Ключова позиція реформування: болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.

Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні наявна потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і зауважень практично висловлено не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти - вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну. Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому. Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою, третій – це інтеграційні процеси. Структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.

В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало. Це розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання профорієнтація, забезпечення більшої об’єктивності вступних випробувань. Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування. Підвищення об’єктивності оцінювання знань через зовнішнє тестування полягає у застосуванні рейтингової системи. Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти: широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти; систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства; загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів; законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України. Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України. Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи. Велику увагу Міністерство освіти і науки приділяє проведенню громадських читань з проблем європейської інтеграції, оскільки вважається, що активна участь громадян України є головною передумовою прискорення євроінтеграційних процесів. Розвиток транскордонного співробітництва і розширення міждержавних відносин із країнами - членами ЄС і країнами - кандидатами на вступ до ЄС сприятиме впровадженню європейських норм і стандартів у освіті, науці й техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейський Союз і країни - кандидати на вступ до ЄС, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.

38.Джерела та стадії освітніх змін. Джерела освітніх змін є тісно пов’язаними один з одним. До них відносять: 1)Завдання 2)Структура 3)Технологія 4)Люди Стадії: 1)Вибір (ініціювання) — прийняття рішення щодо змін, складення планів і виконання підготовчої роботи. 2)Впровадження (розв’язання проблеми) — апробація інновацій, розв’язання проблем, що виникають, обмін досвідом. 3)Продовження (інституалізація, вирішення дилеми) — вирішення основної дилеми: приймати інновації чи відхиляти їх (чи, можливо, вони “вимруть” природно).

-за Фулланом — є ще 4 стадія — Результати (узагальнення) Ця схема є спрощеною, оскільки на кожну зі стадій впливає багато непередбачуваних факторів; зміни не є лінійними; обсяг змін буває різним — від ініціативи однієї школи до загальнонаціональної реформи; дуже складно наперед визначити складність стадій.

39.Освітні інновації, їх класифікація. Існує декілька основних сенсів у розумінні термінів “інновація” та “інновація в освіті”. Перший і найосновніший: інновація як якісна зміна, оновлення суттєвих елементів системи та становлення нової системи, яка має інші ціннісні і цільові орієнтири. Щодо інновації в освіті мається на увазі зміна цілей освіти, його результатів (зміст освіти) та вслід за цим – зміна способів їх досягнення (інша система організації навчального процесу, інші позиції вчителя і того, хто вчиться, форми та характер їх взаємодії, інша система освіти і підготовки педагогічних кадрів). Іншими словами, система набуває принципово нових властивостей або призначення. У цьому сенсі зміни можуть ініціюватися і керівництвом сфери освіти й окремої освітньої установи, і самим вчителем. Повинен зберігатися основний критерій інноваційності – зміна цілей, тобто змісту освіти (його результатів), як основних складових діяльності педагога і того, хто вчиться. Принциповим є також і те, що зміни повинні здійснюватися саме в діяльності та мисленні учасників освітньою процесу. Якщо цього не відбудеться, то будь-які, навіть найцікавіші, інноваційні концепції і програми залишаться лише на папері та не будуть реалізовані.

Інновація може розумітися і як інноваційна діяльність, як процес, спрямований на досягнення певних результатів. При цьому особливу роль відіграє вище керівництво, яке за допомогою своїх управлінських дій запускає процес інновації. Інновація також може розглядатися як зміни, спрямовані на постійне покращання існуючої системи (наприклад, утворення, навчання) і доведення її до технологічно організованого процесу досягнення необхідних результатів. Інновація спочатку завжди здійснюється як формулювання проблем, що повинні бути вирішені з її допомогою. Це завжди пошук способів досягнення бажаних результатів. Лише на завершальних етапах інновація стає технологічно організованим процесом та переходить у режим функціонування. Класичним прикладом класифікації інновацій вважається типологія, розроблена і описана Пригожиним А.І. Вона вважається найбільш повною. Для систематизації нововведень дослідник визначає: 1) тип нововведення; 2) механізм здійснення інноваційного процесу; 3) особливості інноваційного процесу. За типом інновації поділяються на матеріальнотехнічні й соціальні, що в свою чергу, включають відповідні види інновацій. В структуру матеріально-технічних інновацій входять техніка, технології, виробничі матеріали. Відповідно, до соціальних інновацій входять: економічні, організаційно-управлінські, соціально-управлінські, правові, педагогічні. Наступною суттєвою характеристикою інновацій, на думку автора, є їх комплексність. Ще однією класифікаційною ознакою є визначення інновацій за їх спрямованістю: 1) як продуктних (або предметних); 2) забезпечуючих. Вони мають місце серед матеріально-технічних інновацій. Перші (продуктні) передбачають отримання нового продукту, а другі – забезпечують технологічність процесу. Ще одна ознака, що названа А.І. Пригожиним «інноваційним потенціалом». Дослідник визначає інноваційний потенціал як рівень новизни інновації. Звідси, вони визначаються як: 1) радикальні або базові (принципово нове); 2)комбінаторні (різне сполучення конструктивного поєднання компонентів) 3) модифіковані (покращення, доповнення базових систем, конструкцій, форм тощо). Наступна класифікаційна ознака – наступність, в основі якої лежить принцип «відношення нововведення до свого попередника» це нововведення 1) що заміщає (тобто нововведення, що вводиться на заміну старому аналогу); 2) що відміняє (відмова від попередніх розробок); 3) зворотні (такі, що використовуються повторно у зв’язку з неспроможністю введеної інновації);4)що відкривають (абсолютно нові, що не мають аналогів);5) ретронововведення (відтворюють в сучасній інтерпретації морально застарілі інновації, що на новому етапі розвитку здатні поліпшити процес чи продукт). Далі А.І. Пригожин визначає інновації за обсягом. У зв’язку з чим він визначає: 1) точечні; 2) системні; 3) стратегічні нововведення Якщо перші два параметри відповідають характеристиці обсягу, то параметр «стратегічні нововведення», скоріше вказує на: а) масштаб впливу нововведення; б) планомірність його введення, що будується на відповідних прогнозах. За діапазоном реалізації інновації визначаються автором як одиничні (впроваджуються в одному місці, вирішуючи окрему проблему), так і дифузні, що впроваджуються в достатньо широких масштабах Якщо інновації стосуються освіти як системи (освітні інновації), то зміни відбуваються в ній як в системі, до якої входять сфери: організаційно-управлінська (економічна, педагогічна, медична, соціальна), педагогічний процес (взаємодія педагогів і суб’єктів освітнього процесу під час організованого педагогічного процесу й повсякденності). Важливим для цих сфер у процесі впровадження інновації виявляються їх якісні характеристики, а саме, яку ідею втілюють інновації, на який результат вони виходять, яких коректив вони потребують. Звісно, за умов, що важливим є неформальне введення інновації.

40.Відмінності між змінами, реформами, інноваціями в освіті. За Майклом Фулланом, “Освітня зміна — процес зростання та розвитку школи як організації, що вивчається”. Зміна — необхідна складова постмодерного суспільства. За іншим визначенням, освітні зміни — це здійснення нововведень в школі (як в організації). Нововведення — це умисні специфічні зміни, що будуть дієвими у дослідженні цілей системи.Зміна — це тільки трансформація одного стану в інший; постійний і природній процес. Інновація і реформа — процеси заплановані та керовані.

Реформа — процес запланованих змін. Реформа — зміни на макрорівні, інновації — зміни на мікрорівні, що мають наслідком поліпшення певних аспектів освіти. Заплановані зовнішні зміни — інновації або реформи — як правило, ініціюються зверху і впроваджуються в освітніх закладах.