Нормативні документи зі стандартизації.

Нормативні документи зі стандартизації поділяються на державні стандарти України (ДСТУ), галузеві стандарти (ГСТУ), стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок (СТТУ), технічні умови (ТУ), стандарти підприємств (СТП).

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Порядок розробки і застосування державних класифікаторів установлюється Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів. Міжнародний стандарт - це стандарт, прийнятий Міжнародною організацією (ІСО); в державах СНД він діє як міждержавний. Регіональний стандарт - стандарт, прийнятий регіональною організацією (яка займається стандартизацією, наприклад, Європейська організація із стандартизації (ІЕС)) і доступний широкому колу споживачів.

Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти (ГОСТ), передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною в Москві 13 березня 1992 року. їх так і називають міждержавні стандарти. Стандарти колишньої УРСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування. Правила застосування стандартів, передбачених вище, на території України встановлює Держстандарт України.

Державні стандарти України позначають так: ДСТ 2682-94 Метрологічне забезпечення. Основні положення.

Стандарти колишньої УРСР (наприклад, РСТ 1297) даються без РСТ, а лише індексом 1297.

Стандарти на продукцію для внутрішнього та зовнішнього ринку позначаються буквою Е: 8-82Е, а стандарти для експорту буквою Э: 10-16-70Э.

В позначенні стандарту на продукцію, що використовують тільки в атомній енергетиці, додається буква А, яку проставляють після двох останніх цифр року затвердження стандарту.

Позначення державного стандарту України, прийнятого Міждержавною Радою як ГОСТ, доповнюється позначенням ГОСТ, яке пишеться в дужках під позначенням ДСТУ:

ДСТУ 2092-92

(ГОСТ 11969-93)

Якщо стандарт узгоджений зі стандартом ІСО, позначення стандарту ІСО подається в дужках під позначенням міждержавного стандарту:

ДСТУ 1399-91

(ГОСТ 30011-93)

(ІСО 4809,1988)

 

Напрями та принципи стандартизації

Можна виділити два основних напрями стандартизації:

• від часткового до цілого, що відповідає поняттю індукції (способу міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків);

• від цілого до часткового, що відповідає поняттю дедукції (способу міркування, коли нові положення виводяться від загальних положень до окремих

висновків).

Принципи стандартизації:

• комплексність, що є визнаним основним принципом стандартизації;

• принцип випереджаючої установки вимог стандартів (випереджальна стандартизація);

• оптимальність норм, правил, показників, що включають у нормативно-технічні документи.

• економічного використання матеріальних ресурсів;

• багатоступінчастого розвитку стандартизації (стандарт підвищував категорію, переміщуючись від стандарту підприємства до галузевого, а потім до державного або таке його переміщення йшло в зворотному напрями).

• тощо

Комплексною називають таку стандартизацію, яка здійснює цілеспрямоване планомірне установлення і застосування системи взаємозв'язаних вимог як до самого об'єкта комплексної стандартизації в цілому, так і до його основних елементів з метою забезпечення оптимального вирішення конкретної проблеми. Фактично це конкретне застосування в стандартизації відомого принципу теорії пізнання - всеохоплюючого зв'язку і взаємообумовленості.

Можна виділити такі складові частини комплексної стандартизації:

• ув'язка показників якості сировини, матеріалів, комплектуючих і готових виробів;

• ув'язка вимог до елементів виробів (деталі, вузли, агрегати та цілі вироби);

• ув'язка властивостей матеріалів (або виробів), методів випробування і засобів вимірювання;

• ув'язка умов за категоріями нормативно-технічних документів;

• ув'язка строків введення в дію нормативно-технічних документів, що входять в єдиний комплекс.

Особливості проведення комплексної стандартизації:

• розглядається не як відомче завдання, а як частина міжгалузевого плану нової техніки;

• необхідно погодження великої кількості параметрів (сотень, а інколи й тисяч), причому зміна одного з них викликає зміну багатьох других. Розрахунки за таким узгодженням часто можна виконати тільки за допомогою ЕОМ;

• чутливість до часу - старіння хоча б одного стандарту призводить до старіння всього комплексу;

• проведення одночасно з оптимізацією взаємопов'язаних вимог (параметрів). Ці вимоги визначають перспективу комплексної стандартизації.

Об'єкти комплексної стандартизації:

• окремі види продукції, що мають важливе народно господарське значення;

• продукція міжгалузевого застосування - редуктори, двигуни тощо;

• групи важливих видів однорідної продукції;

• групи різнорідної продукції спільного застосування тощо.

Плани державної стандартизації фактично є планами комплексної в тій частині, де передбачається по строкам розробка груп стандартів, що визначають вимоги до найважливіших об'єктів. Підсумком виконання програми з комплексної стандартизації є комплекс нормативних документів (НД), дотримання яких забезпечує запланований рівень якості продукції.

Випереджальною називають таку стандартизацію, яка установлює підвищені, по відношенню до досягнутого на практиці рівня, вимоги об'єктам стандартизації. Ці вимоги згідно з прогнозом будуть оптимальними в запланованому майбутньому. Об'єктом випереджальної стандартизації (ВС) повинна бути продукція, параметри якої змінюються протягом часу дії стандартів. Головною вимогою при розробці випереджальних стандартів є оптимізація параметрів у планованому інтервалі часу. Критерієм оптимізації при цьому звичайно буває максимальний народногосподарський економічний ефект з урахуванням проектування, виробництва і експлуатації виробів, що стандартизуються.

Оптимізація вимог стандартів - це головне завдання стандартизації. Оптимізація дозволяє одержати від стандартизації максимум користі, але вона найважча, бо вимагає глибоких знань від виконавців, достовірної інформації, виконання складних розрахунків та (або) проведення експериментів. Тільки оптимізація може забезпечити ефективне підвищення якості продукції і будь-яких видів діяльності.

Суб'єкти стандартизації

Запровадження і дотримання єдиних і обов'язкових норм, правил і вимог в умовах багатогалузевого народного господарства є складним завданням, розв'язання якого вимагає системного підходу. Для цього створена Державна система стандартизації, основні положення якої викладені в ДСТУ 1.0 - 93 "Державна система стандартизації України. Основні положення".

Державна система стандартизації (ДСС) - це система правил і положень, що визначають порядок проведення робіт із стандартизації в Україні в усіх галузях народного господарства і на всіх рівнях влади. Ці правила і положення є в комплексі державних стандартів, умовно названому ДСТУ 1.

Згідно з Законом України "Про стандартизацію" суб'єктами стандартизації є:

• центральний орган виконавчої влади;

• рада;

• технічні комітети;

• інші.

Центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації є Держспоживстандарт. Він організовує, координує та проводить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до Закону "Про стандартизацію" і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Рада стандартизації (далі - рада) є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України. Персональний склад ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України.

Основною метою діяльності ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації. Рада формується на паритетних засадах із представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук (НАН) України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій. Діяльність ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

Технічні комітети стандартизації створює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації (Держспоживстандарт) за погодженням з центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності створюваного технічного комітету.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи зі стандартизації.

Лекція 5 Ліцензування і сертифікація.

1. Поняття про ліцензування. Основні терміни

2. Ліцензійні умови

3. Порядок отримання ліцензії

4. Нагляд і контроль у сфері ліцензування

5. Ліцензування у галузі землевпорядних робіт та оцінки землі.