Проблеми класифікації земельних правовідносин.

Проблеми класифікації земельних правовідносин.

Перше монографічне дослідження – в 1958 р. Аксеньонок Грирорій Олекс. «Зем. правоотн. в СССР». Класифікував земельні відносини на 2 групи: відносини права власності та відносини права землекористування. Звужено розглядаються зем. правовідносини через повноваження власника зем. ділянки ч. 1 ст. 2 ЗК.

Стаття 2. Земельні відносини
1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

3. Об'єктами зем відносин є землі в межах території України, зем діл та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

 

За інститутами зем. права зем. правовідносини зем. правовідн поділяються на інститути Загальної частини:

· інститут права власності;

· інст. права користування;

· інст. зем. реформи;

· набуття прав на землі та зем. ділянки;

· інст. управління у галузі використ., відтвор та охорони земель (в ньому залежно від функцій упр: -відносини щодо розподілу та перерозпод.земель, -щодо ведення зем. кадастру, -щодо здійсн. контр за викор. та охор земель, -щодо здійсн. моніторингу, -щодо проведення держ. землевпорядної експертизи);

· інститут охорони земель;

· інститут плати за землю;

· інститут відповідальності за порушення вимог зем. зак-ва.

Інститути Особливої частини: інститути 9 видів земель.

За характером реалізації зем. прав суб’єктів зем. правовідносини поділяються: матеріальні і процесуальні зем. правовідносини. На рівні матеріальних визначається правосуб’єктність осіб (визначає суб’єктів права держ., прив., комун. власності на зем. ділянки), правовий режим земель тієї чи ін. категорії. Процесуальні норми зем. права поділяються на неюрисдикційні і юрисдикційні. Неюрисдикційні – певна процедура набуття прав на зем. ділянки (набуття прав. власності через процедуру приватизації). Юрисдикційні спрямовані на захист прав суб’єктів зем. правовідносин. За методом прав. регул.: регулятивні і охоронні.

 

Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин

Метод – це засоби і прийоми правового впливу на поведінку учасників зем відносин.

У теорії зем права методи поділяють на 2 види: загальні та спеціальні. Загальні притаманні кожній галузі права і поділяються на 2 види: імперативний і диспозитивний. В зем праві імперативний метод є переважним з огляду на особливості землі як об’єкта права, потреби в раціональному використанні та охороні землі як осн нац багатства. Імперативний метод використовується майже у всіх видах зем відносин – реформаційні, приватизаційні, власності, користування, охорони землі, захисту зем прав.

Після проведення зем реформи і переходу від монополії держ власності на землю до можливості використ землі на праві прив, колект, комун та держ власності, призвело до необхідності викор диспоз методу. Диспоз метод проявляється через рекомендації, які закріплюються нормативно і надають можливість альтернативної поведінки суб’єктів; санкціонування, делегування.

Спец методи у ЗП: планування територій, поділ земель на категорії, землеустрій, грош оцінка земель, зем торги, консервація земель.

Аналіз змісту зем. правовідносин дає можл. зробити висновок, що більшість врегульовано саме імперативним методом (щодо набуття, плати за землю, настання відп-ті) – це обумовлено специфікою землі як об’єкта правовідносин, поєднання прив. та публ. правовідн. Специфічні обов’язки щодо використання земель.

До іншої частини правовідносин можемо застосувати комбінований метод (як імпер., так і диспозитивний). Зем. ділянку можна продавати лише у межах цільового призначення. Необх. зем. реєстрація. так як існують певні обмеження.

 

Проблеми реалізації принципів земельного права.

принципи ЗП – основоположні засади, вихідні ідеї, незаперечні вимоги, загальновизнані в суспільстві та утвердженні в реальному житті й у правосвідомості імперативи, які узагальнено виражені в законах у вигляді універсальних, абстрагованих від конкретних сусп відносин приписів. У принципах не закріплюються конкретні права та обов’язки суб’єктів, вони визн соц спрямованість пр норм.

В теорії – це основні засади, вихідні ідеї, що хар-ся універсальністю, заг. значимістю і відображають суттєві положення права. Залежать від істор. періоду, розв. екон., політ., соціал. ін. умов. Принцип виключної держ. власності на землю, постійного землекористування, заборони прив. власності на землю і оренди, принцип пріоритету використ. земель с/г призначення. Більшість вчених зосередж. увагу на існуванні загальних (конституційних) і спеціальних принципів, які притаманні саме для зем. права.

Ст. 5 ЗК. Принципи зем. Прав - Земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;б) забезп-ня рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юр особами та територ громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

 

· пріоритет вимог екол. безпеки в процесі використання земель;

· особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу, як основного засобу вир-ва. умови життєдіяльності людини;

· цільового і раціонального використання землі; - титова – наукова обґрунтованість, і найбільш доцільність використання

· множинності форм власності на землю (ст. 13 КУ – право власності укр.. народу, держ., прив., комун.);

· гарантування сталості прав на земел. ділянки;

· платності, ін.

 

Кожний кодифікований акт при його розробці має відповідати певним вимогам:

· виражати конституційні засади зак-чої дійсності;

· забезпечувати відповідність певної закономірно існуючої галузі права;

· бути системною, упорядкованою, внутрішньо узгодженою узагальнюючою сукупністю правових норм;

· мати загальну і особливу частини, які уособлюють загальний і диференційований хар-ер цих норм.

 

 

Проблеми співвідношення законів та підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин.

ЗУ «Про землеустрій». Землеустрій фактично – сукупність техн. заходів, які включають підготовку, виконання. нагляд за виконанням проектної документації із раціонального використання…. Нечіткість понятійного апарату. Більшість норм про землеустрій має бланкетний характер (н-д, норма 25, 26, 33, 43, 44, 46, 47). Норма: «відповідно до закону» вживається 16 разів. Закон також не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій. Процедура землевпорядкування Ст. 118, 123, 124 ЗК. Практично не врегульовано процедуру землевпорядкування володінь (мова йде про внутрішньогосподарс. землеустрій). Не врегульована процедура поділу та об’єднання земельних ділянок. Практично неврегульованими є технічні аспекти землеустрою. Надзвичайно важливе питання технічних вимог до проекту відведення зем. ділянки врегульовано не спеціальним законом, а Еталоном проекту відведення зем. ділянки юр. і фіз. особам для будь-яких потреб – акт, який не був затв. наказом Держкомзему, не зареєстр. в Мінюсті, підписаний заст. начальника Держкомзему. 1999 р., 129 стор. Перенасичений нормами, які дублюють норми ін. законів. Ст. 9 ЗУ «Про землеустрій», п. б, ст. 6 ЗК. П. в ст. 6 також про дубльований із ЗК.

ЗУ «Про плату за землю» від 19.09.1992 р. 25 статей, 10 розділів. Визначення поняття податку не відповідає чинному зак-ву і потребує уточнення. Податок – обов’язків платіж, що справляється з юр. і фіз. осіб за користування зем. ділянками. Розділ 2, ст. 6- Плата за землі с/г призначення. Колізія – Розділ «с/г призначення», а ст. 6 встан. ставки зем. податку за с/г угіддя. Т. ч. поза межами залишились не с/г угіддя.

ЗУ «Про розмежування земель держ. та комун. власності», 4 розділи, 15 статей. Розписана процедура, але не розмежовано землі комун. і держ. власності.

 

Проблеми класифікації земельних правовідносин.

Перше монографічне дослідження – в 1958 р. Аксеньонок Грирорій Олекс. «Зем. правоотн. в СССР». Класифікував земельні відносини на 2 групи: відносини права власності та відносини права землекористування. Звужено розглядаються зем. правовідносини через повноваження власника зем. ділянки ч. 1 ст. 2 ЗК.

Стаття 2. Земельні відносини
1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

3. Об'єктами зем відносин є землі в межах території України, зем діл та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

 

За інститутами зем. права зем. правовідносини зем. правовідн поділяються на інститути Загальної частини:

· інститут права власності;

· інст. права користування;

· інст. зем. реформи;

· набуття прав на землі та зем. ділянки;

· інст. управління у галузі використ., відтвор та охорони земель (в ньому залежно від функцій упр: -відносини щодо розподілу та перерозпод.земель, -щодо ведення зем. кадастру, -щодо здійсн. контр за викор. та охор земель, -щодо здійсн. моніторингу, -щодо проведення держ. землевпорядної експертизи);

· інститут охорони земель;

· інститут плати за землю;

· інститут відповідальності за порушення вимог зем. зак-ва.

Інститути Особливої частини: інститути 9 видів земель.

За характером реалізації зем. прав суб’єктів зем. правовідносини поділяються: матеріальні і процесуальні зем. правовідносини. На рівні матеріальних визначається правосуб’єктність осіб (визначає суб’єктів права держ., прив., комун. власності на зем. ділянки), правовий режим земель тієї чи ін. категорії. Процесуальні норми зем. права поділяються на неюрисдикційні і юрисдикційні. Неюрисдикційні – певна процедура набуття прав на зем. ділянки (набуття прав. власності через процедуру приватизації). Юрисдикційні спрямовані на захист прав суб’єктів зем. правовідносин. За методом прав. регул.: регулятивні і охоронні.