаморочення, судоми, оскільки зменшується стимулюючий вплив на Дц, а підвищення рН крові викликає звуження кровоносних судин і особливо судин головного мозку.

4. Гуморальна регуляція. На активність Дц впливають імпульси від хеморецепторів. Вони подразнюються як при зменшенні вмісту О₂ в артеріальній крові (гіпоксемія), так і при збільшенні в ній СО₂ (гіперкапнія).

 

Хід роботи

Дослідження проводяться у парах. Кожен студент записує та аналізує лише власні дані.

Завдання 1.

Визначити тривалість затримки дихання при різних пробах:

1. Проба Штанге з максимальною затримкою дихання на вдиху. Після нормального вдиху і видиху зробити глибокий вдих і на висоті його затримати дихання, затуливши собі носа. Одночасно, під кінець проби підрахувати артеріальний тиск та пульс. Повторити 3-4 рази. Записати результати у таблицю, обчислити середні значення тривалості затримки, артеріального тиску та пульсу.

2. Проба Генча з максимальною затримкою дихання на видиху. Зробити видих і затримати дихання. Аналогічно до п. 1 підрахувати тривалість затримки, артеріальний тиск та пульс.

3. Проба із затримкою дихання після глибокого вдиху, зробленого після гіпервентиляції. Після 20 с. посиленого дихання (дихати максимально глибоко і часто) зробити глибокий вдих і затримати дихання. Зробити підрахунки тривалості затримки, артеріального тиску та пульсу. Результати записати у таблицю.

№ п/п	Проби	Тривалість затримки	Показники артеріального тиску	Пульс
Систоліч-ний тиск	Діастоліч-ний тиск	Пульсо-вий тиск
1.	Проба Штанге
	1.
2.
3.
середнє знач.
2.	Проба Генча
	1.
2.
3.
середнє знач.
3.	Проба із за­трим­кою ди­хання після гіпервенти­ляції

Проаналізуйте особливості показників артеріального тиску відповідно до проби дослідження. Поясніть.

 

 

Завдання 2.

На основі даних, отриманих в пп. 1 та 2 завдання 1 проаналізуйте вплив тренування на тривалість затримки дихання.

 

Теоретичні питання:

1. Механізми газообміну.

2. Етапи газопереносу в системі дихання.

3. Регуляція дихання.

4. Поняття по анаеробну і аеробну фізичну працездатність.

5. Гіпоксія, типи гіпоксії.

 

Висновок:

 

 

Лабораторна робота №6