Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України.

МОДУЛЬ 1 15-41

Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України.

Перш за все слід зазначити, що екологізація законодавства являє собою впровадження екологічних вимог у нормативні акти, які діють у різних галузях господарства і суспільного життя. Базовими законодавчими актами для екологізації законодавства є Конституція України, Земельний, Водний, Лісовий кодекси України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд», «Про рослинний світ».

Як слушно зазначав В.В.Петров, екологізація законодавства — це впровадження правил екологічного захисту до змісту норм, що регулюють господарську, рекреаційну та іншу діяльність, пов'язану тією чи іншою мірою із впливом на навколишнє середовище. Будь-яка господарська діяльність, пов'язана із впливом на довкілля, в першу чергу передбачає користування землею чи іншими об'єктами природи у визначених законом цілях.

Суттєвий внесок у посилення екологізації законодавства зробили прийняті земельний, водний, лісовий кодекси, кодекс про надра, закони про охорону атмосферного повітря, про тваринний, які зв'язували охорону окремого природного ресурсу у взаємозв'язку з іншими природними ресурсами, навколишнім природним середовищем у цілому. З 1991 року розпочався сучасний етап розвитку екологічного законодавства. Початок йому було покладено Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), який із врахування позитивного зарубіжного досвіду, попередньої вітчизняної законодавчої практики у вирішенні питань охорони довкілля сформулював основні базові положення щодо охорони довкілля, зокрема, передбачив запровадження економічних механізмів в управлінні природокористуванням, приділив особливу увагу забезпеченню екологічної безпеки, встановив базові положення щодо екологічного моніторингу, екологічної експертизи, екологічного страхування, екологічної стандартизації та екологічного нормування, відшкодуванню екологічної шкоди тощо.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку екологічного законодавства є забезпечення екологізації практично всіх сфер господарської діяльності, яка впливає на стан довкілля, пов'язана із споживанням природних ресурсів.

 

Поняття та ознаки екологічних прав громадян.

Поняття екологічних прав громадян - сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні права громадян належать до конституційних прав людини (ст. 50 Конституції України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Екологічні права громадян мають два аспекти:

об'єктивне право - сукупність правових норм, що утворюють комплексний міжгалузевий інститут екологічного права;

суб'єктивне право - сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології.

Екологічні права громадян - забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології.

Вони:

• належать кожній особі, тобто персоніфіковані;

• види екологічних прав передбачаються системою екологічного законодавства;

• форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються і забезпечуються системою соціально-правових гарантій;

• порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому та іншому порядку.

Конституція України закріпила ряд екологічних прав людини і громадянина, зокрема, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Проте вперше в Україні екологічні права громадян були визначені у ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Кожний громадянин має право на: а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самовряднування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; в) участь в розробці та здійсненні заходів шодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; ґ) об'єднання в громадські природоохоронні формування; д) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом; е) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи; є) одержання екологічної освіти; ж) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; з) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Законодавством можуть бути визначені й інші екологічні права людини та громадянина. Деталізація і конкретизація цих екологічних прав здійснюється у ресурсному законодавстві України. Наприклад, згідно з ст. 10 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" громадяни України з питань охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду мають право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду; внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об'єктів; ознайомлення з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, здійснення інших видів користувань з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму тощо.

Екологічні права громадян, їх становлення та розвиток – один з пріоритетів діяльності міжнародної спільноти. Яскравим прикладом є Конвенція Європейської Економічної Комісії ООН "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля", прийнята 25 червня 1998 року у м. Оргусі (Данія). Україна була однією з перших держав, що підписала цю Конвенцію. Конвенція ратифікована Україною 6 липня 1999 року. Оргуська конвенція визначила три основних екологічних права, що розглядаються як важливі чинники у становленні демократії:

1) доступ громадськості до екологічної інформації;

2) участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля;

3) доступ громадськості до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.

 

Екологічне кредитування

Сучасні корпорації за рахунок банківського кредиту фінансують заходи з поточної діяльності, частково капітальні витрати та екологічні заходи.

Практика екологічного кредитування потребує розробки оптимальної для банку процентної політики.

Отже, екологічний кредит є різновидом цільового банківського кредиту, який

надається на такі цілі:

– окремі (можливо разові) природоохоронні заходи;

– заходи з технічної модернізації діяльності підприємства з метою покращен-

ня екологічної безпеки;

– випуск екологічно безпечної продукції;

– заходи з раціонального використання природних ресурсів;

– заходи з використання вторинної сировини тощо.

Проте питома вага екологічних кредитів у кредитному портфелі окремого банку є низькою, що свідчить про їх нерозповсюдженість та велику рискованість. Але спостерігається позитивна тенденція щодо зростання їх величини.

Відповідно до п. 47 постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. у разі необхідності підприємства можуть користуватися банківським кредитом для фінансування заходів щодо впровадження екологічно безпечних технологій, устаткування, очисних систем, раціонального використання природних ресурсів, а також для визначених цілей і коштами позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, що створюються на державному і місцевому рівнях.

 

В Постанові КМУ від вiд 07.03.2007 № 398 «Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки природоохоронної діяльності, у тому числі через механізм здешевлення кредитів комерційних банків» зазначено, що

бюджетні кошти спрямовуються на компенсацію відсоткової ставки за залученими у комерційних банках кредитами для здійснення природоохоронних заходів (далі - компенсація) відповідно до переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних

заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. N 1147

Компенсація виплачується у межах бюджетних коштів відповідно до плану природоохоронних заходів (далі - план заходів), затвердженого Міністром охорони навколишнього природного середовища за погодженням з Мінфіном і Віце-прем'єр-міністром

України.

 

МОДУЛЬ 2 1-26

Кірін Роман Станіславович

ВОДНИЙ КОДЕКС

МОДУЛЬ 1 15-41

Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України.

Перш за все слід зазначити, що екологізація законодавства являє собою впровадження екологічних вимог у нормативні акти, які діють у різних галузях господарства і суспільного життя. Базовими законодавчими актами для екологізації законодавства є Конституція України, Земельний, Водний, Лісовий кодекси України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд», «Про рослинний світ».

Як слушно зазначав В.В.Петров, екологізація законодавства — це впровадження правил екологічного захисту до змісту норм, що регулюють господарську, рекреаційну та іншу діяльність, пов'язану тією чи іншою мірою із впливом на навколишнє середовище. Будь-яка господарська діяльність, пов'язана із впливом на довкілля, в першу чергу передбачає користування землею чи іншими об'єктами природи у визначених законом цілях.

Суттєвий внесок у посилення екологізації законодавства зробили прийняті земельний, водний, лісовий кодекси, кодекс про надра, закони про охорону атмосферного повітря, про тваринний, які зв'язували охорону окремого природного ресурсу у взаємозв'язку з іншими природними ресурсами, навколишнім природним середовищем у цілому. З 1991 року розпочався сучасний етап розвитку екологічного законодавства. Початок йому було покладено Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), який із врахування позитивного зарубіжного досвіду, попередньої вітчизняної законодавчої практики у вирішенні питань охорони довкілля сформулював основні базові положення щодо охорони довкілля, зокрема, передбачив запровадження економічних механізмів в управлінні природокористуванням, приділив особливу увагу забезпеченню екологічної безпеки, встановив базові положення щодо екологічного моніторингу, екологічної експертизи, екологічного страхування, екологічної стандартизації та екологічного нормування, відшкодуванню екологічної шкоди тощо.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку екологічного законодавства є забезпечення екологізації практично всіх сфер господарської діяльності, яка впливає на стан довкілля, пов'язана із споживанням природних ресурсів.