Принцип змагальності кримінального судочинства та рівності процесуальних прав і можливостей учасників судового процесс п. 4 ч. 3 ст. 129 КУ

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

Ця засада полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві - сторона

обвинувачення й сторона захисту, в цивільному судочинстві - позивач і відповідач.

Кожна зі сторін відстоює свою правову позицію за допомогою тих засобів, які передбачено процесуальним законом. Так, зокрема, в цивільному судочинстві кожна зі сторін має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У кримінальному судочинстві суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учасників процесу щодо подання доказів, їх дослідження й заявлення клопотань, а отже виступає гарантією всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи й винесення законного, обгрунтованого та справедливого рішення. У процесі реалізації засади змагальності завжди постає питання про доступність правосуддя. Конституцією України (ст. 124) передбачено, що юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, які виникають у державі. Це фактично означає, що до компетенції судів може належати будь-яка справа.

Офіційне введення в червні 2001 р. у КПК України засади змагальності є утвердженням демократії і важливим кроком до правової держави.

У Конституції України (див. ст. 24, 129) у повній співзвучності з Загальною декларацією прав людини (див. ст. 7) та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (див. ст. 14) стверджується, що всі громадяни є рівними перед законом, а однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Засада змагальності у судочинстві цілком випливає з цих основоположних правових приписів.

2. Законодавець визначає сферу дії цієї засади лише в межах розгляду справ у судах, хоча вона проявляється і у стадії досудового слідства. Наприклад, ст. 45 КПК передбачає випадки обов'язкової участі захисника в провадженні дізнання і досудового слідства, а ст. 48 КПК, зокрема, надає захисникові право збирати відомості про факти, що можуть використовуватись як докази в справі, одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб і навіть опитувати громадян. Більше того, прояв засади змагальності можна побачити у ст. 22 КПК, яка, утверджуючи обвинувальне і захисне начала дослідження матеріалів справи, приписує рівною мірою виявляти як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Змагальність гарантується чітко виписаними процедурами, які ефективно реалізуються саме під час розгляду справ у судах.

3. У ст. 161 КПК чітко встановлено зміст і механізми здійснення змагальності, яка гарантується конкретними визначеннями і приписами, серед яких слід особливо відзначити:

- однозначно розмежовуються функції обвинувачення, захисту і вирішення справи;

- дослідження доказів здійснюється двома протилежними сторонами обвинувачення (державний обвинувач, потерпілий, цивільний позивач та їхні представники) і захисту (підсудний, захисник, цивільний відповідач та їхні представники);

- сторони в процесі рівні в правах;

- суд не є стороною у справі, він керує процесом розгляду кримінальної справи і на основі незалежності від сторін, об'єктивності та неупередженості вирішує справу;

- суд забезпечує повноцінну змагальність сторін створенням необхідних умов для виконання ними їх процесуальних обов'язків і наданих їм прав.

4. Здійснення змагальності передбачає присутність сторін у суді.

Розгляд справи за відсутності підсудного або прокурора дозволяється у точно визначених у законі випадках (див. ч. 2 ст. 262, ч. 1 ст. 264 КПК). Що ж до захисту, то присутність особи, яка його здійснює, є обов'язковою завжди - захист проводиться або в обов'язковому порядку (див. ст. 45 КПК), або за запрошенням чи призначенням (див. ст. 47 КПК), або самим підсудним (підозрюваним, обвинуваченим) у разі відмови за його ініціативою від захисника (див. ст. 46 КПК) за умови відсутності обставин, що вимагають обов'язкової участі захисника.

5. Принципове розмежування функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи означає, що ні обвинувачення, ні захист не можуть брати на себе будь-якої за змістом чи формою частки суддівської функції розгляду справи, а суд у свою чергу ні в якому разі не може брати на себе функцію обвинувачення або захисту. У той же час передбачається, що між обвинуваченням і захистом відбувається у процесі професійний спір, а тому жодна із сторін не може перебирати на себе функцій іншої.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що згідно зі ст. 161 КПК здійснення обвинувачення в суді покладається на прокурора, а в окремих передбачених у КПК випадках це вправі робити потерпілий чи його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник. Суд, залишаючись об'єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. З огляду на ці вимоги закону суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. N 2).

6. Обвинувачення в суді від імені держави здійснює прокурор (державний обвинувач), яким за роз'ясненням, даним у п. 6 ст. 32 КПК, може бути прокурор за посадою будь-якого рангу, рівня і сфери діяльності, його заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції. Підтримувати обвинувачення від свого імені особисто або через свого представника може потерпілий у справах, у яких притягнення до кримінальної відповідальності настає не інакше як за скаргою потерпілого, або в разі відмови прокурора від обвинувачення (див. ч. 2 ст. 267 КПК).

7. Законодавець підкреслює, що захист підсудного здійснює сам підсудний, бо це він робить обов'язково і у всіх без винятку випадках, незалежно від форми захисту, яку він обирає, - від щирого каяття до повної відмови давати показання (він не зобов'язаний доводити свою невинуватість).

Захист також здійснюють запрошені або призначені захисники, характеристику яких дано в ст. 44 КПК та коментарі до неї, і законні представники підсудного (див. п. 10 ст. 32 КПК).

8. Зазначені у ч. 5 ст. 161 особи беруть участь у судовому засіданні як рівноправні сторони (див. п. 3 коментаря до цієї статті), а це означає, що кожна з них користується однаковими і рівними правами на заявлення відводів і клопотань, у дослідженні зібраних доказів, можливостями надання нових доказів та у доказуванні правильності своєї позиції перед судом, який, стимулюючи активність у дослідженні доказів сторін, максимально сприяє вирішенню спору.

Участь прокурора в суді, його різнобічна обвинувальна діяльність у кримінальному судочинстві, відносини з іншими учасниками судового розгляду справи є запорукою змагальності в судовому засіданні. У кримінальному процесі змагальність полягає в тому, що в судовому засіданні процесуально сперечаються дві сторони: сторона обвинувачення і сторона захисту. Кожна з них обстоює свою правову позицію, права та законні інтереси тими заобами, якими дозволяє кримінально-процесуальний закон, допомогаючи таким чином суду всебічно, повно та обьєктивно дослідити всі обставини справи з метою зьясування істини та ухвалення правильного, законного рішення.

З урахуванням того, що захисту не буває без обвинувачення, першооснова змагальності перш за все залежить від діяльності прокурора, а інколи й від потерпілого, які висувають обвинувачення щодо особи, яка вчинила злочин, завдала шкоди.Активність, рівень змагальності в судовому процесі залежать від рівня розбіжностей інтересів обвинувача і захисника та інших учасників судового розгляду, а також їх активності в обстоюванні свої прав та інтересів. У тому ж випадку, коли позиції прокурора і захисника по суті збігаються, змагальність між ними може бути наближена до мінімуму.