Критерії визнання інформації комерційною таємницею

 

Відповідно до закону право встановлення режиму комерційної таємниці має її власник. Конфідент комерційної таємниці зобов'язаний встановити режим комерційної таємниці, якщо це випливає із зобов'язань, які містяться в договорі, укладеному із власником комерційної таємниці. В інших випадках конфідент повинен дотримуватись режиму, установленого власником комерційної таємниці. Відповідальність за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, і порушення порядку їх охорони регламентується законодавчими актами України.

Належність інформації до комерційної таємниці позначається грифом "Комерційна таємниця", який проставляють на носії інформації та(або) супровідному документі. Правом проставляти гриф на документах користується власник комерційної таємниці.

На документах та інших носіях, що містять комерційну таємницю, які передаються в органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування, гриф "Комерційна таємниця" проставляють в обов'язковому порядку.

Особа, що встановлює режим комерційної таємниці, самостійно визначає:

- критерії віднесення знову одержаної інформації до комерційної таємниці;

- термін дії режиму комерційної таємниці;

- сукупність заходів щодо забезпечення режиму комерційної таємниці, у тому числі: а) порядок постановки та зняття грифа "Комерційна таємниця"; б) порядок доступу до комерційної таємниці; в) засоби й методи захисту, зберігання та передачі інформації, що становить комерційну таємницю, за винятком випадків, передбачених законодавством і (або) договором.

Термін дії режиму комерційної таємниці визначається в рамках режиму комерційної таємниці та залежить від терміну дії умов, необхідних і достатніх для визнання певної інформації комерційною таємницею відповідно до законодавства України.

За власником і конфідентом комерційної таємниці залишене право за власним розсудом встановлювати додаткові заходи охорони комерційної таємниці, у тому числі: уведення спеціального порядку доступу до відомостей, що складають комерційну таємницю; проставляння спеціального грифа на документах, що містять зазначені відомості; обмеження кола фізичних осіб, що мають доступ до зазначених відомостей.

Першим кроком на шляху охорони комерційної таємниці повинно стати виявлення кола відомостей, що становлять її, і групування цих відомостей на категорії залежно від цінності інформації для підприємства, що характеризується розміром збитку, який може викликати їх розголошення.

На думку деяких авторів, відомості, що становлять комерційну таємницю підприємства і підлягають охороні, повинні задовольняти чотирьом наступним критеріями:

- їхнє відкрите використання пов'язане зі збитком для підприємства;

- вони не є загальновідомими або загальнодоступними на законних підставах;

- вони потребують захисту, тому що не належать до державних секретів і не захищені авторським і патентним правом;

- їхнє приховування не наносить збиток суспільству.

Узагальнення точок зору вітчизняних і закордонних експертів дозволяє стверджувати, що комерційну таємницю становлять відомості про торгівельні відносини підприємств, організацію і розміри обігу засобів, стан ринків збуту, банківські операції, постачальників і споживачів, зміст патентів, структуру капіталів, плани інвестування, укладені контракти, сформовані ціни на товар, розмір прибутку та обсяги виробництва. Не підлягає розголошенню інформація про технологію, організацію праці, технічні відкриття і винаходи, цілі і характер дослідницьких робіт.

Досить цікавою є думка окремих фахівців, що виділяють у загальному обсязі комерційної таємниці два основні блоки.

Перший блок становить науково-технічна й технологічна інформація (відомості про конструкцію машин і устаткування, використані матеріали, методи і способи виробництва, дизайн, програмне забезпечення комп'ютерів тощо).

Другий блок - ділова інформація - включає:

- фінансові дані (фінансова звітність, розрахунки із клієнтами, заборгованість, кредити, платоспроможність, прибуток, собівартість продукції і т.д.);

- стратегічні й тактичні плани розвитку виробництва, у тому числі з використанням нових технологій, винаходів, ноу-хау;

- плани й обсяги реалізації продукції (плани маркетингу, характер і обсяг торгівельних операцій, рівень цін, складські запаси);

- аналіз конкурентоспроможності продукції, ефективності експорту та імпорту, передбачуваний час виходу на ринок;

- плани рекламної діяльності;

- списки торгівельних та інших клієнтів, посередників, конкурентів, відомості про взаємовідносини з ними, їх фінансове становище, умови контрактів та ін.;

- методи і організація управління;

- власна оцінка характеру і репутації персоналу підприємства;

- система організації праці.

Аналіз законодавчих актів промислово розвинених країн дозволяє виділити сукупність відомостей, приховування яких суперечить інтересам держави й суспільства. Ця інформація стосується:

- нераціонального природокористування і забруднення навколишнього середовища;

- недотримання техніки безпеки у виробництві, що представляє погрозу здоров'ю і життю людей;

- порушення спеціального законодавства, що регулює діяльність підприємців, наприклад законів про якість продукції та захист прав споживачів;

- заняття діяльністю, не передбаченою статутом даного підприємства або забороненою законами даної країни;

- зловживань і несумлінності керівників і працівників фірми;

- недобросовісної конкуренції;

- ухиляння від сплати податків;

- невиконання договорів.

Вирішуючи питання про віднесення тієї або іншої інформації до комерційних таємниць, слід ураховувати дві обставини.

По-перше, під приводом охорони комерційної таємниці підприємства не повинні приховувати відомості й документи, що свідчать про факти зловживань, безгосподарності й інших порушень. Відповідно до цього не можуть становити комерційної таємниці:

- організаційні відомості (статут і установчі документи підприємства, реєстраційні посвідчення, ліцензії, патенти);

- фінансові відомості (документи про вирахування і сплату податків, інших платежів, передбачених законом, документи про стан платоспроможності);

- відомості про штат і умови діяльності (число і склад зайнятих, їх заробітна плата, наявність вакансій, вплив виробництва на природне середовище, реалізація продукції, що завдає шкоди здоров'ю населення, участь посадових осіб у підприємницькій діяльності, порушення антимонопольного законодавства);

- відомості про власність (розміри майна, коштів, вкладень у цінні папери, облігації, позики, статутні фонди спільних підприємств).

По-друге, в умовах ринку надмірно засекречувати інформацію підприємству невигідно. Інформація все частіше виступає як товар, що має певну ціну і попит. В окремих промислово розвинених країнах біля половини національного продукту припадає на виробництво, розповсюдження та переробку інформації в різних видах.

При охороні державних секретів у багатьох випадках буває неможливо визначити вартість інформації, що захищається. Тому рівень витрат суспільства визначається не цінністю інформації, а прагненням забезпечити максимально високий рівень захисту. Для комерційних підприємств такий підхід неприйнятний. Практика показує, що втрати від витоку ділової інформації часто мають конкретну вартісну оцінку, тому витрати на захист такої інформації повинні бути обмежені сумою можливих втрат.

Фахівці всіх служб підприємства повинні навчитися правильно і конкретно (у вартісній формі) оцінювати передбачені й реальні втрати фірми через витік інформації, зокрема обумовлені:

- зниженням обсягу продажів ліцензій на наукові розробки, втратою пріоритету в освоєних областях науково-технічного прогресу, ростом витрат на переорієнтацію діяльності дослідницьких підрозділів;

- підривом довіри споживача до якості продукції та, як наслідок, зниженням продажної ціни та скороченням обсягів збуту;

- виникненням (або створенням конкурентами) труднощів із закупівлею сировини, технології, устаткування та інших компонентів нормальної виробничої діяльності;

- ускладненням відносин з діловими партнерами, зривом вигідних контрактів і договірних зобов'язань;

- ростом витрат на створення нової ринкової стратегії, зміною структури маркетингових досліджень.

Точний вартісний розрахунок сукупних втрат досить складний і трудомісткий, а іноді й неможливий через відсутність достовірних вихідних даних. Тому в більшості випадків досить укрупненої експертної оцінки.

Слід зазначити, що компенсація втрат вимагає нерідко значних додаткових витрат, що знижує ефективність виробництва в цілому і ставить під сумнів можливість перемоги в конкурентній боротьбі. Тому, витрати на засекречування комерційної інформації повинні бути адекватні ймовірним втратам.

Доцільно опікувати як комерційну таємницю тільки ту частину інформації, яка дозволяє розширити ринок збуту продукції, поліпшити її якість, містити особливо вигідні угоди з партнерами.

Якщо держава при розміщенні держзамовлення на промисловому об'єкті вважає за необхідне засекретити яку-небудь інформацію, то вона зобов'язана платити за це підприємству. У подібній ситуації спеціальним договором визначають перелік відомостей, що зберігаються в таємниці, обговорюють витрати підприємства на забезпечення захисту та рівень участі держави в цих витратах. У кожному окремому випадку для оцінки доцільності віднесення тієї або іншої інформації підприємства до комерційних таємниць потрібне створення спеціальної комісії із числа найбільш кваліфікованих фахівців, у тому числі тих, що відповідають наступним вимогам:

- добре знайомі з кон'юнктурою ринку й діяльністю конкуруючих фірм;

- чітко уявляють собі специфіку організації діяльності підприємства;

- розбираються в системі зв'язків з іншими підприємствами, укладанні контрактів і договорів;

- володіють усіма відомостями про продукцію, що виготовляється підприємством, технологічний цикл виробництва, порядок проходження усіх видів інформації (усної, документованої, представленої у вигляді зразків, вузлів, блоків, готової продукції).

Якщо підприємство достатньо велике або виготовлена продукція носить досить різнорідний характер, можна створити кілька груп, одна з яких повинна координувати роботу інших, відповідальних за окремі ділянки. Так як в штаті підприємства налічується, наприклад на перших порах, усього кілька людей, формування переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, може брати на себе керівник (власник), за умови, звичайно, що він компетентний у перерахованих вище питаннях. Так чи інакше, щоб уникнути суб'єктивних помилок краще, щоб цю роботу виконували як мінімум двоє.

Залучених до складання переліку експертів зовсім не обов'язково знайомити з усіма відомостями, які можуть бути комерційної таємницею, якщо експерти раніше не мали доступу до цих відомостей. Досить і того, щоб вони загалом представляли відоме іншим. Це виключить уже на першому етапі витік інформації.

Якщо у тому або іншому виді діяльності підприємство обігнало конкурентів і прибуток обіцяє рости в майбутньому, виходить, підприємство має у своєму розпорядженні комерційну таємницю і є сенс продовжувати аналіз.

На другому етапі експерти повинні визначити, що саме дозволяє отримувати високий прибуток: використання оригінальних технологій і ноу-хау, застосування унікальної техніки, впровадження нових матеріалів тощо.

Буває й так, що підприємство застосовує широко відомі методи організації виробництва, технології, устаткування й при цьому досягає високих прибутків. У подібній ситуації комерційну таємницю може становити сам факт застосування загальнодоступних прийомів підвищення ефективності виробництва.

Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю, доцільно час від часу переглядати, виключаючи з нього відомості, які втратили статус комерційної таємниці внаслідок появи нової техніки, технології, зразків тощо, витоку інформації до конкурента і т.д..