Тема 1.2 Історія розвитку і стан прогнозування.

.

Основні функції прогнозування. Історія розвитку прогно-

Зування. Стан прогнозування в Україні і за рубежем.

Особливості сучасного стану управління економікою дер-

Жави..

Визначення прогнозування. Економічне прогнозування. Поняття прогноз або передбачення означає мистецтво судження про майбутній стан об’єкту, який називається прогнозуючим. Об’єктом прогнозу можуть бути любі предмети або процеси оточуючого нас середовища, їх властивості і відношення між ними.

Прогноз (forecast) – ймовірносне твердження про майбутнє з відносно високою ступінню достовірності. Передбачення (prediction) – аподиктичне (не ймовірносне) твердження про майбутнє, основане на абсолютній достовірності.

В більш широкому розумінні можна дати наступне визначення поняття прогнозу.

Прогноз – це система аргументованих наукових досліджень і висловів про майбутній стан вивчаємого об'єкту, який має ймовірний, але досить достовірний характер.

Прогнозування, або деякі літературні джерела називають це передбаченням може бути науковим і ненауковим.

Економічне прогнозування повинно бути науковим. Формою передбачення є прогноз, який може переходити в план.

Економічним об’єктом будемо називати будь-який об’єкт, який має завдання на виробництво або розподіл тих чи інших продуктів або виступають в якості їх споживача.

Основні функції прогнозування. Основними функціями системи прогнозування є: науковий всебічний аналіз прогнозуючого об’єкту; оцінка ситуацій, які склалися і напрямків змін у відповідних областях; оцінка дій цих змін в майбутньому і передбачення нових ситуацій і проблем; виявлення можливих щляхів розвитку і вибір серед них найкращого для прийняття оптимального рішення.

Історія розвитку прогнозування. Історія розвитку людства показує, що процес пізнання прямує до більш глибокої і всебічної оцінки майбутнього. Причому в кожну історичну епоху люди по-своєму розуміли світ і характерними для даної епохи засобами намагалися пізнати майбутнє.

Раніше люди вірили в те, що майбутнє визначається богами, усі явища пояснювали за допомогою містичних та релігійних тлумачень, використовуючи магію, ворожбу. Вони розуміли, що сучасне якось пов’язане з майбутнім. Найпростіше передбачення, що завтра буде так як i сьогоднi, часто не збувалося i тодi вони зрозумiли, що для того, щоб зрозумiти вiдмiннiсть сучасного вiд майбутнього треба вивчати минуле, брати з нього найбiльш важливе, зрозумiти зв’язки мiж явищами, якi повторюються, тобто перенести цей досвiд на майбутнє.

Люди навчилися розрiзняти явища стабiльнi, якi можна передбачати, вiд явищ невизначених. (Наприклад, “якщо зараз день, то обов’язково через деякий час буде нiч” вiд твердження “в наступному роцi буде добрий врожай”.

Античнi вченi робили спроби розробити точнi закони передбачень майбутнього, тому що вважали неможливим враховувати явища випадковi.

Ще чотири тисячi рокiв тому були закладенi початки астрономiї i математики. Спираючись на точнi i простi мiркування, Евклiд, Птоломей, Архiмед, Аристотель розробили основи геометрiї, астрономiї, фiзики i бiологiї, а дельфiйськi мудрецi - методи, якi кориснi i сьогоднi.

Якщо розглядати економiку, то результати планування i прогнозування в цiй сферi залежать перш за все вiд правильного розумiння законiв i тенденцiй розвитку економiчних вiдносин, знання i урахування умов дiяльностi конкретного суб’єкту господарювання, вiд обгрунтованого вiдображення їх в економiчних розрахунках.

Прогнозування господарської дiяльностi iснувало завжди. Хазяїн об’єкту господарювання (в тому числi i правитель держави) повинен розглядати можливi наслiдки своїх рiшень. Наприклад, який буде врожай, по якiй цiнi його продавати, як можна використати отриманi грошi, податки, подарунки, покарання.

Початок економiчного прогнозування i планування вiдноситься до початку ХХ ст. Вченi зрозумiли, що наукове передбачення в економiцi вiдкриває великi можливостi для впливу держави на суспiльство i для управлiння справами фiрми.

Прогнозування в СРСР розвивалося більше на державному рівні, ніж на рівні підприємтсва. Прогнози розроблялися у відділах НДІ, в лабораторіях і на кафедрах вищих учбових закладів і охоплювали різні сфери діяльності: гідрометереологічну, геологічну, медицинську, екологічну, науково-технічну, космічну, соціологічну, демографічну, економічну, архітектурно-будівничу, внутрішньо і зовнішньо політичну, військову. Науково-технічні і економічні прогнози використовувалися при розробці перспективних планів і управлінні народним господарством.

Найбільш поширені були прогнози на період 15 років і застосовувалися такі методи як екстраполяція, експертні оцінки, методи "дерев цілей".

Стан прогнозування в Україні і за рубежем. Існує думка, що на рівні фірми можна і потрібно застосовувати прогнозування і директивне планування, на рівні держави – прогнозування, індикативне планування і програмування.

Прогнози і плани розробляються з випередженням подій і їх обгрунтованість залежить від ступеня відповідності цим подіям. В ринковій економіці прогнозування подій досить низьке, тому що явища носять стохастичний характер. Прогнози і плани, прийняті з урахуванням минулої інформації, повинні уточнюватися при зміні обставин.

Індикативний план або прогноз використовуються як на рівні фірми, так і на рівні держави. Індикативний план і прогноз держави, на відміну від директивного плана, не впливає на рушійні сили ринка – свободу дій, власність і конкуренцію. Тому вони можуть розглядатися як засіб досягнення динамічності економічного життя. Тому на протязі останніх десятиліть прогнозування та індикативне планування на рівні держави успішно використовується багатьма країнами.

В економічно розвинутих країнах існує дві форми прогнозування: централізоване (Канада, Швейцарія і інші) і децентралізоване (США, Німеччина і інші). Особливу роль відіграють кон’юнктурні прогнози, в яких оцінюється економічна ситуація: на ринку окремого товару; в конкретному секторі економіці; на світовому ринку. В прогнозах розглядаються питання тенденцій розвитку, а також можливі наслідки державного регулювання ринку.

Держави світу в основному примінюють індикативне, тобто пораджувальне (рекомендательное) планування (ІП). За три останні десятиліття в розвитку індикативного планування відмічено три етапи. На першому етапі планування носило кон’юнктурний характер, на другому-структурний, на третьому-стратегічний.

Роботи в області прогнозування ведуться і в Україні. При Національній академії Наук України проводяться прогнозні роботи в таких науково-дослідних інститутах: економіки, економічного прогнозування, кібернетиці та інших. Роботи по прогнозуванню проводяться у Раді по вивченню продуктивних сил України, в Інституті стратегічних досліджень при Раді Міністрів України, Інституті економіки Мінекономіки України, Міжнародному науково-навчальному центрі інформаційних технологій та систем НАН та Міносвіти України, Національному університеті та інших закладах.

Існують Інститути світової економіки НАН України і Міністерства закордонних справ і Інститут російсько-українських відносин, які вивчають і аналізують економічний стан зарубіжних країн.

У зв’язку із складною ситуацією роботи в цих закладах ведуться в основному на макрорівні з використанням економетричних методів моделювання,за допомогою яких імітуються сполучення складових політики економічного зростання. Моделювання грунтуються на системі національних рахунків.

Особливості сучасного стану управління економікою держави.

Сучасна концепція ринкового управління економікою держави базується на декількох положеннях. Основу управління складає гнучке стратегічне планування, яке враховує невизначеність і змінність світового і національного розвитку. Центральне місце в стратегічному плануванні займає визначення принципів регулювання і приоритетів у різних сферах.

Основні області управління – економічне і фінансове регулювання, політика заробітної плати і соціального захисту, галузева і промислова політика, регіональна політика і управління державними підприємствами.

Планування будується на основі прогнозування. Інші інструменти управління визначаються особливостями сфер, галузей, регіонів і навіть окремих підприємств і спираються на створюємі для забезпечення функціонування цих інструментів структури.

Сучасна концепція управління організаціями і підприємствами – це концепція стратегічного управління. Вона основується на поєднанні маркетингової концепції і внутрішньофірмового економічного управління, центральним ланцюгом якого є управління фінансами. Гнучке реагування на зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі, поєднання стратегічного, довгострокового і поточного планування представляють типові риси ефективного управління. Стратегічне планування підкріплюється плануванням структури організації, що відповідає поставленим цілям. Процес планування треба розглядати як завершуючий етап прогнозування, в процесі якого приймаються рішення на основі вибору тих чи інших альтернатив розв'язку.

Прогнозування як елемент управління суспільством. Якщо суспільство ставить перед собою задачу свідомого регулювання і формування умов свого існування, то управління суспільними процесами обов’язково повинно включати в свою сферу широке коло об’єктів і проблем. Тоді прогнозування як елемент управління життям суспільства повинно представляти собою складну систему, яка охоплює виробничо-економічні та інші елементи соціальних відносин, а також основні складові оточуючого людину середовища.

Классифікація прогнозів. До основних напрямків в прогнозуванні відносяться прогнози: науково-технічні; економічні; соціальні; демографічні; природних ресурсів; воєнно-політичні.

Економічні прогнози дозволяють отримати оцінки очікуваного рівня розвитку економіки та життєвого рівня населення, динаміку трудових ресурсів і споживання, відновлення основних фондів невиробничого призначення, темпи економічного росту та інші.

Крім того існує класифікація економічних прогнозів згідно наступних критеріїв.

1. Проблемно-цільовий: дослідницький, нормативний або програмний, організаційний.

2. Природи об'єкта: соціальні, в тому числі демографічні; ресурсні (природні, матеріальні, трудові, фінансові); науково-технічні (перспективи розвитку науки і техніки і вплив цих досягнень на економіку); суспільних і особистих потреб (попит, споживання окремих товарів, потреби в об'єктах освіти, охорони здоров'я, правопорядку, культури) і інші.

3. Часу: оперативні (на період до 1 місяця); короткострокові (від 2 місяців до 1 року); середньострокові (від 1 року до 5 років); довгострокові (від 5 років до 15 років); далекострокові (від 15 років).

4. Складності: дуже простий (відсутні взаємозв'язки), простий, складний, дуже складний (тісні взаємозв'язки, коефіцієнт кореляції близький до одиниці).

5. Детермінованості об'єкту: детерміновані (без суттєвих втрат інформації при опису умов); стохастичні (потребують урахування випадкових величин); змішані (включають характеристики детермінованих і стохастичних прогнозів).

6. Характеру розвитку об'єкту в часі: дискретні (тренд має стрибкові зміни у фіксовані проміжки часу); аперіодичні (функція часу неперіодична); циклічні (функція часу періодична).

7. Кількісної оцінки: інтервальні (результат у вигляді інтервалу); точкові (результат виражається одним значенням характеристики об'єкту).

8. Масштабності: сублокальні (для окремої фірми або їх об'єднань); локальні; суперлокальні; субглобальні; глобальні.

Для окремої фірми або об'єднання підприємств: сублокальні, локальні, суперлокальні.

Для регіона, держави або деяких держав: суперлокальні, субглобальні, глобальні.

Місце економічного прогнозування в загальній системі прогнозів. Різні види прогнозів пов’язані один з одним. Науково-технічні прогнози, прогнози природніх ресурсів і демографічні є початковою інформацією для економічних прогнозів. Демографічний прогноз дозволяє визначити потенціальні трудові ресурси, а економічний визначає міру зацікавленості суспільства в них по районах і періодах. Соціальні прогнози розкривають загальні цілі і закономірності розвитку суспільних відношень, соціологічні наслідки підвищення продуктивності праці, впливу науково-технічного прогресу, зростання продуктивних (производительних) сил на форми суспільного життя.

Етапи економічного прогнозування. Поргнозування процесів економічного розвитку повинно обгрунтовано дати відповідь на питання:

1. які можливі результати майбутнього розвитку економіки;

2. які результати (з множини можливих) бажані і необхідні;

3. які можливі шляхи досягнення бажаних і необхідних результатів;

4. який проміжок часу потрібен для реалізації кожного з можливих варіантів (шляхів);

5. яку ступінь упевненості в успішному завершенні деякого результату по тому чи іншому варіанту;

6. які кадрові, матеріально-технічні і фінансові ресурси потрібні для реалізації кожного з можливих варіантів (шляхів);

7. який необхідний комплекс організаційно-технічних заходів, забезпечуючий досягнення певного результату по тому чи іншому варіанту;

8. які шляхи (з множини можливих) є найбільш раціональними.

Виділяються три етапи економічного прогнозування: дослідницький, програмний, організаційний.