Державне виробництво і реалізації цукру

Україна є одним з найбільших продуктів цукрових буряків і має потужний індустріальний потенціал, здатний переробляти значну кількість сировини і поставляти цукор на ринки світу. Правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром визначені Законом України від 17.06.1999 р. «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» із змінами та доповненнями (надалі – Закон).

Заходи щодо регулювання виробництва цукру визначає Кабінет Міністрів України. Їх реалізацію забезпечує Мінагрополітики України обласними та районними органами державної влади з участю асоціації «Укрцукор».

Державне регулювання виробництва цукру та вирощування цукрових буряків відповідно до ст. 2 Закону проводиться шляхом встановлення таких видів квот:

­ обсяги виробництва і поставки цукру для задоволення внутрішніх потреб, на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року, обмежуються квотою «А»;

­ обсяги виробництва цукру, що призначений для поставки за межі України з метою виконання зобов’язань держави за міжнародними договорами, обмежуються квотою «Б»;

­ цукор, вироблений понад квоти «А» та квоти «Б» і призначений для реалізації його власниками виключно за межами країни складає квоту «С».

Граничні розміри квоти «А» та квоти «Б» визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України. Обсяги виробництва цукру в межах цих квот розподіляються між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, на конкурсних умовах, не пізніше 1 січня поточного року (фактично до лютого місяця). Наприклад, Кабінет Міністрів України постановою від 03.02.2010 р. №96 «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 01.09.2010 р. до 01.09.2011 р.» відповідно до статей 2 і 6 Закону установив граничний розмір квоти на поставку цукру на внутрішній ринок (квоти «А») на цей період в обсязі 1882 тис. тонн. Порядок та умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти «А» встановлюються Кабінетом Міністрів України. Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квот визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або Мінагрополітики і розподіляються обласними та районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах. Це питання регулюється Положенням про умови розподілу обсягів виробництва цукру квот «А» і «Б» між цукровими заводами на конкурсних засадах, затверджений наказом Мінагрополітики від 20.09.2000 р. №186.Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії). Кількість ліцензій на здійснення оптової торгівлі цукром не обмежується.Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством України. Для такої торгівлі вони мають право одержувати призначений для реалізації цукор виключно від осіб, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення оптової торгівлі цукром. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни Кабінет Міністрів може визначити квартальні та місячні обсяги реалізації цукру, долати його дефіцит за рахунок державних запасів.Реалізація цукру квоти «Б» за межі України згідно з міжнародними договорами здійснюється підприємствами, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на експорт цукру. Ліцензії видаються органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, у межах цієї квоти з урахуванням квартальних і місячних обсягів. Реалізація цукру квоти «В» здійснюється за цінами, що визначаються міжнародними договорами. Реалізація цукру з квоти «В» та квоти «С» на внутрішньому ринку України забороняється.Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається в межах щорічних тарифних квот і тільки за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни, передбачені Законом України від 30.11.2006 р. «Про встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини». Тарифна квота згідно з ст.1 цього Закону – будь-яка попередньо встановлена вартість чи кількість, визначена для імпортування чи експортування даних товарів під час визначеного періоду зі зниженням загального мита, та поза яким будь-яка додаткова кількість цих товарів може бути імпортована чи експортована при сплаті ввізного або вивізного мита.Обсяги закупівлі цукру для задоволення внутрішніх державних потреб визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України. Закупівля цукру для задоволення державних потреб здійснюється органами (підприємствами), уповноваженими Кабінетом Міністрів України. Відносини між органами (підприємствами), що здійснюють закупівлю цукру для державних потреб, і виробниками цукру регулюються нормами законодавства України та положеннями угод, що між ними укладаються. Закупівля цукру для задоволення державних потреб здійснюється за умови попереднього фінансування витрат виробників цукру та цукрових буряків у межах мінімальних цін на відповідну продукцію, встановлених згідно з порядком, що передбачений цим Законом. У межах попереднього фінансування зазначених витрат може застосовуватися державне матеріально-технічне забезпечення виробників цукру та вирощування цукрових буряків.Обсяги і порядок попереднього фінансування та державного матеріально-технічного забезпечення виробників цукру та цукрових буряків передбачаються за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому попереднє фінансування витрат виробників цукрових буряків здійснюється в такому порядку: 40 відсотків - до початку весняних польових робіт; 60 відсотків - до початку сезону збирання цукрових буряків. Грошові розрахунки між органами (підприємствами), що закуповують цукор для задоволення державних потреб, і виробниками цукру та цукрових буряків здійснюються через Державне казначейство України.Ціноутворення в бурякоцукровому комплексі, відповідно до ст. 6 Закону, відбувається шляхом встановлення мінімальної ціни на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти «А», і мінімальна ціна на цукор квоти «А» щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України з урахуванням базисної цукристості. Так, згідно з поставою Кабінету Міністрів України від 04.02. 2010 р. №96 мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставлятимуться з 01.09.2010 р. до 01.09 2011 р., з урахуванням базисної цукристості на цукор квоти «А» 291,66 грн. за 1 тонну (без урахування податку на додану вартість (ПДВ)), на цукор білий кристалічний – 4250 за 1 тонну (без ПДВ). Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції.Відносини між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб'єктами бурякоцукрового комплексу здійснюються на основі господарських договорів, які укладаються між ними відповідно до цього Закону.Типові умови господарських договорів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, є обов'язковими до застосування у відносинах між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб'єктами бурякоцукрового комплексу всіх форм власності. Зокрема, Типові умови господарських договорів між цукровими заводами, бурякосіячуми господарствами та іншими суб’єктами бурякоцукрового комплексу незалежного від форм власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти «А», затверджені наказом Мінагрополітики 13.05.2005 р. №201.З метою недопущення спаду виробництва цукру в Україні та створення умов для нарощування обсягів його виробництва здійснюється пільгове державне кредитування виробників цукру та цукрових буряків. Обсяги коштів, що призначаються для надання кредитів виробникам цукру та цукрових буряків, визначаються Державним бюджетом України на поточний рік. Умови та порядок надання таких кредитів, терміни та порядок їх повернення встановлюються Кабінетом Міністрів України.Контроль за виконанням умов виробництва та реалізації цукру,що встановлені цим Законом, здійснюється Кабінетом Міністрів України, Мінагрополітики та уповноваженими ними органами.За порушення норм цього Закону юридичні та фізичні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством України. У разі поставок цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни, з суб’єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку. Зазначений штраф стягується до місцевого бюджету за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, на якого він накладений.Рішення про стягнення штрафів приймаються судом за позовами органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за виконанням цього Закону.Крім цього, у разі порушення початку терміну постачання цукрових буряків виробником їх замовник (цукровий завод) має право вимагати повернення сум попередньої оплати із сплатою пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми попередньої оплати. У раї порушення графіка постачання цукрових буряків (при сприятливих природних умовах для збирання і перевезення) виробник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставлених у термін цукрових буряків за кожен день прострочення. Коли виробник не виконує зобов’язань перед замовником, а постачає цукрові буряки іншим, ніж визначені договором особам, він сплачує замовнику 20% їх вартості, недопоставлених згідно з договором, та не пізніше 30 днів з моменту закінчення сезону переробки цукрових буряків повністю виплачує замовнику вартість матеріальних та фінансових ресурсів, наданих в рахунок авансу.Замовник відповідає за порушення графіку приймання та розвантаження цукрових буряків, визначення із якості і оплату, обумовлену в договорі, але не нижче встановленої мінімальної ціни тощо.Сторони не несуть відповідальності за невиконання будь-яких положень, якщо це спричинено обставинами непереборної сили, про що потрібно повідомити іншу сторону протягом 5 днів. Якщо такі обставини тривають більше 3-х місяців, будь-яка із сторін може розірвати договір. Контрольні запитання 1. Визначити правові засади державного регулювання харчових продуктів.2. Які документи підтверджують якість харчових продуктів?3. Які є обов’язкові реквізити для етикування харчових продуктів?4. Які умови виробництва харчових продуктів, які містять ГМО?5. У чому мета державного регулювання ГП?6. У чому полягає декларування виробництва харчових продуктів?7. Який харчовий продукт вважається непридатним для споживання?8. Як реєструються харчові добавки і ароматизатори?9. У чому зміст Кодексу Аліментаріус?10. Назвати і пояснити види державного нагляду і контролю якості та безпечності харчових продуктів.11. Які умови виробництва спирту і алкогольних напоїв?12. Що таке акцизний склад та його призначення?13. Що таке полягає сертифікація і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів?14. Які Ви знаєте квоти на поставку цукру та їх зміст?15. Як встановлюється ціна на цукрові буряки та цукор? ГЛАВА 9ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГІВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ § 1. Правові засади торгівельної діяльності Як передбачено в ч. 2 ст. 258 ГК правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався та об’єктивно існуючих галузей народного господарства. Коментуючи цю статтю Ющик О.І. у Науково-практичному коментарі Господарського кодексу України визначає необхідність здійснювати правове регулювання господарських відносин з урахуванням специфіки галузі господарювання та виду господарської діяльності, з якими пов'язуються відповідні відносини. Господарським законодавством, зокрема, визначаються особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності, комерційного посередництва, перевезення вантажів, капітального будівництва, інноваційної, фінансової діяльності тощо. Так само, правове регулювання господарських відносин має враховувати як умову, що визначає його особливості, економічну форму результату господарської діяльності. Залежно від цільового використання продукти господарської діяльності призначаються для сфери виробництва і функціонують у нових актах виробництва або для сфери особистого споживання, коли продукт виробництва вибуває з виробничого процесу. Відтак, розрізняються продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання.¹Продукти виробництва за своїми властивостями, залежно від цивільного призначення можуть використовуватися як у виробництві так і для особистого споживання. Правове регулювання господарської діяльності, пов’язаної з реалізацією продукції виробничо-технічного призначення, яка називається ____________________¹Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-ге видання, перероб. і доповн./ За заг. ред. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини, Кол. Авт.:О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін. К.: Хрінком Інтер, 2008. – Ст. 424.

господарсько-торгівельною передбачена ГК і законодавством України. Так, згідно ст. 263 ГК господарсько-торгівельною є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Вона може здійснюватися суб’єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торгівельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Оскільки зазначені види діяльності опосередковані господарським договорами, які розглядалися в главі 10 загальної частини навчального посібника, предметом розгляду цієї глави будуть питання правового регулювання господарських відносин у сфері торгівлі та побутового обслуговування.

Справедлива торгівля, якісне побутове обслуговування і споживання - один із основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства, а захист прав людини як споживача є об'єктивною, незворотною закономірністю розвитку однією з найважливіших ознак такого суспільства. Право громадян на отримання життєво необхідних благ стало одним із основних соціально-економічних прав, яке гарантовано Конституцією України (ч. IV ст. 42, ст. ст. 48 і 50). Потрібно знати, що в розвиток цих положень прийнято цілий ряд спеціальних нормативно-правових актів у сфері реалізації товарної продукції на внутрішньому ринку країни суб'єктами господарювання усіх форм власності, що охоплює обертання споживчих товарів і включає в себе оптову торгівлю, посередництво в торгівлі, роздрібну торгівлю, а також надання побутових послуг. Виходячи з цих положень, метою державного регулювання господарсько-торгівельної діяльності є створення умов, що забезпечують нормальне функціонування галузі в цілому, задоволення потреб споживача і стабільну участь суб'єктів комерційної діяльності у міжнародному поділі праці.

Завдання щодо державного регулювання такої діяльності полягають у наступному: розробка, прийняття, контроль за законодавством, що забезпечує правову основу і захист інтересів торговельних підприємств; реалізація державної політики щодо розвитку роздрібної та оптової торгівлі, а також торговельно-виробничої сфери на основі використання ринкових механізмів господарювання; послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю торговельних підприємств; створення умов для вільної добросовісної конкуренції на товарних ринках, вільного просування товарів на внутрішньому та міжнародних ринках; сприяння формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, виробництву товарів, розширенню їх асортименту та поліпшенню якості з урахуванням попиту населення; гармонізація поточних і стратегічних напрямів розвитку торгівлі і структурно-інвестиційної та науково-технічної політики; зняття обмежень адміністративного регулювання торговельної діяльності; підвищення темпів зростання товарообороту на основі політики стимулювання розвитку споживчого сектору; створення умов для накопичення торговельного капіталу і зростання інвестицій у галузі.

Держава впливає на діяльність торговельних підприємств прямими та непрямими методами.

Окрім ГК, порядок заняття торговельної діяльності регулюється законами України від 12.05.1991 р. в редакції Закону від 01.12.2005 р. «Про захист прав споживачів» від 06.07.1995 р. «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» від 24.02.1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» із наступними доповненнями, підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Міністерств економіки, фінансів внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.19997 р. №1442 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (з наступними змінами і доповненнями), від 24.03.2003 р. №369 Правила роздрібної торгівлі, прокату примірників аудіовізуальних творців, фонограми, відеограм, комп’ютерних програм, без даних, наказом Міністерства фінансів від 20.05.2004 р. №338 Про Порядок реалізації ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, наказами Міністерства економіки: від 19.04.2007 р. №103 «Про затвердження Правил продажу товарів на поза торгівельними або офісними приміщеннями (відома як дистанційна торгівля) від 19.04.2007 р. №104 Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, від 20.07.2000 р. №153, рекомендацій щодо організаціях продажу товарів за видами торгівельної діяльності.

Умови заняття торгівельної діяльності, основні вимоги до торговельно-виробничої мережі і торговельного обслуговування населення встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. №833 Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення (надалі – Порядок).

Торгівля в даному випадку розглядається як вид господарської діяльності, яка забезпечує перехід товарної маси із сфери виробництва до споживача. Оптова торгівля в даному випадку – це передбачає підприємствами товарів без будь-яких змін іншим підприємствам та організаціями для використання або наступного продажу як в Україні, так і на експорт. При цьому змінами не вважаються фасування, сортування, пакування, подрібнення партій, змішування дрібна доробка та інші складські операції. Мають на увазі основні, другорядні та допоміжні види такої діяльності.

Торговельна діяльність розглядається в двох аспектах.

В першому випадку – це галузьнародного господарства, до якої належать усі суб’єкти господарювання торгові середники, незалежно від того, мають чи не мають вони право власності на товари, а саме: підприємства оптової торгівлі з правом власності на товари (незалежні оптовики, дистриб'ютори, оптовики-консигнанти, торгові доми, оптовики-організатори, оптовики-посилторговці, оптовики-комівояжери); посередницькі структури без права власності на товари (агенти, оптовики-консигнатори, комісіонери, брокери); організатори оптового обороту (виставки, оптові ярмарки, товарні біржі, аукціони, оптові продовольчі ринки); підприємства роздрібної торгівлі і громадяни, зареєстровані як підприємців.

Усі вони здійснюють торгівельну діяльність і тому відносяться до цієї галузі.

У другому випадку під словом «торгівля» розуміють процесабо дію, тобто мова йде про продаж, зміну власника товару. У даному випадку торгівля – це те ж саме, що і комерція (від лат. соттеrсіит – торгівля). Комерцією (торгівлею) займаються майже всі підприємства: виробничі, оптові і роздрібні. Оптову торгівлю здійснюють в основному виробничі і оптові підприємства, а роздрібні – роздрібну торгівлю, тобто продаж товарів населенню.

Результатом торгівлі є продаж або реалізація продукції (товарів). Залежно від суб’єкта права власності на товари (продукцію) і споживача продаж називають по-різному:

1. Виробниче підприємство продає товари іншому виробничому підприємству або підприємству оптової торгівлі. Це збут продукції (оптова реалізація).

2. Підприємство оптової торгівлі продає товари підприємству роздрібної торгівлі. Це оптова торгівля (оптова реалізація).

3. Підприємство оптової торгівлі продає товари іноземному покупцю (на експорт). Це теж оптова торгівля (оптова реалізація).

4. Підприємство роздрібної торгівлі продає товари населенню. Це роздрібна торгівля (роздрібна реалізація).

5. Виробниче підприємство або підприємство оптової торгівлі продає товари населенню. Це теж роздрібна торгівля (роздрібна реалізація).

Характерною ознакою торгівлі (продажу) є зміна власника товару. В усіх перелічених випадках товари змінюють свого власника. Тому, якщо ми говоримо про підприємства оптової торгівлі, то розуміємо тільки ті торговельні підприємства, які мають право власності на товари. Інші підприємства, які не мають права власності на товари, лише надають певні послуги власнику товарів щодо їх просування, хоча і належать до підгалузі «оптова торгівля».

Зі зміною власника виникає необхідність фізичного переміщення товару, хоча воно може за часом і місцем не співпадати з моментом продажу. Крім того, товар може змінити одного власника або навіть кількох, не змінюючи свого місця перебування і, навпаки, може бути перевезеним на великі відстані зі складу на склад без продажу. Таким чином, рух товарів (товарообіг) здійснюється в економічному і територіальному просторах.

В Україні оптову торгівлю здійснюють 10 тис. підприємств торгових посередників з повним або обмеженим циклами обслуговування. Майже всі вони належать до колективної або приватної форм власності. На оптову торгівлю споживчими товарами (продовольчими і непродовольчими) припадає 30 % оптового товарообороту. Серед продовольчих товарів – це кондитерські і тютюнові вироби, цукор, горілка та лікеро-горілчані вироби вина, олія, м'ясо та птиця, риба та морепродукти харчові тощо. Серед непродовольчих товарів – обчислювальна техніка, медикаменти, парфумерно-косметичні товари, легкові автомобілі, товари побутової хімії.

Основними завданнями оптової торгівлі є: дослідження товарних ринків, попиту і пропозиції на продукцію виробничо-технічного призначення і споживчі товари; перетворення виробничого асортименту в торговий; мобілізація продукції дрібних товаровиробників і просування її до споживачів; утворення товарних запасів в обсягах, необхідних для комплектування торгового асортименту і забезпечення товарами роздрібної мережі; приймання партій імпортованих товарів, їх декларування, зберігання на своїх митних ліцензійних складах і складах тимчасового зберігання, організація митного оформлення товарів і транспортних засобів; контроль за якістю товарів, які надходять від вітчизняних та іноземних постачальників; згладжування цін (відпускних цін на продукцію різних виробників, оптових і роздрібних цін на товари в різних регіонах країни) завдяки маневруванню товарною масою; організація централізованого завезення товарів у роздрібну мережу власними автомобілями або транспортом автотранспортних підприємств за договорами перевезення; вплив на розвиток роздрібної торгівлі і підвищення її культурного рівня (розширення асортименту, просування нових товарів, упровадження технологій мерчандайзингу, участь в організації рекламних заходів і рекламних кампаній тощо).

Оптова торгівля як підгалузь торгівлі має великий вплив на організацію та функціонування всієї системи товарообігу: На макрорівні вона виконує такі функції:

1. Інтегруюча функція полягає в установленні зв'язків між галузями народного господарства, регіонами України та іноземними державами.

2. Оціночна функція – це визначення рівня суспільно необхідних витрат праці через ціноутворення.

3. Організаційна функція полягає в організації ефективної системи товароруху, яка спроможна з мінімальними витратами просувати товарну масу від виробників до споживачів, в організації стимулювання продажу товарів з залученням усіх зацікавлених учасників товароруху.

4. Регулююча функція оптової торгівлі – це її спроможність регулювати накопиченням матеріальних ресурсів у сфері товарного обігу, маневрувати ними, впливати на виробництво відповідно до потреб кінцевих споживачів.

Оптова торгівля забезпечує значну економію витрат обігу підприємств роздрібної торгівлі. Вони звільняються від закупівлі товарів у багатьох виробників, скорочуються матеріальні витрати, пов'язані із зберіганням, сортуванням, фасуванням товарів та їх доставкою до місць продажу. Зберігання товарів в опті обходиться дешевше, ніж їх розміщення в роздрібній мережі. Особливого значення набуває зберігання в опті товарів, виробництво і попит на які мають сезонний характер (сільськогосподарська продукція і продукти її переробки, зокрема: зернові культури, овочі і фрукти, м'ясо, риба, морепродукти, олія, сири, цукор тощо).

Оптова торгівля дає такі вигоди для виробників:

1. Підприємства оптової торгівлі виконують за них збутову функцію маркетингу, полегшують роботу відділів збуту. Замість великої кількості підприємств роздрібної торгівлі постачання здійснюється тільки на адресу кількох великих підприємств оптової торгівлі. Тому у виробника скорочуються витрати на збут (листування з покупцями, витрати на відрядження та оформлення угод, рахунків, накладних, ведення бухгалтерської документації, розгляд претензій тощо).

2. Вирівнюється завантаження виробничих потужностей. Оскільки підприємства оптової торгівлі, як правило, замовляють продукцію на кілька місяців уперед, виробник має змогу здійснювати довгострокове планування, уникаючи можливих простоїв і скорочуючи витрати виробництва.

3. Зменшується ризик, пов'язаний із зберіганням готової продукції на своїх складах. У виробника з'являється можливість миттєвого відвантаження продукції відразу після її виготовлення.

4. Рівномірне відвантаження великими партіями скорочує питомі транспортні витрати у розрахунку на одиницю продукції, сприяє зміцненню взаємовідносин з транспортними організаціями, місцевою митницею, органами, що контролюють якість товарів.

Оптова торгівля також надає вигоди для підприємств роздрібної торгівлі, а саме:

1. Полегшується процес закупівлі товарів. Роздрібне підприємство закуповує товари необхідного асортименту в одному місці, на підставі одного договору.

2. Прискорюється доставка замовлених товарів, оскільки підприємства оптової торгівлі розташовані в районах концентрації роздрібних торговельних підприємств.

3. Постачання здійснюється дрібними партіями, транспортом оптовика і з дотриманням графіків завезення товарів.

4. Відпадає потреба в утриманні складських площ, холодильників та іншого технологічного обладнання для зберігання, фасування і доробки товарів.

5. Надаються знижки з цін і можливість відстрочення платежів (товарний кредит) роздрібним підприємствам, з якими налагоджено тривалі зв'язки.

6. Надаються різні додаткові послуги і проводяться сумісні рекламні заходи з метою активізації продажу товарів кінцевим споживачам.

Підприємства оптової торгівлі працюють в умовах мінливої кон'юнктури товарного ринку, тому ефективність їх діяльності залежить від уміння прогнозувати попит на товари, а також від оперативності внесення змін у свої комерційні операції. Вони здійснюють діяльність для того, щоб задовольняти потреби роздрібних підприємств і не змушувати їх витрачати час на пошук постачальників товарів і організацій, які надають супровідні послуги (транспортні, охоронні, сертифікаційні, митні, рекламні тощо).

Залежно відорганізаційно-правових формоптові підприємства поділяються на: державні підприємства; в комунальні; приватні; колективні;підприємства міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Державні і комунальні підприємства становлять менше 1 % загальної кількості підприємств оптової торгівлі України. Переважна більшість (98 %) – це підприємства колективної і приватної форм власності.

За територіальною ознакою і характером діяльностіпідприємства торгівлі поділяються на: підприємства, розташовані в районах виробництва (вихідні бази); підприємства, розташовані в районах споживання (торгові бази). Вихідні бази створюються з метою: звільнення виробничих підприємств від зв'язків з багаточисельними оптовими покупцями та від експедиційних операцій з відправлення вантажів у райони споживання; здійснення контролю за якістю товарів, що надходять від виробників; перетворення виробничого асортименту в торговий; фасування, пакування і виконання інших операцій, комплектування товарних партій. Вихідні бази, як правило, мають прирейкові склади.

Торгові бази розташовують в обласних центрах, інших місцях концентрації споживачів. Вони отримують товари з різних районів виробництва, закуповують продукцію місцевих виробничих підприємств і постачають товари роздрібним підприємствам.

За спеціалізацієюпідприємства оптової торгівлі, які торгують споживчими товарами, поділяються на: змішані; універсальні; спеціалізовані; вузькоспеціалізовані.

Змішані підприємства оптової торгівлі торгують як продово­льчими, так і непродовольчими споживчими товарами. Універса­льні — широким асортиментом продовольчих або непродоволь­чих товарів. Спеціалізовані підприємства здійснюють оптову торгівлю однією або кількома товарними групами, що доповню­ють одна одну (наприклад, телевізорами і відеомагнітофонами). Вузькоспеціалізовані – тільки однією товарною підгрупою, наприклад керамічною плиткою.

Залежно від функцій,які виконують підприємства оптової торгівлі, вони поділяються на два види: підприємства з повним циклом обслуговування (незалежний оптовик, дистриб’ютор тощо); підприємства з обмеженим циклом обслуговування (оптовик організатор, оптовик-посилторговець, дрібнооптовий магазин тощо).

Повний цикл обслуговування передбачає повний комплекс послуг, які надає підприємство оптової торгівлі своїм покупцям, а саме: пакування, фасування товарів та інші складські операції, надання покупцям товарного кредиту (відстрочка платежу), централізована доставка власним транспортом або транспортом АТП, розвантаження з використанням засобів механізації, вивезення контейнерів, тари і піддонів, надання технічної інформації, забезпечення рекламними матеріалами, участь у проведенні сумісних рекламних заходів, консультування і надання результатів маркетингових досліджень тощо. Підприємство оптової торгівлі з обмеженим циклом обслуговування надає своїм покупцям тільки деякі з перелічених послуг.

В обох випадках ці підприємства мають право власності на товари, оскільки закуповують їх на власні або позичені кошти.

Суб’єкти торговельної діяльності, як вже зазначалося – це велика мережа підприємств комерційного посередництва різних форм власності та відомчої приналежності та організаційно правових форм господарювання.

Крім оптової торгівлі, господарюючі суб’єкти здійснюють роздрібну торгівлю, яка є кінцевою ланкою при продажу товарів і наданні послуг безпосередньому споживачу за гроші – магазинна торгівля. Згідно з Порядком суб’єкти господарювання проводять торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних дозвільних документів (ліцензії, торговельного патенту тощо).

Для провадження торговельної діяльності суб’єкт господарювання може мати роздрібну, дрібнороздрібну торговельну мережу та мережу закладів ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії тощо).

Торговельними об'єктами є: магазин, який може бути: за товарною спеціалізацією – продовольчим, непродовольчим, змішаним; за товарним асортиментом – універсальним, спеціалізованим, вузькоспеціалізованим, комбінованим; за методом продажу товарів – з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками або через торговельні автомати; павільйон; кіоск, ятка; палатка, намет; лоток, рундук; склад товарний; крамниця-склад, магазин-склад.

До них також відноситься заклад ресторанного господарства розміщується у спеціально призначеному та обладнаному приміщенні.

Суб'єкти господарювання повинні забезпечити: відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі і ресторанного господарства необхідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування – вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці; наявність на видному та доступному місці куточка^покуту, в якому розміщується інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів; розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог; продаж товарів згідно з установленими правилами і нормами.

Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень (місць) обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним тощо), реєстраторами розрахункових операцій відповідно до законодавства та нормативних документів. Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності, повинні бути у справному стані, мати повірочне клеймо та проходити періодичну повірку в установленому законодавством порядку.

На фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням найменування суб'єкта господарювання. Біля входу до торговельного об'єкта на видному місці розміщується інформація про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначенням прізвища, імені та по батькові продавця, а також відомості про суб'єкта господарювання, що організував торгівлю: для юридичної особи - найменування, адреси і номера телефону; для фізичної особи - підприємця - прізвища, імені та по батькові, номера свідоцтва про державну реєстрацію та найменування органу, що здійснив таку реєстрацію.

Усі відомості оформляються відповідно до законодавства про мови.

Режим роботи торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за погодженням з органами місцевого самоврядування. Для закладу ресторанного господарства, який обслуговує споживачів на підприємствах, в установах та організаціях, режим роботи встановлюється суб'єктом господарювання за домовленістю з їх адміністрацією. У разі закриття торговельного об'єкта для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання та проведення інших робіт суб'єкт господарювання повинен розмістити поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та період закриття.

Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавст