Соціально-економічне та політичне становище на західній Україні першої половини 19 ст.

Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Тогочасне суспільне життя функціонувало в режимі: «вперед – стоп – назад». Реформи Марії-Терези та Иосифа II (У 1779 p. Марія-Тереза видала патент (імператорський наказ), у якому вимагала від поміщиків поводити себе з селянами «по-людськи». Її спадкоємець Иосиф II пішов ще далі: у 1782 p. його патентом було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано їм певні права обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселятися, передавати майно в спадщину тощо; 1784 p. сільським громадам були надані права самоврядування; 1786 p. запроваджено триденну панщину) були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати в дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій в аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення соціального та національного руху.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця», засновниками якого були троє друзів-студентів Львівського університету: М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступили на захист рідної української мови. Вони визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Революційна хвиля 1848–1849 pp., що охопила Європу, зумовила кардинальні зрушення не тільки в аграрній сфері Австрійської імперії. Під її потужним впливом зазнала змін вся суспільна організація держави. Імператор Фер-дінанд змушений був декларувати буржуазно-демократичні свободи та проголосити конституцію. Ці радикальні зрушення сприяли пожвавленню суспільного руху в західноукраїнських землях.

У середині XIX ст. українська спільнота здобула свій перший досвід парламентаризму. У скликаному в липні 1848 р. австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них селяни). Депутати від народу виступали за безплатне скасування кріпацтва, поліпшення становища селян, розглядали різні аспекти національних відносин (зокрема, подали петицію, підписану 15 тис. осіб, що містила вимогу поділу Галичини на польську та українську частини).

Наприкінці першої половини XIX ст. революційна хвиля, досягнувши свого піку, поступово пішла на спад. За цих обставин абсолютно логічним був наступ реакції консервативно-охоронницькі сили імперії одну за одною почали відвойовувати втрачені позиції. Вже в березні 1849 p. було розпущено австрійський парламент, невдовзі відмінено конституцію. У нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права. Головна Руська Рада виходила за межі жорстко централізованої системи імперії і 1851 p. була розпущена.

Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

Скасування кріпосництва в Росії та його особливості й наслідки в Україні.

Реформа 1861 p. зберігала селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної сплати селянами платежів та податків і виконання ними повинностей. Характерною особливістю українських земель була незначна поширеність селянських общин.

Селянські реформи в Австрійській імперії (1848) та Російській (1861) мали спільні причини (гальмівна роль феодальних відносин, криза господарства, зростання соціального напруження), мету (зміцнення монархічної влади при збереженні домінування на селі поміщика), форму проведення (реформа ініціювалася верхами та здійснювалася під їхнім керівництвом та контролем). Крім того, в обох імперіях у пореформений період залишилося чимало пережитків феодальної системи господарювання (поміщицьке землеволодіння, тотальне безземелля селян, селянська община тощо). Юридичне вільне селянство не мало справжньої громадянської рівності з іншими верствами суспільства. Воно так і залишалося нижчим станом – селяни отримували паспорт лише на рік, виконували рекрутську повинність, перебували в залежності від поміщика до того часу, доки не викуплять у власність землі, зберігалися тілесні покарання різками.

Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а по суті, він був компенсацією за скасування феодальних повинностей. Скасування кріпосного права стало початковим кроком, своєрідним ключем до модернізації Російської імперії. Таке радикальне перетворення в аграрному секторі вимагало термінових змін та зрушень у інших сферах суспільного життя, які б дали можливість гармонізувати та стабілізувати ситуацію.

Особливості в Україні:

1) Щільність населення в Україні була вищою ніж в цілому по російській імперії, особливо чорноземний край (за виключенням Воронежа, Курська);

2) В Україні-чорнозем (25-30% світових запасів). Земля-якісніша.

3) Землі було мало в розрахунку на душу населення і вона було дуже дорогою ч/з свою якість.

Внаслідок цого в Росії селяни за менші гроші могли придбати більше землі.

Наслідки були позитивні і негативні:

1) Через малоземелля наступили важкі часи, які супроводжувалися голодом в укр губерніях. 1815- масовий голод на Полтавщині, коли коли губернатор підтримав народ.

2) Селяни, які не мали можливості купитиземлі, йшли у батраки (наймані працівники).

3) Підприємства –гуральництво, горілчані, конезаводи, бджолярство. Почало розвиватися вир-во цукру (цукроваріння, яке отримало розвиток завдяки Наполеону, але і до нього Олександр І спонукав селян до посіву цукрових буряків). В пореформенний період це вир-во до 50-х рр ХІХ ст., було основним, доки в Донбасі не знайшли великі запаси камяного вугілля. В економіки Рос.імперії активно інвестувався іноземний капітал. 90%, які інвестувалися в розвиток Донбасу, були іноземними.

Із аграрного придатку Україна перетворилася у аграрно-промислову частину Рос. Імперії.

 

 

Особливості розвитку промисловості в Україні наприкінці 19 ст.

 

- Для 60-70-х років 19 ст. характерно прискорення промислового перевороту,економічний бум

- Широке промислове будівництво на Півдні україни

- Поділ України на промислово розвинений Південно-Східний та аграрний Північно-Західний райони

- Зростання частки важкої промисловості: вугільної, металургійної, машинобудівної, видобувної, металообробної. Україна стає головною вугільно-металургійною базою Рос.імперії

- Активне будівництво залізниць, розвиток річкового та морського парового транспорту. Насамперед будувалися магістралі,що з’єднували укр..землі з московським промисловим районом.

- У 70-ті роки 19 ст. було завершено створення телеграфної мережі в україні

- Вагома роль іноземного інвестування в кам’яновугільну,машинобудівну,металообробну промисловість

- Цукрова,харчова,легка промисловість розвивалася на Ліво і Правобережжі

- Висока концентрація виробництва: на великих підприємствах працювало 44% робітників (у США-33%)

- У кінці 19 ст. відбувалася монополізація виробництва