Загальні положення про виконавчий напис.

Сьогодні найбільш ефективною формою позасудового захисту цивільних прав фізичних і юридичних осіб є вчинення нотаріусом виконавчого напису. Це положення законодавець закріпив у статті 18 ЦК України.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів. До виконавчих документів цей Закон серед інших відносить виконавчі написи нотаріусів (п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону).

Виконавчий напис є документом, який видає нотаріус для забезпечення можливості виконати через органи державної виконавчої служби (у добровільному чи примусовому порядку) обов’язки із передання одними фізичними або юридичними особами грошових засобів та іншого майна іншим фізичним або юридичним особам, а також посвідчує договір (домовленості) про звернення стягнення на заставлене майно у позасудовому порядку.

Виконання виконавчого напису нотаріуса може відбуватися не тільки шляхом примусового виконання, але й добровільного. Адже за правилами виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про необхідність самостійно виконати боржником рішення, яке міститься у виконавчому документі у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Якщо рішення виконавчого напису не виконується добровільно боржником, тоді державний виконавець приступає до примусового його виконання.

Необхідно пам’ятати, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження».

Вчинення нотаріусом виконавчих написів має свою історію, належить до несудових форм захисту прав кредиторів за безспірними зобов’язаннями, які є підтверджені документами, що не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності.

Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. №1172, передбачена можливість стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса наступних видів заборгованості (12 підстав для звернення за вчиненням виконавчого напису):

1. Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами;

2. Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин;

3. Стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов’язаних з авторським правом;

4. Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти;

5. Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

6. Стягнення за диспашею;

7. Стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов’язаних після закінчення зборів;

8. Повернення об’єкта лізингу;

9. Стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

10. Стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку;

11. Стягнення заборгованості за аграрними розписками;

12. Стягнення заборгованості з виплати дивідендів.

На думку авторів підручника «Нотаріат в Україні» за редакцією В. В. Комарова – «виконавчий напис – це розпорядження нотаріуса про стягнення з боржника належної стягувачеві певної грошової суми або витребування майна» [Нотаріат в Україні: підручник / за ред. В. В. Комарова. – К., 2006.]. Цікавою є також думка авторів коментаря до Цивільного кодексу України за редакцією Я.М. Шевченко, які аналізуючи зміст ст. 18 ЦК України, зазначають, що під виконавчим написом нотаріуса слід розуміти підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цієї заборгованості.[Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. У 2ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К., 2004.].

С. Я. Фурса, Є. І. Фурса пропонують розглядати поняття виконавчого напису під кутом зору змісту цього поняття, при цьому зазначаючи, що правовим змістом виконавчого напису є посвідчення факту невиконання умов договору однією зі сторін угоди, а процесуально-правовим – надання оригіналам документів, що встановлюють заборгованість, виконавчої сили [Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні. – К., 1999.].

В юридичній літературі радянського періоду висловлювалася думка, що виконавчий напис – це форма вирішення спору між сторонами (боржником і кредитором). Ми вважаємо, що виконавчий напис не може бути формою вирішення спору між боржником і кредитором. Вирішення спору відноситься до юрисдикції суду, а нотаріус у такому випадку не мав би права вчиняти виконавчий напис.

У юридичній літературі знаходимо й інші визначення терміна «виконавчий напис». Деякі автори під цим поняттям розуміють «розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору…» [Радзієвська Л. К., Пасічник С. Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / за відп. ред. Л. К. Радзієвської. – К.: Юрінком Інтер, 2000.].

Виконавчий напис – напис, учинений нотаріусом на документах, що встановлюють заборгованість, для стягнення з боржника грошових сум або витребування його майна [Юридична енциклопедія: в 6 т. / (редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін.). – К.: Укр. енциклопедія, 1998. – Т. 4.].

На нашу думку, виконавчий напис – це підтвердження нотаріусом наявності заборгованості між боржником і стягувачем та розпорядження про примусове стягнення з боржника цієї заборгованості, вчинене на документах, які підтверджують безспірні зобов’язання останнього.

Вчинення виконавчого напису є нотаріальною дією, спрямованою на надання документу виконавчої сили. За юридичною природою виконавчий напис є розпорядженням нотаріуса про примусове виконання зобов’язання зі сплати грошових сум чи передачі майна [Печений О. Науково-правовий висновок щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2008. – №1(37).].

Розкриваючи значення цієї нотаріальної дії, слід зауважити, що вчинення виконавчого напису є одним із проявів виконання нотаріатом завдань попереджувального правосуддя, яке дозволяє не доводити справу до суду шляхом усунення або зниження ймовірності виникнення спорів. Функція попереджувального правосуддя визнана як постулат діяльності європейського нотаріату. Метою застосування виконавчих написів нотаріусами є скорочення кількості судових спорів, що походять з уже врегульованих договірних відносин, коли наявне підтвердження невиконання боржником своїх зобов’язань перед кредитором або через певну специфіку нотаріальних дій [Журавльов Д. Виконавчі написи як засіб захисту цивільних прав юридичних та фізичних осіб нотаріусами // Нотаріат для Вас. – 2007. – №11(97).].

На необхідності передачі деяких судових справ до компетенції нотаріату та на зростанні ролі нотаріату у позасудових процедурах вирішення певних категорій справ наголошував Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк: «… Європейський суд з прав людини висловлювався, що суди повинні розглядати справи щодо спору про право, де необхідно встановлення фактичних обставин справ, їх професійна оцінка. Не суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод досудові, позасудові процедури вирішення несудовими органами деяких категорій справ… Вважаю, що у нас необхідно втілити даний підхід. Стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, комунальних платежів, заборгованості по укладених письмово орендних, кредитних, депозитних договорах, по податках, інших обов’язкових платежах… У подібних справах суд перевіряє правильність розрахунку заборгованості, зробленого кредитором і рішенням примушує боржника до виконання. Про що тут спір? Запускається громіздка судова процедура, хоча цю функцію ефективно, швидко і менш затратно для бюджету може виконати, наприклад, нотаріус вчиненням виконавчого напису». [Романюк Я. М. Перехід за правилами // Юридична практика. – № 30-31. – С. 7.]

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Ця нотаріальна дія вчиняється лише на підставі письмової заяви стягувача (кредитора) або його уповноваженого представника.

 

2. Умови вчинення виконавчого напису.

Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Першою умовою є з’ясування нотаріусом, чи входить до Переліку заборгованість, відносно якої треба вчинити виконавчий напис. Наявність цієї умови перевіряється шляхом ознайомлення та звірення поданої кредитором заяви зі змістом названого Переліку.

Другою умовою є звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису в установлені законом строки.(3і1рік з дня виникнення вимоги)

Третя умова стосується перевірки пред’явлення всіх необхідних для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують наявність зобов’язання та його безспірність. Виконання цієї умови також здійснюється шляхом ознайомлення зі змістом Переліку, де в кожному розділі після зазначення виду заборгованості вказуються документи, які необхідно пред’явити для вчинення виконавчого напису за кожною з них.

Четверта умова стосується перевірки того, чи немає спору щодо наявності чи змісту зобов’язання (для цього нотаріус вправі повідомити боржника про вчинення виконавчого напису) або іншої відповідальності між стягувачем і боржником.

 

3. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус зобов’язаний перевірити та зіставити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (пп. 3.5 п. 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Законодавством України можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнення на окремі види майна (наприклад, ч. 3 ст. 89 СК України – на майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення).

Ч. 2. ст. 754 ЦК України: на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача (оскільки це забезпечує виконання договору довічного утримання).

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду.

Нотаріуси зобов’язані відмовити у вчиненні виконавчого напису у випадках, коли витребовується майно, на яке забороняється законодавством України звернення стягнення або воно має здійснюватися виключно на підставі рішення суду.

Необхідно враховувати, що вчинення виконавчого напису не є вирішенням спору щодо цивільно-правових відносин між кредитором і боржником. Саме з цих причин при вчиненні такої нотаріальної дії нотаріус не викликає боржника та не враховує його ставлення до вимог кредитора, оскільки це суперечило б сутності виконавчого напису. Але, всупереч теорії, відповідно до вимог ст. 42 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності в заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.

Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходженняборжника або стягувача.

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій зазначаються:

– відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;

– дата і місце народження боржника – фізичної особи, місце його роботи;

– номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;

– строк, за який має провадитися стягнення;

– інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

У заяві може бути викладена й інша інформація, яка стане необхідною для вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

За загальними правилами цивільного законодавства, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України).

Частиною 6 ст. 20 Закону України від 02.10.1992 року №2654-XII «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше стосовно рухомого майна було передбачено Законом України від 18.11.2003 року №1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна та містить інші норми.

Прикінцевими і перехідними положеннями цього Закону передбачалось, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правого регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовувалися і застосовуються лише в тій частині, що не суперечить Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 згаданого Закону передбачено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса до 2011 року не передбачалося.

Водночас слід звернути увагу на те, що Законом України від 22 вересня 2011 року №3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, частину 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження було доповнено пунктом 5 такого змісту: «реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса».

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України дає визначення, коли повідомлення вважається надісланим, для того, щоб уникнути будь-яких суперечок з цього питання і воно не впливало на можливість безспірного розгляду таких справ нотаріусом. Так, повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв’язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Обов’язковою умовою у разі вчинення виконавчого напису на договорі застави (іпотеки) є перевірка нотаріусом наявності чи відсутності заставної за договором іпотеки, наявності чи відсутності інших іпотекодержателів за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Якщо з’ясується наявність заставної, то вчинення виконавчого напису може бути здійснене лише на підставі заяви (вимоги) власника заставної.

Вчинення виконавчого напису за заявою одного з іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.

27 травня 2015 року Постановою Кабінету Міністрів України за №347 Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів доповнено новим пунктом, а саме: щодо стягнення заборгованості з виплати дивідендів.

За визначенням Закону України від 17 вересня 2008 року №514-VI «Про акціонерні товариства» дивіденди – частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у менший строк, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року.

Відповідно до ч. 4 п. 2 ст. 30 згаданого Закону у разі невиплати дивідендів у вказані строки, в акціонера виникає право звернення до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса на документах, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку.

Стягнення заборгованості з виплати дивідендів вчиняється нотаріусом на документах, що підтверджують заборгованість з виплати дивідендів. Нотаріусу для вчинення такого виконавчого напису подаються наступні документи: а) витяг з протоколу загальних зборів акціонерного товариства, на яких прийнято рішення про виплату дивідендів, або витяг із статуту акціонерного товариства, в якому передбачена виплата дивідендів за привілейованими акціями; б) витяг з переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, що містить інформацію щодо включення стягувача в зазначений перелік; в) виписка з рахунка в цінних паперах депонента, що підтверджує його права на акції та права за акціями на відповідний час; г) повідомлення, що надсилається особам, які мають право на отримання дивідендів, із зазначенням інформації про дату, розмір, порядок та строк їх виплати; ґ) документ, що підтверджує факт неперерахування дивідендів Центральному депозитарію цінних паперів на рахунок, відкритий у Розрахунковому центрі з обслуговування договорів на фінансових ринках; д) документ, що підтверджує факт неперерахування дивідендів через депозитарну систему України, або виписка з іншого рахунка про ненадходження коштів в установлений строк; е) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення, що спричинило невиплату дивідендів, яка була надіслана боржнику; є) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення, що спричинило невиплату дивідендів. Аналіз цих документів, які законодавець пропонує для вчинення нотаріусом виконавчого напису, показав, що визначення з цього переліку боргового документа про невиплату дивідендів, на якому можна вчинити виконавчий напис, викликає чималі дискусії.

Ми пропонуємо таким борговим документом вважати засвідчену стягувачем копію письмової вимоги про усунення порушення, що спричинило невиплату дивідендів, яка була надіслана боржнику та оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку і опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення, що спричинило невиплату дивідендів (зазначені під пунктами е) і є) у вищевказаному переліку).

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа (дублікаті), що встановлює заборгованість.

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає до стягнення за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

З міст виконавчого напису.

Зміст виконавчого напису для нотаріусів пропонується статтею 89 Закону України «Про нотаріат», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім цього, статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» також встановлюються вимоги до змісту виконавчого документа, до якого закон відносить і виконавчий напис нотаріуса. Ми пропонуємо це у вигляді таблиці та рекомендуємо нотаріусам враховувати всі ці вимоги при вчиненні виконавчого напису.

Вимоги до змісту виконавчого напису:

ст. 89 Закону України «Про нотаріат»	п. 4 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України	ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»
У виконавчому написі повинні зазначатися: – дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; – найменування та адреса стягувача; – найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); – строк, за який провадиться стягнення; – суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; – розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; – номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; – дата набрання юридичної сили; – строк пред’явлення виконавчого напису до виконання.   Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.	Виконавчий напис має містити:   – дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; – найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача; – найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); – строк, за який провадиться стягнення; – суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; – розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; – номер, під яким виконавчий напис зареєстровано; – дату набрання чинності виконавчим написом; – строк пред’явлення виконавчого напису до виконання; – підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою; – інші відомості, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».	У виконавчому документі зазначаються: – назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; – дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; – повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, власне ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб – платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб – громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; – резолютивна частина рішення; – дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; – строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов’язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов’язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

 

Вважаємо, що було б доцільно не вчиняти виконавчий напис на дублікаті документа, тому що в цьому випадку можуть з’явитися сумніви щодо безспірності такого документа. Однак, з цього правила, можуть бути і винятки, оскільки дублікат документа має силу оригіналу. Нотаріус, маючи намір вчинити виконавчий напис на дублікаті боргового документа, зобов’язаний здійснити додаткову перевірку щодо конкретних фактів та обставин і прийняти рішення у кожному конкретному випадку щодо цього: вчиняти виконавчий напис на дублікаті документа чи ні.

Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії зобов’язання боржника, яке надане і засвідчене стягувачем або на виписці з особового рахунку боржника. При цьому на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису, зазначається, за який строк і яку суму стягнуто, дата і номер за реєстром нотаріальних дій та проставляється печатка нотаріуса.

При кожній наступній видачі виконавчого напису, за одним і тим самим зобов’язанням, повторного подання копії документа, що встановлює заборгованість, не вимагається, досить пред’явити оригінал боргового зобов’язання і два примірника виписки із особового рахунка боржника. Один примірник виписки з виконавчим написом і оригінал зобов’язання повертаються стягувачеві, а другий примірник – залишається у нотаріуса. На оригіналі зобов’язання робиться відмітка про вчинений виконавчий напис із зазначенням суми, дати і номера за реєстром.

У тих випадках, коли в нотаріальну контору або до приватного нотаріуса надходить декілька вимог від одного стягувача до різних боржників про вчинення виконавчих написів за документами однакової форми, копія кожного окремого зобов’язання не вимагається. У нотаріуса залишається одна копія документа, що встановлює заборгованість на одного з боржників і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинено виконавчі написи, із зазначенням повної назви та адреси боржника, строку платежу, суми стягнення за виконавчим написом, а в разі необхідності – інших даних. Стягувачеві видаються виконавчі написи на кожного боржника.

 

4. Процесуальний порядок стягнення згідно виконавчого напису

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, – протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи – протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Дані строки встановлюються для:

1) виконання судових рішень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, – з наступного дня після його постановлення;

2) виконання рішень комісій по трудових спорах – з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;

3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Отже, виконавчий напис може бути пред’явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (ст. ст. 90, 91 Закону України «Про нотаріат»).

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред’явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо (ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі, якщо боржник до семи днів з дня винесення постанови не надасть документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення строку для добровільного виконання рішення, яке вказане у виконавчому написі, розпочинає примусове його виконання.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання, державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).