Індустріальне місто, або мегаполіс

(базові соціальні одиниці – професійні спільноти; основний тип культури – професійна; задача – організація виробництва)

– Ідеологічні засади розуміння міста: місто – об’єкт інженерної та наукової діяльності.

– Символічна ідея міста: місто – машина функціонування.

– «Шлях» міста – шлях пошуку обмежень залежності міста від власті держави та виробництва.

– Протиріччя та конфлікти: протистояння місто– держава, місто – виробництво; професійне та соціальне розчленування.

– Шляхи вирішення конфліктів: пошук узгодження позицій, інтересів, дій за рахунок кооперації, розробка науково обґрунтованих планів та проектів розвитку з орієнтацією на розчленування розгляду у професійних площинах. На це спрямовано також спосіб відтворення форм міського життя та підготовки міських діячів та рядових городян. Його засновано на теорії та нормативній базі, які регламентують оптимальність середовища для функціонування; здійснюється шляхом передачі знань та закріплюється у формі плану, у тому числі генерального плану міста.

– Критичним протиріччям є невідповідність форм керування містом досягнутим межам професійного розчленування і масштабам взаємозв’язків та взаємозалежносте й. Кооперація, внаслідок удосконалення технологій виробництва яка перейшла за межі міста та його регіону, дозволяє об’єднати у рамках одного виробництва різні території як у місті, так і поза ним.

– Особливості уявлення історії міста: історія міста – це історія зміни влади та технічних досягнень. А також історія реалізації обох цих складових у грандіозних містобудівельних проектах; ведучі підходи до розуміння – інженерний та науковий.

– Форми опису міста: графічний та розрахунковий матеріал, заснований на нормативах.

 

Регіональне місто, або технополіс

(базові соціальні одиниці – транснаціональні об’єднання; основний тип культури – функціонально-технологічний; задача – фокусування взаємодій регіональних програм у глобальному просторі)

– Ідеологічні засади розуміння міста: ідея формування єдиного політичного та економічного світового простору.

– Символічна ідея міста: «світове місто», у якому зорганізуються «регіональні міста».

– «Шлях» міста: від локального центру, який фокусує визначені програми створення та розгортання своїх інтенцій, крізь удосконалення технологій комунікації до розповсюдження у глобальному та світовому просторі.

– Протиріччя та конфлікти: невідповідність форм організації та управління містом як учасником процесу регіоналізації та глобалізації.

– Шляхи вирішення конфліктів: пошук організаційних та інтелектуальних ресурсів у процесі розробки та реалізації стратегічних програм та розгортання локуса; при цьому основними видами інтелектуальної діяльності є організаційно-діяльністний та проектно-аналітичний, які орієнтуються на синтезоване розглядання, пред’яви та розуміння. На це націлено і спосіб відтворення міського життя, який засновано на включенні активної частини городян до проектно-аналітичних форм роботи, які закріплено у формі програм, у тому числі у вигляді локальних освітніх програм.

– Критичним протиріччям може стати обмеженість форм уявлення міста та його історії, яка насправді повинна розумітися як історія інтелектуальних структур (проектів, програм розвитку та вирішення конфліктів); ведучий підхід – організуючий (синтезуючий).

– Форми опису міста: схеми організації, програми, проекції на визначені площини розгляду.

Відповідно чотирьом типам міст відокремлені і чотири базові форми організації діяльності по їх проектуванню та розвитку – традиціоналістика, урбаністика, містобудівництво та регіоналістика(можливе мислення та становлення нових форм – див. схему 5).

 

Схема 5. Становлення способів роботи з містом

У рамках традиціоналістики вирішується питання про місце міста, його специфіки, а також буття та способах передачі традицій та ритуалів, тобто о комунальних основах та способах відокремлення «своїх» від «чужих». Історія у традиціоналістиці завжди національно пофарбована та сильно міфологізована.

У рамках урбаністики вирішується питання про сорганізацію інтересів окремих громадян та їх спільнот у правовому просторі міста. Ідея самоврядування є ведучою, та історія – це, перш за все, історія складання інститутів самоврядування городян.

У рамках містобудівництва вирішується питання про єдину, частіше за все державну, політику, про способи реалізації влади на території. Історія містобудівництва – це, перш за все, історія способів державної регламентації та реалізації ідей влади у проектах нових міст та громадських ансамблів.

У рамках регіоналістики міста втрачають самостійне значення та розглядаються як ресурс для здійснення регіональних програм. Відбувається поява фокусів розвитку, за рахунок котрих активна частина населення долучається до зорганізованостей більш високого порядку – у світове місто, або місто-світ. Історія у рамках регіоналістики – це історія інтелектуальних програм.

По суті справи, стверджується, що місто не особистий матеріальний об’єкт, а місце у зорганізації декількох укладів, та проявлення цього визначається у рамках актуалізації форм організації діяльності (традиціоналістичної або, наприклад, містобудівної), у котрих відбувається його управління.

Використання типології передбачає встановлення чотирьох основних принципів її об’єктивації. Інакше кажучи, типології можливо не тільки придавати статус існування у нутрі самої понятійної дійсності, у нутрі самої типології, але і стверджувати, що ці форми організації існують у реальності. На практиці вони уявляють собою міські та господарчі уклади, тобто такі форми організації, котрі реалізовані на визначеному природному, діяльністному, знаковому, машинному та інших матеріалах.

Перший принцип заключається у тому, що форми організації змінюються. Одні з них змінюють інші, але можливо відокремити і окрему лінію, коли визначені форми не просто змінюють та витискають, а реорганізують інші форми та уклади, а також зв’язки між ними. Виникає деякий новий «піонерський» уклад, котрий поступово реорганізує інші.

Другий принцип – процес зміни ведучого укладу господарства та витискання одним укладом інших, але не тотально, тобто новий уклад не узагарбнює усе господарське поле діяльності людства. Отже, уклади не просто змінюють один одного, але співіснують один з одним у межах одного регіонального та навіть світового господарства. Це принцип співіснування.

Третій принцип складається у тому, що між укладами можлива вибудова відносин асиміляції, коли одна з форм організації асимілює інші та включає їх унутр себе на правах елементів, наприклад функціональних господарських систем. Тут можливо користуватися чисто графічною метафорою вище – нижче: уклад та форма організації що лежить вище, асимілює та перебудовує ті що лежать нижче. Хоча не треба трактувати цю метафору ціннісним образом.

Та четвертий принцип – коли між цим укладами та формами організації виникають відносини акомодації, пристосування, що буде читатися у зворотню сторону, а саме: що форми організації та уклади які лежать нижче будуть диктувати тим що лежать вище визначені вимоги.

Місто та комунікації

У останні роки з’явилися технічні засоби миттєвого зв’язку, комп’ютерної графіки, постійного моніторингу стану міського середовища, тобто, те що супроводжує та робить можливим формування нового способу міського життя зі своїми цінностями, мовою та зразками. Новий феномен не можна побачити і тем більш включити у управлінську або архітектурну діяльність поза роботами по зміненню уявлень про місто, способах його управління та вихованню городян. Авжеж місто – одна із самих складних форм людського гуртожитку, та по внутрішньому різноманіттю, кількістю різних зв’язків та відносин воно не має аналогів створеного людством. Однак до сих пір, наприклад, школа услід за наукою звертає більш увагу на вивчення складу речовин та аналіз структури літературних творів, ніж на те, що визначає можливість нашого взаєморозуміння або взаємодії за допомогою міста. Ілюзія простоти міста виникає унаслідок уяви його крізь множину професійних зображень, та для представників кожного із професій місто здається зрозумілим устроєм зі звісними правилами оперування,а тих, хто займається містом як цілим у нашому диференційованому за спеціальностями світі, просто немає. Тому частіше за все навіть незрозуміло, з ким можна розмовляти про місто – для професіоналів така розмова уявляється такою що не має сенсу, а інші не мають засобів розмовляти про нього, навіть якщо інтуїтивно і відчувають здивування від зіткнення із таким складним та індивідуальним за проявом явищем. У той же час те, що приймаються абсурдні рішення або роками не вирішуються (навіть при наявності доброї волі) багато з міських проблем, свідчить про відсутність цілісної уяви міста та можливості співвіднести з нею часткові аспектні рішення.

Форми людського гуртожитку, такі як дім та місто, змінюються у відповідності з соціокультурними конфліктами, проблемами та задачами, виникаючими у суспільстві, та сьогодні ми живемо у оточенні слідів цих змін. Старі форми не відмирають з появою нових – вони взаємодіють та взаємозмінюються, і ми дуже часто погано собі уявляємо, що відбувається з домом та містом, ландшафтом та країною, пропонуючи прості рецепти «правильних» форм. Однією з природних реакцій на наслідки застосування таких рецептів є ідеологія та практика охоронництва, яка базується також на простих правилах типа «ніяких змін у ситуації яка склалася» та «відтворити усе, як було». Іншою реакцією є стремління урахувати усе,що реально веде до неможливості що не будь зробити із за великої кількості результатів обстежень та досліджень, експертиз та узгоджень. Потрібні якісь інші механізми регулювання процесів містоустрою, котрі б дозволяли приймати рішення про розвиток міста, не впадаючи ні в спрощення, ні в надмірну ускладненість.

Полагаємо, що описати місто, використовуючи засоби однієї мови – будь то мова теоретичних схем або проектних зображень, – неможливо у принципі, як і звести інтереси різних груп мешканців до єдиних критеріїв та параметрів. Відобразити усе різноманіття форм уявлення міста на папері або навіть екрані дисплея так, щоб з цим можна було робити, не вдається і, полагаем, не вдасться. Як видно, потрібно зорганізовувати носіїв мов та інтересів, а не тільки їх «проекції» на папері.

Старовинним способом такої соорганізації, винайденим у Стародавній Греції, Є міська політика у формах виборної демократії. Для сучасного міста такий спосіб не те щоби був анахронізмом, але, скажемо обережно, є недостатньо придатним для рішення вузького класу задач міського життя. Перикл та Людвіг Баварський були засуджені сучасниками за багатомірне захоплення унікальними спорудами, але сьогодні і Греція, і Баварія у багато в чому живуть на прибутки від туризму, показуючи ці побудови. Рішення про будівництво були прийняти практично однією особою та принесли плоди крізь багато років. Сумнівно, щоб подібні проекти були взагалі прийняти шляхом додержання демократичних процедур.

Очевидно, що задачі різного рівня складності потребують різних механізмів прийняття рішення, і представницька демократія – тільки один з них. У суспільстві з високим статусом професійних груп задачі ставляться і вирішуються у нутрі цих груп. Міська влада або влада країни тільки затверджують готові проекти. Цей спосіб дає гарні результати тоді, коли професійні засоби та цінності відбивають сутність суспільних інтересів та здвигів, чого сьогодні вже немає. Архітектурних або інженерних засобів явно недостатньо, а нові технології міського управління ще тільки оформлюються. В частности, отримують розповсюдження різного роду комунікативні ігри, коли формулювання задачі та шляхи її вирішення імітуються представниками різних позицій та точок зору (див. схему 6).

Для того щоб місто можливо було адекватно уявляти для вирішення проблем управління, необхідно відокремити основні мови його опису та форми їх застосування. Роблячи це, ми будемо виходити з деяких припущень та імітувати історію міста у конфліктах та способах їх розрішення. Сильно спрощуючи, можливо сказати, що у своєму розвитку місто проходить три етапи: місто-господарство, місто-виробництво та місто-комунікатор. Безумовно, кожний етап не виключає форми, які присутні іншому, – мова іде тільки про домінуючі функції.

 

Схема 6. Основні місця у становленні політики містоустрою

– Місто є місце зіткнення організаційних форм.

- Місто є місце зіткнення діяльністних процесів та реалізуючи їх організаційних устроїв.

- Місто є місце боротьби способів організації та здійснення схем їх соорганізації.

- Місто є місце співвіднесення організаційних «документів» та їх «полілогос», є то, по відношенню до чого приймаються управлінські рішення і що регулює міське життя.

- Місто є місце перетинання і актуалізації глобальних тенденцій.

 

Місто-господарство передбачає зосередженість мешканців на прагненні до отримання благ у вигляді багатств, добродетелей або речей. Управління вміщує у себе регулювання процесів створення або розподілення благ, і ця функція належіть «благородним». Міське життя уявляється у символічній формі міфів, у правилах та зразках.

Місто-виробництво передбачає прагнення до накопичення капіталу у вигляді грошей та цінних паперів, виробничих потужностей або впливу. Ціль системи управління – регулювати та прискорювати процеси вживання, і ця функція належіть «впливовим». Міське життя концентрується навколо діла, бізнесу та уявляється крізь різноманітні знакові форми (теорії, моделі, проекти).

Місто-комунікатор передбачає прагнення до накопичення форм персоналізації способів помешкання та співвідношення їх у єдиному просторі відносин, тобто можливості примножувати ці форми за рахунок взаємовикористовування ресурсів (інформації, вільного часу, зв’язків). Управління передбачає регулювання ресурсної бази та її примноження, і ця функція належить тим, хто здатен робити себе ресурсом для інших. Міське життя концентрується навколо ідеї багатої кількості світів та уявляється крізь різного рода предельности, визначеності (типологіїи, форми навігації, принципи).

Зрозуміло, що кожному типу міста відповідає своя система управління та підготовки до міського життя, а у реальності сучасного міста усі ці системи співіснують, і ця обставина задає складнощі та протиріччя, котрі і визначають неможливість простих та «одномірних» рішень з приводу розвитку міста.

Самим важким у прийнятті такого погляду на місто є відмова від зведення поняття міста до набору морфологічних (будинки, дороги, інженерні споруди) та функціональних (виробництво, селитьба, відпочинок) елементів. Таке уявлення тільки одне з необхідних, і для багатьох аспектів життя міста далеко не визначаюче. Природно що не в кожному місті ці аспекти, особисто комунікативний, явлені з очевидністю, і не розмір міста у цьому є визначальним фактором, а те, які проекти та програми у ньому розгортаються, як мислять себе його мешканці своє місце у всесвітній мережі міст. Так, місто-господарство практично зосереджено на своїх внутрішніх зв’язках та задачах, місто-виробництво вписано у систему кооперації у світовій системі виробництва та споживання, А місто-комунікатор є вузлом глобальної мережі послуг. Отже, сучасне місто є місце боротьби та співвіднесення принципово різних способів його уявлення, підготовки та виховання мешканців, способів управління та іншого (див. схему 7).

Схема 7. Цілі та носії міської політики

Сьогодні, особливо на просторі пострадянських держав (з пануючою у СРСР ідеєю «єдиної мережі розселення» та «містообразуючої бази» у вигляді виробництв), безроздільно домінує уявлення про місто-виробництво. Радянські теоретики, як и західні функціоналісти, побудували про нього відповідне уявлення. У західних країнах з їх еволюційним шляхом становлення міста ідея та практика міста-господарства, відбита у формах муніципального самоврядування, продовжує грати суттєву роль. Кращі історійко-теоретичні роботи про місто М.Вебера, Ф.Бродепяя, Л.Веліхова та А.Дживелегова присвячені саме місту-господарству. Місто-комунікатор почало набирати визначеності з 60-років у роботах К.Александера, К.Танге та багатьох інших проектувальників, художників, теоретиків. І сьогодні, коли П.Вірільо обговорює з А. Сіной віртуальне міське середовище, для них місто-комунікатор є без сумніву реальністю сучасної цивілізації [Світ дизайна.– 1998.– N 4].

У теперішній час усе більш людей бачать місто як комунікативний устрій та середовище, а технічні характеристики повсякдення підкріплюють це бачення. Для кожної форми організації міського життя характерне свій набір метафор що її виражають, і місто-господарство представ у метафорах центру, захисту, ієрархій, багатства, благ, а місто-виробництво – у метафорах машини, анонімності, швидкості, зв’язків та впливів. Комунікативне місто починає проявляти себе крізь метафори середовища, сплетіння та мереж, персональності траєкторій, у виборі системи відносин... Слід відзначити головне: як світова мережа Інтернет не має центру управління, так і комунікативне місто не може управлятися із єдиного центру (воно взагалі заперечує собою ідеї центру, метрополії, периферії). У мові явлення міста-комунікатора унаслідок його інтегративних характеристик співвідносяться різні модуси, або типи, уявлень – віртуальні (у образах), ідеальні (у моделях, теоріях), уявні (у символах) та дійсні (у схемах дій, понять). Незвичайність складається не в різноманітності уявлень,а у тому, що віртуальне (або уявне) місто не менш реальне, ніж дійсне, і спроби проектно або комунікативно робити у цих модусах починають набирати більшу популярність та розповсюдженість, хоча би у вигляді електронних ігор або дизайнерських розробок. Але справжню основу комунікативності дотепер складають незаплановані зустрічі та зіткнення, тіснота міських просторів – недарма К.Танге освоював ідею комунікативного міста,коли осягав незвичайний для японця феномен агори, міської площі.

Наприкінці наведемо твердження, з якого починали: людські відносини,просторові та особливо часові умови та пристрої, їх організації починають складати новий та важливий матеріал роботи містоустроювача, дизайнера, архітектора, менеджера міського розвитку.