Визначення вартості заміщення

Визначення вартості заміщення є одним з головних етапів у реалізації витратного підходу.

Для розрахунку вартості заміщення в практиці оцінки використовуються ряд методів. В процесі виконання індивідуального завдання щодо оцінки обладнання використаємо метод аналізу та індексації витрат, який полягає в аналізі «історичної» вартості, в даному випадку вартості постановки на баланс не індексованої, порівнянні її з сучасними цінами та приведенні «старої» вартості (ціни) обладнання до сучасного рівня цін за допомогою індексів коригування (індексів-дефляторів), а також використання актуальних прайс-листів.

Приведення цін обладнання імпортного виробництва до базового формату в загальному випадку розраховується за формулою:

 

,	(1)
де		-	вартість відтворення об’єкта оцінки;
		-	історична вартість;
		-	коефіцієнт, який ураховує зміну цін виробників промислової продукції за відповідний період;
		-	коефіцієнт, який ураховує паритет валют (зміну курсу валюти країни походження обладнання від дати ціноутворення до дати оцінки).

 

 

Приведення цін обладнання вітчизняного виробництва до базового формату розраховується за формулою:

,	(2)
де		-	вартість відтворення об’єкта оцінки;
		-	історична вартість;
		-	коефіцієнт будівельно-монтажних робіт (значення даного показника беремо з листів Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України;

 

Коефіцієнт, який ураховує зміну рівня цін в країні-виробника обладнання, розрахований за формулою:

 

,	(3)
де		-	коефіцієнт, який ураховує зміну рівня цін в країні-виробнику обладнання;
		-	індекс РРІ станом на дату постановки на баланс (купівлі).
		-	індекс РРІ станом на дату оцінки.

 

Коефіцієнт, який ураховує зміну курс валюти країни походження обладнання від дати ціноутворення до дати оцінки, розраховується за формулою:

,	(4)
де		-	коефіцієнт, який ураховує зміну офіційного курсу гривні до валюти країни виробника;
		-	курс євро на дату постановки на баланс;
		-	курс євро на дату оцінки.

Аналіз і розрахунок накопиченого зносу

Знос основних засобів — часткова або повна втрата об’єктами рухомого майна споживчих властивостей і вартості в процесі експлуатації, під впливом сил природи, унаслідок технічного прогресу і зростання продуктивності суспільної праці. Інтенсивність зносу залежить від виду основних засобів, особливостей їх конструкції, якості виготовлення, характеру і умов експлуатації, стану обслуговування і ін. чинників. У сучасній оцінці вартості виділяють три складові частини старіння: фізичний знос, функціональний знос, економічний знос.

Фізичний знос

Фізичний знос (знецінення) є втрата вартості, викликана зношенням об’єктів в процесі життя об’єкта із-за дії чинників навколишнього середовища і в процесі експлуатації із-за механічного і ін. зносу. З явищем фізичного зносу пов’язано знецінення об’єкту на ринку. В результаті фізичного зносу погіршуються технічні характеристики об’єкту, збільшується вірогідність виникнення поломок і аварій, зменшується залишковий строк служби об’єкту в цілому і в деяких його вузлах і деталях.

Функціональне старіння

Під функціональним старінням слід розуміти зменшення споживчої привабливості тих або інших властивостей об’єкту, що обумовлено розвитком нових технологій у сфері виробництва аналогічних машин та обладнання. Таке зменшення привабливості, в свою чергу, викликає знецінення. Функціональне старіння виявляється з появою об’єктів-конкурентів, а не поступово, як фізичний знос. З причин, що викликають функціональне старіння, виділяють моральний і технологічний знос.

Економічне старіння

Економічний знос, званий також зовнішнім, це втрата вартості майна внаслідок впливу зовнішніх по відношенню до майна чинників. Різні зовнішні чинники (міжнародні, національні, галузеві або локальні) впливають на величину прибутку від використання майна, і таким чином на його ринкову вартість.

Існує кілька методів розрахунку зносу, як загальної утрати вартості об’єкта під впливом дії різних факторів. Основних методів два: метод розбивки і метод залишкового строку економічного життя.

Метод розбивки припускає розбивку зносу на три складових: фізичний знос, функціональний знос і зовнішній (економічний) знос.

Коефіцієнт, який ураховує накопичений знос, при цьому розраховується за наступною формулою:

 

, (5)	(4)
де:	КНЗ	—	коефіцієнт придатності накопиченого зносу;
	ЗФІЗ	—	фізичний знос, %;
	ЗФУНК	—	функціональний знос, %;
	ЗЕК	—	економічний знос, %.

Метод залишкового строку економічного життя припускає облік усіх факторів зносу в одному показнику – залишкового строку економічного життя (рис. 1).

Накопичений знос розраховується за методом строку життя, який базується на обґрунтованому припущенні про залишковий строк економічного життя. При застосування цього методу всі наявні види зносу об’єкта оцінки вважаються повністю врахованими.

За своєю природою строк економічного життя об’єкта оцінки наближений до нормативного (розрахункового) строку життя, на базі якого установлюються норми амортизації і періодичності ремонтного обслуговування. Тому саме нормативний строк життя використовується для розрахунку накопиченого зносу.

Залишковий строк економічного життя розраховується як різниця між строком економічного життя об’єкта та його ефективним віком.

Рис. 1. Життєвий цикл активу

Ефективний вік це час, яким оцінюється тривалість життя об’єкта, виходячи з його фізичного стану. Ефективний вік може дорівнювати, бути меншим або більшим за фактичний вік, в залежності від якості експлуатації обладнання.

В залежності від цього, накопичений знос розраховується:

Ø якщо ефективний вік об’єкта більший за його фактичний вік:

 

	(6)
де:		-	накопичений знос (%);
		-	ефективний вік об’єкта;
		-	хронологічний вік об’єкта;
		-	залишковий строк економічного життя об’єкта.

 

Ø якщо ефективний вік об’єкта менший або дорівнює його хронологічному віку:

 

(7)

 

При розв’язку індивідуального завдання накопичений знос доцільно визначати за методом строку життя.

Для розрахунку ефективного віку використовується формула (8):