Загальна характеристика підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

Поняття «нововиявлені обставини» для вітчизняного судочинства не є новим. У радянський період процесуальний порядок та вирішення справ, що виникали з цих правовідносин, безпосередньо регулювалися нормами, які містилися в Цивільно-процесуальному кодексі УРСР від 18 липня 1963 року, в Арбітражно-процесуальному кодексі України від 06 листопада 1991 року, в Кримінально-процесуальному кодексі УРСР від 01 квітня 1961 року.

На сьогодні перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами врегульовано статтями 361–365 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 112–114 Господарського процесуального кодексу України, статтями 245–253 КАС України. Необхідно зазначити, що законодавець уніфікував засади процесуального порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами у перерахованих видах судочинства. Значно відрізняється лише правова регламентація провадження за нововиявленими обставинами у кримінальному процесі (статті 459–467 Кримінального процесуального кодексу України).

В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення[3].

До нововиявлених обставин належать факти об’єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв’язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:

- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;

- на час розгляду справи ці обставини об’єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;

- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте)[4].

Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об’єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду.

Нова обставина, що з’явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ.

Нововиявлені обставини – це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов’язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Ці обставини повинні бути належним чином підтверджені письмовими доказами, показаннями свідків, нотаріальною формою певних документів тощо.

Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Отже, нововиявлені обставини – це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам,нітретім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об’єктивного повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Звертаємо увагу на необхідності розмежування змісту терміна «нововиявлені обставини» і підстав, необхідних для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами згідно зі статтею 245 КАС України. Перелік підстав, наведений у пунктах 2-5 частини другої статті 245 КАС України, має оціночний характер тих юридичних фактів, які мають істотне значення для вирішення справи по суті і які існували під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Так, наприклад, встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону як підстава для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, передбачена пунктом 5 частини другої статті 245 КАС України, означає існування факту протиправної діяльності парламенту на момент розгляду та вирішення справи і прийняття судового рішення, про перегляд якого подається заява, і має істотне значення для вирішення цієї справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута за нововиявленими обставинами. Такий перегляд є процесуальним засобом перевірки правильності судових постанов, ухвал, що має забезпечувати їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними своїх повноважень на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а також і на виконання завдань і досягнення мети адміністративного судочинства.

Водночас вказана стаття не передбачає, які саме постанови і ухвали можуть бути предметом перегляду. Виходячи зі змісту закону та практики, яка склалася під час розгляду цієї категорії справ, вважаємо, що повноваження суду на цей перегляд стосується лише тих рішень, якими закінчено розгляд справи та які набрали законної сили. Якщо ж судові рішення не є такими, їх перегляд на підставі статті 245 КАС України законодавством не встановлений.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Не є нововиявленими обставинами: ті, які виникли після ухвалення рішення (не існували на той момент); ті, на які посилалися як на докази сторони, або об’єктивно могли бути долучені як докази; невчасно подані сторонами докази; офіційні тлумачення Конституційного Суду України тощо.

Таким чином, підстави для перегляду судового рішення поділяються на загальні та спеціальні. Загальною підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є постановлення ухвали адміністративним судом, яка набрала законної сили (наприклад, про закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду), або ухвалення постанови, якою задоволено або не задоволено позовні вимоги.

Спеціальними підставами для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є: 1) юридичні факти, тобто істотні для справи обставини, які не були відомі заявникові та суду на час розгляду справи і які впливають на законність та об’єктивність судового рішення (пункт 1 частини другої статті 245 КАС України); 2) юридичні факти, які законодавець прирівняв до нововиявлених обставин згідно з пунктами 2-5 частини другої статті 245 та частиною третьою статті 245 КАС України). Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування та істотністю впливу на судове рішення.

1.1. Проблемні питання, які виникають при визначенні істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи

За змістом підстава для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, встановлена пунктом 1 частини другої статті 245 КАС України, є найширшою. Тому переважна більшість справ, що надходять на розгляд судів для перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами, переглядається саме з цієї підстави.

Істотність обставини означає те, що в разі, коли б суд мав можливість урахувати цю обставину при вирішенні справи, то це тією чи іншою мірою вплинуло б на результат її вирішення. Ознаку «не були і не могли бути відомі особі» потрібно розглядати як сукупність двох необхідних умов. Тобто для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї. Якщо вона все-таки могла знати про певну обставину за умови добросовісного ставлення до справи, тоді така підстава для перегляду судового акта відсутня[5].

У результаті аналізу пункту 1 частини другої статті 245 можна дійти висновку, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. У зв’язку з цим пункт 1 частини другої статті 245 КАС України потрібно вдосконалити шляхом доповнення словами «та адміністративному суду». Вважаємо, поширення наведеного положення також і на адміністративний суд буде узгоджуватися, зокрема, із пунктом 4 частини другої статті 248 КАС України, згідно з яким нововиявленими визнаються обставини, що є невідомими як особі, яка звертається із заявою, так і суду.

Отже, істотні для справи обставини – це ті, що становлять сутність справи та мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, могли вплинути на рішення суду, що набрало законної сили, існували під час розгляду адміністративної справи, але не були і не могли бути відомі ні особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, ні адміністративному суду.

Аналіз практики розгляду адміністративними судами заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами справ дає підстави зробити висновок, що суди здебільшого правильно визначають чи відносять обставини, на які посилається заявник, до істотних або до таких, що не впливають на зміст судового рішення, тобто є неістотними.

Загалом обставини, якими заявники обґрунтовують свої вимоги про перегляд судового рішення в порядку пункту 1 частини другої статті 245 КАС України, можна класифікувати залежно від суб’єкта подання заяви.

1. Територіальні органи Міністерства доходів України звертаються до суду із заявами про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень та про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за угодою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Такі заяви обґрунтовані тим, що вироком суду було встановлено факт фіктивного створення та діяльності контрагентів юридичних осіб, які були сторонами у справі. На думку податкового органу, зазначені обставини є істотними, тобто такими, що впливають на зміст ухваленого судового рішення, та такими, що не могли бути відомі ні суду, ні заявнику на час вирішення справи.

Аналіз судової практики дозволяє зробити висновок про неоднаковий підхід до вирішення питання про віднесення обставин, встановлених в інших судових рішеннях, до доказів, що підтверджують наявність істотних для справи обставин.

Так, розглядаючи заяву податкового органу про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі про оскарження податкового повідомлення-рішення, деякі судді вказують, що вирок у кримінальній справі, яким встановлено, що контрагент позивача був створений внаслідок злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), є новим доказом, оскільки був відсутній на час вирішення справи в суді. Доводи заявника про те, що факт фіктивного підприємництва існував на час розгляду справи, проте став відомий лише після винесення відповідного вироку, судом не приймаються[6].

Протилежного висновку дійшли судді Київського апеляційного адміністративного суду.

Так, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку частини першої статті 41 КАС України апеляційну скаргу ТОВ «Т.М.А. Мегабуд» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року у справі за заявою Державної податкової інспекції в м. Черкаси Черкаської області Державної податкової служби про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року за позовом ТОВ «Т.М.А. Мегабуд» до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкового повідомлення-рішення, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2012 року, який набрав законної сили, визнано ОСОБА 3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 358, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України. У вироку зазначено, що у процесі роботи вся офіційна діяльність підприємства зводилась до фіктивного підприємництва, а саме: до підготовки, заповнення і підписання первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та податкових звітних документів про проведення безтоварних операцій з подальшим переведенням цих коштів у готівку. Всі співучасники діяли згідно із заздалегідь розподіленими ролями, усвідомлювали злочинність своїх дій та дій інших співвиконавців злочинів. Таким чином, вироком суду встановлено, що ПП «Інтерагро-Форум» у період з листопада 2008 року по жовтень 2010 року фактичну господарську діяльність не здійснювало [7].

Відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України суд відніс до нововиявлених обставин встановлений судовим вироком факт фіктивного підприємництва, незважаючи на те, що вирок у кримінальній справі, на який заявники посилаються як на нововиявлену обставину, був винесений після ухвалення оскаржуваного рішення суду. Підтримуємо таку позицію, оскільки підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлення нових істотних юридичних фактів, що існували на час розгляду справи, у якій ухвалено судове рішення, яке переглядається, але не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, а не факт/дата ухвалення нового судового рішення.

Вважаємо, що для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами важливим є не дата ухвалення іншого судового рішення, а наявність у ньому доведених істотних обставин, що існували на момент звернення до суду з позовом і під час розгляду справи судом, але не могли бути відомі ні особі, яка заявила про це, ні суду, в провадженні якого перебувала справа.

Прикладом застосування пункту 1 частини другої статті 245 КАС України є ухвала Волинського окружного адміністративного суду, згідно з якою вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 листопада 2012 року у справі №1-39/11, яким були встановлені обставини, що свідчать про нереальність господарських операцій між ВКП «Українська нафтогазова компанія» та ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», не був взятий до уваги[8].

У своєму рішенні суд зазначив, що встановлена вироком суду нереальність (безтоварність) господарських операцій не є нововиявленою обставиною, оскільки питання реальності не було предметом розгляду в адміністративній справі про скасування податкових повідомлень-рішень і не досліджувалося податковою інспекцію під час здійснення перевірки, про що свідчить висновок, зазначений в акті від 30 липня 2009 року №720/23-00372664.

Отже, встановлені судами у кримінальній справі обставини, а саме нереальність (безтоварність) проведених операцій може бути підставою для перегляду судового рішення про скасування податкових повідомлень-рішень за нововиявленими обставинами в тому разі, коли питання реальності було предметом розгляду в адміністративній справі про скасування податкових повідомлень-рішень.

Разом із тим здійснення фіктивного підприємництва особою-контрагентом платника податків (стаття 205 Кримінального кодексу України) або встановлення факту ухилення нею від сплати податків (статті 212 Кримінального кодексу України) не може бути безумовним підтвердженням нереальності господарських операцій, відображених у податковому обліку добросовісним платником податків.

У зв’язку з цим необхідно мати на увазі, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (в тому числі фіктивне підприємництво) не може бути визнана беззаперечною підставою для притягнення до відповідальності платника податку. Тобто оскільки згідно зі статтею 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, добросовісний платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Таким чином, вплив обставин, встановлених в інших судових рішеннях (у тому числі в кримінальних вироках), і кваліфікація цих обставин як нововиявлених повинні оцінюватися з точки зору наявності в них юридичних фактів:

· якими б спростовувались факти, покладені в основу судового рішення, що переглядається;

· які існували на момент звернення до суду з позовом і під час розгляду справи судом;

· які не могли бути відомі ні особі, яка заявила про це, ні суду, в провадженні якого перебувала справа;

· які входили до кола обставин, які підлягають встановленню, виходячи з підстав та предмету позову.

Задовольняючи заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд у своєму рішенні обов’язково повинен зазначити, які саме докази, що покладені в основу судового рішення, визнані іншим судовим рішенням неправдивими або нікчемними, а також які саме встановлені судами в інших справах обставини впливають на законність та обґрунтованість рішення адміністративного суду.

2. Поширеними є заяви платників податків про перегляд судового рішення у порядку пункту 1 частини другої статті 245 КАС України у справі за позовом податкового органу про стягнення податкового боргу. Зазначені заяви зазвичай обґрунтовані таким:

- податкове повідомлення-рішення, яким визначено розмір податкового боргу, було скасоване в судовому порядку;

- до податкової декларації, на підставі якої визначено розмір податкового боргу, було надано уточнюючий розрахунок, згідно з яким розмір податкового боргу зменшився[9];

- визнання протиправними дій державного податкового органу (протиправна відмова у реєстрації податкової накладної, протиправне анулювання свідоцтва платника ПДВ, у якого позивач придбав товари/послуги), внаслідок чого було прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення.[10]

Аналіз судової практики свідчить, що при розгляді заяв платників податків про перегляд судового рішення про стягнення податкового боргу суди зазвичай вказують, що постанова суду про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено розмір податкового боргу, є доказом існування істотних для справи обставин, які не були та не могли бути відомі на час розгляду справи в суді. При цьому суди вказують, що «факт неправомірності податкового повідомлення-рішення існував на час розгляду справи в суді, проте цей факт став відомим лише після ухвалення рішення про скасування відповідного податкового повідомлення-рішення»[11].

Ураховуючи те, що податковий борг платників податків визначається на підставі податкового повідомлення-рішення, яке було скасовано у судовому порядку іншим судовим рішенням, підтримуємо позицію, що встановлення судовим рішенням протиправності податкового повідомлення-рішення є нововиявленою обставиною при перегляді судового рішення про стягнення податкового боргу, що виник на підставі цих скасованих податкових повідомлень-рішень.

Водночас, під час розгляду справ цієї категорії важливо враховувати пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року №15, відповідно з яким не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення, обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені судом [12].

Юридичні факти, які виникли згодом, можуть бути підставою для подання нового позову, заяви у порядку частин дев’ятої, десятої статті 267 КАС України, а не для перегляду судових рішень у справі за нововиявленими обставинами. Нововиявлені обставини повинні об’єктивно існувати на момент вирішення адміністративної справи та не можуть виникнути після ухвалення судового акта та набрання ним законної сили.

Процесуальні недоліки розгляду справи (неналежне повідомлення учасників судового розгляду, що перешкодило їм взяти участь у судовому засіданні; неналежне дослідження обставин справи; неналежне сприяння всебічному і повному з’ясуванню обставин справи тощо) не можуть вважатися нововиявленими обставинами[13], і є підставою для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку.

Також у спорах щодо примусового погашення податкового боргу за зверненнями податкових органів боржники у заявах про перегляд судового рішення вказують як на нововиявлену обставину подання уточнюючої декларації, у зв’язку з чим сума заборгованості зменшилась.

Цей факт, на думку заявника, є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Однак з такою позицією погодитись не можна з таких підстав.

Так, наприклад, у справі № 826/12610/13-а суд, приймаючи постанову від 09 вересня 2013 року, виходив з того, що заявник самостійно визначив та задекларував свої податкові зобов’язання зі сплати орендної плати за землю з юридичних осіб у сумі 423 685,80 грн. 05 вересня 2013 року заявник у зв’язку з прийняттям Миколаївською міською радою рішення про розірвання Договору оренди землі направив на адресу позивача уточнюючу декларацію, яку останній отримав 12 вересня 2013 року. В уточнюючій декларації заявник уточнив свої податкові зобов’язання перед позивачем у бік зменшення на загальну суму 305463,10 грн [14].

Отже, на дату прийняття оскаржуваної постанови суду, тобто станом на 09 вересня 2013 року, заявнику було відомо про те, що розмір податкового боргу може бути зменшений відповідно до поданої ним особисто уточнюючої декларації. У зв’язку з цим факт прийняття податковим органом та внесення до картки особового рахунку з орендної плати за землю заявника в бік зменшення уточнюючих розрахунків щодо предмета спору не є нововиявленою обставиною в розумінні пункту 1 статті 245 КАС України, оскільки ці обставини були відомі особі, яка звертається із заявою на час, розгляду справи, а тому заяву про перегляд судового рішення повинно бути залишено без задоволення.

Таким чином, розглядаючи справи про перегляд у порядку пункту 1 частини другої статті 245 КАС України судового рішення у справі за позовом податкового органу про стягнення податкового боргу у зв’язку з подачею заявником уточнюючої декларації, необхідно з’ясовувати, коли платник податків дізнався або міг дізнатися при добросовісному ставленні до своїх прав і обов’язків про обставини, на підставі яких було визначено нову суму грошових зобов’язань.

Отже, формально подача та прийняття податковим органом уточнюючої декларації, у зв’язку з чим сума заборгованості зменшилася, є новою обставиною. Разом із тим права боржників підлягають захисту, тому в таких випадках судам доречно в ухвалах про відмову в задоволенні заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами не лише наводити мотиви для відмови з посиланням на частину другу статті 245 КАС України, а й роз’яснювати заявникам їхнє право на подання нового позову.

У спорах про скасування податкового повідомлення-рішення нововиявленою обставиною може також бути визнано протиправну відмову податкового органу в реєстрації податкової накладної.

Так, заявник у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/6541/13-а від 30.07.2013, послався на пункт 1 статті 245 КАС України, а саме: на наявність рішення суду у справі № 826/1663/13-а, яким було визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва щодо неприйняття звітності контрагента позивача в електронній формі, зобов’язання прийняти та зареєструвати податкову звітність контрагента позивача, у тому числі податкову накладну, з підстав нереєстрації якої в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідачем було винесено позивачу оскаржуване податкове рішення-повідомлення.

Однак суд не взяв до уваги зазначену обставину, оскільки при відкритті провадження у справі про скасування податкового повідомлення-рішення № 826/9541/13-а від 03 липня 2013 року заявнику вже було відомо про наявність судового рішення про визнання неправомірними дій ДПІ щодо неприйняття звітності контрагента від 24 травня 2013 року у справі № 826/1663/13-а, що мало безпосереднє значення для правильного вирішення судом справи № 826/9541/13-а [15].

Зважаючи на викладені вище обставини, суд зазначив, що в цьому випадку заявником не було доведено суду допустимими у справі доказами виникнення нововиявлених обставин, що не були та не могли бути йому відомі на час розгляду справи про скасування податкових повідомлень-рішень. Тому суд правильно роз’яснив заявнику (позивачу) його право на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення з касаційною скаргою відповідно до статті 211 КАС України до Вищого адміністративного суду України з одночасним заявленням клопотання про зупинення виконання судового рішення у цій справі.

Разом із цим, залишаючи заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови про скасування податкового повідомлення-рішення без задоволення, суд неправильно оцінив такий юридичний факт, як подання позивачем під час розгляду справи у первинному провадженні копії рішення суду про визнання неправомірними дій податкового органу щодо неприйняття звітності контрагента позивача. Тобто суду на момент розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення було відомо про наявність рішення, що мало безпосереднє значення для правильного вирішення справи, однак всупереч пункту 3 частини першої статті 156 КАС України суд не зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням про визнання неправомірними дій податкового органу. Саме порушення судом у первинному провадженні норм процесуального права і призвело до прийняття незаконного і необґрунтованого рішення у справі про скасування податкових повідомлень-рішень, а не «обрання невірного методу захисту своїх прав позивачем», як це зазначається у постанові від 11 лютого 2014 року у справі № 826/9541/13-а[16]. Водночас неправильне обґрунтування зазначеної постанови не вплинуло на правильність ухваленого рішення.

У тих випадках, коли ні суду, ні сторонам у справі не було і не могло бути відомо про неправомірність дій податкового органу, що мало безпосереднє значення для правильного вирішення іншої справи, ці обставини можуть бути віднесені до нововиявлених за умови їх існування на час первинного розгляду справи.

3. Територіальні органи Пенсійного фонду України і територіальні управління праці та соціального захисту населення зазвичай звертаються до суду із заявами про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень у справах за позовами осіб про перерахунок соціальних виплат, передбачених законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний захист дітей війни» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Можна виділити такі групи обставин, з якими вказані органи пов’язують необхідність скасування судових рішень.

3.1.Визнання незаконною видачі фізичній особі – позивачу у справі посвідчення, що підтверджує особливий статус фізичної особи (посвідчення учасника бойових дій, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо).

Так, 08 квітня 2014 року управлінню Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області стали відомі обставини, які є істотними для справи і які не були і не могли бути їм відомі під час розгляду цієї справи, а саме: на запит управління щодо підтвердження факту видачі довідки, що підтверджувала б участь в ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, яку позивач надав управлінню Пенсійного фонду України в Шполянському районі для призначення пенсії як ліквідатору наслідків ЧАЕС 2 категорії, надійшла архівна довідка від 19 березня 2013 року № 23329 з галузевого державного архіву Міністерства оборони про те, що довідка за № 4185 від 17 грудня 2002 року на ім’я позивача в архіві не виконувалась та є підробленою. У зв’язку з тим, що позивач позбавлений статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він не має права отримувати пенсію по інвалідності у зв’язку з захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню на тій підставі, що станом на 07 квітня 2014 року управлінням соціального захисту населення Шполянської РДА посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (серія НОМЕР_1 від 30 січня 2013 року), у позивача, жителя с. Лозуватка, вилучено і воно вважається недійсним згідно з постановою від 20 січня 1997 року №51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» [17].

3.2.Ухвалення Конституційним Судом України рішень, якими окремі положення законів про Державний бюджет України визнано неконституційними:

а) прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, згідно з яким положення підпункту 10 пункту 35 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Так, з 22 травня 2008 року відновили дію положення частини другої статті 40 та частини четвертої статті 42 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у його первинній редакції, що підлягають застосуванню. Разом із тим вказана обставина не є нововиявленою, оскільки вона не може визнаватись такою, що не була відома заявнику на момент вирішення спору, з огляду на те, що відповідне Рішення Конституційного Суду України було оприлюднено (доведено до відома усіх суб’єктів права) через офіційні видання [18];

б) прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 про визнання змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» щодо встановлення розмірів соціальних вимог Кабінетом Міністрів України такими, що відповідають Конституції України[19].

Так, управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську звернулося в суд із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Івано-Франківського міського суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Заяву відповідач обґрунтовував тим, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 26.12.2011 № 20-рп/2011 року виникли істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. З 19.06.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Просив скасувати за нововиявленими обставинами зазначену постанову Івано-Франківського міського суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 підтверджено відповідність Конституції України пункту 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким вказаний Закон доповнено згідно із Законом України від 14.06.2011, відповідно до вимог якого у 2011 році норми і положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 р [20].

Отже, вказана обставина не може бути визнана нововиявленою, оскільки вона об’єктивно не існувала на момент вирішення адміністративної справи. Суд, відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, зазначив, що відповідач взагалі не застосував Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». Крім того, положеннями статті 58 Конституції України закріплено правило незворотності дії законів та інших нормативних актів у часі. За таких обставин суд правильно залишив заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

3.3. Відсутність громадянина на обліку в управліннях Пенсійного фонду України та отримання ним пенсії в інших підрозділах Пенсійного фонду України (далі також – ПФУ) в області.

Так, позиція Пенсійного фонду України є такою, щовідсутність громадянина на обліку в управліннях ПФУ та отримання ним пенсії в інших підрозділах ПФУ в області є нововиявленою обставиною, яка унеможливлює виконання рішення суду управлінням, оскільки пенсійна справа позивача знаходиться в іншому підрозділі ПФУ. Аналіз судової практики свідчить про те, що така позиція у більшості випадків є необґрунтованою і не підтверджується відповідними матеріалами справ.

Як вбачається з копії довідки, матеріалів справи, управлінню Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на час розгляду справи в суді було відомо, що позивач отримує пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України