ТОП 10:

Проблеми врахування вимог екологічної безпеки у лісовому законодавстві.



Екологічна безпека лісів залежить як від природних, так і антропоген-

них чинників, серед яких основний вплив має лісогосподарська діяльність.

На стадії заготівлі лісової продукції повинен забезпечуватися принцип від-

творення лісових ресурсів і дотримання принципів невиснажливого природо-

користування. Відповідно до цього, лісова продукція повинна бути заготов-

лена за відповідними вимогами та стандартами, які продиктовані принципа-

ми збалансованого лісокористування. На сьогодні збалансоване лісокористу-

вання регламентується переліком вимог та критеріїв, які мають забезпечити

Зростаюче соціально-економічне значення лісів вимагає глибокого

вивчення проблеми лісокористування, яке не можна розглядати лише з пог-

ляду одержання деревини, оскільки не менш важливу роль відіграють еколо-

гічні функції лісонасаджень. У сучасних умовах організація лісокористуван-

ня передбачає комплексне використання лісових ресурсів – заготівлю дереви-

ни, технічної й харчової сировини за одночасного збереження та підвищення

водоохоронно-захисних і санітарно-гігієнічних функцій лісу. Розрахунок об-

сягів лісокористування повинен здійснюватись на основі лісівничих вимог і

нормативів, які мають забезпечити збереження лісових ресурсів на перспек-

тиву.

Лісові ресурси - це сукупність матеріальпих благ лісу, які можна використовувати без шкоди навколишньому середовищу і з найбільшою народногосподарською ефективністю. Всю різноманітність компонентів лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей використання можна об’єднати в такі групи: сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора), ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові та технічні ресурси недеревної рослинності тощо), ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги, диких тварин тощо); багатосторонні корисні функції лісу та його позитивний вплив на навколишнє середовище.

Всі групи компонентів лісових ресурсів мають важливе економічне і соціальне значення. Їх доцільно використовувати в народному господарстві в напрямах, які дають змогу досягти високих кінцевих результатів.

Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне Головне користування лісом - це процес заготівлі деревини в стиглих і перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється в процесі догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов’язаних з реконструкцією малоцінних лісових насаджень Головне користування лісом необхідно здійснювати в межах розрахункової лісосіки Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (стаття 43) передбачає застосування економічних санкцій в тому випадку, якщо об’єми головного користування перевершують розрахункову лісосіку.

 

16. Проблеми врахування вимог екологічної безпеки у законодавстві про надра.

Надра — це частина земної кори під поверхнею суходолу та дном водоймищ; простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

 

Надра є виключною власністю народу України і надаються лише в користування. Угоди або дії, що в прямій чи прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради депутатів і місцеві державні адміністрації.

 

Окремі повноваження щодо розпорядження надрами зако­нодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

 

Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що викори­стовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

 

Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання.

Основні вимоги в царині охорони надр:

 

забезпечення повного і комплексного геологічного вивчен­

ня надр;

 

додержання встановленого законодавством порядку надан­

ня надр у користування і недопущення самовільного користу­

вання надрами;

 

раціональне вилучення й використання запасів корисних

копалин і наявних у них компонентів;

 

недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із ко­

ристуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин,

гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсер­

вовані, а також підземних споруд;

 

охорона родовищ корисних копалин від затоплення, об­

воднення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість

корисних копалин і промислову цінність родовищ або усклад­

нюють їх розробку;

 

запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ

залягання корисних копалин і додержання встановленого зако­

нодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

 

запобігання забрудненню надр під час підземного зберіган­

ня нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения шкід­

ливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

 

додержання інших вимог, передбачених законодавством

про охорону навколишнього природного середовища.

 

Відносини, які виникають у зв'язку з вивченням, використанням і охороною надр та використанням відходів гірничодобувного комплексу і пов'язаних з ним переробних виробництв (торфу, сапропелей та інших специфічних мінеральних ресурсів, включаючи підземні води, ропу соляних озер і заливів морів), називаються гірничими відносинами. Вони регулюються Конституцією України, Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексом України про надра, Гірничим законом України, законами України «Про державну геологічну службу України», «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції», «Про нафту і газ», «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат», «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», «Про видобування та переробку уранових руд», розпорядженнями і указами Президента України, а також постановами Кабінету Міністрів України з питань вивчення, використання і охорони надр, нормативними актами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, а також іншими актами законодавства України.

 

Кодекс України про надра є базовим у регулюванні гірничих відносин. Його завданням є регулювання цих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного вивчення і використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

17. Проблеми регламентації вимог екологічної безпеки у законодавстві про охорону атмосферного повітря.

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. На збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище спрямований Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. Він визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров’я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:

- нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

- нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами;

- граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів;

- нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

- нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Контроль у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону і використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Контроль може бути державним, виробничим та громадським.

Державний контроль у галузі охорони і використання атмосферного повітря здійснюється:

- місцевими органами державної виконавчої влади;

- Міністерством екології та природних ресурсів та його органами на місцях;

- Міністерством охорони здоров’я України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу), інших правил і нормативів, спрямованих на попередження негативного впливу на здоров’я людей;

- Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки;

- іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря.

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є:

- порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

- перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

- перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

- викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

- здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

- впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівля у зарубіжних країнах і експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об’єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

- порушення правил складування і утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що спричинило забруднення атмосферного повітря;

- проектування і будівництво об’єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

- невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря;

- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть відповідальність відповідно до актів законодавства України.

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

- природні водойми (озера);

- водотоки (річки, струмки);

- штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

- інші водні об’єкти.

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До водних об’єктів загальнодержавного значення належать:

- внутрішні морські води та територіальне море;

- підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

- водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об’єктів місцевого значення належать:

- поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення;

- підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об’єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Державне управління в -галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, аматорське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування – це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п’яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.245.255 (0.014 с.)