Право власності на землю:проблеми поняття, ознаки, функції.

Право власності на землю традиційно розглядається як суб’єктивна та об’єктивна категорія,(і як категорія "право" взагалі – через хар-ку сукупності відносин - суб,об,зміст,підстави)..

З точки зору суб’єктивного права до визначення права власності на землю підходить ЗК ст 78- повноваження (правомочності) суб'єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об'єкта права.

На сьогодні обґрунтовується точка зору щодо розширення змісту поняття права власності за рахунок доповнення компонентом щодо охорони землі.

Як об’єктивна категорія, визначення в доктрині – як інститут зп в якому є сукупність норм......Андрейцев.

Розгляд права власності через правовідносини, як правого елементу.

Доктриною зп – підстави набуття та припинення права власності на з/д – взаємопов’язані категорії.

У суб'єктивному розумінні право власності на землю - повноваження (правомочності) суб'єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об'єкта права.

Раніше у Ч. І ст. 2 Закону УРСР "Про власність" визначає право власності як "врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цьому підходу загалом слідує і земельне законодавство: ч. І ст. 78 ЗК України визначає право власності на землю як "право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками⁹* (див. також ст. 317 ЦК України).

"сукупність повноважень різних суб 'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами" (у т. ч. земельними)

Ч. 1 ст. 316 ЦК України визначає право власності загалом як "право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб". Таке визначення, на наш погляд, є більш вдалим, ніж визначення права власності через його зміст, проте воно не відбиває всіх істотних ознак права власності і, фактично, охоплює всі речові права.

На думку В. В. Носіка, у "суб'єктивном урозумінні право власності на землю необхідно розглядати як визнану в суспільстві, гарантовану Конституцією України можливість окремої особи чи іншого суб 'єкта у визначених законом межах вільно набувати на підставі власності земельну ділянку і на свій розсуд використовувати природні властивості землі для прогресивного виробництва, розподілу і використання капіталу на основі підвищення родючості грунту, задоволення інших потреб, самостійно відмовитися від власності на землю, або іншими способами розпорядитися нею, а також можливість самостійно чи через державу захищати земельну власність.

На наш погляд, з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, з урахуванням наведеного вище право власності на землю (земельну ділянку) слід визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом - найбільш повним.

Визначення права власності на землю у об'єктивному розумінні формулюється лише у правовій доктрині (в законодавстві відсутнє).

В. В. Носік пропонує визначення, за яким право власності в об'єктивному розумінні - "визнана в суспільстві і гарантована Конституцією України свобода як міра можливої, необхідної чи дозволеної для громадян, юридичних осіб, держави і народу поведінки, межі якої визначаються закріпленими в Основному Законі та інших законах правомочностями, правами та обов'язками громадян і юридичних осіб, повноваженнями органів державної влади та місцевого самоврядування щодо використання землі та інших природних ресурсів, виробництва, розподілу і перерозподілу капіталу, охорони землі та інших матеріальних об 'єктів власності, захисту прав і свобод суб 'єктів власності в суспільних відносинах' 3.

Вважаємо, що у об'єктивному розумінні право власності на землю слід розглядати як систему правових норм, що регулюють відносини щодо здійснення суб 'єктивного права власності на землю.

У даній темі право власності на землю буде розглядатися головним чином у його суб'єктивному розумінні.

Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності

В більшості випадків, коли йдеться про суб'єктивне право власності на землю, йдеться не про власне "землю", а про "земельну ділянку", оскільки лише земельна ділянка може бути об'єктом, яким можна володіти на праві власності, річчю - "предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки'1 (ст. 179 ЦК України; див. також ст. 125 та ін. ЗК України), а отже, майном (ст. 190 ЦК України). Таким чином, усталений термін "право власності на землю" в більшості випадків фактично означає "право власності на земельну ділянку.

 

Ознаки права вл-ті на землю:

- Поєднання абсолютного характеру права власності на землю з обмеженим характером права власності (з урахуванням дотримання відповідних імперативів незалежно від форми власності на землю та земельні ділянки); обмеження – власність зобов’язує. Ч.3 ст.1 ЗК – 4 основні обмеження. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі

o Обов’язки власників земельних ділянок, передбач ст. 91,

o встановлення земельних сервітутів – гл 16,

o глава 17 – обмеження, які регулюють відносини добросусідства;

o глава 18 – обмеження прав на землю;

- екологізація всіх форм і відносин, що проявляється у всебічній охороні земель, у забезпеченні високоефективного використання с\г угідь, у еколого-врівноваженому веденні землеробства.

- публічно-правовий характер права власності на землю (відносини власності на землю та 3 елементи змісту права власності) повинні переслідувати публічного інтересу теперішнього і наступного поколінь.

- земельні ділянки є самостійним об’єктом права власності та землю.

ПРОБЛЕМА - Потребує корегування ч.2 ст.79 ЗК – зазначене положення суперечить чинному екологічному законодавству, оскільки в Україні діє поресурсове регулювання. Норма передб автоматичне поширення змісту пр власн на зем діл і на ін обєкти – ліси, води...

- земельні ділянки як об’єкт природного походження не мають вартості, оскільки не є майном у власному значенні цього слова. Ціна виступає у вигляді капіталізованої ренти. При продажу зем діл, власник по суті продає право на одержання прибутку від її експлуатації у майбутньому.

Ф-іїї права власності – теорія соціальної ф-ії пр власн – поєднання індивідуальних та суспільних інтересів в процесі використання земельних ділянок. У зв’язку з цим допускаються обмеження обсягу правомочності власника аж до викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відсудження. На державу покладаються певні обов’язки: встановлення різноманітних обмежень тільки на рівні законів, справедлива компенсація власнику усіх збитків; захист прав власника

 

Зміст права власності на землю (земельну ділянку) складають повноваження з володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою (ст. 78 ЗК України, ст. 317 ЦК України).

Особливості права володіння земельними ділянками

Легального визначення володіння як складової права власності не існує. У спеціальній літературі існують різноманітні визначення права володіння земельними ділянками. Так, право володіння визначається як'

-"юридично встановлена можливість гарантування сталості належності юридично та в натурі (на місцевості) визначених земель і земельних ділянок іхнім суб'єктам згідно з правовстановлюючими документами і земельно-правовою документацією, невідчужуваності та невід'ємності цих об'єктів від власників без їхнього особистого волевиявлення, визнання виключності та абсолютності належних їм прав на ці землі та земельні ділянки, а також на результати здійснюваної ними нешкідливої й безпечної господарської та іншої діяльності, що створює почуття свободи в їх використанні відповідно до цільового призначення для задоволення власних матеріальних і духовних потреб та інтересів"

Аналіз чинного законодавства (ст. 334 ЦК України, ст. 125 ЗК України) висновок, що закон прирівнює до фактичного панування над земельною ділянкою оформлення прав на неї (видачу державного акту на право приватної власності, внесення записів до земельно-кадастрової документації щодо земель державної та комунальної власності). Див. ч. 1 ст. 125 ЗК України: Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, право володіння земельними ділянками можна визначити як усвідомлену юридично гарантовану можливість панування над земельною ділянкою на підставі оформленого права.

Особливості права користування земельними ділянками

Закон не наводить визначення права користування. У спеціальній літературі право користування земельними ділянками визначається як:

- "гарантована Конституцією України свобода особи, яка полягає в можливості і здатності власника земельної ділянки вільно використовувати ЇЇ, освоювати і здійснювати господарську експлуатацію природних властивостей землі для задоволення власних і суспільних потреб та інтересів, з урахуванням встановлених законом, договором чи адміністративним актом обмежень" (В. В. Носік);

- в доктрині цивільного права право користування традиційно визначається як юридично забезпечена можливість застосовувати корисні властивості речі в процесі її особистого чи виробничого споживання.

Особливості права розпорядження земельними ділянками

- Чітке визначення права розпорядження зем діл у законодавстві відсутнє. І, І, Каракаш вважає, що право розпорядження земельною ділянкою - це "визнання за власником гарантованих законом можливостей здійснення дій, спрямованих на встановлення правової належності та визначення юридичної долі земельної ділянки;

- в доктрині цивільного права - право розпорядження як юридичне забезпечення можливості визначати подальшу долю речі шляхом вчинення щодо неї юридичних актів