Методичні вказівки щодо проведення семінарських та практичних занять

 

Семінарське заняття – це форма навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни чи дискусію навколо попередньо визначених тем, по яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів), а також формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Основною метою семінарського заняття є розширення, поглиблення та деталізація теоретичних знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи, спрямування їх на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, формування вмінь і навичок практичного застосування отриманих знань.

Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі – практичних завданнях, спрямованих на виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями. Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язування завдань з їх обговоренням, розв’язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Методика вирішення практичних завдань. Більшість задач, вміщених до даних методичних вказівок, описують різні, але пов’язані життєві ситуації. Тому слід послідовно дослідити усі епізоди, визначивши взаємні права і обов’язки учасників відносин по кожному з них. Лише спираючись на зроблені при розгляді кожного епізоду висновки, можна вцілому розв’язати задачу. Саме так рекомендуємо вирішувати кожне практичне завдання.

Фабула задачі зазвичай викладається з великим ступенем узагальнення. Деякі обставини, що мають правове значення, в ній вимушено не наведені, тому що обсяг вказівок не дозволяє помістити до нього стільки ж відомостей про факти, скільки їх міститься, наприклад, в мотивувальній частині рішення суду. В деяких випадках вказівка на певні фактичні обставини не зроблена навмисно, щоб перевірити здатність студента вирішувати задачу за різними варіантами.

У випадках, коли практичне завдання допускає певну двозначність, необхідно виходити з того, що обставини, які в завданні не згадані, не мали місця. Наприклад, в задачі сказано «уклали договір», але не написано, що договір був нотаріально посвідчений. В такому разі доцільно вважати, що договір не був нотаріально посвідченим. Не завжди зрозуміло, в який саме часовий період мала місце та чи інша обставина. Якщо в задачі вказана дата – слід вирішувати її, застосовуючи законодавство, що діяло у відповідний період. Проте, якщо на час лише опосередковано вказує назва неіснуючого органу, застарілого нормативно-правового акту тощо, то допускається вирішення задачі так, наче обставини мають місце на даний час. У будь-якому випадку, недопустимим є застосування до одних і тих самих правовідносин норм, що діяли у різний час. Загалом, основна вимога до тлумачення умов задачі – студент має зазначити як саме він розуміє двозначність, і, виходячи із цього, вирішити задачу.

При вирішенні практичних завдань можуть мати місце колізії між різними правовими нормами, що регулюють одні й ті самі правовідносини. Правила вирішення правових колізій існують, вони вироблені доктриною та юридичною практикою (ієрархічний і темпоральний принципи, принцип переваги спеціальної норми над загальною (змістовий принцип) та ін.). Частину з них слід виводити із положень законодавства, а деякі – з логічних міркувань, оскільки існують об’єктивні закономірності існування системи права.

Ієрархічний принцип вирішення колізій має безумовну перевагу над темпоральним та змістовим. Разом із тим, заздалегідь визначена ієрархія між темпоральним та змістовим принципом вирішення колізій відсутня. У деяких випадках прийнятий пізніше закон скасовує дію існуючих спеціальних положень, у інших – ні. У кожному випадку колізії слід із застосуванням різних способів тлумачення з’ясовувати співвідношення між принципами, що перебувають у колізії.

Також слід зазначити, що далеко не завжди можна однозначно встановити, який закон (норма) є загальним, а який – спеціальним. Напевно, спеціальною можна вважати лише таку норму, правила якої сформульовані, виходячи із якихось особливих міркувань, базуючись на особливих обставинах. Якщо це не так, до норми, що регулює вужче коло суспільних відносин, слід ставитися так, як і до більш загальної.

Не завжди очевидною є і перевага прийнятого пізніше акту. Так, Цивільний та Господарський кодекси прийняті в один день, тому навряд чи можна вважати, що більш пізній кодекс (в даному випадку – Господарський) краще враховує обставини, що склалися. Є й інші проблеми у застосуванні темпорального принципу: наприклад, не завжди зрозуміло, чи є «новою» норма старої редакції, відтворена у новій редакції акту тощо.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

 

Тема 1. ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

ЗАНЯТТЯ 1

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Історія становлення та юридична природа земельного права України.

2. Предмет земельного права та методи правового регулювання земельних відносин.

3. Принципи земельного права.

4. Система земельного права України. Земельне право як наука і навчальна дисципліна.

5. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права.

 

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ:

Основна література: 1-39.

Додаткова література: 1, 3 7, 9, 17, 24, 29, 31, 33, 38, 41, 43, 48, 53, 57, 58, 73, 74, 109, 112, 112-114, 118, 131, 132, 135, 136, 150, 151, 170, 175, 177, 206, 217, 250, 276-278, 285, 287, 290, 291, 305, 307, 309.

 

Тема 2. ДЖЕРЕЛА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ЗАНЯТТЯ 2

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Поняття та види джерел земельного права.

2. Конституція України як джерело земельного права.

3. Закони України як джерела земельного права.

4. Підзаконні акти як джерела земельного права.

5. Інші джерела земельного права.

 

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Практичне завдання 1.

У 1997 році між Україною і Румунією було підписано Договір про добросусідство і співробітництво, згідно з яким острів Зміїний визнавався територією України.

Однак, у 2004 році Румунія звернулася до Міжнародного суду ООН з меморандумом про розмежування континентального шельфу і виключної морської економічної зони в районі острова Зміїний у Чорному морі. У 2006 році Україна подала до Міжнародного суду ООН контр-меморандум.

На переконання Румунії острів Зміїний не є островом, а скелею. Українська сторона доводила, що Зміїний все ж таки є островом. Причому довжина української частини узбережжя навпроти спірних територій становить 1058 км, а румунської – 258 км. На переконання України, спірні території континентального шельфу необхідно поділити у пропорції 1 до 3, а саме: 53,3 тис км² – за Україною, 21,9 тис. км². – за Румунією.

В 2009 році Міжнародний суд ООН прийняв рішення по даному спору. Згідно рішення Суду острів Зміїний визнаний частиною території України, однак, не може враховуватися під час делімітації континентального шельфу та виключної морської економічної зони України та Румунії.

Визначте характер суспільних відносин, що виникли у зв’язку з островом Зміїний?

Чи є тут земельні правовідносини?

Чи можна застосовувати норми земельного законодавства України до врегулювання спору щодо острова Зміїний?

 

Практичне завдання 2.

Для ведення особистого селянського господарства громадянин Безсонов Б. з 1985 року добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою площею 0,5 га в с. Коновалово Гадяцького району Полтавської області. З метою набуття угіддя у власність за давністю користування він подав заяву до Середняківської сільської ради, на що від останньої отримав відмову. Безсонов подав до суду позов про визнання права власності на фактично використовувану земельну ділянку за давністю користування. Суд вимогу позивача не задовольнив, мотивуючи своє рішення відсутністю в Безсонова достатніх правових підстав для отримання ділянки за набувальною давністю.

Чи правильне рішення прийняли сільська рада та суд першої інстанції? Відповідь обґрунтуйте.

 

Практичне завдання 3.

З квітня 1978 року громадянин Цабенко В.Т., що проживав в селі Машівка, як член колгоспу «Промінь» користувався присадибною земельною ділянкою у розмірі 0,67 га. У 2002 році громадянин Цабенко В.Т. помер, а розташований на земельній ділянці житловий будинок успадкував його син, Цабенко І.В. Оформивши спадщину на житловий будинок, він вирішив приватизувати земельну ділянку, що знаходиться під будинком. Проте, Машівська сільська рада прийняла рішення про відмову Цабенку І.В. у приватизації земельної ділянки, оскільки її розміри перевищують норми, передбачені для присадибних земельних ділянок Земельним кодексом України.

Цабенко І.В. звернувся зі скаргою до районної ради, проте остання відмовила йому та тій підставі, що розгляд подібних скарг не належить до її компетенції. Відмову районної ради Цабенко І.В. оскаржив до суду.

Чи мають значення для описаної ситуації законодавчі акти, що втратили чинність? Порівняйте положення старого та діючого земельних кодексів України в частині визначення ними компетенції районних рад та норм безоплатної передачі земельних ділянок.

Чи можуть бути приватизовані правомірно надані у користування присадибні земельні ділянки, що перевищують встановлені чинним Земельним кодексом норми?

Вирішіть справу.

 

Практичне завдання 4.

В березні 1999 року громадянин Фірташ Ф. отримав у постійне користування земельну ділянку площею 2 га для ведення селянського (фермерського) господарства. З 1 січня 2002 року вступив в дію Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. Відповідно до Перехідних положень нового кодексу громадяни, які до набрання ним чинності мали у постійному користуванні земельні ділянки, повинні були до 1 січня 2005 року оформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

22 вересня 2005 року Фірташ переоформив право постійного землекористування, уклавши договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства терміном на 5 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України було визнано неконституційним. Фермер Фірташ звернувся до юридичної фірми для отримання консультації: чи може він знову оформити право постійного користування земельною ділянкою, якою він зараз змушений користуватися на умовах оренди, оскільки право оренди значно звужує його права на використання землі, що суперечить ст. 22 Конституції України.

Яка юридична природа і місце рішень Конституційного Суду України у системі джерел земельного права України? Які юридичні наслідки визнання Конституційним Судом України нормативно-правового акта чи його частини неконституційними? Підготуйте ґрунтовну юридичну консультацію для Фірташа.

 

Практичне завдання 5.

Громадяни України Шарапов, Шаш та Шарков без будь-яких дозволів уповноважених органів почали будувати житлові будинки на території національного природного парку «Синевир». Оскільки названі дії громадян не відповідали правовому режиму національного природного парку, Адміністрація парку звернулась із вимогою припинити самовільне будівництво, знести споруди та привести земельні ділянки у попередній стан.

Шарапов, Шаш та Шарков відмовились виконати зазначені вимоги, мотивуючи це тим, що відповідно до ст. 13 Конституції України земля є власністю Українського народу і вони як громадяни України і частина Українського народу мають право користуватись землею. Крім того, відповідно до ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії, тому ніяких додаткових законодавчих чи підзаконних актів для набуття права на користування землею їм не потрібно.

З метою вирішення справи та з’ясування змісту ст.ст. 8, 13 Конституції України Адміністрація національного природного парку «Синевир» звернулась до Конституційного Суду України.

Яка роль та значення Конституції України серед джерел земельного права України? Чи відповідають вимогам чинного законодавства дії Шарапова, Шаша та Шаркова? Чи правомірні вимоги Адміністрації національного природного парку «Синевир»? Яке рішення повинен прийняти Конституційний Суд України? Вирішіть справу.

 

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ:

Основна література: 2, 3, 4-6, 8-30, 32-38.

Додаткова література: 10, 17, 19, 20, 31, 39, 42, 43, 67, 71, 91, 98, 109, 112-115, 123, 142, 169, 184, 185, 196, 197, 205, 206, 218, 220, 221, 232, 259, 272, 273, 279, 283, 286, 289, 312.