Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей

Лісовий кодекс, ст1: Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Ліс як природний об’єкт нерозривно пов’язаний з землею, на якій він проростає. Саме тому, що такий зв’язок має не тільки біологічний, а й правовий характер, виникають різні тлумачення поняття “ліс”, які не завжди збігаються.

Досить часто науковці у своїх дослідженнях звертали увагу на єдність та розмежування понять “ліс” і “земля” у визначенні поняття лісу. Різні аспекти співвідношення цих понять відшукуємо в працях О.І. Крассова [2], Н.І. Краснова [3], О.С. Колбасова [4], Г.Н. Полянської [5], В.Ф. Горбового [6], В.П. Непийводи [7], С.М. Шершуна [8], А.М. Мірошниченка [9] та ін.

Проблема співвідношення юридичних понять “ліс” та “земля” породжує наукову дискусію, яка відображає співвідношення двох об’єктивних тенденцій у розвитку природоресурсного законодавства. З одного боку, це тенденція до внутрішньої інтеграції цього права і відповідного законодавства. В її основу покладено об’єктивну єдність та внутрішній взаємозв’язок всієї сукупності природних ресурсів як цілісного природного комплексу. З іншого боку, є тенденція до диференціації, спрямована на детальніше правове регулювання відносин, які виникають у зв’язку з використанням окремих природних ресурсів, зокрема, лісу та землі.

. Ліс є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризується відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

Ліс — це унікальне природне явище, за своїми біологічними ознаками являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності (трави, мохів, лишайників тощо), ґрунтового покриву, що взаємопов'язані і впливають одне на одне та на навколишнє природне середовище.

У цьому значенні поняття лісу співвідноситься із поняттям рослинного світу як спеціальне із загальним. Так, рослинний світ — це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Об'єктами рослинного світу є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Дикорослі рослини в свою чергу визначаються як рослини, що природно зростають на певній території, а природні рослинні ресурси — як об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб. У свою чергу, природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать об'єкти рослинного світу у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісові ресурси загальнодержавного значення, рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, об'єкти рослинного світу, занесені до Червоної книги України та природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України (ст. З Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про рослинний світ»') тощо. Отже, поняття рослинного світу ширше за поняття лісу.

Важлива особливість лісу в тому, що він є відтворюваним природним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

Ліс — це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісу належить вагома роль у підтримці гідрологічного режиму рік, у попередженні ерозії та псуванні грунтів, у боротьбі з суховіями, у регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі. Таким чином, екологічними ознаками лісу є виконання ним кліматорегулюючих, середовищозахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних функцій.

Ліс має також велике естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інше значення.

Економічне значення лісу полягає у тому, що він є основним джерелом деревини, технічної і лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що використовуються для задоволення потреб різних галузей народного господарства та населення. Зокрема, ліс — це основа кормової бази для тваринництва, для ведення мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших галузей промисловості.

Юридичне поняття лісу пов'язане з формуванням лісового фонду, який складається з усіх лісів на території Україні (ст. 4 Лісового кодексу України). До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесено до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних ділянках, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.

 

Особливості суб'єктного і об'єктного складу права власності на ліси

Лісовий кодекс України - Глава 1. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЛІСИ

Стаття 7. Ліси як об'єкт права власності

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Стаття 8. Право державної власності на ліси

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Стаття 9. Право комунальної власності на ліси

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Стаття 10. Право приватної власності на ліси

Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності.

Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Стаття 11. Набуття права комунальної власності на ліси

Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.