Цінні папери як біржовий товар

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових або інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери відповідають усім вимогам до біржового товару, тому їх вважають класичним біржовим товаром.

До основних характеристик цінних паперів слід віднести їх масовість, стандартність і взаємозамінність. Цінні папери емітують багато акціонерних товариств, підприємств і організацій, що робить їх досить масовими, тобто їх загальна маса, що обертається на ринку, є досить репрезентативною

Крім того, емітовані цінні папери повинні відповідати вимогам і параметрам, передбаченим чинним законодавством, що робить їх стандартними й взаємозамінними в межах визначених груп і видів.

Особливо важливою обставиною, що характеризує одні цінні папери біржовим товаром на відміну від інших цінних паперів, є ідентичність кожної акції (облігації) одного випуску іншій, а також те, що їм належить певна частка в акціонерному (облігаційному) фонді. Цінні папери, що обертаються на фондовій біржі, мають ще одну властивість: змінюваність цін на ці папери, як правило, повинна бути постійною і мінімальною. Фондова біржа спроможна забезпечити саме таку концентрацію попиту і пропозиції цінних паперів, що дає змогу встановити ціни на них, які реально відбивають економічну ситуацію.

Цінний папір виконує такі суспільно важливі функції:

ü перерозподіляє кошти (капітали) між галузями і сферами економіки, між територіями і країнами, між групами і верствами населення, між населенням і сферами економіки, між населенням і державою та ін.;

ü встановлює певні додаткові права для його власника (крім права на капітал), наприклад права на участь в управлінні, на відповідну інформацію, на деякі переваги в певних ситуаціях тощо;

ü забезпечує одержання прибутку на капітал і (або) повернення капіталу та ін.

Як економічна категорія цінний папір має відповідні характеристики: часові, просторові, ринкові.

Часові характеристики:

ü термін існування цінного паперу: коли випущений в обіг і на який період (або безстроково);

ü походження: цінний папір є похідною від своєї первісної основи (товару, грошей) або від інших цінних паперів.

Просторові характеристики:

ü форма існування: паперова (документарна) або безпаперова (бездокументарна);

ü національна належність: цінний папір вітчизняний або іншої держави, тобто іноземний;

ü територіальна належність: в якому регіоні країни випущений цінний папір.

Ринкові характеристики:

ü тип активу, що лежить в основі цінного паперу, або його вихідна основа (товари, гроші, сукупні активи фірми тощо);

ü форма володіння;

ü форма випуску;

ü форма власності;

ü характер обігу;

ü рівень ризику;

ü наявність доходу.

У більшості країн розрізняють грошові й інвестиційні (капітальні) цінні папери, що обертаються відповідно на грошовому ринку і ринку капіталів.

Грошові цінні папери – комерційні й фінансові векселі; банківські акцепти; короткострокові комерційні папери, що емітуються підприємствами і корпораціями; короткострокові ощадні й депозитні сертифікати, що емітуються банками різних типів; казначейські векселі, що емітуються від імені уряду на термін до одного року. Головна особливість цих паперів полягає в тому, що вони можуть водночас виконувати і функції грошей (тобто бути кредитними грошима), і бути інструментом короткострокового інвестування капіталу з метою отримання прибутку. Всі угоди з грошовими цінними паперами здійснюються в межах кредитно-банківської системи.

До інвестиційних цінних паперів належать акції, коротко - і довгострокові облігації уряду, місцевих органів влади, банків і промис­лових корпорацій, паї кооперативів, інвестиційні сертифікати, іпотеки (заставні під нерухомість). Економічна роль інвестиційних цінних паперів полягає у створенні значних капіталів для фінансування виробництва шляхом акумуляції дрібних капіталів і заощаджень.

Інвестиційні цінні папери, у свою чергу, можуть бути борговими або частковими зобов’язаннями. Похідні від боргових чи часткових зобов’язань, або „гібридні”, фінансові інструменти є цінними паперами другого порядку і виконують в основному посередницьку роль при здійсненні угод із первинними (борговими і частковими) цінними паперами. Часткові цінні папери підтверджують право їхнього власника на частку в реальній власності.

Характерною ознакою всіх боргових зобов’язань є повернення (вкладений капітал повертається власнику після закінчення певного терміну) і фіксований прибуток. До боргових цінних паперів належать різноманітні види облігацій, сертифікати, іпотеки.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника.

Для реалізації цінних паперів на пред’явника досить простого пред’явлення і підтвердження прав власників (до них належать акції і облігації на пред’явника, прості складські свідчення (варанти), коносамент на пред’явника, пред’явницькі чеки та ін.).

Іменні цінні папери, якщо в них спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передатним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). До цієї категорії цінних паперів належать іменні акції, облігації та сертифікати.

Цінні папери за зовнішнім виглядом і способом випуску поділяються на основні, в яких записано основне майнове право або вимога, і допоміжні, що підтверджують додаткові права, вимоги й умови. Характерним прикладом допоміжних цінних паперів є купон, що дає право його власнику на періодичний прибуток у вигляді відсотка або дивіденду. Допоміжні цінні папери обертаються на ринку незалежно від їх основного цінного паперу.

Залежно від характеру операцій і угод, а також мети випуску цінних паперів вони поділяються на комерційні папери, що обслуго­вують процес товарообігу і певні майнові угоди (векселі, чеки, коно­саменти, складські і заставні свідчення, заставні та ін.), і фондові, які, у свою чергу, поділяються на папери, що обертаються на фондовій біржі, і папери, включені в позабіржовий обіг. Через позабіржовий ринок проходить основний продаж облігацій державних позик і акцій дрібних фірм, не включених у біржові списки. Позабіржова торгівля цінними паперами здійснюється за допомогою особистих і телефонних контактів, а також через електронний позабіржовий ринок, що включає в себе спеціальні комп’ютерні телекомунікаційні системи.

Цінні папери залежно від того, на що розповсюджуються права власності, бувають двох класів.

І клас - основні цінні папери, що поділяються на:

ü первинні, засновані на активах, до яких не включені саме цінні папери (акції, облігації, векселя, закладні та ін.);

ü вторинні цінні папери, які випускають на підставі первинних (варанти на цінні папери, депозитарні розписки і т. д.).

II клас - похідні цінні папери: ф’ючерсні контракти (товарні, валютні, процентові, індексні та т. ін.) і опціони.

Головними рисами цінних паперів, які обертаються на біржі, є:

ü вільні купівля-продаж без обмежень з боку органу, який випустив цінний папір (емітента);

ü надійність емітента, його беззбиткова діяльність і виконання взятих ним зобов’язань;

ü розміри компанії-емітента й кількість вільного обігу акцій, облігацій і т. ін.

Біржова торгівля пов’язана з ризиком утрати доходу або саме капіталу. Тому важливо правильно оцінити біржові цінні папери з точки зору тих ризиків, які притаманні тим чи іншим цінним паперам.

За рівнем ризику цінні папери розташовуються згідно з наступним принципом: чим вища прибутковість, тим вищий ризик, чим вища гарантованість прибутку цінного паперу, тим нижчий ризик.

Згідно із Законом України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р. в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які засвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), дають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента.

До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів належать:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов’язання України;

д) ощадні (депозитні) сертифікати;

е) векселі;

ж) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) і які засвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

г) сертифікати ФОН;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, що засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

 

Фондова біржа

Фондова біржа - організований ринок для торгівлі стандартними фінансовими інструментами, створюваний професійними учасниками фондового ринку для взаємних оптових операцій.

Для класичної фондової біржі характерні:

ü централізований ринок з фіксованим місцем торгівлі (торговельною площадкою);

ü наявність процедури відбору кращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стабільність і великі розміри емітента, масовість цінного папера як однорідного й стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена мінливість цін і т.д.);

ü існування процедури відбору кращих операторів ринку як членів біржі;

ü наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами й стандартними торговельними процедурами;

ü централізація реєстрації угод і розрахунків по них;

ü установлення офіційних котирувань;

ü нагляд за членами біржі з позицій їхньої фінансової стабільності, безпечного володіння бізнесу й дотримання етики фондового ринку.

Роль фондової біржі в економіці країни визначається насамперед ступенем роздержавлення власності, а точніше частки акціонерної власності у виробництві валового національного продукту. Крім того, роль біржі залежить від рівня розвитку ринку цінних паперів загалом.

До основних функцій фондової біржі належать:

ü мобілізація і концентрація вільних грошових капіталів і нагромаджень за допомогою продажу цінних паперів;

ü кредитування і фінансування держави та інших державних організацій шляхом купівлі їх цінних паперів;

ü забезпечення високого рівня ліквідності вкладень в цінні папери;

ü поширення інформації про товари й фінансові інструменти, їхню ціну й умови обігу;

ü індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.

Сьогодні у світі налічується близько 200 фондових бірж, з них найбільші: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Паризька, Гонконгська й біржа Куала Лумпур. В окремих країнах існує власна національна історично сформована система бірж, що визначає характер функціонування біржової системи країни загалом і місце кожної конкретної біржі зокрема.

Розрізняють моноцентричні й поліцентричні біржові системи. У моноцентричній біржовій системі абсолютне домінуюче становище займає одна біржа, розташована у фінансовому центрі країни, а інші фондові біржі мають місцеве значення. Її прикладом є біржова сис­тема Англії, яку очолює Міжнародна Лондонська фондова біржа, а всі провінційні біржі, позбавлені фактичної самостійності, приєднані до неї. Моноцентрична модель характерна також для Франції і Японії.

В умовах поліцентричної системи крім головної фондової біржі в країні можуть функціонувати ще кілька великих бірж. Як приклад такої системи є Австралія, Німеччина і Канада.

У США розвиток біржової торгівлі зумовив становлення своєрідної біржової системи, яку не можна з повною впевненістю зарахувати ні до моноцентричної, ні до поліцентричної моделі. У цій країні при беззастережному лідерстві Нью-Йоркської фондової біржі регіональні біржові інститути не перетворилися в її придаток, а зберегли самостійність і стабільно функціонують у межах загальнодержавної біржової системи.

Правову основу діяльності фондової біржі в Україні становлять Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р., інші законодавчі акти України.

Фондова біржа утворюється і діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об’єднання торговців цінними паперами, і проводить свою діяльність відповідно до Цивільного кодексу України, законів, що регулюють питання утворення, діяльності й припинення юридичних осіб.

Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об’єднанням, що налічує не менше двадцяти торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою за 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Фондова біржа має право проводити діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку і взяли на себе зобов’язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі.

Статут і правила фондової біржі затверджуються її вищим органом – Зборами акціонерів.

Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регла­ментує діяльність фондової біржі, пов’язану з торговлею цінними паперами, тому вони мають передбачати:

ü види угод, що укладаються на фондовій біржі;

ü порядок торгівлі на фондовій біржі;

ü умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

ü умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

ü порядок формування цін біржового курсу та їх публікації;

ü обов’язки членів біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої діяльності.

На фондовому ринку (ринку цінних паперів) України можна виділити:

Київську міжнародну фондову біржу (КМФБ);

Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ);

Донецьку фондову біржу (ДФБ);

Придніпровську фондову біржу.

У світовій практиці існують два варіанти створення фондових бірж, які умовно можна назвати „брокерським” і „банківським”.

За першим (США) на біржовий ринок цінних паперів допускаються тільки торговці цінними паперами - брокери, а комерційним банкам „вхід” на біржу заборонений. За другим (Франція, Німеччина), навпаки, банки є найважливішими суб’єктами біржової торгівлі цінними паперами.

В Україні на час створення першої фондової біржі існувала розвинута система комерційних банків, а інші різновиди інвестиційних посередників та мережа брокерських контор були відсутні. Тому саме комерційні банки активно підтримали ідею створення УФБ, а банківські фахівці, створивши спеціалізовані підрозділи для операцій з цінними паперами та інвестиціями, підключилися до роботи ініціативної групи.

У день реєстрації УФБ, 29 жовтня 1991 р. (дата реєстрації її Статуту), кількість засновників становила 29, з них 21 - комерційні банки України. У 1998 р. УФБ стала біржею з продажу державного майна України, державних пакетів акцій приватизованих підприємств. Ця діяльність охоплювала 89,5% річного обсягу торгів УФБ. Вторинного ринку на біржі практично не існувало. Але в жовтні 1998 р. було відновлено торги з купівлі-продажу векселів і на початку 1999 р. обсяг біржового обороту цього виду цінних паперів досяг 65% всього обсягу торгів (у 1998 р. - 10%).

УФБ - найбільш розвинута біржа цінних паперів в Україні. У всіх об­ласних центрах та найбільших містах функціонують 26 філій. Усього на терені України зареєстровано 192 брокерські контори УФБ.

При біржі створено Центральний депозитарій цінних паперів і впро­ваджено електронну систему їх обсягу у формі комп’ютерних записів на рахунках. Це дозволяє їй функціонувати як загальнонаціональній системі котирування й обігу цінних паперів, надавати допомогу державним підприємствам, що корпоратизуються та приватизуються. На етапі приватизації великі державні підприємства, що корпоратизуються (частина майна яких залишається в державній власності), здійснюють через УФБ первинне розміщення своїх акцій.

Для котирування іноземних цінних паперів на українському ринку УФБ використовує систему допуску (лістингу) цих паперів, аналогічну міжнародним стандартам, з урахуванням чинного законодавства і національної кон’юнктури.