Інвестиційна діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах

Однією із форм залучення іноземних інвестицій як вчить світовий досвід є створення у певних містах або регіонах спеціальних (вільних) економічних зон (надалі – СЕЗ), з установленням пільгового режиму економічної діяльності, стимулюванням інвестування в економіку цих територій. Створення спеціальних економічних зон має на меті на вирішення завдань економічного і соціального розвитку різних територій, що розширює можливості торгівлі, науково-технічного співробітництва, реалізації великих інвестиційних проектів, оскільки встановлення в них особливого митного режиму, пільгового порядку оподатковування та інших спеціальних умов створює додаткові стимули іноземного інвестування.

До речі, перший різновид СЕЗ зона зовнішньої торгівлі, де діяли знижені імпортні тарифи на комплектуючі для виробництва автомобілів, - з'явився у США у 1934 році у період великої депресії. Американський уряд прагнув активізувати участь своєї держави у світовій економіці і подолати безробіття. Сьогодні на території США діють понад 200 зон та субзон. В Японії функціонує зона розвитку імпорту, де підприємствам, що працюють з імпортними вантажами, надаються дешеві (до 3% річних) кредити. Такі СЕЗ організовані за принципом «зона — одна пільга». Але є й більш складні форми.

Другою, більш прогресивною формою залучення іноземних інвестицій є території пріоритетного розвитку (надалі – ТПР). Вони включають технополіси, технопарки, науково-технічні зони, котрі створюються з амбіційними цілями випереджального економічного зростання. Наприклад, у Великобританії діють 25 зон і технопарків, в Японії – 20 науково-технічних зон.

До речі, ООН у своїй доповіді The Role of Export Processing Jones and Similar Arrangements in Economic Development (1990) визнала спеціальні економічні зони одним із вагомих надбань другої половини XX століття, адже вони відіграли видатну роль з економічній інтеграції та прискореному використанні інновацій. Сьогодні у світі існує близько двох тисяч вільних економічних зон. На території України розташовані 11 СЕЗ і 72 ТПР, що охоплюють близько 10 відсотків її території.

Порядок створення і функціонування СЕЗ, що мають економічний чи митний режим та умови господарювання відмінні від загальних, відповідно до п.8 ч.2 ст. 92 Конституції України, встановлюються і змінюються виключно законами. Так порядок створення, ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їхнього статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами місцевого самоврядування та іншими органами встановлено статтями 401-405 ГК і Законом України від 13.10.1992 р «Про загальні засади створення і функціонування - спеціальних (вільних) економічних зон». (надалі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ГК і ст. 1 цього Закону спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина частин, території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Вінник О.М. за наслідками досліджень господарської діяльності на території СЕЗ В.М. Коссака, О.С. Семерока, Л.В. Курпки, О.В. Буткевича встановили, що це визначення надмірно лаконічне й не віддзеркалює основних ознак СЕЗ. Вважає і приводить більш повне наступне доктринальне визначення О.В. Буткевича: СЕЗ – це законодавчо визначена частина держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб’єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань.¹

Метою створення СЕЗ є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація разом з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

СЕЗ є одним з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни вониспроможні забезпечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в остаточному підсумку - збільшення виробництва і постачання високоякісних товарів і послуг як на внутрішній, так і на зовнішній ринки.

Відповідно до ст. 5 Закону СЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати СЕЗ. Коли ініціатива у створенні СЕЗ належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про у __________________

¹Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-ге вид., змін. а доп. – К.:Всеукраїнська асоціація видавціву «Правова єдність», 2008. – С. 684.

шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Пропозиції щодо зміни статусу і території СЕЗ подаються в порядку, передбаченому цим Законом для створення СЕЗ.

Документи про створення СЕЗ повинні містити:

­ рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про СЕЗ у разі її створення за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована СЕЗ у разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

­ проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву СЕЗ;

­ точний опис кордонів СЕЗ та карту її території;

­ техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування СЕЗ, який має включати: мету, функціональне призначення та галузеву спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення; ступінь розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємництва та можливості їх розвитку в майбутньому; вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її створення; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі її створення і розвитку; обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму;

­ проект Закону про створення конкретної СЕЗ.

Інші документи вимагатися не можуть.

Статус і територія СЕЗ, а також строк на який вона створюється, визначаються Верховною Радою, України шляхом прийняття окремого закону для кожної СЕЗ. На території СЕЗ законодавство України діє з урахуванням особливостей, передбачених Законом про створення конкретної СЕЗ.

Відповідно до ст. 3 Закону на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Детально класифікація СЕЗ дана в Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.1994 р. № 167, яка втратила чинність але її положення щодо їх класифікації використовується.

Залежно від господарської спрямованості економіко-правових умов діяльності і відповідно до Концепції в Україні можуть створюватися такі види СЕЗ:

­ зовнішньоторговельні, зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації:

­ вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади;

­ комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, й імпорто-орієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

­ науково-технічні зони- СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів — технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

­ туристсько-рекреаційці зони – СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

­ банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

­ зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених, в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Щодо створення конкретної СЕЗ та її діяльності, як вже зазначалося, Верховна Рада України приймає відповідний закон. Зокрема, це закони: Про СЕЗи «Донецьк» і «Азов» - у Донецькій, «Закарпаття» - в Закарпатській, «Яворів» та «Курортополіс Трускавець» - у Львівській, «Славутич» - у Київській, «Інтерпорт Ковель» - у Волинській, «Миколаїв» - у Миколаївській, «Порто-франко» - в Одеській областях, «Порт Крим» - в Автономній Республіці Крим тощо.

Особливістю СЕЗ «Яворів» Яворівського району Львівської області є забезпечити унікальне поєднання функцій комплексної виробничої зони, вільної митної зони (автопорт «Краковець) і технопарку. Мінеральний та енергоресурсний потенціал; розвинена виробнича інфраструктура гірничохімічного підприємства «Сірка», потужність якого здатна забезпечити не лише вітчизняні, але й зарубіжні потреби у сірчаній продукції; вигідне географічне розташування на перехресті транс'європейського коридору відображають один бік економічного портрету регіону і були позитивним аргументом створення СЕЗ «Яворів». Запроваджується спеціальний митний режим і на території автопорту «Краківець», який обіцяє бути найбільшим в Україні міжнародним пунктом пропуску автомобілів. (5 000 на добу).

Курортополіс «Трускавець» - спеціальна економічна зона туристсько рекреаційного типу. Розміщений на території 775 га і є одним з найбільших у Європі такого типу. Середня заповнюваність його санаторіїв становить 90-95 відсотків. За рахунок інвестицій (190 млн. гривень) організована і успішно працює лікарня дитячого церебрального паралічу світового значення та центр реабілітаційної медицини тощо. 58-ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої федерації водолікування і кліматолікування (FEMTEC) до складу якої входять 45 держав, визнавала ЗДТ «Трускавець курорт» найкращим курортним центром світу у 2005 р.

Як наслідок зазначимо, що сумніви щодо подальшої ефективної діяльності спеціальних економічних зон матимуть хитке підґрунтя у разі регулярного аналізу їх діяльності, з'ясовуванні причин невдач, вивченні передового вітчизняного та зарубіжного досвіду, зокрема китайського (до речі, китайські інвестори вклали в СЕЗ «Яворів» 12,5 млн. доп., їх проект передбачає створення 3 000 - 4 000 робочих місць), де потужним полюсом зростання китайської економіки є успішна діяльність СЕЗ, через які реалізовується 2/3 зовнішньоторгового обороту Китаю.

Різновидом СЕЗ є територія пріоритетного розвитку (ТПР), яка передбачена Законом «Про загальні принципи створення спеціальних (вільних) економічних зон», а в окремих регіонах передбачене відповідними окремими законами. Згідно ст. 415 ГК за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (територію пріоритетного розвитку. Порядок здійснення господарської діяльності на території пріоритетного ні розвитку встановлюється законом.

Засоби активізації розвитку ТПР було прийняття Закону України «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24.12.1998 р. Відповідно до ст. 1 цього Закону спеціальний режим інвестиційної діяльно сті передбачає введення митних, податкових та інших пільг, схвалених радою з питань вільних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області ТПР в межах області – це територія в межах міста, району, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і де запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць. У Законі також визначені особливості здійснення підприємницької діяльності на територіях спеціальних економічних зон і територіях пріоритетного розвитку.

Рада з питань спеціальних економічний зон і спеціального режимуінвестиційної діяльності (надалі – Рада в Донецькій та інших областях) спеціальним уповноваженим органом управління міст і районів області, віднесених до територій пріоритетного розвитку. Вона створюється обласною радою. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, декретами, постано­вами, розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями обласної ради, а також Положенням про діяльності Ради. Вона координує (погоджує) свою діяльність із центральними органами виконавчої влади України, що забезпечують державне регулювання функціонування спеціальних економічних зон і здійснюючий контроль за дотриманням законодавства України на територіях пріоритетного розвитку.

Основними завданнямиРади є: залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для їхнього відновлення й прогресивного розвитку; створення нових робочих місць дляпрацівників, що вивільняються; розвиток зовнішньої економічної діяльності; створення сучасної виробничої, транспортної, ринкової й соціальної інфраструктури на територіях пріоритетного розвитку; зміцнення економіки підприємств, збільшення на цій основі надходжень у бюджет і зростання доходів населення.

Крім цього, вона забезпечує вироблення й проведення на територіях пріоритетного розвитку й області в цілому фінансово-економічної політики, спрямованої на пожвавлення й стабілізацію матеріального виробництва на якісно новій технологічній основі, розширення ринків збуту готової продукції, підвищення рівня прибутковості підприємницької діяльності. Розглядає і схвалює (відхиляє) інвестиційні проекти відповідно до Порядку, установленим Кабінетом Міністрів України. Здійснює комплекс організаційних заходів щодо залучення фінансових ресурсів, у тому числі власних коштів підприємств й організацій (включаючи іноземні), бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, а також благодійних фондів, громадських організацій і фізичних осіб для реалізації в області інвестиційної політики. Проводить міжнародні тендери для відбору інвестиційних проектів й інвесторів; приймає участь у міжнародних інвестиційних ярмарках з метою пошуку інвесторів.

Рада видає свідоцтва на здійснення діяльності на територіях пріоритетного розвитку та дозволи на проведення підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони без створення юридичної особи й здійснення відповідного контролю. Разом з місцевими органами виконавчої влади в розробці пропозицій про розміри ставок орендної плати, плати за комунальні послуги, тарифів й інших платежів на територіях пріоритетного розвитку для впорядкування механізму ціноутворення. Розглядає спори, що виникають між органом господарського розвитку спеціальної економічної зони, суб'єктами підприємницької діяльності й органами місцевого самоврядування.

В межах своєї компетенції, Рада приймає документи, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання на територіях пріоритетного розвитку. Встановлює розмір плати за видачу свідоцтв на право здійснення інвестиційних проектів за узгодженням з Міністерством фінансів України.

Визначає напрямки використання отриманих коштів за видачу свідоцтв на право здійснення інвестиційних проектів для розвитку інфраструктури спеціальних економічних зон і спеціальних режимів інвестиційної діяльності за узгодженням з Міністерством фінансів України. Узгоджує бюджети міст і районів, віднесених до територій пріоритетного розвитку. Здійснює контроль за цільовим використанням фінансових ресурсів, що направляють на розвиток спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

У випадку порушення суб'єктами господарської діяльності (інвесторами) законодавства України, установчих документів або умов контрактів, укладених з органами місцевого самоврядування на пріоритетного розвитку Рада скасовує видані дозволи на здійснення підприємницької діяльності.

Місцеві ради й місцеві державні адміністрації, на території яких розташована ТПР, здійснюють свої повноваження в повному обсязі, якщо законодавчими актами про стан створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачене інше. Якщо на їх території розташована СЕЗ і ТПР, вони можуть мати своїх представників у керівництві органів їх господарського розвитку й управління.

Орган господарського розвитку й управління СЕЗ і ТПР забезпечує загальні умови її функціонування. До виняткової компетенції органа господарського розвитку в рамках функціонування СЕЗ і ТПР ставиться: визначення перспективних напрямків розвитку СЕЗ і ТПР; експлуатація й будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання й інші об'єкти виробничої інфраструктури, які використовуються для загальних потреб; розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами СЕЗ; організація міжнародних торгів з метою розміщення на території СЕЗ нових виробництв; надання суб'єктам господарської діяльності СЕЗ в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури й передача їм у користування природних ресурсів; видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності СЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності й інвестицій, здійснюваних у СЕЗ.

Для одержання Свідоцтва на реалізацію інвестиційного проекту або Дозволу на здійснення підприємницької діяльності суб'єкт підприємницької діяльності (інвестор), що має намір реалізувати інвестиційний проект, або вповноважена ним у встановленому порядку особа подає в орган управління СЕЗ або ТПР наступні документи: заява про розгляд інвестиційного проекту за встановленою формою; інвестиційний проект (бізнес-план) кошторисною вартістю, еквівалентною не менше суми, встановленої законодавцем; нотаріально засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності й установчих документів юридичної особи; у випадку, коли заявником є іноземна юридична особа, — документи, які свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи в країні його місцезнаходження (виписка з торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Ці документи повинні бути завірені відповідно до законодавства країни, що їх видала, перекладені на українську мову й легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачене інше. Зазначені документи можуть бути також завірені в посольстві відповідної держави в Україні й легалізовані в МЗС; проект контракту, погоджений з відповідним органом місцевого самоврядування й з органом господарського розвитку спеціальної економічної зони у випадку реалізації інвестиційного проекту на території спеціальної економічної зони; висновку щодо інвестиційного проекту, вироблені відповідно до законодавства України, у тому числі науково-технічної, екологічної експертизи, державною експертизою інвестицій тощо; довідку відповідного органа державної податкової служби України про стан розрахунків з бюджетом (для юридичних осіб, зареєстрованих в Україні); зобов'язання про надання органу управління звітності про хід реалізації інвестиційного проекту за формою й у строки, установлені органом управління СЕЗ і ТПР; якщо інвестиційним проектом передбачений ввіз на митну територію України сировини, матеріалів, предметів, устаткування, то необхідно надати перелік й обсяги сировини, матеріалів, предметів, устаткування й обґрунтування обсягів ввозу сировини, предметів, матеріалів й устаткування. У разі потреби орган управління може вимагати інші документи, які стосуються визначення мети, умов діяльності й можливості заявника реалізувати інвестиційний проект.

Якщо раніше (до 27.08.2003 р.) рішення про схвалення інвестиційного проекту приймалося самостійно Радою по СЕЗ або ТПР, або іншим уповноваженим органом управління СЕЗ або ТПР, то в цей час рішення про схвалення інвестиційного проекту приймається тільки на основі позитивних відгуків, отриманих з Мінекономіки. Дозвіл на здійснення підприємницької діяльності на території СЕЗ і ТПР є також підставою для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності на території такої зони й висновку з органом господарського розвитку відповідних договорів.

Спеціально вповноваженими органами управління СЕЗ і ТПР розглядаються тільки ті інвестиційні проекти, реалізація яких буде здійснюватися в пріоритетних галузях економіки, встановлених Кабінетом міністрів України для конкретної СЕЗ a6o ТПР.

Для одержання певних пільг у СЕЗ або на ТПР передбачені мінімальні розміри інвестиційних вкладень, які коливаються від 200 тис. дол. США до 3 млн. дол. США. Так, Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку й спеціальній економічній зоні «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим» встановлює для ТПР в Автономній Республіці Крим наступні розміри інвестиційних вкладень:

100 тис. доларів США – діяльність по збереженню історичного й природного надбання, дослідження й розробки в сфері інформатизації, культури й спорту, послуги населенню, очищення територій, у лісовому господарстві, виробництво спортивних і галантерейних товарів, іграшок, сувенірних виробів;

200 тис. доларів США – діяльність по охороні здоров'я й соціальної допомоги, сільське й рибне господарство, харчовій, текстильна промисловості й промисловості по переробці сільськогосподарської продукції, виробництво меблів, деревини й виробів з деревини;

500 тис. доларів США – діяльність санаторно-курортних закладів, готелів і ресторанів, транспорт і зв'язок, будівництво, обробка відходів, надання послуг у сфері туризму, відпочинку й розваг;

1 млн. доларів США – видобувної, оздоблювальна промисловості, виробництво електроенергії, газу й води.

Наприклад, у Луганській області закон встановлює диференційований підхід і при визначенні мінімального рівня інвестиційних вкладень а саме: 500 тис. дол. – для сільського господарства, переробної промисловості; 700 тис. дол. – будівництво, транспорт; 1 млн. дол. – видобувна промисловість, машинобудування, виробництво електроенергії, коксу.

Суб'єктами СЕЗ «Яворів» є ті суб'єкти підприємництва, які реалізують на території СЕЗ «Яворів» інвестиційні проекти загальною вартістю, еквівалентної не менш 500 тисячам доларів США.

Необхідною умовою для здійснення господарської діяльності в СЕЗ і ТПР є укладання договору (контракту) між місцевим органом самоврядування и суб’єктом підприємницької діяльності, що реалізує інвестиційний проект. Договір (контракт) надає можливість місцевим органам самоврядування контролювати виконання заходів, передбачених інвестиційним проектом і жадати від суб'єкта підприємництва виконання умов контракту, а також визначає роль місцевих органів самоврядування в процесі реалізації інвестиційних проектів. Договір (контракт) із суб'єктом підприємницької діяльності укладається на основі Типового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку у вільній економічній зоні, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 р. № 704.

Типовий договір (контракт) складається з наступних розділів:

1. Предмет договору(контракту). Уцьому розділі вказується назва інвестиційного проекту, вид економічної діяльності, місце реалізації інвестиційного проекту, а також пільги, які надаються інвесторові.

2. Обов'язки інвестора. У цьому розділі встановлюються етапи інвестування, обсяг інвестицій, обсяг виробництва продукції, перелік продукції, що імпортується в Україну, порядок розрахунків з бюджетом.

Типовий договір (контракт) передбачає, що інвестор зобов'язаний не пізніше 3-х місяців з моменту укладання договору (контракту) почати реалізацію інвестиційного проекту використати сировину, матеріали, предмети, устаткування й оснащення, що ввозиться в Україну для реалізації інвестиційного проекту, по цільовому призначенню, вчасно вносити плату за комунальні послуги, користування земельними ділянками, інженерними мережами, системами енергопостачання, мережами телекомунікацій, очисними спорудами й іншими соціально-побутовими об'єктами, а також указуються інші обов'язки інвестора.

 

3. Про орган управління, який в межах своєї компетенції повинен забезпечити необхідні умови для реалізації інвестором інвестиційного проекту, а саме: надати у встановленому порядку й строк від дня укладання договору (контракту) у користування земельну ділянку, необхідну для реалізації інвестиційного проекту; надати довідково-консультативні послуги; якщо буде потреба вносити відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування пропозиції щодо рішення питань, які виникають під час реалізації інвестиційного проекту.

4. Застереження, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором (контракту) сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством і договором (контрактом). У кожному конкретному договорі (контракті) із суб'єктом підприємництва можуть установлюватися додаткові санкції за порушення договору (контракту).

5. Про вирішення спорів, які можуть виникнути в процесі виконання договору (контракту), вирішуються шляхом переговорів між сторонами, суперечки, щодо яких сторонами не було досягнуто згоди, вирішуються в судовому порядку.

6.Договір (контракт) набирає чинність із моменту його підписання й діє до кінця строку реалізації інвестиційного проекту.

7. Зміни до договору (контракту) вносяться при згоді сторін у писемній формі, сторони не мають права передавати свої права за договором (контракту) третій стороні без письмової згоди другої сторони.

8. Типовий договір (контракт) передбачає, що для виконання договору (контракту) сторони зобов'язані обмінюватися інформацією, що стосується взаємних інтересів, проводити наради, зустрічі й консультації, здійснювати загальні заходи щодо реалізації інвестиційного проекту, а також інші додаткові умови, у відповідності зі специфікою конкретного договору (контракту).

Урозділі 9 вказуються реквізити суб'єкта підприємницької діяльності, що реалізує інвестиційний проект й органа управління.

Таким чином, законодавець установив у СЕЗ і ТПР не тільки пільги, але й визначив критерії, які надають можливість суб'єктам підприємництва здійснювати господарську діяльність у СЕЗ і ТПР, а також заходи щодо контролю за дотриманням специфіки діяльності в СЕЗ і на ТПР.

З прийняттям ГК, крім СЕЗ і ТПР вперше на законодавчому рівні визначено особливості господарської діяльності на різних територіальних утвореннях й у різних галузях економіки, що отримали назву спеціальний режим господарювання. Наприклад, відповідно до ст. 413 ГК діяльність на державному кордоні України має специфіку, обумовлену необхідністю охорони державного кордону. Здійснення господарської діяльності не повинне перешкоджати встановленому режиму державного кордону. Саме тому виникає необхідність закріплення спеціального режиму господарювання. На державному кордоні господарська діяльність здійснюється як на основі нормативно-правових актів внутрішнього законодавства, так і з урахуванням міжнародних договорів між Україною й іноземними державами. Закон України «Пропри кордонний режим господарської діяльності» передбачає, що порядок здійснення всіх видів господарської діяльності встановлюється компетентними органами України за узгодженням із прикордонними військами.

У ст. 24 Закону України від 04.11.1991 р. «Про державний кордон України» вказується, що дозвіл на провадження робіт у прикордонній смузі дають прикордонні війська України разом з органами внутрішніх справ. А в необхідних випадках прикордонні війська можуть установлювати додаткові тимчасові режимні обмеження на провадження робіт у прикордонній смузі.

Спеціальний режим господарювання вводиться також у випадку встановлення надзвичайного стану. Відповідно до ст. 416 ГК Закону України від 16.03.2000 р «Про правовий режим надзвичайної ситуації» оголошення надзвичайного стану припускає встановлення особливого правового режиму діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, що виражається в обмеженнях здійснення конституційних прав і свобод, а також закріпленні додаткових зобов'язань, Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнного стану» визначає особливості здійснення господарських операцій в умовах воєнних дій. Україна взяла курс, на мирне співіснування з усіма державами. Разом із цим держава, його виконавчі органи, посадові особи повинні мати можливість здійснювати певні заходи у випадку введення воєнного стану для підтримки порядку в країні, що свідчить про необхідність прийняття нормативно-правових актів, що регулюють дані питання.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або на окремих територіях у випадку військової агресії або погрози нападу й передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню й органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відбиття погрози й забезпечення національної безпеки, а також тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина, й прав і законних інтересів юридичних осіб із установленням терміну дії обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, вищезгаданий Закон й Указ Президента «Про введення воєнного стану в Україні або на окремих територіях».

Законодавство України встановлює – спеціальний режим і для тих суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність на території природно-заповідного фонду України, тобто це ті об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну рекреаційну цінність. Закон України від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України» передбачає податкові й інші пільги для суб'єктів господарювання, які здійснюють науково-дослідні роботи на територіях й об'єктах природно-заповідного фонду (обкладають по 50% ставці), Для підприємств, організацій, у веденні яких перебувають території й об'єкти природно-заповідного фонду (кошти, що направляють на здійснення заходів щодо охорони природного середовища звільняються від оподатковування) і тощо.

Перелічені та інші види діяльності суб’єктів господарювання більш ґрунтовно висвітлила О.М. Вінник.¹