Державний, народний, національний суверенітет: поняття, елементи. Ознаки суверенної держави.

Суверенітет - це політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в ЇЇ праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні політичні питання без втручання інших держав, організацій, осіб. Така діяльність має ґрунтуватися не тільки на внутрішній законодавчій базі, а й на основі загальновизнаних міжнародних договорів і принципів добросусідства.

Суверенітет держави - її політико-юридична властивість, що виражається у верховенстві її на своїй території (внутрішній суверенітет) і незалежності у міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет). Суверенітет держави є первинним щодо державної влади: він і є "право на владу", означає особливу якість влади. Держави виступають як територіально-політичні організації, що встановлюють межі свого владарювання саме завдяки суверенітету.

Ознаками суверенітету Української держави є:

- верховенство державної влади на всій території України;

- єдність і неподільність державної влади;

- незалежність і самостійність державної влади.

Верховенство державної влади означає: по-перше, її необмеженість нічим і ніким, за винятком народного суверенітету (установчої влади народу України), Конституції України, громадянського суспільства, природного права і законів; по-друге, відсутність на території України будь-якої іншої конкуруючої влади, яка б могла видавати легітимні закони; по-третє, підпорядкованість державній владі всіх громадян, їх об’єднань, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Єдність державної влади полягає в наявності єдиної системи органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), які мають єдині цілі та завдання діяльності, що забезпечує певну ступінь керованості суспільством.

неподільніст ь - держава зосереджує всю повноту суверенітету і не ділить його, а лише згідно з законом делегує свої суверенні права органам місцевого самоврядування в унітарній державі; суб'єктам федерації й органам місцевого самоврядування у федеративній державі; міжнародним організаціям тощо;

Незалежність і самостійність державної влади означає, по-перше, те, що вона сама, без впливу інших сил, право спроможна приймати нормативні акти та забезпечувати їх виконання за допомогою засобів державного примусу; по-друге, відсутність залежності (політичної, фінансової, організаційної) органів державної влади.

o невідчужуваність - неможливість довільного відчуження легітимної і легалізованої влади, оскільки суверенітет виступає як елемент правоздатності держави, передумова повноважень держави. А правоздатність розділити не можна, можна тільки розділити права, передати повноваження. Отже, суверенітет не може бути відчужений, передаються повноваження, а не суверенітет.

Отже, державний суверенітет — це верховенство, повнота, самостійність і неподільність державної влади всередині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.

Важливими атрибутами незалежної і суверенної держави виступає державна мова і державні символи: Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн і столиця.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Народний суверенітет (народ - громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) - означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у ст.5 КУ: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Національний суверенітет — це можливість кожної нації, національної меншини, етнічної групи визначати характер свого національного життя, вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, звичаї, традиції, створювати національні установи, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації - гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

- право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація - аж до створення самостійної держави);

- право на вільний розвиток національних потреб - економічних і соціальних;

- право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;

- право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;

- право на мирне співіснування з іншими народами та націями;

- право на екологічну безпеку та ін.

Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.

Підстави та порядок дострокового припинення повноважень ВРУ.

Важливою ознакою Верховної Ради України є постійно діючий характер. Основний Закон України чітко визначив строк повноважень Верховної Ради України - п'ять років.

Український парламент є повноважним, тобто може розпочати свою діяльність, за умови дотримання таких основних вимог:

* обрання не менше 2/3 від його конституційного складу;

*складення присяги народними депутатами України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії ВРУ, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. Відтак конституційна норма про те, що строк повноважень ВРУ становить 5 років, має досить умовний характер.

Дострокове припинення повноважень парламенту - виняткове право глави Української держави. Ініціатива розпуску ВРУ належить Президентові України, будь-яка інша посадова особа чи державний орган не уповноважені вчиняти такі дії. Водночас розпуск парламенту - це право Президента України, а не обов'язок. Глава держави має право підписати відповідний Указ, суворо дотримуючись Конституції України, а не керуючись власними уподобаннями. Розпуск ВРУ здійснюється на основі Указу ПУ про дострокове припинення повноважень парламенту з одночасним призначенням дати позачергових виборів до Верховної Ради України.

Президент України має право достроково припинити повноваження ВРУ, якщо:

1) протягом 1 місяця у ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

2) протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад КМУ;

3) протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою ВРУ, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Президент України не може достроково припинити повноваження ВРУ:

- Повноваження ВРУ, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом 1 року з дня її обрання.

- Повноваження ВРУ не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні 6 місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Загалом конституційні обмеження повноважень глави держави щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України є цілком виправданими, оскільки надмірна залежність парламенту від глави держави обмежувала б можливості Верховної Ради України у виборі тих чи інших законодавчо визначених способів регулювання складних суспільних відносин. Вищезазначені конституційні обмеження забезпечують створення необхідних умов для реалізації функцій та повноважень українського парламенту, сприяють політичній, економічній та соціальній стабільності суспільного розвитку.