Проблеми форм права власності на землю

До початку 90-х років XX ст. основу земельного права становив інститут права виключної власності держави на землю. Він передбачав належність усіх земель у межах території України одному суб'єктові - державі. Інші суб'єкти земельних відносин - громадяни та юр особи - могли володіти землею лише на праві землекористування, яке вважалося похідним і, відповідно, залежним від права виключної власності держави на землю.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 р. скасував монополію державної власності на землю. Поряд з державною, були введені приватна та колективна власність на землю.

Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на формування у країні засад ринкової економіки, зумовило необхідність впровадження світового досвіду в систему відносин власності, у тому числі й на землю.

Світовий досвід - економічна та юридична інфраструктури країн з ринковою економікою базуються на двох формах власності — публічній і приватній. Публічна і приватна власність є також основою земельних відносин у цих країнах.

Саме такий підхід до структури форм земельної власності реалізований у Конституції України, ст. 14 - право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. А ст. 142 - земля може перебувати також у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах.

Таким чином, в Україні конституційно встановлено дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність, яка охоплює власність фізичних осіб і недержавних юридичних осіб. Інститут права колективної власності на землю, введений у законодавство країни в 1992 р. для забезпечення приватизації сільськогосподарських земель колишніх колгоспів і радгоспів, втратив свою легітимність у зв'язку з прийняттям чинного ЗК.

Поділ права власності на форми і види був однією з визначальних рис радянської доктрини права власності. В юр літературі того періоду види і форми власності, а також права власності нерідко розрізнялися не тільки за їх суб'єктам, а й залежно від кола об'єктів та змісту прав на них. Із запровадженням елементів ринкового регулювання виробничих відносин почала виявлятися невідповідність радянської доктрини права власності завданням становлення та розвитку ринкової економіки у країні. Це було зумовлено тим, що основне завдання цивільно-правової регламентації права власності полягає в тому, щоб поставити учасників ринкових відносин в однакове, рівне з юридичної точки зору становище. А для цього необхідні відмова від поділу права власності на форми та види, що мають різний зміст, та створення єдиного інституту права власності.

Право власності за своїм змістом є єдиним. За таким принципом побудовано і цивільне законодавство цивілізованих країн світу. З набранням чинності з 1 січня 2002 р. нового Земельного кодексу України відбулася імплементація цього принципу і до земельного законодавства нашої країни.

Право власності за законодавством України класифікується за суб’єктами. правове значення такого поділу в тому, що за законом певні категорії земель можуть перебувати у власності лише певних суб’єктів, саме за суб’єктами права власності на землю виділяють форми власності. Форма власності на землю визначається:

· об’єктом (земельною ділянкою),

· суб’єктами (колом осіб, яким земельні ділянки можуть належати),

· способом здійснення суб’єктами своїх повноважень щодо власних земельних ділянок,Відмова від поділу права власності на форми та види, що мають принципово різний зміст, та формування єдиного інституту права власності не виключає доцільності виділення форм земельної власності. У ЗК закріплено дві основні форми земельної власності — суспільну (публічну) та приватну. Крім того, у складі суспільної (публічної) власності на землю можна виділити два її підвиди — державну та комунальну власність на землю. Приватна власність на землю також поділяється на два підвиди — приватну власність громадян та приватну власність юридичних осіб.

Основним завданням суспільної (публічної) власності на землю є забезпечення та обслуговування земельних інтересів суспільства в цілому чи окремих його частин — територіальних громад. Приватна власність на землю спрямована перш за все на забезпечення та обслуговування земельних прав приватних осіб — громадян та недержавних (некому-нальних) юридичних осіб. Проте суспільство зацікавлене також у повноцінному функціонуванні приватної власності на землю як однієї з важливих підвалин ринкової інфраструктури економіки країни. Приватна власність на землю має одним із своїх завдань забезпечення суспільних інтересів у галузі використання земель, зокрема інтересів у підвищенні ефективності приватного сектора як у сільській, так і в інших галузях економіки. Єдність суспільної (публічної) та приватної власності на землю чітко виявляється у положеннях Конституції України, яка проголосила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14), а також рівність усіх суб'єктів права власності перед законом (ст. 13).

Конспект:

1.30.01.1992 ЗУ Про форми власності на землю – поряд з державною, передбачав приватну і колективну форму власності.

Ч.3 ст.78 ЗК і ст. 80 – в Україні право власності за зак-ом класифікується за суб’єктами; правове значення – за законом певні категорії земель можуть перебувати у власності лише у певних суб’єктів.

За суб’єктами права власності на землю, виділяють форми власності на землю.

Форми власності на землю визначається об’єктом, суб’єктами (колом осіб, яким земельні д), способом здійснення суб’єктами своїх повноважень щодо власних земельних ділянок.

Неабияке значення має саме реальна можливість суб’єктів тієї чи іншої форми власності на землю здійснювати повноваження власника щодо об’єкта права власності.

У спец літературі висловлюється думка щодо недоцільності розподілу за формами. Кулинич – необхідна відмова від поділу права власності на форми та види, що мають різний зміст та створення єдиного інституту права власності.

За даними 2009 року у державній власності 48,7%, у приватній 51,2 %, у колективній – 0,1 %.

Паювання та розпаювання земель – Указ Пр 1994 року Про невідкладні заходи….;8.08.1995 року, 3.12.1999 Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектору економіки.

Проблема – лише сг угіддя підлягали розпаюванню. Не йшлася мова про не сг угіддя, в тому числі на яких знаходяться нерухомі об’єкти. Практика йде таким чином – 1) визнання їх державною власністю з моменту припинення діяльності ксп та розпорядження ними органами держ влади та місц самоврядув 2) перехід права власності на не сг угіддя до юридичних осіб – правонаступників реформованих сг підприємств. 29.08.2003 Лист Держкомзему щодо права розпорядження земельними ділянками…об’єднаннями співвласників майнових паїв.

 

 

13. Право власності на землю Українського народу.

Ч. 1 ст. 13 Конституції України передбачає, що"Земля... та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони е об'єктами права власності Українського нераду. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Разом із тим, у ч. 2 ст. 14 Конституції України мова йде про набуття права власності на землю "громадянами, юридичними особами та державою", а у ч. І ст. 142 -~ про те, що "... земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад", є "матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування".

На думку деяких дослідників, народ України самостійним суб'сктом права власності на землю В. 1. Андрейцев та В. Костицький розділяють державну, комунальну та народну власність на землю, причому, на думку В. 1. Андрейцева. "оптимальною юридичною формою реалізації повноважень користування Землею Українським народом слід вважати право загального землекористування", крім того що у "суверенітетно-територіальному аспекті Український народ... має повноваження щодо змін меж кордону й відповідно земель як територіально-просторової бази функціонування держави,..",

Право Укр народу є загальним поняттям по відношенню до права власності держави та територіальних громад - публічно-правових різновидів права власності. Таким чином, право власності Українського народу може виступати або у формі державної, або у формі комунальної власності. Це ніяк не виключає можливості існування права власності громадян та юридичних осіб, оскільки ч. І ст. 13 Конституції України не вживає формулювання "об'єкт виключної власності", натомість, у ст. 14 прямо передбачаючи можливість набуття землі у власність юридичних та фізичних осіб.

 

 

14. Проблеми суб’єктно-об’єктного складу та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.

Чинний ЗК значно розширив коло суб’єктів права власності на землю. ч. 1 Ст. 80 ЗК Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юр особи - на землі приватної власності;

б) територ громади, які реалізують це право безпосередньо або через ОМС, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні ОДВ, - на землі державної власності.

Обмеження суб’єктно-правових можливостей власників земельних ділянок, наданих для ведення особистого підсобного господарства у зв’язку із введенням у дію нового ЗК та запровадженням нової категорії «земельні ділянки особистих селянських господарств» (ст. 33 ЗК).

Проблема - відсутність положення у перехідних положень ЗК про те, що особисті селянські господарства є правонаступниками особистих підсобних господарств.

Проблема – відсутність механізму реалізації п. 4 ст. 81 та п. 4 ст. 82 ЗК. З якого моменту в осіб виникає обов’язок відчуження? Хто контролює річний термін і де він встановлюється?

Проблема – протягом одного року і семи місяців до суб’єктів права приватної власності не були віднесені спільні підприємства.

Проблема – встановлення обмежень та мораторію відповідно до п. 13-15 Перехідних положень ЗК. Раніше мораторій обмежувався тільки роком, а наразі – прийняттям двох законів (перша особливість). Мораторій стосується не усіх власників ЗД ОСГ, а тільки тих, які набули ЗД для ведення ОСГ шляхом виділення у натурі власники паїв (друга особливість) (Головне? – яким чином особа набула права на земельну ділянку?). Таким чином можливість відчуження залежить від способу набуття права власності на ЗД. Мораторій щодо відчуження земельних часток – паїв (сертифікати)…

Проблема – відсутність механізму реалізації ст. 32 ЗК. Членам фермерського господарства ніколи не передавались ЗД на праві … (відповідно до ЗУ «Про фермерське господарство» земельні ділянки передавались на ім’я голови ФГ).

 

 

15. Проблеми суб'єктно-об'єктного складу та реалізації державної форми права власності на землю.

Проблема державної форми права власності на землю. «У державній власності перебувають усі землі крім земель приватної та комунальної власності». Нічийних земель не буває. Які органи реалізують право державної власності на землю?:

- Кабінет міністрів України;

- Рада міністрів АРК;

- Місцеві державні адміністрації;

- Державні органи приватизації.

Раніше такою компетенцією наділявся і Держкомзем,

1. Відсутність на законодавчому рівні чіткого розмежування компетенції ОВВ щодо всіх форм розподілу та перерозподілу земель (користування, власність). п.12 Перехідних положень - це повноваження здійснюють ОВВ, але не сказано які,

2. спори між ОМС і ОДВ щодо розпорядження земельними ділянками у зв’язку із відсутністю встановлення меж у всіх населених пунктах в межах території України. Дані Держкомзему 1.01.2010 із 29835 населених пунктів встановлені межі у 19252 населених пунктах. В Києві теж не встановлено, адже проект землеустрою,

Відсутність чіткого розмежування повноважень при продажу ЗД на конкурентних засадах, при продажу ЗД у порядку ст. 128 ЗК, при передачі земельних ділянок в оренду (ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»). Відсутнє розмежування повноважень органів виконавчої влади і в п. 12 Перехідних положень ЗК.

Необхідно знати, які землі державної власності не можуть передаватися у приватну власність – ч. 4 ст. 84 ЗК. землі атомної енергетики та космічної системи; під держ залізницями, об'єктами держ власн повітряного і трубопровідного транспорту; оборони; під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особл екол, оздор, наук, естетичну та історико-культурну цінність; лісогосподарського призначення; водного фонду; які викор-ся для забезп діяльності ВРУ, ПУ, КМУ, ін ОДВ, НАН Укр, держ галузевих академій наук; з\д зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; з\д, які закріплені за держ проф-тех навч закладами; з\д, закріплені за ВНЗ держ і комун форм власності.....

Ст. 14 Конституції передбачає набуття права власності державою. Разом з тим, законодавець чітко визначає для якої мети набуваються такі земельні ділянки у власність – ст. 85 ЗК (наприклад: з метою видобування корисних копалин не можуть передаватися земельні ділянки у власність іншої держави). Необхідний міжнародних договір.

 

 

16. Проблеми суб'єктно-об'єктного складу та реалізації комунальної форми права власності на землю.

Вперше термін комунальна власність на землю з’явився у Конституційному договорі між Президентом України та ВР від 08 червня 1995 року, - «Про основні начала організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в України на період до прийняття нової Конституції України».

Конституція, ЗУ «Про місцеве самовр-ня», ЗУ «Про розмежування земель держ та комун власності», ЗК). Суб’єктами є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо (місцевий референдум, загальні збори), або через органи місцевого самоврядування.

Земельні ділянки, які не можуть передаватися у комунальну власність – ч. 3 ст. 83 ЗК, ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності». Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад 1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. 2. У комун власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та держ власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комун власності. 3. До земель комун власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) заг користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екол, оздор, наук, естетичну та історико-культурну цінність; г)землі лісогосподарського призначення; ґ) землі водного фонду; д) земельні ділянки, які викор-ся для забезпечення діяльності ОМС.Закон про поховання та похоронну справу – землі поховання – тільки комунальна власність.

Причини, чому досі не розмежовані ЗД:

· відсутність стимулу та інтересів в органах місцевого самоврядування;

· відсутність матеріальних ресурсів, які необхідні для розмежування;

· до цього часу також не затверджений державний акт на право власності на земельну ділянку.

Водночас існують дуже багато рішень органів місцевого самоврядування стосовно такого розмежування. Наприклад: рішення Київської міської ради № 39/96 «Про питання розроблення проекту розмежування земель державної та комунальної власності у м. Києві.