Б. ) відповідальність за порушення МБ законодавства.

13.1. Місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень, здійснюють контроль за дотриманням цих Правил та вживають заходи для усунення виявлених правопорушень в будівництві.

13.2. Законом України „Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” та Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за:

- проведення робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації;

- передачу проектною організацією замовнику робочої документації для будівництва, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним для проектування та затвердженому проекту;

- виробництво, використання у будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням;

- виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням;

- прийняття в експлуатацію об’єктів, зведених з порушенням чинного законодавства, місцевих правил забудови населених пунктів і проектних рішень;

- здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві без отримання ліцензії в установленому порядку;

- ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів державної інспекції архітектурно-будівельного контролю;

- порушення норм і правил пожежної безпеки;

- експлуатацію або використання будинків та споруд після закінчення будівництва без прийняття їх до експлуатації державними приймальними (технічними) комісіями;

- затвердження містобудівної документації з порушенням встановлених державних стандартів, норм і правил, вихідних даних на проектування;

- недотримання регіональних або місцевих правил забудови під час планування і забудови населених пунктів;

- недотримання термінів, встановлених Правилами, термінів надання замовникові висновків комплексної експертизи проектної документації, термінів подання відповідних висновків до складу комплексної експертизи, а також вимагання під час експертизи документів, не передбачених законодавством;

- недотримання термінів підготування та надання дозволів на виконання будівельних робіт, або вимагання документів, не передбачених законодавством.

13.3. Сплата штрафів за правопорушення у сфері містобудування не звільняє від необхідності усунення допущених порушень і відшкодування завданих збитків.

13.4. Питання у справах про правопорушення у сфері містобудування, недотримання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, Правил, місцевих правил забудови, самовільне будівництво будинків або споруд, розглядаються начальником інспекції державного архітектурного контролю і оформлюються постановами згідно з Положенням про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 року № 225, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.95 р. № 253 та Законом України “Про відповідальність підприємств їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування”.

13.5. Рішення і постанови про правопорушення у сфері містобудування можуть бути оскаржені в судовому порядку. В таких випадках виконання постанови про накладання штрафу зупиняється до прийняття рішення суду.

13.6. Порушення посадовими особами законодавства в сфері містобудування і архітектури або вчинення ними злочинів у сфері службової діяльності є підставою для притягнення винних до кримінальної відповідальності згідно з нормами Кримінального Кодексу України.

11А. Необхідність регулювання планування,забудови та іншого використання території. (ЗАКОН УКРАЇНИ Про планування і забудову територій). Название файла 1699zak00plan_zab_ter08.htm

· територія - частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами;

· планування територій - процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень;

Стаття 2. Основні завдання планування і забудови територій

Основними завданнями планування і забудови територій є:

· обгрунтування майбутніх потреб та визначення переважних напрямів використання територій;

· урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій;

· обгрунтування розподілу земель за цільовим призначенням та використання територій для містобудівних потреб;

· забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку населених пунктів;

· визначення і раціональне розташування територій житлової та громадської забудови, промислових, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших територій і об'єктів;

· обгрунтування та встановлення режиму раціонального використання земель та забудови територій, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність;

· визначення, вилучення (викуп) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб на основі містобудівної документації в межах, визначених законом;

· визначення територій, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання;

· охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів;

· регулювання забудови населених пунктів та інших територій.

Планування територій на загальнодержавному рівні полягає в розробленні Генеральної схеми планування території України (далі - Генеральна схема), якою передбачається раціональне використання території України, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, охорони здоров'я населення, охорони пам'яток історії та культури, визначення державних пріоритетів розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури.

11Б. Регіональні правила забудови. Місцеві правила забудови (ЗАКОН УКРАЇНИ Про планування і забудову територій). Название файла 1699zak00plan_zab_ter08.htm

Стаття 21. Регіональні правила забудови

· Регіональні правила забудови розробляються на основі типових регіональних правил забудови, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

· Регіональні правила забудови після їх погодження з відповідними органами містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини, земельних ресурсів, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними органами затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами. Затверджені регіональні правила забудови підлягають оприлюдненню через регіональні засоби масової інформації.

· Регіональні правила забудови є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіону, за винятком населених пунктів, для яких рішенням сільських, селищних, міських рад затверджені місцеві правила забудови цих населених пунктів відповідно до статті 22 цього Закону.

(стаття 21 у редакції Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI)

Стаття 22. Місцеві правила забудови

· Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення Автономної Республіки Крим.

· Для сіл, селищ, міст районного значення відповідні ради можуть розробляти місцеві правила забудови.

· Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами.

· Місцеві правила забудови повинні узгоджуватися з регіональними правилами забудови.

· Місцеві правила забудови складаються із текстової частини та графічної частини - плану зонування.

· У текстовій частині місцевих правил забудови визначається перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.

· Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок:

1. гранично допустимі поверховість будинків і споруд та щільність забудови;

2. мінімальні відступи будинків і споруд від червоних ліній, ліній регулювання забудови, меж суміжних ділянок;

3. вимоги до впорядкування доріг та під'їздів до будинків і споруд, місць паркування транспортних засобів;

4. вимоги до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури;

5. вимоги до озеленення та впорядкування територій;

6. вимоги до утримання будинків і споруд;

7. перелік обмежень використання земельних ділянок (містобудівних, інженерних, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних);

8. інші вимоги, зазначені у статті 19 цього Закону.

· На плані зонування встановлюється поділ території населеного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок.

· На плані зонування не допускається відображення елементів, які можуть перешкоджати вільному доступу до цього плану.

· План зонування та перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок розробляються для всієї території населеного пункту або окремої його частини.

· При розробленні землевпорядної документації враховуються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, визначені місцевими правилами забудови.

· Місцевими правилами забудови встановлюється порядок вирішення питань розміщення об'єктів містобудування та надання вихідних даних для їх проектування.

(частина дванадцята статті 22 у редакції Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI)

Стаття 26. Дотримання регіональних та місцевих правил забудови

Для забезпечення дотримання вимог законодавства, а також регіональних та/або місцевих правил забудови, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації фізичним та юридичним особам за їх письмовим зверненням надаються єдині умови і обмеження забудови земельних ділянок, інші вихідні дані на проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані). (частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 12.09.2006 р. N 109-V)

У разі відсутності місцевих правил забудови для будівництва окремого об'єкта містобудування на території кварталу існуючої забудови розробляється містобудівне обгрунтування розташування об'єкта містобудування в цьому кварталі.

Містобудівне обгрунтування повинно містити текстові та графічні матеріали, розрахунки щодо можливості розташування об'єкта містобудування в кварталі та його параметрів з урахуванням державних будівельних норм.

Вимоги до складу, змісту і порядку розроблення, погодження, фінансування та затвердження містобудівного обгрунтування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

Фізичні та юридичні особи мають право відповідно до закону одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію про правовий статус, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки. Відповідно до отриманої інформації фізичні та юридичні особи мають право виконувати передпроектні роботи (ескізні, пошукові, концептуальні).

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають відповідну інформацію протягом одного місяця від дати звернення. Надання інформації про правовий статус, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки здійснюється без отримання дозволу на будівництво та згоди власника або користувача зазначеної земельної ділянки. (з 15 квітня 2009 року до статті 26 будуть внесені зміни, передбачені підпунктом 13 пункту 10 розділу I Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI).

12А. Концепція сталого розвитку населених пунктів (визначення, мета, передумови) (ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів, Схвалено Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року N 1359-XIV). Название файла 1359zak99stal_rozvytok09.txt

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Концепція сталого розвитку населених пунктів (далі - Концепція) визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації. Концепцію розроблено на засадах Конституції України стосовно адміністративно-територіального устрою України, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, прав громадян з урахуванням Концепції державної житлової політики, Концепції державної промислової політики, Концепції соціального забезпечення населення України, а також відповідно до законодавства і з урахуванням умов соціально-економічного розвитку, історичних, санітарно-гігієнічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей регіонів України.

Мета Концепції - забезпечення виходу з кризи і створення умов для сталого розвитку населених пунктів у період, на який розрахована Концепція.

Сталий розвиток населених пунктів - це соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини.

Концепція є основою для розроблення відповідних нормативно-правових актів і програм соціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечення скоординованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з розв'язання практичних завдань на державному, регіональному і місцевому рівні.

Положення Концепції відповідають принципам, проголошеним в Порядку денному на XXI століття, у заключних документах Конференції Організації Об'єднаних Націй з населених пунктів (ХАБІТАТ-II), яка відбулася в 1996 році у м. Стамбулі (Туреччина), та рекомендаціям Європейської економічної комісії ООН.

Концепція розрахована на довгостроковий період (15 - 20 років).

12Б. Концепція сталого розвитку населених пунктів (забезпечення житлом) (ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів, Схвалено Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року N 1359-XIV, Розділ IV. ОСНОВНІ ЗАХОДИ З РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ). Название файла 1359zak99stal_rozvytok09.txt

Забезпечення населення житлом

Для забезпечення населення житлом, поліпшення умов його проживання та сталого функціонування житлово-комунального господарства:

· створюються правові, організаційні та економічні умови для збільшення обсягів житлового будівництва, реконструкції, ремонту та модернізації житлового фонду старої забудови;

· впроваджуються ринкові засади та ефективні форми організації житлового будівництва, реконструкції, ремонту та модернізації житлового фонду, його утримання і обслуговування;

· удосконалюється система інвестування житлового будівництва;

· створюються умови для задоволення житлових потреб різних верств населення з урахуванням їх можливостей, гарантованого забезпечення житлом соціально незахищених громадян, зокрема розробляються та реалізуються державна, регіональні та місцеві програми забезпечення громадян житлом;

· розробляється і впроваджується ефективний механізм фінансування (кредитування) житлового будівництва, визначається необхідна фінансово-кредитна та іпотечна інфраструктура;

· впроваджуються прогресивні архітектурно-планувальні, конструктивні та інженерні рішення у проектування жилих будинків з метою підвищення їх експлуатаційних якостей, зменшення вартості будівництва;

· змінюється стратегія містобудування в напрямі розширення обсягів спорудження більш комфортного житла, малоповерхових будинків садибного типу, розвитку малих і середніх населених пунктів;

· здійснюється структурна перебудова та переорієнтація виробничої будівельної бази на спорудження житла з використанням енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосуванням місцевих будівельних матеріалів та ефективних конструкцій;

· проводиться вдосконалення житлово-комунального господарства та поліпшується система надання і оплати житлово-комунальних послуг;

· удосконалюється система обліку житлового фонду, здійснюється контроль за його використанням відповідно до законодавства, що регулює ці питання;

· вживаються заходи щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлового-комунального господарства, контролю за належною експлуатацією та організацією ними обслуговування населення;

· запроваджується державна підтримка молоді щодо забезпечення житлом;

· здійснюються інші заходи відповідно до Концепції державної житлової політики.