Основні підходи до уявлення міста

Якщо подивитися на роботи, де описується місто, то можна виділити ряд основних підходів (див. схему 1).

Схема 1. Уявлення міста

– Уявлення міста є складна конфігурація спеціальних та професійних описань.

- Місто постає для розуміння, конструктивної роботи та дії у формі описань.

- Описання створюються виходячи із уявлень та мов діяльних ролей та позицій в суспільстві.

- Ніяке описання не дає повного уявлення про місто. Місто у цьому сенсі є сума описань.

- Кожний учасник роботи з містом виходить із своїх способів його описання, у їх мові формулює оцінки ситуації, сутність конфліктів та пропонує шляхи виходу з них, а також тлумачить інші тексти. Тільки позиція організатора міських проектів та програм передбачає взаємоузгодження різних мов описань для організації сумісних робіт міського будівництва.

- Для перекладу інших типів описань в організаційне. необхідно відмовитись від змісту, який стоїть за іншим описанням, їх об’єктності та предметності та перекласти все у мову відносин, операцій та процедур організації роботи. Позиція організатора робот та, відповідно, його способи описання принципово «порожні» та беззмістовні і тільки за рахунок цього дієві.

- З організаційної позиції місто є процес узгодження різних типів описань з приводу конфліктів та виходу з них, пред’явлених через відносини, процедури та операції. Морфологія та індивідуальність конкретного міста є слід цього процесу в зорганізованостях людей. Ці зорганізованості утримуються нормами, зразками, наказами, а також зорганізованостями місця, у межах котрих ці регулятори діють (дома, вулиці, заклади, сховища і т. п.).

 

Найбільш розповсюдженим у повсякденному вживанні є ремісницький підхід, при якому місто розглядається як певний виріб, річ, зроблена майстром. У цьому випадку використовується і відповідні критерії оцінки: якість виготовлення, пропорції та розмір, рідкий або звичайний матеріал, зручність використання, стиль або авторська манера, схожість з визнаними зразками або унікальність та, напри кінець, культурна цінність, що особисто яскраво проявляється в уяві про архітектурно-містобудівельну спадщину. З цієї точки зору, такий виріб необхідно використовувати відповідно до його первісного призначення: зберігати, ремонтувати та реставрувати відповідно з первісним виглядом. у цій ідеології працюють товариства охорони пам ’ яток, інститути реставрації. Історія міст уявляється як історія шедеврів та зразків, способів виготовлення, стилів і так далі. Звідси, чим далі виріб від сучасної технології й ближче до ремісницького виробництва, тим він цінніше. Так, міста середньовіччя виступають як недосягненні вершини мистецтва створювати місто.

Міфологічний підхід розглядає місто як місце втілення волі богів,долі, як сакральний простір. Історія міста у рамках цього підходу – це історія чудових подій, прояву унікальності саме цього місця.

Інженерний підхід уявляє місто, з однієї сторони, як складно створену машину, яка забезпечує життєдіяльність,з іншої – як функціональний простір діяльності машин виробництва. Еволюція засобів цього підходу відбувається паралельно розвитку світу машин від простого відокремлення функціональних елементів міста (різного типа зонування) та забезпечення транспортних, енергетичних зв’язків між цими елементами до уявлення міста як складного кібернетичного пристрою, діючого в ідеології оптимальності. Актуалізація цього підходу почалась з 60-х років, і сьогодні це самий розповсюджений у професійному середовищі спосіб уявлення міста для проектування та керівництва, де основною задачею виступає необхідність узгодження роботи багатьох машин.

Місто зображується як набір креслень та схем, описуючих морфологію таких машин (водопровід, каналізація, транспорт, підприємства громадського харчування, структури освітніх закладів і т.д.).

Нормативна база містобудівництва у основному і описує параметри цих машин. Критеріями оцінки таким чином розуміємого міста, виступає ефективність роботи машин життєзабезпечення, а головним критерієм є забезпечення містом задач виробництва. Історія міста у рамках цього підходу виступає як зміна поколінь машин життєзабезпечення, оптимальних планувальних структур міста, які забезпечують організацію різних машин, поява специфічних рис у морфології міста, обслуговуючих різні типи виробництва.

Науковий підхід передбачає уяву міста як певного ідеального об’єкта і є такий що характеризує сферу економіко-географічних досліджень. У рамках цього підходу досліджуються форми взаємодії, наприклад у вигляді кривих, що описують змінення окремих параметрів. Унаслідок високого статусу наукових досліджень ці описи висуваються як обґрунтування проектів районного планування та взагалі соціальної політики.

З точки зору наукового підходу, історія міст постає як статистичне накопичення характеристик об’єктів та зміна їх структур при дослідженні будь яких граничних значень цих характеристик (населення, площа, доступність і т.д.). По суті справи, історія заміщується розгортанням вихідних моделей.

Гуманітарний підхід передбачає уяву міста з точки зору організації процесів життєдіяльності. Базовою формою такого уявлення є опозиція організм – середовище, та недарма середовищ ний підхід формувався на тлі актуалізації екологічної проблематики. Розгляд міста як середовища повинно було доповнити засоби інженерного підходу та компенсувати «жорсткість» уявлення міста як сукупності машин. Природнім образом середовищний підхід виступає як опозиційний сучасним містобудівним теоріям та існуючим способам містобудівного проектування та в якості базових критеріїв оцінки вводить критерій багатства, неоднозначності, множини самих форм уявлення міста та його фрагментів. Реалізується цей підхід у силу своєї специфіки, як правило, на малих просторах та в ідеології створення умов для зрощування «природних» міських організмів.

Історія міст у даному підході виступає як еволюція середовищної поведінки городян, форм організації та уявлення міста. Величезну роль у подібного роду історіях відіграють свідоцтва очевидців, мемуарні записи, художні описи і тому подібне.

Формальний(авангардний) підхід описує місто як форму. Перетворення цієї форми і виступає як основна задача. Найбільш яскраво цей підхід має прояв у художніх утопіях авангарду. Теоретичну основу складає вчення про виразність міської форми. Цей підхід дуже яскраво проявляється у роботах, які представлені на великих міжнародних архітектурних конкурсах, тільки мала частина з яких була реалізована, наприклад у Бразилії. В Україні яскравим зразком такого підходу є незавершений ансамбль бувшої площі Дзержинського у Харкові. Критеріями оцінки у даному випадку виступає оригінальність, новизна та виразність форм, підкреслена концептуальність. Історія міст, з цієї точки зору, виступає як зміна принципів організації простору та демонстрації цього у конкретних проектах та ансамблях. Історично-культурний зміст актуалізації такого підходу пов’язаний з подоланням (навіть через пред’явлення утопічних проектів) стереотипів у професійній роботі з містом.

Семіотичний підхід к місту стає все більш актуальним в умовах розповсюдження інформаційних технологій та посилення значимості міжкультурної комунікації. Місто описується як текст, який пред’являється через багато мов (архітектурних, інформаційних, національних і т.д.) і який виражає деякі глибинні, «ті,що породжують» структури суспільного устрою та свідомості. Історія міст при такому підході постає як ускладнення міських текстів, форм їх пред’яви та розуміння. З цієї точки зору відбувається критика бідності, неінформаційності міських просторів, які є результатом сучасних містобудівельних рішень.

При організаційному підході місто описується як зорганізована сукупність діяльностей великих позиціонерів, діючих у місті. Основною формою такої організації виступають проекти та програми розвитку міст, та, відповідно, історія постає як зміна та організація різних програм, особисто міських та регіональних. Основна лінія історії – це зміна форм керування. Критерієм оцінки міста виступає «прозорість» його для керування.

Сьогодні історія пострадянських міст постає майже без винятку у рамках ремісницького та інженерного підходів та лише частково наукового; останні ще недостатньо використовуються, хоча саме з цих позицій відбувається основна критика стану сучасного містобудівництва. Інерція мислення змушує шукати базову форму уявлення міста, у той час коли потрібно використовувати принцип додатковості підходів при їх функціональній визначеності. Однаково ця функціональна визначеність може бути досягнута лише у рамках загального цілого, яким може стати концепція політики в області містоустрою, що об’єднає представників різних підходів та задасть механізми їх реальної взаємодії у розгортанні конкретних проектів та програм.

Історична типологія міст

Типологія як метод історичного дослідження була напрацьована М.Вебером на історії міста. Він виділив ідеальні типи, тобто типи, які побудовані навкіл деяких абстрактних характеристик, які не відповідають ніяким конкретним містам, але фіксують їх важливі принципові риси.

Такий спосіб роботи дозволяє виділити лінію історичного розвитку, не відволікаючись на неминучі індивідуальні особливості окремих міст. Будучі соціологом, М.Вебер у основу своєї типології поклав на сам перед соціально-економічні характеристики. У даній роботі основою типології став принцип організації міського життя, який реалізується у проектах та програмах розвитку міст.

Для побудови типології розглянемо питання про соціокультурні основи розуміння феномену міста. Існує широке коло літератури з питань походження та історійко-культурного змісту становлення міст. Якщо узагальнити багато чисельні теорії та гіпотези, то можна відокремити два основних напрямку у розумінні міста.

З позицій одного з них місто розглядається як форма закріплення особливих фокусів території, місць прояву дії вищих духовних сил. У європейській культурі це пред ’ явлено через ідею небесного граду, який є зразком для усіх земних міст, і сама історія християнської цивілізації,наприклад у Л.Красавіна постає як історія реалізації ідеї небесного граду у формах суспільного устрою. Отримавши розповсюдження у 60-70-і роки ідея проектування міста з опором на дух місця, так званий genius loci, є сучасною мирською інтерпретацією функції міста як посередника,медіатора між світами видимим та невидимим, земним та небесним (див. схему 2).

Іншим напрямком є розуміння міста як способу створення особливої просторово-часової організації, за рахунок якого активуються процеси соціокультурного розвитку.

Користуючись уведеним М.М.Бахтіним поняттям хронотоп, можливо сказати, що місто – це такий хронотоп, у котрому прискорюються усі процеси взаємодії у нутрі суспільства: обмін,спілкування, комунікація, кооперація та інше. Створення такого хронотопу передбачає

- спосіб його обмеження,

- відокремлення в оточуючому середовищі,

- механізми диференціації

- та способи утримання у ньому множини соціальних та культурних форм.

 

Схема 2. Основні форми існування міста

- Основні ідеальні форми існування міста уявляють собою не видиму, а ту, що осягається розумом структуру міста, з якою працюють проектувальник та керівник.

- Місто є спосіб взаємозв’язку духа та місця. За видимою морфологією міста стоїть невидима структура відносин, принципів та конкретних ситуацій:

- місто є місце зіткнення носіїв ідеї духу та ідеї місця, процесів поза територіальних та локальних, та розв’язання цього конфлікту – у визначених способах організації міського життя та діяльності: духовних, технологічних, господарських;

- місто як місце зіткнення, прояву та існування несумісних принципів спільного життя та свободи є устрій по відтворенню та трансляції цих принципів і способів їх співвіднесення, і у цьому сенсі принцип міста розгортається в історії як прояв єдиного ідеального міста спільної злагоди або. кажучи мовою теологів, як процес побудови «Граду небесного» у конкретності «градів мирських».

 

Погодження цих двох напрямків дає можливість уявити місто як множину соціальних та культурних форм, яка організована процесом розгортання якостей та ідеї даного місця у конкретній історичній ситуації. Таким чином, місто є якби відзначеним місцем, матеріалом, інструментом та продуктом своєї особистої діяльності по формуванню світа, реальному втіленню якого передують ідеальні прототипи (див. схеми 3,4).