Принцип міста :організаційне уявлення

Принцип міста:організаційне уявлення

Цим збірником матеріалівпризвано задати бачення міста, що має призначення, по-перше, для вирішення задач організації та управління, по-друге,що вказує на операції та процедури роботи з містом, мови їх уявлення, а не на морфологію міських елементів або функціональні моделі міста, які присутні уявленню міста у дослідницькому або проектному підходах.

Збірник уявляє собою матеріали до курсу лекцій за тематикою управління містом, які прочитані у Міжнародній академії бізнесу та банківської справи у Тол ’ ятті. У відповідності з прийнятою в Академії освітньою технологією зняння виступають як супровід проектних розробок та імітаційних ігр, а твакож як засіб опису досвіду. З цієї причини курси створюються на кожний навчальний рік спочатку, постійно йде зміна концептуальних основ та накопичення засобів роботи з містом. Звідси й жанр цієї книги – матеріали лекцій, а не закінчена теоретична та методична розробка.

Збірник є другою публікацією Міжнародної академії бізнесу та банківської справи за темою міського розвитку (перший– «Поняття про місто» – вийшов у 1995 р.) і узагальнює результати роботи останніх трьох років, пов’язаних з де більша з підготовкою першої групи міських менеджерів.

З1999 року у Академії почався новий етап робіт, орієнтованих на створення великого комплексного проекту розвитку міста Тол’ятті та Самарського регіону. Для розробки цього проекту під керівництвом О.П.Зінченко була пророблена ідея комунікативної імітації на макеті відносин керівницьких та проектних позицій, концепцій міського розвитку. Ця робота ще тільки розгортається, і етап узагальнення досвіду ще попереду.

Матеріали збірки мають різну жанрову орієнтацію – це й типології, й концептуальні полагання, й теоретичні та методичні штудії, й есе, й допоміжні матеріали. Такий підхід до складання збірки прийнято свідомо, виходячи із спрямування задати живу та різноманітну картину форм уявлень про місто, не зв’язану у жорстку конструкцію та придатну до трансформування та розбирання на елементи.

Назва збірки обумовлена орієнтацією авторів не на теорію або модель міста, а на певний принцип міста як організованість, використовуємий у різних типах роботи з містом.

Основна ідея книги – задати історичне відношення до феномену міста, показати постійні зміни форм його організації не як особисту еволюцію, а як результат робот групи керівників та професіоналів.

Збірка призначена для студентів та аспірантів спеціальностей керівництва та соціокультурного проектування, спеціалістів у області розвитку міста. Також збірка доповненням до дистантного курсу «Організаційне представлення міста».

 

 

Зміст

Основні підходи до уявлення міста

Історична типологія міст

Базові характеристики історичної типології міст

Місто та комунікації

Метаполіс,або Куди рухається технологічне суспільство

Комунікативна екологія міста

Світ персонального дому

Правове забезпечення розвитку міст: складнощі та проблеми

Тези до уявлення про форми розуміння міста

 

Історична типологія міст

Типологія як метод історичного дослідження була напрацьована М.Вебером на історії міста. Він виділив ідеальні типи, тобто типи, які побудовані навкіл деяких абстрактних характеристик, які не відповідають ніяким конкретним містам, але фіксують їх важливі принципові риси.

Такий спосіб роботи дозволяє виділити лінію історичного розвитку, не відволікаючись на неминучі індивідуальні особливості окремих міст. Будучі соціологом, М.Вебер у основу своєї типології поклав на сам перед соціально-економічні характеристики. У даній роботі основою типології став принцип організації міського життя, який реалізується у проектах та програмах розвитку міст.

Для побудови типології розглянемо питання про соціокультурні основи розуміння феномену міста. Існує широке коло літератури з питань походження та історійко-культурного змісту становлення міст. Якщо узагальнити багато чисельні теорії та гіпотези, то можна відокремити два основних напрямку у розумінні міста.

З позицій одного з них місто розглядається як форма закріплення особливих фокусів території, місць прояву дії вищих духовних сил. У європейській культурі це пред ’ явлено через ідею небесного граду, який є зразком для усіх земних міст, і сама історія християнської цивілізації,наприклад у Л.Красавіна постає як історія реалізації ідеї небесного граду у формах суспільного устрою. Отримавши розповсюдження у 60-70-і роки ідея проектування міста з опором на дух місця, так званий genius loci, є сучасною мирською інтерпретацією функції міста як посередника,медіатора між світами видимим та невидимим, земним та небесним (див. схему 2).

Іншим напрямком є розуміння міста як способу створення особливої просторово-часової організації, за рахунок якого активуються процеси соціокультурного розвитку.

Користуючись уведеним М.М.Бахтіним поняттям хронотоп, можливо сказати, що місто – це такий хронотоп, у котрому прискорюються усі процеси взаємодії у нутрі суспільства: обмін,спілкування, комунікація, кооперація та інше. Створення такого хронотопу передбачає

- спосіб його обмеження,

- відокремлення в оточуючому середовищі,

- механізми диференціації

- та способи утримання у ньому множини соціальних та культурних форм.

 

Схема 2. Основні форми існування міста

- Основні ідеальні форми існування міста уявляють собою не видиму, а ту, що осягається розумом структуру міста, з якою працюють проектувальник та керівник.

- Місто є спосіб взаємозв’язку духа та місця. За видимою морфологією міста стоїть невидима структура відносин, принципів та конкретних ситуацій:

- місто є місце зіткнення носіїв ідеї духу та ідеї місця, процесів поза територіальних та локальних, та розв’язання цього конфлікту – у визначених способах організації міського життя та діяльності: духовних, технологічних, господарських;

- місто як місце зіткнення, прояву та існування несумісних принципів спільного життя та свободи є устрій по відтворенню та трансляції цих принципів і способів їх співвіднесення, і у цьому сенсі принцип міста розгортається в історії як прояв єдиного ідеального міста спільної злагоди або. кажучи мовою теологів, як процес побудови «Граду небесного» у конкретності «градів мирських».

 

Погодження цих двох напрямків дає можливість уявити місто як множину соціальних та культурних форм, яка організована процесом розгортання якостей та ідеї даного місця у конкретній історичній ситуації. Таким чином, місто є якби відзначеним місцем, матеріалом, інструментом та продуктом своєї особистої діяльності по формуванню світа, реальному втіленню якого передують ідеальні прототипи (див. схеми 3,4).

 

Схема 4. Принцип міста

- На єдиній території існує множина способів організації суспільних груп.

- Взаємовідносини поміж групами відтворюються за рахунок опосередкованих семіотичних одиниць – різного роду правил, законів, норм.

- Розвиток відбувається за рахунок «вертикальної» диференціації, тобто за рахунок «нашарування» нових типів відносин, зв’язків та способів їх регулювання, а також формування нових.

- Простір міського життя звеличується за рахунок появи нових «ідеальних» просторів для нових форм життя, ускладнення побудови міста. Таким чином, «територія» міста багато ширше тієї ділянки землі, яка зайнята будівлями та спорудами.

 

Далі ми представимо набір характеристик, фіксуючих чотири основних типа поселень – архаїчний, становий, індустріальний та регіональний. Основою для подібної типологізації стала уява про ведучі уклади міського життя,які багато у чому співпадають з прийнятими формами організації господарства.

Однак с початку слід відмітити принципові характеристики міста, як явища, котрі на різних етапах його історичного шляху набувають ті або інші форми, типові або унікальні для перерахованих укладів:

1. Місія міста – створення світа множини форм та відносин у відповідності з ідеологічними основами розуміння міста.

2. «Шлях» міста – розгортання цього процесу.

3. Стимули розгортання – наявність протиріч та конфліктів у конкретних зорганізованостях міста.

4. Механізм розгортання – вирішення конфліктів.

5. Збереження множини форм – головна умова життєздатності та готовності міста до вирішення конфліктів.

6. У основі протиріч та конфліктів – невідповідність форм організації міської спільноти ідеальним уявленням.

7. Основне спрямування при вирішенні критичних протиріч – пошук шляхів звільнення від форм закріпачування (родових, становий і т.д.), які стають у конкретній ситуації перешкодою що до вирішення конфлікту. Звідси і виникнення різних форм «антиміста», таких як пошук ресурсу свободи та формалізації нових, виникаючих після реалізації ресурсу свободи, відносин.

 

Архаїчне місто

(базова соціальна одиниця – рід; основний тип культури – родова; задачі – захист та завоювання)

– Ідеологічні основи розуміння міста: місто – місце родового володіння, відмічене божественною присутністю та опікуванням.

– Символічна ідея міста: місто є космос.

– «Шлях» міста: від відокремлення, замкненості, автономності та самодостатності до розширення зон впливу (набіги, захватницькі війни, активізація обміну) та до росту починань множини за рахунок появи та розвитку початку релігії, філософії, історії, математики та інших наук; або від міста як військово-стратегічного центру до міста – політичного центру.

– Протиріччя та конфлікти: між необхідністю захисту та відокремлення, та потребою розширення та розповсюдження, а в результаті – між містами-суперниками за зони впливу та шляхи обміну.

– Шляхи вирішення конфліктів: удосконалення технологій розповсюдження свого впливу (військового, економічного, ідеологічного); розвиток основ спільного життя множини культурних та соціальних форм, які відрізняються від родових, у тому числі у вигляді антиміста(пірати, кочовики, військові табори).

– Критичним протиріччям виявилося невідповідність орієнтації на пріоритетні родові цінності та множина нових відносин та цінностей, які вже не вписуються і не утримуються традиціями передачі розуміння міста та які закріплені у вигляді міфів і ритуальних форм залучання до них.

– Особливістю уявлення історії міста є міфологізація миті його виникнення, яка відбита у ритуалах.

– Форми опису міста: текстові та параметричні.

 

Станове місто

(базові соціальні одиниці – общини та корпорації, об’єднані у стани; основний тип культури – становий; задача – реалізація ідей зорганізованості різноманітних спільнот)

– Ідеологічні засади розуміння міста: трактування «мирського граду» як відбиття «граду небесного», а ієрархії земної як втілення ієрархії небесної.

– Символічна ідея міста: місце набуття соціальної свободи.

– «Шлях» міста: від залежного придатку феодального замку з натуральними формами обміну до створіння, яке дало розвиток торгівельного та промислового капіталу, яке удосконалило форми господарювання та фінансові відносини – до міста-держави.

– Протиріччя та конфлікти: між феодальним укладом з особистою залежністю від феодала та необхідністю розширення особистих свобод городян (у тому числі і за пріоритетний вплив їх цеха у місті) та міста у цілому, зацікавленого у збільшенні можливостей обмінного процесу.

– Шляхи вирішення конфліктів: погоджування та об’єднання різних інтересів на базі спілкування та закріплення фінансових форм самостійності, у результаті чого формуються правові засади та політика міст, створюються союзи міст, відбувається перетворення міст у економічні центри. На це також орієнтовано спосіб відтворення форм міського життя і підготовки міських діячів та рядових городян. Він здійснювався як шляхом накопичення та передачі досвіду, так і шляхом введення у рамки правового регулювання відносин та процесів, закріплених договором. Орієнтиром залучення стає зразок. Складаються власні форми освіти та підготовки (цехові школи, університети).

– Критичним протиріччям виявилося зіткнення інтересів міста, яке спрямоване до самостійності та становим свободам, з посиленням централізації державної власті, на певному етапі, яка була підтримана містом у його боротьбі з феодалом.

– Особливості уявлення історії міста: історія міста – це історія спільнот, їх взаємовідносин та змін; підхід до розуміння – ремісницький.

– Форми описань міста: текстові, видові (панорами, види, фрагменти міста, карти, плани).

 

Місто та комунікації

У останні роки з’явилися технічні засоби миттєвого зв’язку, комп’ютерної графіки, постійного моніторингу стану міського середовища, тобто, те що супроводжує та робить можливим формування нового способу міського життя зі своїми цінностями, мовою та зразками. Новий феномен не можна побачити і тем більш включити у управлінську або архітектурну діяльність поза роботами по зміненню уявлень про місто, способах його управління та вихованню городян. Авжеж місто – одна із самих складних форм людського гуртожитку, та по внутрішньому різноманіттю, кількістю різних зв’язків та відносин воно не має аналогів створеного людством. Однак до сих пір, наприклад, школа услід за наукою звертає більш увагу на вивчення складу речовин та аналіз структури літературних творів, ніж на те, що визначає можливість нашого взаєморозуміння або взаємодії за допомогою міста. Ілюзія простоти міста виникає унаслідок уяви його крізь множину професійних зображень, та для представників кожного із професій місто здається зрозумілим устроєм зі звісними правилами оперування,а тих, хто займається містом як цілим у нашому диференційованому за спеціальностями світі, просто немає. Тому частіше за все навіть незрозуміло, з ким можна розмовляти про місто – для професіоналів така розмова уявляється такою що не має сенсу, а інші не мають засобів розмовляти про нього, навіть якщо інтуїтивно і відчувають здивування від зіткнення із таким складним та індивідуальним за проявом явищем. У той же час те, що приймаються абсурдні рішення або роками не вирішуються (навіть при наявності доброї волі) багато з міських проблем, свідчить про відсутність цілісної уяви міста та можливості співвіднести з нею часткові аспектні рішення.

Форми людського гуртожитку, такі як дім та місто, змінюються у відповідності з соціокультурними конфліктами, проблемами та задачами, виникаючими у суспільстві, та сьогодні ми живемо у оточенні слідів цих змін. Старі форми не відмирають з появою нових – вони взаємодіють та взаємозмінюються, і ми дуже часто погано собі уявляємо, що відбувається з домом та містом, ландшафтом та країною, пропонуючи прості рецепти «правильних» форм. Однією з природних реакцій на наслідки застосування таких рецептів є ідеологія та практика охоронництва, яка базується також на простих правилах типа «ніяких змін у ситуації яка склалася» та «відтворити усе, як було». Іншою реакцією є стремління урахувати усе,що реально веде до неможливості що не будь зробити із за великої кількості результатів обстежень та досліджень, експертиз та узгоджень. Потрібні якісь інші механізми регулювання процесів містоустрою, котрі б дозволяли приймати рішення про розвиток міста, не впадаючи ні в спрощення, ні в надмірну ускладненість.

Полагаємо, що описати місто, використовуючи засоби однієї мови – будь то мова теоретичних схем або проектних зображень, – неможливо у принципі, як і звести інтереси різних груп мешканців до єдиних критеріїв та параметрів. Відобразити усе різноманіття форм уявлення міста на папері або навіть екрані дисплея так, щоб з цим можна було робити, не вдається і, полагаем, не вдасться. Як видно, потрібно зорганізовувати носіїв мов та інтересів, а не тільки їх «проекції» на папері.

Старовинним способом такої соорганізації, винайденим у Стародавній Греції, Є міська політика у формах виборної демократії. Для сучасного міста такий спосіб не те щоби був анахронізмом, але, скажемо обережно, є недостатньо придатним для рішення вузького класу задач міського життя. Перикл та Людвіг Баварський були засуджені сучасниками за багатомірне захоплення унікальними спорудами, але сьогодні і Греція, і Баварія у багато в чому живуть на прибутки від туризму, показуючи ці побудови. Рішення про будівництво були прийняти практично однією особою та принесли плоди крізь багато років. Сумнівно, щоб подібні проекти були взагалі прийняти шляхом додержання демократичних процедур.

Очевидно, що задачі різного рівня складності потребують різних механізмів прийняття рішення, і представницька демократія – тільки один з них. У суспільстві з високим статусом професійних груп задачі ставляться і вирішуються у нутрі цих груп. Міська влада або влада країни тільки затверджують готові проекти. Цей спосіб дає гарні результати тоді, коли професійні засоби та цінності відбивають сутність суспільних інтересів та здвигів, чого сьогодні вже немає. Архітектурних або інженерних засобів явно недостатньо, а нові технології міського управління ще тільки оформлюються. В частности, отримують розповсюдження різного роду комунікативні ігри, коли формулювання задачі та шляхи її вирішення імітуються представниками різних позицій та точок зору (див. схему 6).

Для того щоб місто можливо було адекватно уявляти для вирішення проблем управління, необхідно відокремити основні мови його опису та форми їх застосування. Роблячи це, ми будемо виходити з деяких припущень та імітувати історію міста у конфліктах та способах їх розрішення. Сильно спрощуючи, можливо сказати, що у своєму розвитку місто проходить три етапи: місто-господарство, місто-виробництво та місто-комунікатор. Безумовно, кожний етап не виключає форми, які присутні іншому, – мова іде тільки про домінуючі функції.

 

Схема 6. Основні місця у становленні політики містоустрою

– Місто є місце зіткнення організаційних форм.

- Місто є місце зіткнення діяльністних процесів та реалізуючи їх організаційних устроїв.

- Місто є місце боротьби способів організації та здійснення схем їх соорганізації.

- Місто є місце співвіднесення організаційних «документів» та їх «полілогос», є то, по відношенню до чого приймаються управлінські рішення і що регулює міське життя.

- Місто є місце перетинання і актуалізації глобальних тенденцій.

 

Місто-господарство передбачає зосередженість мешканців на прагненні до отримання благ у вигляді багатств, добродетелей або речей. Управління вміщує у себе регулювання процесів створення або розподілення благ, і ця функція належіть «благородним». Міське життя уявляється у символічній формі міфів, у правилах та зразках.

Місто-виробництво передбачає прагнення до накопичення капіталу у вигляді грошей та цінних паперів, виробничих потужностей або впливу. Ціль системи управління – регулювати та прискорювати процеси вживання, і ця функція належіть «впливовим». Міське життя концентрується навколо діла, бізнесу та уявляється крізь різноманітні знакові форми (теорії, моделі, проекти).

Місто-комунікатор передбачає прагнення до накопичення форм персоналізації способів помешкання та співвідношення їх у єдиному просторі відносин, тобто можливості примножувати ці форми за рахунок взаємовикористовування ресурсів (інформації, вільного часу, зв’язків). Управління передбачає регулювання ресурсної бази та її примноження, і ця функція належить тим, хто здатен робити себе ресурсом для інших. Міське життя концентрується навколо ідеї багатої кількості світів та уявляється крізь різного рода предельности, визначеності (типологіїи, форми навігації, принципи).

Зрозуміло, що кожному типу міста відповідає своя система управління та підготовки до міського життя, а у реальності сучасного міста усі ці системи співіснують, і ця обставина задає складнощі та протиріччя, котрі і визначають неможливість простих та «одномірних» рішень з приводу розвитку міста.

Самим важким у прийнятті такого погляду на місто є відмова від зведення поняття міста до набору морфологічних (будинки, дороги, інженерні споруди) та функціональних (виробництво, селитьба, відпочинок) елементів. Таке уявлення тільки одне з необхідних, і для багатьох аспектів життя міста далеко не визначаюче. Природно що не в кожному місті ці аспекти, особисто комунікативний, явлені з очевидністю, і не розмір міста у цьому є визначальним фактором, а те, які проекти та програми у ньому розгортаються, як мислять себе його мешканці своє місце у всесвітній мережі міст. Так, місто-господарство практично зосереджено на своїх внутрішніх зв’язках та задачах, місто-виробництво вписано у систему кооперації у світовій системі виробництва та споживання, А місто-комунікатор є вузлом глобальної мережі послуг. Отже, сучасне місто є місце боротьби та співвіднесення принципово різних способів його уявлення, підготовки та виховання мешканців, способів управління та іншого (див. схему 7).

Схема 7. Цілі та носії міської політики

Сьогодні, особливо на просторі пострадянських держав (з пануючою у СРСР ідеєю «єдиної мережі розселення» та «містообразуючої бази» у вигляді виробництв), безроздільно домінує уявлення про місто-виробництво. Радянські теоретики, як и західні функціоналісти, побудували про нього відповідне уявлення. У західних країнах з їх еволюційним шляхом становлення міста ідея та практика міста-господарства, відбита у формах муніципального самоврядування, продовжує грати суттєву роль. Кращі історійко-теоретичні роботи про місто М.Вебера, Ф.Бродепяя, Л.Веліхова та А.Дживелегова присвячені саме місту-господарству. Місто-комунікатор почало набирати визначеності з 60-років у роботах К.Александера, К.Танге та багатьох інших проектувальників, художників, теоретиків. І сьогодні, коли П.Вірільо обговорює з А. Сіной віртуальне міське середовище, для них місто-комунікатор є без сумніву реальністю сучасної цивілізації [Світ дизайна.– 1998.– N 4].

У теперішній час усе більш людей бачать місто як комунікативний устрій та середовище, а технічні характеристики повсякдення підкріплюють це бачення. Для кожної форми організації міського життя характерне свій набір метафор що її виражають, і місто-господарство представ у метафорах центру, захисту, ієрархій, багатства, благ, а місто-виробництво – у метафорах машини, анонімності, швидкості, зв’язків та впливів. Комунікативне місто починає проявляти себе крізь метафори середовища, сплетіння та мереж, персональності траєкторій, у виборі системи відносин... Слід відзначити головне: як світова мережа Інтернет не має центру управління, так і комунікативне місто не може управлятися із єдиного центру (воно взагалі заперечує собою ідеї центру, метрополії, периферії). У мові явлення міста-комунікатора унаслідок його інтегративних характеристик співвідносяться різні модуси, або типи, уявлень – віртуальні (у образах), ідеальні (у моделях, теоріях), уявні (у символах) та дійсні (у схемах дій, понять). Незвичайність складається не в різноманітності уявлень,а у тому, що віртуальне (або уявне) місто не менш реальне, ніж дійсне, і спроби проектно або комунікативно робити у цих модусах починають набирати більшу популярність та розповсюдженість, хоча би у вигляді електронних ігор або дизайнерських розробок. Але справжню основу комунікативності дотепер складають незаплановані зустрічі та зіткнення, тіснота міських просторів – недарма К.Танге освоював ідею комунікативного міста,коли осягав незвичайний для японця феномен агори, міської площі.

Наприкінці наведемо твердження, з якого починали: людські відносини,просторові та особливо часові умови та пристрої, їх організації починають складати новий та важливий матеріал роботи містоустроювача, дизайнера, архітектора, менеджера міського розвитку.

Мир персонального дома

Как люди, работающие и живущие в разных местах, мы были вынуждены задуматься над тем, что есть сегодня дом, где его границы. Ведь многие наши знакомые тоже живут такой же полукочевой жизнью – заказы, выставки, проекты, семинары в разных городах и странах, поэтому очень четко представляешь себе, где ядро этой жизни и где ее периферия, как все это взаимодействует между собой и дополняет друг друга. Следовательно, эти заметки не теоретические спекуляции, а особое представление своего опыта и складывающегося убеждения, что сегодня уже весь мир является единым домом, сложенным за тысячелетия. Это не метафора политического согласия, а попытка задать общее поле, на котором можно осмысленно представить мировые тенденции, смену базовых символов и движение принципов и приемов формообразования.

В одном из номеров «Независимой газеты» середины 1999 года был подробно представлен грандиозный проект «Корабля свободы». Это плавучий город, в котором можно жить и работать постоянно, пользуясь мощной информационной инфраструктурой и преимуществами экстерриториальности, а можно в качестве туриста отдыхать и развлекаться. В чем-то этот проект является воплощением новейших тенденций, а в чем-то – плоской проекцией того сложнейшего феномена, который мы называем домом.

Безусловно, каждый локальный дом – это точка прорастания всей истории и место фокусировки основных мировых тенденций. Так, в нашей квартире слои культуры представлены очень зримо – старинные гравюры, книги разных эпох, собрание пластинок, проявляющее вкусы трех поколений, магнитофонные кассеты и, наконец, все увеличивающееся количество дискет и дисков. То же самое – на рабочих местах и везде там, где мы оседаем на какой-то период. Время начинает характеризовать дом более значимо, чем пространство, так как именно его структура определяет нашу жизнь. Вспомним, как старшее поколение боролось за квадратные метры жилплощади, через них реализуя свои представления о свободе и достоинстве. Нам же важнее «начинка», те возможности, которые она предоставляет, и без набора бытовых машин и средств мгновенной связи с миром дом уже кажется недостаточным. Осмысляя все это и те мелочи, из которых состоит жизнь дома (семейные трапезы и поездки на дачу, установка металлической двери в парадном, оснащение кухни и ванной), мы и пришли к тем обобщениям, которые постарались представить на схеме, и тем самым объективировать их, подкрепив историческими ссылками и реконструкциями.

Думаем, что самые радикальные изменения произошли в понимании принципа дома – от дома частного к дому персональному через этап акцента на доме-стандарте (или доме-индивидууме).

Частное жилище появилось одновременно с формированием частного права в гражданском обществе, оно пришло на смену (или в дополнение) дворцам знати и предназначалось для джентльменов. Жизнь джентльмена протекала в свете, и дом должен был обеспечить светскую жизнь с ее публичностью. Англичане создали не только тип джентльмена, но и то, что сопровождало его жизнь, – комфорт. Помните у Пушкина:

Все, чем для прихоти обильной

Торгует Лондон щепетильный

И по Балтическим волнам

За лес и сало возит нам,

Все, что в Париже вкус голодный,

Полезный промысел избрав,

Изобретает для забав,

Для роскоши, для неги модной, –

Все украшало кабинет

Философа в осьмнадцать лет.

 

Частный дом еще в старой ремесленной традиции начинался как изделие, как произведение мастера, но очень быстро стал превращаться в продукт строительного промышленного производства и нарождающейся индустрии комфорта. Постепенно выделились стандарты комфортного дома, и уже они стали основой массового жилья в нашем веке. Метафора «машина для жилья» характеризовала новый принцип дома, предназначенного уже не для джентльменов, а для людей дела – служащих, предпринимателей, инженеров. Стандарт стал основой индивидуализации, и этот принцип проектирования жилища успешно реализовали мастера функционализма.

Сегодня новой массовой профессией стал менеджмент (а эта деятельность предполагает большую подвижность и устремленность за пределы своей территории), и дом стал цениться не столько за комфорт (эти характеристики «свернулись» в стандарты), сколько за возможности, которые он предоставляет для многообразия форм жизни и деятельности. При этом жилище утеряло определенность границ и стало включать в себя и бизнес-центры с жилыми помещениями, и кондоминимумы (эти обособленные миры внутри города), и загородные клубы, и многое другое. Поверх частных и стандартных форм стали складываться их персональные конфигурации, которые мы и называем персональным жилищем.

Персональное жилище является сборкой разных функционально-символических единиц, набор которых можно выделить исторически.

Первой базовой единицей жилища является функция родового или семейного центра-очага. Таковы древнегреческий дом, изба, хата, японский дом и, вообще говоря, всякое народное жилище. Проектируя дом, мы стараемся оттолкнуться от этих образцов и отобразить их хотя бы намеком – камином, трапезной.

Следующая функция – это защита, кров. Дом становится замком, и мы сегодня многое отдаем за безопасность, сооружая, например, крепостные ворота из стали.

Дворец-поместье является одним из излюбленных воплощений отдельности, уединенности, здоровья и изобилия. Большинство людей стремится хоть что-то из этого набора «естественных» привилегий заиметь на своих дачах.

«Машина для жилья» обеспечивает комфорт, поэтому вокруг инфраструктур бытовых услуг создаются сегодня жилые группы и роскошные кондоминимумы.

Различного рода сети, концентрируя информационные, торговые, услуговые, образовательные и прочие ресурсы, задают возможности современного жилища.

Персональное жилище, повторяем, есть конфигурация этих исторических типов или функций, и без любой из них дом неполон. Но дом в этом понимании не набор помещений, а «размазанное» по миру множество мест нашего пребывания с ядром в месте очага.

Такое понимание дома имеет зримое выражение в стилистике современных интерьеров. Если на рубеже веков можно было говорить о стилистической эклектике в интерьерах, и это имело смысл на фоне исторических стилей и нарождающегося пуризма – стремления к чистоте форм у мастеров функционализма (эклектизм, однако, недолго был приемом постмодернистов), то сегодня дизайн все отчетливей движется от индивидуальных манер к творению персональных миров. Персональный интерьер – это то, что может прорасти сквозь обнаженные конструкции, чистые формы в виде временных следов жизненных событий, взаимоотражения мест нашего пребывания, в том числе исторической географии реальных и виртуальных странствий. В итоге от исторических стилей интерьер движется к выражению стилей персональных.

Тысячелетиями дом создавался под влиянием мужских интересов и вкусов патрициев, баронов, джентльменов, но со становлением идеи комфорта, а затем и ценностей потребительского общества, дом все больше становится тем, что мужчины творят для женщин. Женский характер все чаще определяет подвижность форм, на дом как бы переносятся принципы моды – яркая индивидуализация, быстрая смена акцентов и подчеркивание аксессуаров, нарочитая экстравагантность. Женский характер стал жестче – и в интерьере сентиментальность драпировок и пуфов иногда возникает как момент игры, но не как выражение характера. Игра со своим обликом, которую женщины доводили до совершенства в течение тысячелетий, стала и формой жизни дома. Думаем, что те средства виртуализации, которые предоставляет дизайну современная техника, будут все чаще использоваться для придания подвижности и персональности интерьеру и дому в целом.

В нашей стране только сейчас появилась некоторая свобода домостроительства, хотя институт прописки не отменен, а в массовом сознании только проясняется идея частного дома и идет освоение стандартов проживания. Но в то же время множество людей приходят к осознанию необходимости творить персональное жилище. Сложность и неопределенность этой ситуации вызывают ностальгию по устойчивости образа традиционного дома или исторических образцов, и часто бывает так приятно проглядывать в журналах фантазии в стиле ретро, но жизнь приходится выстраивать в множественности и непредсказуемости мирового дома, выделяя в нем место нашей, совместной с другими, персональности. Акцент в проектировании начинает смещаться с вопроса, что есть дом, на вопрос, что и с кем мы создаем этим домом. От проектирования содержимого дома к созданию его содержания – таков наш дальнейший путь.

 

Принцип міста:організаційне уявлення

Цим збірником матеріалівпризвано задати бачення міста, що має призначення, по-перше, для вирішення задач організації та управління, по-друге,що вказує на операції та процедури роботи з містом, мови їх уявлення, а не на морфологію міських елементів або функціональні моделі міста, які присутні уявленню міста у дослідницькому або проектному підходах.