Вища освіта у світі. Світовий контекст.

На порозі ХХІ століттябагато міст і країн визначили освітню реформу своїм основним пріоритетом. Наприклад, Англія прийняла Національну стратегію писемності та лічби (National Literacy and numerasy Strategy), яка полягає в тому, що значне поліпшення рівня читання, письма та математичної освіти має стати метою національного масштабу на чотирирічний період (2006-2008). Йдеться про намір створити у молоді міцнішу базу писемності та лічби, яка стане основою для громадян, здатних активно брати участь у суспільних процесах.

На додачу до головних пізнавальних цілей, країни також занепокоєні розвитком емоційної освіченості. Вони усвідомили, що робота в командах, міцніші між особистісні навички, а також здатність стати і залишатись емоційно причетним до значущих особистих і суспільних цілей є основними вміннями на всіх рівнях, включно з сім’єю, громадою, роботою, участю у суспільному житті та глобальною взаємозалежністю.

Для прикладу, Голландія тепер вводить у державний навчальний план “суспільну компетентність”. Так поступовий розвиток освіти стає дуже важливим фактором для багатого і успішного суспільства, яке використовує енергію усіх своїх громадян. Це найкраще описав Гейлбрейт у своїй книзі “Успішне суспільство”. „Освіта не лише уможливлює демократію; вона робить її життєво необхідною. Освіта не лише формує населення, яке розуміє суспільні завдання; вона водночас утверджує його вимогу бути почутим.” [65,с.17]

Мері Робінсон (екс-президент Ірландії, Верховний комісар ООНз прав людини): “Щоб успішно виконувати свою величну місію, викладачіі повинні концентрувати увагу не тільки на інформаційних технологіях навчання, а й на реалізації в школі основи основ формування світогляду сучасного учня – на ідеї прав людини. Необхідно створити всесвітню освіту з прав людини, яка б давала дітям знання про світ, в якому вони живуть. Мета освіти з прав людини – виховати молодь соціально освіченою, навчити сприймати світ таким, яким він є, знайти в ньому своє, можливо, найважливіше місце, зрозуміти, як кожен може змінити життя на краще”.

Едвард Кеннеді(США): “Необхідно зміцнювати міжнародну співпрацю в поліпшенні освіти. Чим більше розвиватимемо нашу освіту, базуючись на надійній інформації від усіх націй, тим кращою буде освіта. Ми всі повинні працювати разом у сфері технології освіти”.

Халід Абдалла, посол Ліги арабських країн у США: “ Освіта в арабському світі далека від стандартів розвинутих країн. Тут, зокрема, високий рівень не писемності, який у цілому в арабських країнах досягає 50%: в Йорданії – 20%, Сомалі – 76%, Судані – 73%, в нафтовидобувних державах близько 30%.

Необхідні докорінні перетворення в самій освіті, адже сьогодні дітям “забивають” голову лавиною фактів та готовими знаннями. Така система викладання не розвиває в школярів навичок критичного мислення. Щоб змінити ситуацію, потрібні висококваліфіковані вчителі. Планування освіти в арабському світі фокусується на людині як на факторі виробництва, що орієнтує навчання на потребу ринку. Але це призводить до нехтування знанням формувати свідомого громадянина.

Певної шкоди завдає також централізоване регулювання навчальних програм, яке спричиняє роз’єднання між освітою та суспільством. Програми мають стимулювати міжнародне взаєморозуміння, добру волю, повагу до громадянських прав, до всіх рас і культур”.

Юка Сар’ял (голова Національної ради з освіти (Фінляндія): “Окрім міністерства освіти, в Фінляндії, як і в Швеції, є національна рада з питань освіти, яка виконує роль експертного агентства, що визначає мету та зміст навчання, структуру навчального плану тощо. Сьогодні фінська освітня політика спрямовується на поліпшення ефективності системи освіти, збільшення її можливостей відповідати суспільним потребам, розширення кількості доступних для учнів виборів навчання, передачу школам владних повноважень самостійно встановлювати структуру навчального плану та обирати засоби його здійснення на основі співпраці одна з одною, місцевими общинами та суспільним виробництвом”.

Луїс Чанга, директор технічного та бізнесового коледжу (Тайвань): “За останні 50 років Тайвань із традиційно сільськогосподарського району перетворився на сучасну фінансово-індустріальну країну, в якій економіка, політика та культура спрямовані в ХХІ ст. У суспільстві, яке змінюється, освіта також повинна змінюватись та вдосконалюватись. Тому в 1994 році бу Освіта ло засновано комітет з питань реформи освіти. Наша мета – досягти якісного стандарту освіти”.

Ян Сімпсон, колишній директор Королівської вищої школи (Нова Зеландія): “Найкраще можна перевірити ту роботу, яку виконуєш сам. Тому в Новій Зеландії перед директором звітує в письмовій формі старший вчитель і той педагог, діяльність якого перевіряється. Мета цієї форми управлінської діяльності – поліпшення якості викладання”. [59]

Тисячі різноманітних державних, приватних і корпоративних ВНЗ США змагаються за прихильність мільйонів студентів в умовах майже повної відсутності центральних державних адміністративних органів і відповідної практики управління, що й досі зберігається не лише в Україні, а й у більшості розвинених європейських держав. За океаном у вищій освіті й справді існує "ринок", адже ВНЗ там існують як аналоги фірм чи агентств, які у першу чергу "задовольняють попит на навчальні послуги" конкретних споживачів, у другу - виконують важливу для суспільства і держави місію зі "збільшення людського капіталу" та соціалізації молоді в ринковий і демократичний соціум. Не дивно, що у США замість наших освітніх термінів „управління", "інспекція" тощо використовують зовсім інші, винайдені в системі виробництва і сервісу, - "менеджмент" і "моніторинг".

Досить великий вплив на вищу освіту має рейтинг ВНЗ, який не є якимсь уніфікованим а варіює.Критичний підхід і застосування критеріїв сучасних наук негайно виявляє безліч недоліків американських чи китайських методів створення списків (рейтингів) "кращих університетів світу", які перетворюють це заняття у привабливу для журналістів справу, але не дають змоги вважати його найкращим сучасним способом моніторингу та забезпечення якості й високої суспільної ефективності діяльності всієї національної системи вищої освіти, а не лише групки так званих "дослідницьких університетів".

Якщо ж намагатися досягти високої наукової об'єктивності оцінки світового досвіду створення й використання рейтингів та всіх інших кількісних засобів оцінювання мережі вищих навчальних закладів, то доведеться урівноважено аналізувати й аргументи їх прихильників і опонентів. Узагальнюючи до кількох фраз результати подібного аналізу, подамо наше резюме:

- не існує ні узгодженої методики визначення рейтингів, ні стандартного способу подання статистичного матеріалу й заключних висновків для широкого загалу громадян і потенційних абітурієнтів. Найчастіше це особливі випуски тижневих чи інших газет, які спеціалізовані на темі "рейтинг ВНЗ" (США, Великобританія, Польща, Японія), останнім часом - вміщення всіх даних в інтерактивний Ін-тернет, що дає змогу кожній людині самостійно використати дані так, як цікаво саме їй (Німеччина, Японія, Великобританія);

- дуже різноманітні підходи до вибору критеріїв чи характеристик ВНЗ, які дають змогу виконувати порівняння університетів і створювати щось схоже на "індекси досконалості". їх кількість - від 7-9 (Великобританія) до майже 100 (Японія). Тому вибір є цілком довільним і спирається лише на уявлення організаторів створення рейтингів;

- якщо в США, Великобританії, Польщі та Росії домінують традиційні підходи до подання матеріалу, то Німеччина і Японія запропонували два виключно оригінальні варіанти, які зустріли високе схвалення серед "споживачів". Японці складають окремі списки для кожного параметра, не намагаючись узагальнити й отримати розташування в стилі "кращий університет” з урахуванням одразу всіх показників [26]. Ще краще зробили німці: у ФРН кожен "споживач" може. без утруднень скласти цікавий саме для нього варіант рейтингу, спираючись на обрані ним пріоритетні характеристики ВНЗ і використовуючи ті дані, що вміщені в Інтернет про всі університети, вищі фахові школи чи спеціалізовані заклади країни [59].

На наш погляд, найбільш перспективними є саме німецький варіант акумуляції й використання даних про університети та інші вищі навчальні заклади з метою їх використання всіма, хто зацікавлений У формуванні власного погляду на „досконалість" чи "привабливість" того чи іншого ВНЗ, для вибору серед загалу закладів і множини програм підготовки саме тієї, яка видається найбільш привабливою.