Застосування індексів на фондовому ринку

 

Для якісної оцінки становища ринку цінних паперів і кількісної оцінки його динаміки у світовій практиці використовують індекси. Індексом фондового ринку є деяке число, що характеризує його якісний стан.

Індекси - це інструменти оцінки поведінки ринку цінних паперів, що відображають макроекономічні процеси. Під час нестабільності в економіці індекси падають. Якщо ж спостерігається економічний ріст, індекси ростуть.

Залежно від вибору цінних паперів, інформація про які використовується для обчислення індексу, він може характеризувати фондовий ринок в цілому, ринок груп цінних паперів (ринок державних цінних паперів, ринок облігацій, ринок акцій і т.д.), ринок цінних паперів га­лузі (нафтогазового комплексу, телекомунікацій, транспорту, банків і т.д.). Співставлення динаміки поведінки цих індексів дає можливість спостерігати за змінами стану будь-якої галузі стосовно економіки в цілому.

Індекси розроблені для різних фінансових інструментів, таких як акції, боргові цінні папери, іноземна валюта і т.ін., проте індекси на акції (фондові індекси) є найбільш відомими.

Більше половини фондових індексів належить до однієї з двох груп: капіталізовані й цінові індекси.

Капіталізовані індекси - це тип індексів, які вимірюють загальну капіталізацію підприємств, цінні папери яких використовуються для розрахунку індексу на конкретну дату.

Капіталізація - це добуток ринкової вартості цінних паперів і їх чисельності, що перебуває в обігу. До цих індексів належать індекси „Standard and Poors”, зведений індекс Нью-Йоркської фон­дової біржі, індекси газети „Moskow News” та інші.

Цінові індекси розраховуються як середнє арифметичне вартості акцій компанії, що входять у базовий список індексу. Сюди відносять індекс Доу Джонса („Dow Jones”), індекс фондової біржі у м. Токіо (Японія) - Nikkey-225, Американської фондової біржі - АМЕХ та інші.

Індекси використовуються як вихідні дані для розрахунку параметрів економічних біржових моделей. Через індекс відомі компанії мають можливість оцінити поведінку індивідуальних акцій, враховуючи поведінку ринку цінних паперів в цілому.

Для того, щоб фондовий ринок більш точно відображав об’єктивні процеси на ринку цінних паперів, необхідно правильно використовувати методику розрахунку фондових індексів (табл. 12).

У біржовій торгівлі цінними паперами використовуються різноманітні індекси, як середні, так і спеціальні. Як уже зазначалось, найбільш відомим був і залишається індекс Доу Джонса, який був уперше опублікований 1884 р. Чарльзом Доу, засновником компанії, яка випускала фінансові газети „Wall street journal”. Вперше промисловий індекс Доу Джонса був розрахований 1897 р. за акціями залізничних компаній.

 

 

Таблиця 12 - Характеристика найбільш відомих у світі біржових індексів

Назва індексу	Чисельність компаній, що викорис- товують	Країна	Характеристика, окремі особливості	Спосіб розрахунку індексу
Промисловий Доу- Джонса („Dow Jones”),		США	Перший у світі і найбільш відомий. Вираховують за акціями великих компаній	Середньо­арифметичний, зважений
Композитний "Велью Лайн"		США	В основі лежить значення курсів акцій попереднього біржового дня	Середньо­арифметичний, зважений
Стандарді Пуур-500 („Standard and Poors”)		США	Базова вартість акцій вважається "10" ста­ном на 1941-1943 рр.	Середньо­арифметичний, зважений
ФТ-30 („Financial Times”)		Велико­британія	Найбільш відомий у Великобританії. Вперше був опублікований 1935 р.	Середньо­арифметичний, зважений
Ф- 100,250	100, 250	Велико­британія	Базова вартість за "1000" станом на 03.01.1984 р.	Середньо­арифметичний, зважений
Ніккей („Nikkey”)		Японія	Вперше опублікований 1950 р. на Токійській фондовій біржі	Середньо­арифметичний, незважений
Топке („Торіх”)		Японія	Використовується з 1968 р. за всіма видами акцій ТФБ	Середньо­арифметичний, зважений
Дакс компо­зитний („Dax -30, 100”)		Німеч­чина	Базова вартість відповідає "1000" станом на 1987 р.	Середньо­арифметичний, зважений
Сас - 40 („SAS – 40”)		Франція	Найбільш відомий у Франції серед великих і середніх компаній	Середньо­арифметичний, зважений

ТЕМА 9. ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ БІРЖІ

9.1. Поняття, функції і суб’єкти валютного ринку.

9.2. Передумови і етапи становлення валютного ринку України.

9.3. Види і порядок укладання угод на валютній біржі.

Поняття, функції і суб’єкти валютного ринку

Валютний ринок - це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземних валютах; 2) інституційний механізм (сукупність установ і організацій - банків, валютних бірж:, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами.

Функції валютного ринку:

ü реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;

ü сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;

ü визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;

ü своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

ü регулювання валютних курсів;

ü хеджування валютних ризиків;

ü диверсифікація валютних резервів;

ü одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Суб’єкти валютного ринку

ü державні установи, основне місце серед яких займають цент­ральні банки й казначейства окремих країн;

ü юридичні й фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

ü комерційні банківські установи, які забезпечують валютне об­слуговування зовнішніх зв’язків, особливо брокерські контори;

ü валютні біржі й валютні відділи товарних і фондових бірж.

Основні суб’єкти валютного ринку - великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують в операціях сучасні засоби зв’язку, комп’ютерну техніку.

Територіально валютні ринки, як правило, прив’язані до великих бан­ківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

Найбільшим у світі центром торгівлі валютою як щодо обсягу обороту, так і кількості валют є Нью-Йорк. Характерно, що в США немає валютної біржі, де б щоденно встановлювалися офіційні котирування. Тут валютою торгують виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Інші великі фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско. Валютних бірж немає також у Великій Британії і Швейцарії, але це майже не впливає на масштаби валютних операцій у цих країнах, оскільки на практиці фактичні курси валют, як правило, коливаються навколо офіційних валютних курсів. У Франції і Австрії функціонує по одній валютній біржі, Італія і Німеччина мають по декілька бірж.

Традиційно найвідомішим не тільки в Європі, а й у всьому світі є Лондонський валютний ринок. Найбільш відомими є наступні види ринків:

1. Регіональні ринки валют:

ü Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху);

ü Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Андже­лесі, Монреалі);

ü Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить па сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн дол. США.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із секторів євроринку. Суб’єктами ринку євровалют виступають великі й середні банки країн Західної Європи і США та деякі транснаціональні корпорації цих регіонів.

Масштабні операції здійснюються з євровалютами не тільки в Європі, а й в Азії, країнах Карибського басейну та інших регіонах світу.

Євровалютний ринок - це автономний і незалежний гуртовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає національному законодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Найбільшою перевагою ринку євродоларів є його більш висока при­бутковість порівняно з рядом національних валютних ринків.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій - СВІФТ, яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ беруть участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Нідерландах, Бельгії, США.

У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в ній 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку - 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США.

2.Національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країні й обслуговують зв’язки з міжнародними валютними центрами. Розвиненість національного валютного ринку залежить від стану фінансово-кредитної системи країни, рівня її інтеграції у світову економіку, системи валютного регулювання та інших чинників.

3. Ринки за видами валютних операцій: ф’ючерсні, опціонні, форвардні, депозитні тощо.

4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійних операцій, окремих міжнародних розрахункових одиниць тощо.

У зв’язку з розширенням міжнародної торгівлі та міжнародних економічних зв’язків обсяги торгівлі валютою постійно зростають.

Специфічними рисами сучасного міжнародного валютного ринку є

ü посилення інтернаціоналізації, пов’язане з поглибленням госпо­дарських зв’язків, підвищенням рівня концентрації виробництва та фінансового капіталу, створенням спільних банків тощо;

ü високий динамізм здійснення валютних операцій;

ü наявність уніфікованих, а в більшості випадків стандартизованих методів організації торгівлі та укладення валютних контрактів;

ü підвищення у структурі обороту частки спекулятивних угод і, відповідно, зниження частки комерційних (клієнтських) валютних операцій;

ü високий рівень технічної оснащеності фінансових установ;

ü використання спеціальних телеграфних агентств (Рейтер, Блумберг), системи міжнародних розрахунків СВІФТ і створення електронної системи «Рейтер - дилінг»;

ü широке застосування міжнародних розрахункових одиниць;

ü інтенсивний розвиток ринку євровалют;

ü лібералізація національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків тощо.