Проблеми законодавчого врегулювання земельних відносин в умовах сьогодення.

Кожний кодифікований акт при його розробці має відповідати певним вимогам:

· виражати конституційні засади зак-чої ді-сті;

· забезпечувати відповідність певної закономірно існуючої галузі права;

· бути системною, упорядкованою, внутрішньо узгодженою узагальнюючою сукупністю правових норм;

· мати загальну і особливу частини, які уособлюють загальний і диференційований хар-ер цих норм.

При подальшому реформуванні земельних відносин на наш погляд на особливу увагу заслуговує врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами, орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь.

Для вирішення цих питань необхідно підготувати і прийняти Закон України “Про врегулювання відносин між державою, власниками, користувачами і орендарями земельних ділянок, народом України щодо використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”.

На сьогодення земельні відносини регулюються в основному Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексам України. Проте термін слова “земля” в цих законодавчих актах визначений по різному.

В конституції України в статтях 13,14 – “земля” визначається як природний ресурс, основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.

В Земельному кодексі України термін слова “земля” в статті 1 визначений, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Що стосується землі, як природного ресурсу, то це упущено.

В статті 181 Цивільного кодексу України “Земельна ділянка” віднесена до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості).

Якщо земельну ділянку розглядати як природній ресурс, у відповідності до Конституції України, то термін “земля” необхідно визначити в такій редакції: “земля – природній ресурс, складова частина біосфери насичена живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, яка постійно взаємодіє з водою і повітрям, забезпечує життя і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.

При такому визначенні терміну “земля”, потребується прийняття Закону України “Про особливі цивільні права і правила поводження із землею, як природним ресурсом, насиченим живою речовиною рослинного і тваринного світу та мікроорганізмами, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”.

Говорячи про охорону земель сільськогосподарського призначення, то тут необхідно вести мову про грунти, основний засіб сільськогосподарського виробництва. Цінність ґрунту в основному полягає в кількості органічних речовин і живих організмів в них. Без органічних речовин і живих організмів грунти не є родючими.

Якщо звернути увагу на те, що за останні 15 років сільське господарство України ведеться при від’ємному балансі гумусу в ґрунтах, то це вже вказує на дію процесу опустелювання родючих земель України.

Тому необхідно невідкладно розглядати питання щодо охорони земель, в обов’язковому порядку враховуючи, що маємо передбачати, як забезпечити збереження і відтворення органічної речовини (гумусу) в ґрунтах та живих організмів в них, як для сучасного так і прийдешніх поколінь.

Якщо беручи це до уваги, розглянути Закон України “Про охорону земель” прийнятий Верховною Радою України в 2003 році, то він збереження і відтворення живих організмів в ґрунтах не передбачає. А по-друге, він уже майже не діє, через ті обставини з використанням і охороною земель, які виникли в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.

Враховуючи ці обставини Закон України “Про охорону земель” слід переглядати, а новий закон, на наш погляд, доцільно розробити під назвою “Про охорону земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь”, а також необхідно прийняти Закон України “Про правовий статус польових земель”.

 

Основні сучасні проблем з використанням і охороною земель, збереженням і відтворенням їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь сформовані в процесі та по наслідкам проведення земельної реформи.

Земельна реформа розпочалася і до цього часу проводиться:

·без законодавчого визначення основних її положень;

·без фахового науково-обґрунтованого визначення етапів і термінів їх проведення;

·без еколого-економічного і соціального обґрунтування по кожному етапу;

·без визначення суб’єктів проведення земельної реформи та їх обов’язків;

·без супроводження комплексом робіт із землеустрою, як основного інструменту державного управління і регулювання щодо прогнозованого планового розвитку території України, як держави, забезпечення раціонального використання і охорони земель, збереження і відтворення їх корисних властивостей для сучасного і прийдешніх поколінь;

·без встановлення державного і громадянського контролю за станом якості і наслідків її проведення;

·без встановлення відповідальності суб’єктів проведення земельної реформи за негативні наслідки та нанесені збитки державі, суспільству, народу України.

Проблема регулювання земельних відносин на рівні законів

ЗУ Про землеустрій склад з 9 розділів та 72 статей – нечіткість визначення поняття “землеустрій”; більшість норм має бланкетний характер; не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій; залишається неврегульованою процедура поділу та об’єднання земельних ділянок; перенасичення закону нормами, які дублюють норми інших законів ст. 9 ЗУ і ст. 6 ЗК;

ЗУ "Про плату за землю". Не відповідає чинному зак-ву та потребує коригування поняття податок. Підлягає коригуванню ст. 6 Закону. Невідповідність ч. 1 ст.5 ЗУ частині 1 ст. 206 ЗК України.

На практиці застосовується лист ДПА щодо плати за землю з фіз осіб 25.09.2008 року 19541/7/17-0317

ЗУ Про розмежування земель державної і комунальної власності,

ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель.

 

 

Проблеми співвідношення законів та підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин.

ЗУ «Про землеустрій». Землеустрій фактично – сукупність техн. заходів, які включають підготовку, виконання. нагляд за виконанням проектної документації із раціонального використання…. Нечіткість понятійного апарату. Більшість норм про землеустрій має бланкетний характер (н-д, норма 25, 26, 33, 43, 44, 46, 47). Норма: «відповідно до закону» вживається 16 разів. Закон також не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій. Процедура землевпорядкування Ст. 118, 123, 124 ЗК. Практично не врегульовано процедуру землевпорядкування володінь (мова йде про внутрішньогосподарс. землеустрій). Не врегульована процедура поділу та об’єднання земельних ділянок. Практично неврегульованими є технічні аспекти землеустрою. Надзвичайно важливе питання технічних вимог до проекту відведення зем. ділянки врегульовано не спеціальним законом, а Еталоном проекту відведення зем. ділянки юр. і фіз. особам для будь-яких потреб – акт, який не був затв. наказом Держкомзему, не зареєстр. в Мінюсті, підписаний заст. начальника Держкомзему. 1999 р., 129 стор. Перенасичений нормами, які дублюють норми ін. законів. Ст. 9 ЗУ «Про землеустрій», п. б, ст. 6 ЗК. П. в ст. 6 також про дубльований із ЗК.

ЗУ «Про плату за землю» від 19.09.1992 р. 25 статей, 10 розділів. Визначення поняття податку не відповідає чинному зак-ву і потребує уточнення. Податок – обов’язків платіж, що справляється з юр. і фіз. осіб за користування зем. ділянками. Розділ 2, ст. 6- Плата за землі с/г призначення. Колізія – Розділ «с/г призначення», а ст. 6 встан. ставки зем. податку за с/г угіддя. Т. ч. поза межами залишились не с/г угіддя.

ЗУ «Про розмежування земель держ. та комун. власності», 4 розділи, 15 статей. Розписана процедура, але не розмежовано землі комун. і держ. власності.