Види суб’єктів аграрної підприємницької діяльності.

 

Аграрне підприємство — це суб'єкт аграрних правовідносин, що самостійно володіє і розпоряджається відособленим майном, у комплексі якого основним засобом виробництва є природне тіло — земля, що використовується ним для виробництва сільськогосподарської продукції (предмета його діяльності), а також переробки сировини рослинного і тваринного походження, виконання інших робіт і надання послуг для задоволення потреб побутового і соціально-культурного характеру як безпосередньо своїх працівників, так і працівників сфери обслуговування.

За формами власності суб'єкти аграрного права поділяються на чотири взаємопов'язані групи.
1) суб'єкти, засновані на приватній власності (селянські (фермерські) господарства тощо).

2) суб'єкти, засновані на колективній формі власності, тобто спілки селян, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо, а також виробники (підприємці) корпоративного типу: акціонерні товариства, асоціації, концерни, товариства з обмеженою відповідальністю, орендні формування та ін.

3) засновані на державній формі власності і такі суб'єкти, як державні підприємства (науково-дослідні організації, сільськогосподарські радгоспи-технікуми і т. ін.).

4) формування, засновані на змішаній формі власності, тобто на декількох формах власності в їх поєднанні: приватної і державної, державної і колективної, приватної, державної і колективної, в тому числі з іноземним інвестором тощо. До останніх можна віднести, зокрема, суб'єктів сфери сервісу, які можуть бути засновані на будь-якій формі власності (аграрні підприємства агротехнологічного та іншого сервісу, а також фінансово-кредитного, комерційного і страхового сервісу). Наприклад, сервісні підприємства по технологічному обслуговуванню і виконанню ремонтних робіт можуть засновуватись на приватній, державній або змішаній формах власності.

За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетен­ції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадя­ни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогос­подарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління гос­подарською діяльністю та суб'єктів господарювання.

До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аг­рарної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-гос­подарські функції в аграрному секторі економіки України.

Друга група представлена суб'єктами аграрного господарюван­ня, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товарови­робники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечу­ють діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським то­варовиробникам.

Окрему групу суб'єктів аграрного права становлять фізичні осо­би, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб'єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету от­римання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства)

 

За особливостями правоздатності та виконуваними функціями, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи:

1) засновані на приватній, державній та комунальній формах власності юридичні особи або інші підприємницькі струк­тури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчуван­ня, продовольства й сировини. Ці аграрні формування називають­ся сільськогосподарськими товаровиробниками. Згідно зі ст. 1 За­кону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську коо­перацію" та ч. 1 ст. 44 Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом", головна особливість (кваліфікуюча оз­нака) сільськогосподарських товаровиробників полягає в тому, що валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогоспо­дарської продукції власного виробництва та продуктів її перероб­ки... повинен перевищувати 50% загальної суми валового доходу.

2) підприємницькі структури, ді­яльність яких заснована на різних формах власності та організацій­но-правових формах, а правосуб'єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської ді­яльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать суб'єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідро­меліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності ви­робників сільськогосподарської товарної продукції.

3) підприємницькі структури, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посе­редницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької ді­яльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдінги тощо.

 

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

Згідно зі ст. 63 ГК, унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відпо­відно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), зат­верджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керів­ника, який ним призначається, керує підприємством і формує йо­го трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питан­ня реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підпри­ємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної ор­ганізації або на приватній власності засновника.

Корпоративне сільськогосподарське підприємство утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємниць­кої чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного уп­равління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі че­рез органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші під­приємства, зокрема засновані на приватній власності 2 або більше осіб.

 

З алежно від їх організаційно-правових форм - сільськогосподарські підприємства, коо­перативи, господарські товариства та фермерські господарства.

 

ГК дає класифікацію підприємств за таким критерієм, як

За кіль­кістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік, відповідно до ч. 7 ст. 63 ГК, сільськогос­подарські підприємства можуть належати до

-малих ( середньооблікова чисельність працюю­чих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб а обсяг ва­лового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні),

-середніх або

-великих підприємств (серед­ньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу від реалізації про­дукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн єв­ро).

 

Порядок створення СФГ.

 

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. (ЗУ "Про фермерське госпо­дарство" 2005 р.)

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Право на створення фермерського господарства має кожний ді­єздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здат­ність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створення такого господарства нада­ється громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають від­повідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Фермерське господарство створюється виключно на добровіль­них засадах.

Конкурсний відбір осіб, які виявили бажання створи­ти таке господарство, здійснює районна (міська) професійна комі­сія з питань створення фермерських господарств, склад якої фор­мує і затверджує районна (міська).

До складу професійної комісії входять представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування території, на якій передбачається відведення зе­мельної ділянки для створення фермерських господарств, пред­ставники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громад­ських організацій.

Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду ро­боти у сільському господарстві або потрібної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського гос­подарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із зе­мель державної і комунальної власності відповідно до чинного ЗК.

Земельні ділянки для ведення фермерських господарств переда­ються в приватну власність і надаються в користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також зе­мель, вилучених (викуплених) в установленому порядку. Щоб одержати таку ділянку, громадяни подають заяву до відповідної ра­йонної державної адміністрації або місцевої ради. До заяви додається рішення професій­ної комісії з питань створення фермерських господарств про наяв­ність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському гос­подарстві або відповідної сільськогосподарської кваліфікації. Ра­йонна або міська державні адміністрації або орган місцевого самов­рядування розглядають заяву у місячний строк і в разі її задоволен­ня дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проек­ту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ді­лянки розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

У разі відмови органів державної влади та органів місцевого са­моврядування надати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а також у інших спірних випадках, відповідно до ст. 118 ЗК і ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", справа розв'язується в судовому порядку. Оскільки рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в на­турі (на місцевості).

Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) провадиться після збирання вро­жаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

Відповідно до ст. 121 ЗК, безоплатно у приватну власність фер­мерського господарства передаються земельні ділянки в розмірі зе­мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, місь­кої ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на тери­торії сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Така передача здійснюється один раз, про що рада, котра передає земельну ділянку, робить відмітку в паспорті або документі, який його заміняє. Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у ч. 1 ст. 121 ЗК, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до ст. ст. 56, 59 ЗК та ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", землі лісового і водного фондів, що належать до угідь фермерського гос­подарства, не можуть передаватися в приватну власність, за винят­ком невеликих — до 5 га ділянок лісів і невеликих — до 3 га діля­нок під замкненими природними водоймами. Фермерське госпо­дарство має право здійснювати залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить цьому господарству чи його членові на праві приватної власності.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у вико­навчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, ра­йонних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за міс­цем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Спеціальний порядок державної реєстрації фермерських господарств визначається ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство".

Для реєстрації фермерського господарства до органу державної реєстрації подаються: установчі документи (засновницький договір про створення господарства та його Статут. Підписи громадян на установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються нотаріусом); реєстраційна картка встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського госпо­дарства; копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарсько­го призначення; документ, що посвідчує внесення плати за держав­ну реєстрацію фермерського господарства.

Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється за наявності всіх потрібних документів протягом не більше 5 робо­чих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані в межах цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну ре­єстрацію фермерського господарства. Це свідоцтво та копія доку­мента, що підтверджує взяття господарства на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-я­ких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підпри­ємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встанов­люється Національним банком України.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), от­римання Державного акту на право власності на землю або укла­дення договору оренди земельної ділянки й державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в уста­новах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник, плануючи економічний і соціальний розвиток регіону.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про фермерське госпо­дарство" діяльність фермерського господарства припиняється в ра­зі: реорганізації; ліквідації; визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає про­довжити діяльність господарства.