Розділ ІІ. Освіта України в ххі столітті

 

2.1. Інноваційні моделі навчання студентів у ХХІ столітті

Дуже часто в літературі в якості "новітніх технологій навчання" згадуються сучасні інформаційно-телекомунікаційні (ІК комп'ютерні технології, Інтернет-навчання тощо [51]. Навіть елементарний пошук інформації за ключовими словами «новітні освітні технології» у мережі Інтернет дає в переважній більшості посилання на сайти та ресурси, присвячені застосуванню ІК-технологій в освіті, а також дистанційному навчанню [45].

Дійсно, ІК-технології в даний час набувають глобального значення: їхня роль як в освіті, так і в еволюції ноосфери на сучасному етапі в цілому переоцінити неможливо [40]. Не викликає ніякого сумніву і те, що такі технології незамінні в навчанні студентів і учнів з обмеженими фізичними можливостями, де вони виступають наймогутнішими засобами навчання [77]. Крім того, вони лягли в основу сучасних і популярних форм освіти -дистанційної й відкритої, без яких складно будувати систему навчання людей з інвалідністю [46].

Але при усій важливості комп'ютерних технологій в освіті, нам хотілося б відзначити, що сучасні технічні засоби і далі залишаються лише засобами в освітньому процесі й не можуть грати самостійної ролі в навчанні без його гуманітарної складової частини, без методик на базі соціально-педагогічних та психолого-педагогічних підходів. Останні мають переважне значення і є компонентами-підмурками, адже технічну складову дидактики забезпечити, з огляду на світовий досвід та здобутки інформаційного суспільства, в переважній більшості випадків не важко -справа лише за відповідним фінансуванням та технічним обладнанням. Проте мова йде про інше - про те, що важко купити навіть за великі гроші: теоретико-практичні дидактичні розробки, створені самовідданою працею тисяч учителів і викладачів вищої школи, авторські методики навчання та виховання, оригінальні педагогічні винаходи, які набули світового визнання, класичні та новітні педагогічні технології.

Наприклад, досвід організації дистанційної освіти багатьох вишів в Україні на сьогодні іноді обмежується створенням програмно-апаратного забезпечення цієї галузі - створюються потужні мережі та сервери, обладнані програмно-навчальним середовищем та програмовими комплексами для забезпечення дистанційних курсів та впровадження дистанційного навчання типу Lotus Learning Space, WebCT, "Прометей" тощо. В той же час методичне та дидактичне наповнення систем дистанційного навчання з конкретних спеціальностей, педагогічний зміст значно відстають від власно технічного обладнання.

Окреслимо деякі аспекти впровадження новітніх технологій навчання в освіті студентів, зосередимось на наступних питаннях: Які різновиди сучасних інноваційних технологій можуть бути привабливими в освіті студентів? Які форми, методи та моделі організації сучасного навчального процесу варто було б застосовувати для студентів?

Перед висвітленням цих питань зупинимось на певних обставинах.

Оскільки питання наукомісткості в освіті для нас є принциповим у світлі загальної тенденції збільшення частки наукових розробок у будь-яких процесах сучасного постіндустріального суспільства, зупинимося на цій проблемі трохи докладніше.

Дослідники відзначають: «Попри те, що наукомісткі технології сьогодні характеризують науково-технічний прогрес і рівень розвитку країни,... стосовно самої системи освіти, у дидактику загальноосвітньої і вищої школи поняття «наукомісткі технології» залишається малорозробленим...Очевидно, що наукомістка технологія - це технологія, яка припускає, що в її розробку покладено наукові дослідження» [24]. Гарантовано високий педагогічний ефект у навчанні дитини і дорослого може дати наукомістка освітня технологія, що розроблена тільки на основі системного оброблення даних, отриманих при аналізі соціально-психолого-педагогічного портрета сучасного студента, відповідної моделі студента, медико-фізіологічного обгрунтування організації навчального процесу, дидактичних розробок педагогічного процесу в вищій школі.

Візьмемо, наприклад, звичні нам форми навчання: у вищій школі багатоцільовий урок з опитуванням і видачею нового матеріалу, у виші - комбінація лекцій, семінарів і екзаменаційної сесії. Ці форми є середньовічними за походженням і відмінним рисам. За суттю, сьогоднішня класно-урочна (лекційно-семінарська) система освіти була створена в монастирських школах Х-ХІІ століть і розвинута в ХІІІ-ХІУ століттях середньовічними університетами. Метою її була індукція тоталітарної релігійної ідеології в суспільство, відтворення сугубо поляризованих відносин (панування-підпорядкування) в економіці, політиці, повсякденному житті й у творчості. Прихильність до цієї єдиної і централізованої системи освіти пояснюється силою традиції, автоіндукцією пірамідальних структур і середньовічним характером громадського життя в посткапіталістичній тоталітарній державі. Неадекватність цієї системи умовам сьогоднішнього дня приводить до існування альтернативних виховних і інформаційних механізмів, більш дешевих і ефективних (телебачення, наприклад), а також до знецінювання самої задачі, яку розв'язує традиційне навчання, і низького коефіцієнту корисної дії сучасної школи.

При згаданій моделі освіти в довгостроковій пам'яті учня залишається не більш 10-15 % переданої інформації. Інші показники педагогічного процесу також не витримують ніякої критики. Суспільство не може дозволити таку катастрофічно низьку ефективність освіти як щодо всіх своїх громадян у цілому, і особливо - людей, яким з такими великими, нелюдськими зусиллями дістається доступ до відвідування навчальних закладів, повноцінна участь у навчальному процесі. Чи існують моделі освіти, які не відповідають таким низьким параметрам ефективності? Безсумнівно так. І спектр таких моделей і освітніх технологій досить широкий.

Певні технології виникли в надрах середньої школи, спеціалізованих інтернатах чи авторських школах, інші народились у вищій школі. Зупинимось нижче на деяких з них. До інноваційних моделей навчання, популярних у наш час, можна віднести, наприклад: особистісно-оріентовані навчальні технології, "розвивальне" та "продуктивне" навчання, валеологічні технології у навчальному процесі, технології концентрованого навчання, ресурсно-орієнтовані освітні технологи, метод проектів, модульну систему навчання та модульно-рейтингову система оцінювання знань, дистанційне навчання та відкриту освіту тощо.

Особистісно-орієнтована освіта (Personality-Centered Education) забезпечує розвиток і саморозвиток особистості учня, виходячи з виявлення його індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання і предметної діяльності. В ній навчання спрямовано на розвиток індивідуальних можливостей кожного і як пріоритетна мета виділяється розвиток інтелектуальних здібностей. Вона базується на визнанні за кожним учнем права вибору власного шляху розвитку через створення альтернативних форм навчання.

Освітній процес особистісно-орієнтованого підходу надає кожному, спираючись на його здібності, схильності, навчальній поведінці. Зміст освіти, його засоби і методи структуруються таким чином, що дозволяють учню виявити вибірковість о предметного матеріалу, його виду і форми. У цих цілях розробляються індивідуальні програми навчання, що моделюють дослідницьке (пошукове) мислення; організуються групові заняття на основі діалогу й імітаційно-рольових ігор; конструюється навчальний матеріал для реалізації методу дослідницьких проектів, що виконують самі учні. Критеріальна база особистісно-орієнтованого навчання будується на відстеженні й оцінці не стільки досягнутих знань, умінь і навичок, скільки на сформованості якостей розуму (інтелекту) як особистіших новотворів.

Освіченість як сукупність знань, умінь і здібностей є найважливішим засобом становлення духовних і інтелектуальних якостей учня, що виступає основною метою освіти.

Продуктивне навчання (Productive Learning) - практика особистісно-орієнтованого навчання у процесі конкретної роботи на основі її вільного вибору учнями і з урахуванням їх інтересів.

Продуктивне навчання, у противагу традиційному, дотримується цілей випереджального розвитку автономності й активності особи. У противагу домінуючій освітній системі воно характеризується тим, що освітній процес має на виході індивідуальний досвід продуктивної діяльності

До новітньої форми організації навчального процесу можна також віднести сучасну практику формування студентів у так звані темпераментні та стимульні групи, відповідно до останніх досягнень, наприклад, соціоніки, типології Юнга. Така практика може дати певні гарантії інтенсіфікації навчання. Це також всіляко сприятиме адаптації студента з інвалідністю до його інтеграції в студентське середовище, розкриттю його найліпших здібностей.

Як про різновид особистісно-орієнтованого навчання іноді говорять про технологію індивідуального стилю навчання (The Learning Style Approach), чи, про так зване «різнорівневе навчання» [20], який заснований на урахуванні індивідуальних особливостей кожного учня, особливостей йото психічного розвитку, темпераменту, типу нервової діяльності і, звичайно, здоров'я. Він спирається на весь шар педагогічних поглядів гуманістів минулого і сьогодення. М. Песталоцци, як і Руссо, М.Монтессорі, наполягав на тому, що учителеві варто поважати попередній даному етапу навчання досвід учня, особливості його розвитку. Починати треба з того, що знайомо учневі, поступово розкривати перед ним більш складні явища, спиратися на самостійну активність учня. Люди за природою своєю різні. Одні -працьовиті по ранку, інші - у другій половині дня; одні мають потребу в чіткому, іноді буквально покроковому керівництві з боку вчителя, інші віддають перевагу ініціативному, самостійному навчанню, не терплять опіки.

Традиційна школа, зрозуміло, не враховує весь спектр відмінностей особистості учня. У результаті ті школярі, що могли б набагато краще засвоїти матеріал із зоровою опорою, змушені слухати усні пояснення вчителя і відразу відповідати на його питання. Ті учні, що є більш працездатними в другій половині дня, змушені приходити до школи з ранку, ті ж, що навпаки - слабко підготовлені інтелектуально (а може бути й духовно), змушені дотримуватись темпу і методам, розрахованим на більш просунутих учнів. Діти, яким незрозумілі деякі життєві принципи, підвалини, прийняті в цивілізованому суспільстві, часто починають комплексувати тощо.

Чи варто доводити, що традиційна система навчання не просто не здатна дати повноцінну освіту дитині з інвалідністю, а є в цьому сенсі ворожим для його інтелектуального і соціально-психологічного розвитку середовищем.

У системі освіти студентів і учнів заслуговують на увагу так звані валеологічні технології навчання. Основні показники цих технологій - особистісна спрямованість, інтенсивність, - не дають додаткового навантаження на нервову систему і прискорюють творчий розвиток особистості. При цьому навчання відповідає природним психофізичним закономірностям особи і його організму.

До числа методів, спрямованих на активізацію резервних можливостей людини, що найбільш часто згадуються, можна віднести наступні: сугестопедія і навчання на основі сугестивної настанови, метод активізації резервних можливостей особистості, метод занурення, релаксопедія, гіпнопедія, метод субсенсорних впливів, аудіо-візуальний метод, сугестокібернетичний метод [64]. Більшість цих методів було спочатку розроблено для вивчення іноземних мов, але частина з них може бути ефективно застосована при вивченні будь-яких навчальних циклів. Останнім часом вони одержали поштовх до практичного розвитку і теоретичного осмислення в рамках нового підходу до інтеграції педагогіки і медицини - педагогічній валеології.

Варто підкреслити, що, говорячи про інтенсифікацію навчального процесу для учня чи студента-інваліда, багаторазове підвищення його інтенсивності, ми не повинні забувати про особливості його ослабленого здоров'я, обмежені фізичні можливості. У той же час проблему поєднання інтенсифікації навчального процесу з таким його режимом, що оберігає організм та психіку, можна вирішити й за допомогою згаданих комплексних сугестопедичних методів, що активізують резервні можливості особистості. У цьому питанні ми схильні дотримуватись «валеологічного» трактування інтенсивних методів навчання, розуміючи під ними такі, „..які дають можливість опанувати певними теоретичними чи практичними галузями знань за більш короткий час, чим це відбувається при навчанні традиційними методами, не заподіюючи шкоди здоров'ю учня, з огляду на його резервні можливості „ [64].

У рамках проблеми удосконалення освітніх технологій щодо інтенсифікації навчального процесу звертають на себе увагу дослідження в галузі «концентрованого навчання», що проводяться Центром дистанційної освіти "Ейдос" (Російська Федерація). Об'єктом досліджень цього колективу є освітня технологія концентрованого навчання, що трактується як процес навчання, що припускає засвоєння учнями більшої кількості навчальної інформації без збільшення навчального часу за рахунок більш досконалої її систематизації (узагальнення, структурування) й іншого (відмінного від традиційного) часового режиму занять. Ця модель освіти дозволяє вирішувати ряд взаємозалежних проблем:

- проблему невідповідності між збільшенням обсягу навчальної інформації і фактором обмеженого часу навчання;

- проблему інтенсифікації освітнього процесу;

- проблему формування й активізації пізнавальних інтересів учнів;

- проблему цілісного формування особистості.

При цьому інтенсифікація навчального процесу відбувається двома шляхами: 1) через систематизацію (схематизації, згортання, структурування, «стиснення», «упакування», концентрація) і одночасно розширення навчального матеріалу, тобто перекомпонування (перекомпозиції) інформації; 2) через пошук нових активних засобів, методів, форм навчання.

Ресурсно-орієнтоване навчання (Resource-Based Learning) - філософія й методологія освіти, що забезпечує викладачів цілісним підходом до організації процесу навчання в епоху інформаційного суспільства. Широко поширене в розвинутих країнах (США, Австралії, Канаді та ін.), воно спрямовано не тільки на засвоєння знань і придбання навичок, але й на тренінг здібностей самостійного та активного перетворення проблемно-інформаційного середовища [48]. Студенти розвивають навички інформаційної культури завдяки керованій викладачами практиці розв'язання задач, що вимагають інформації з багатьох джерел. Замість готових знань вони одержують допомогу щоб поступово розвити спеціальні навички самостійного розкриття тем курсу, синтезу інформаційних потоків для формулювання необхідних знань за заданою програмою.

Інноваційність такої освітньої технології цілком зрозуміла, адже вона поступово відсуває у минуле традиційну орієнтацію вишів на навчання просто знанням і навичкам, властивим визначеній професії. У нових умовах люди повинні ставати різнобічними, гнучкими і «вічними» учнями, щоб уміти швидко адаптуватися до нового роду занять чи до нових вимог.

Інформаційна культура обов'язково вбирає у себе не тільки технічні уміння, але і, головним чином, уміння думати. Мало знати «як» знайти інформацію, потрібно добре розуміти «навіщо» її шукати, «чому» саме так і там шукати і «чому» саме цю інформацію. Надання максимально повного спектра інформації, аналіз інформаційних потреб, знання видів і джерел інформаційних ресурсів, оцінка засобів доступу до них, інтерпретація результатів одержання інформації та її використання - необхідні складники успішного інформаційного пошуку. Для того, щоб підготувати учня чи студента до життя у третьому тисячолітті, до роботи у нових умовах інформаційного суспільства необхідно в першу чергу прищепити йому інформаційну культуру, якій, власно, і відповідає технологія ресурсно-орієнтованого навчання.

Технологіями XXI століття в літературі називають також метод проектів і навчання в співробітництві (Cooperative Learning) [20]

Метод проектів хоча і не є принципово новим у світовій педагогіці (він виникнув ще в 20-і роки минулого сторіччя в США), у даний час одержав нове життя на нинішньому витку розвитку педагогічної думки, оскільки передбачає насамперед формування навичок і уміння адаптуватися до стрімко змінюваних умов життя людини постшдустріального суспільства. Його називали також методом проблем і зв'язувався він з ідеями гуманістичного напрямку у філософії й освіті, розробленими американським філософом і педагогом Дж. Д'юї, а також його учнем В.Х. Кілпатриком.

В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, умінь орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення. Цей метод завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну, групову, котру учні виконують впродовж відрізка часу. Метод проектів завжди припускає вирішення якоїсь проблеми, що передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого - інтегрування знань, умінь у різних областей науки, техніки, технології, творчих областей.

Безумовно, до новітніх технологій навчання та організації навчального процесу, які сприяють підвищенню його ефективності, ми повинні віднести також модульне структурування дидактичного матеріалу та модульно-рейтингову організацію навчання, що досить активно впроваджуються в усьому світі як у системі вищої освіти [57] так і в галузі професійного навчання [19].

Для стислої характеристики цієї технології наведемо декілька визначень. Модуль навчальної дисципліни (навчальний модуль) - це інформаційний вузол, який, у свою чергу, є одиницею, що уніфікує підхід до структурування цілого на частини, тобто на окремі модулі. Модульне навчання - процес засвоєння навчальних модулів в умовах повного дидактичного циклу, який включає: мету і завдання; мотивацію на якісне засвоєння; зміст (навчальний модуль); методи і форми прямої, опосередкованої та самостійної навчально-пізнавальної діяльності; корекцію, самооцінювання й оцінювання результатів засвоєння знань, умінь та навичок, що входять до його структури. За таких умов зменшується частка прямого, зовні завданого інформування, і розширюється застосування інтерактивних форм та методів роботи студентів під керівництвом викладача (консультанта) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності [57].

Суттєве значення в умовах застосування модульної технології навчання має контрольно-оцінювальний компонент. Рейтингова система оцінювання знань створює гарний психологічний клімат як в академічних групах, так і в системі самостійного навчання. Це дозволяє уникнути небажаного для студента з інвалідністю стресу під час оцінювання його навчальних успіхів.

Вкажемо на деякі суттєві переваги модульної технології навчання в порівнянні з традиційними методиками, що роблять її дуже адекватною у підвищенні ефективності освіти інвалідів [19]:

модульна система забезпечує точну відповідність результатів цілям навчання, дозволяє з високою ймовірністю отримувати очікувані наслідки як результат виваженого технологічного підходу до організації навчального процесу та суб'єкту навчання - слухача;

— модульна система підвищує особисту мотивацію і самостійність слухача в освоєнні визначеної для нього програми навчання;

модульна технологія організації навчального процесу дозволяє скоротити терміни навчання, оскільки визначає його відправний момент та тривалість із врахуванням рівня раніше накопичених знань та навичок слухачів, передбачає їхню самостійну роботу в індивідуальному темпі, з яким вони можуть якісно засвоювати модульні блоки та навчальні елементи, передбачені їх особистими індивідуальними програмами.

Дуже важливо, що модульна система навчання дозволяє слухачеві легко увійти і вийти з навчального процесу, дає можливість тимчасово припинити навчання у випадку погіршення здоров'я і продовжити його у зручний для студента час. Вочевидь, що вона є незамінною для таких безумовно найсучасніших форм організації освітнього процесу, як відкрите та дистанційне навчання.

Використовуючи поняття "заочне навчання", "дистанційне навчання", "відкрита освіта", часто їх сприймають як синоніми. Проте це не так. І від того, який сенс ми вкладаємо в ці терміни, залежать напрямок нашого руху в організації освіти для інвалідів і необхідні для цього дидактичні та матеріальні ресурси.

Дистанційне навчання (ДН) — це метод, який може використовуватись як в рамках нової, дистанційної форми здобуття освіти, так і в рамках традиційних форм — очної та заочної, а також при навчанні, що не має мети одержання систематичної освіти [43]. Однак, при цьому ДН дозволяє створити і нову форму здобуття освіти, а саме - дистанційну освіту (ДО), для якої ДН, як метод, є основою.

Основними відмінностями ДН від заочної форми навчання є:

- постійний контакт з викладачем, можливість оперативного обговорення з ним через телекомунікації питань, що виникають у процесі навчання;

- можливість організації за допомогою телекомунікацій дискусій, спільної роботи над проектами та іншими видами групових робіт у ході вивчення курсу і в будь-який момент (при цьому група може складатися як із студентів, що компактно проживають в одній місцевості, так і бути розподіленою);

- передача студентам теоретичних матеріалів у вигляді друкованих або електронних навчальних посібників, що дозволяє або повністю відмовитись від настановних лекцій з прибуттям до ВНЗ, або значно скоротити їх кількість і тривалість.

Зрозуміло, що ці риси роблять форму ДН більш доцільною в навчанні студентів з інвалідністю, ніж заочна. Можливість звести до мінімуму кількість відвідувань навчального закладу є привабливою для осіб, які за своїм фізичним станом позбавлені можливості вільно пересуватись у просторі.

Відкрите навчання (ВН) - це сучасна форма навчання, модель якої має більш складну структуру і філософію, оскільки виходить із відкритості всесвіту, процесів пізнання та освіти людини. Вона є результатом історичного еволюційного шляху розвитку та становлення інформаційної цивілізації і не залежить від політики держави в галузі освіти. Глобальною метою ВН є підготовка студентів до повноцінної та ефективної участі в суспільній та професійній областях в умовах інформаційного суспільства [17,78].

Серед основних загальновизнаних принципів відкритої освіти (ВО) можна назвати: безконкурсний вступ до вищого навчального закладу, відкрите планування навчання, вільний вибір часу, темпів і місця навчання, перехід від принципу «освіта на все життя» до принципу «освіта через усе життя», вільний розвиток індивідуальності, що є основним фактором ВО (тоді як класична модель освіти припускає тверді норми, що уніфікують людську індивідуальність).

Проблему вибору сьогоденної моделі освіти студентів з особливими потребами, на наш погляд, треба розв'язувати, виходячи з синтезу найкращих форм та методів, які напрацьовані сучасною освітою, найліпшим чином допомагають студентові отримати якісні знання і надати більш повний розвиток його особистості в конкретній регіональній ситуації, залежно від викладацького складу, інформаційно-методичного забезпечення, матеріально-технічної бази того чи іншого ВНЗ.

Таку змішану, комбіновану форму організації навчально-виховного процесу з урахуванням окреслених вище відмінностей ми би й назвали "відкритою". Впроваджуючи дистанційні технології навчання в освіту, слід виходити із розуміння того реального факту, що насправді це дуже високотехнологічні та дорогі навчальні форми. Вони потребують дуже потужного програмно-апаратного забезпечення, відповідної комп'ютерної та мережевої бази, потужних каналів зв'язку. Але ж таку технічну базу, виходячи з матеріально-фінансового стану наших навчальних закладів, нині дуже важко створити. А якщо навіть ми це і зробимо, студенти з інвалідністю на місцях не готові до такого високотехнологічного навчального процесу, через те, що:

- більшість населення в переважній більшості в достатній мірі матеріально не забезпечені;

- сучасна сервісно-телекомунікаційна інфраструктура у районних центрах України, навіть у великих, допоки не створена.

Таким чином, є небезпека, що дорогі та технічнорозвинуті освітні послуги залишаться.

Виходячи з вищесказаного, пропонується застосування концепції асинхронного дистанційного навчання, заснованого на використанні гібридних телекомунікаційних та кейсових технологій. Вона полягає в тому, що основні навчально-методичні матеріали доставляються студентові у вигляді чітко структурованого "кейса" на паперових носіях, але при цьому зберігається основні відмінності відкритої та дистанційної форми навчання від класичної заочної. Зокрема, реалізується особисто-орієнтована концепція сучасної освіти. Це досягається за допомогою інтерактивної взаємодії між викладачем і студентом-дистанційником через електрону пошту. Діалог з викладачем, отримання зжатих текстових чи графічних файлів, які містять додаткову персонально орієнтовану для студента дидактичну інформацію, консультації проводяться в онлайновому режимі, що можна робити через комутовану лінію, а це значно дешевше, ніж онлайновий Інтернет, і доступно навіть для села, аби тільки в ньому був звичайний міжміський телефонний зв'язок. Така "гібридна" форма дистанційної освіти займає проміжне положення між класичним заочним навчанням і суто Інтернет-технологією ДО, і, на перший погляд, здається явним відставанням від передових реалій відкритої освіти. Однак, як уже зазначалося вище, ці самі реалії залишають "за бортом" величезний шар студентів і учнів з інвалідністю - тих, хто не має можливості вибратися в "метрополію" до "живого" Інтернету в силу як соціально-економічних, так і технічних причин. Такі підходи до реалізації "дистанційності" в освіті описані в літературі [48,31].

Дистанційне навчання дійсно незамінне у тих ситуаціях, коли людина фактично не може відвідувати інтегровані центри навчання через стан свого здоров'я. Але ж при цьому ми маємо брак діяльності особи в колективі, спілкування з товаришами. Як наслідок, у неї виникає почуття самотності та пов'язанного з цим психологічного дискомфорту. Постає проблема соціалізації студента, його інтеграції у здорове середовище. Є небезпека в тому, що студент як був зачинений у "чотирьох стінах" вдома, так у них і залишається. Фізично дистанційне навчання дуже зручно для нього, але як досягнути при цьому повної соціальної реабілітації?

За допомогою телекомунікаційних технологій, телеконференції через Інтернет тощо певною мірою можна досягнути «віртуальної соціалізації» студента чи учня з інвалідністю, але це, звичайно, паліатив, півзахід. Для справжньої соціально-психологічної реабілітації студента, який навчається за «віртуальними» навчальними технологіями, потрібні додаткові педагогічні та виховні заходи компенсаторного характеру. Навчально-виховні методики, спрямовані на всебічну соціалізацію особистості, психологічну адаптацію учня з особливими потребами до життя в суспільстві, повинні обов'язково увійти до парадигми та моделі відкритої освіти інвалідів.

... Одні з описаних вище новітніх освітніх технологій можна віднести до методів навчання, інші - до форм організації навчального процесу. Об'єднує їх те, що вони, безумовно, є відгук на заклик часу і відповідають сучасній парадигмі освіти. Саме її ми й повинні застосовувати при організації освіти для учнів і студентів із особливими потребами, якщо ми справді дбаємо про гуманістичність нашого суспільства та нашої системи освіти зокрема.