Сутнісна характеристика податків та їх основні елементи

 

Вияснення суті податків нерозривно пов’язане з характеристикою понять, які є елементами податкової системи і відносяться до податкової термінології: суб’єкти та об’єкти оподаткування, ставки, одиниці обкладання, строки сплати та пільги з окремого податку.

Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

1. платники податку;

2. об’єкт оподаткування;

3. база оподаткування;

4. ставка податку;

5. порядок обчислення податку;

6. податковий період;

7. строк та порядок сплати податку;

8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

1. Суб’єкт оподаткування – це особа, на яку покладено податкове зобов’язання перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку. До суб’єктів оподаткування відносять платників і носіїв.

Платник –особа, яка перераховує суму податкових зобов’язань до бюджету держави.

Носій – це особа, на яку покладається тягар зі сплати податку в результаті процесу перекладання податків.

Податковим агентом визнається особа, на яку покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки платників податків.

2. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

3. База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одиниця оподаткування залежить від предмета, що оподатковується, і може бути визначена як в грошовій, так і в натуральний формі.

4. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

5. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

6. Податковим періодом визнається період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Базовий податковий (звітний) період – період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Податковим періодом може бути:

1. календарний рік;

2. календарний квартал;

3. календарний місяць;

4. календарний день.

7. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку подання податкової декларації.

У разі коли відповідно контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків з причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму податкового зобов’язання протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

8. Строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Податкові декларації, крім випадків, коли термін подання звітності вказаний для конкретного податку чи збору, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

– календарному місяцю – протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

– календарному кварталу або календарному півріччю – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

– календарному року – протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним.

Календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб– підприємців – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Не менш суттєвим елементом оподаткування є система податкових пільг, що зменшує об’єкт оподаткування або суму податку.

Податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Функції податків

 

Сутність податку як економічної категорії проявляється через функції, які вони виконують. В теоретичному аспекті виокремлюють три головні функції податків:

1. Фіскальна – (контрольна, розподільна).

2. Регулююча – (стимулююча, стримуюча).

3. Соціальна.

Фіскальна функція є однією з головних функцій податків. Її сутність полягає в забезпеченні фінансування та надходження грошових коштів до бюджетів всіх рівнів.

Розподільча підфункція – завданням є наповнення доходної частини бюджетної системи країни з метою подальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій держави та муніципальних органів.

Контрольна підфункція полягає в організації налагодження, фіксації та обліку кількості податків, оцінці ефективності кожного каналу надходження податків. За допомогою цієї функції здійснюється контроль за отриманням податків, застосування різних штрафних санкцій до порушників.

Регулююча функція податків полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків – юридичними та фізичними особами. Податки, через цю функцію, забезпечують механізм, балансу особистих та загальнодержавних інтересів. Метою цієї функції є забезпечення безперервності інвестиційних процесів, зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння зростання грошових коштів.

У межах виконання цієї функції виокремлюють два її напрями: стимулюючий та стримуючий.

Сутність стимулюючого напряму полягає в наданні пільг з податків або звільнення від їх сплати.

Стримуючий напрям податків застосовується державою під час захисту власного виробника. Для цього встановлюються підвищені митні тарифи, застосовуються додаткові податки, підвищуються вже діючі (наприклад, акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби тощо). В цілому це підвищує ціну на виріб і останній стає неконкурентоспроможним.

Соціальна функці я – функція податків, що полягає у підтриманні соціальної рівноваги у суспільстві шляхом зміни співвідношення між доходами різних соціальних груп для зменшення нерівностей між ними. За допомогою податків в державному бюджету концентруються кошти, які потім спрямовуються на вирішення проблем підприємств економіки держави: як виробничих, так і соціальних, фінансування розвитку виробничої і соціальної інфраструктури. Реалізовуючи соціальну функцію податків, держава спрямовує кошти на користь слабших і незахищених категорій громадян за рахунок перекладання податкового тягаря на більш забезпечені верстви населення.

Вказане розмежування функцій податкової системи має умовний характер, оскільки вони переплітаються та здійснюються одночасно.

Класифікація податків

Податки класифікують за кількома ознаками:

І. За формою оподаткування:

– прямі встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об’єкта оподаткування.

В свою чергу, прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Особисті податки сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його платоспроможності. Видами особистих податків є податок на прибуток підприємств, под. на дох. фізичних осіб. Реальні податки передбачають оподаткування майна (земельний податок).

– непрямі –встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

ІI. За економічним змістом об’єкта оподаткування:

– податки на доходи (ПДФО, ПнП),

– податки на споживання (ПДВ, акцизний податок),

– податки на майно (податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, земельний податок).

ІІІ. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

- загальнодержавні (встановлюються Верховною Радою України. Сплачуються до державного бюджету або до державних цільових централізованих фондів: ПДВ, акциз, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб тощо),

- місцеві (належать податки та збори, що встановлені рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом. Є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад та сплачуються до місцевих бюджетів.)

Загальнодержавні податки та збори вказані у статті 9 Податкового кодексу. Так, до загальнодержавних належать такі податки та збори:

Загальнодержавні податки та збори вказані у статті 9 Податкового кодексу. Так, до загальнодержавних належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. екологічний податок;

6. рентна плата;

7. мито.

 

До місцевих податків належать:

1. податок на майно;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

2. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють податок на майно та єдиний податок.

ІV. За способом стягнення:

– розкладні – встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках (акцизний податок, ПДВ, податок на доходи фіз.осіб).

– окладні – передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо (фіксований с/г податок).

V. За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий (від слова кадастр – таблиця, довідник) коли об’єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об’єкта. Прикладом такого податку є збір за першу реєстрацію транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об’єму двигуна транспортного засобу.

 

2. На підставі декларації. Декларація – документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

3. З джерела виплати доходу. Цей податок вноситься особою, що виплачує дохід. Тому справляння податку відбувається до отримання доходу, причому отримувач доходу отримує його зменшеним на суму податку. Наприклад, податок з доходів фізичних осіб. Цей податок сплачується підприємством чи організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати із неї вираховується сума податку та перераховується до бюджету. Залишок суми виплачується працівнику.

Питання для самостійного контролю:

1. Коли розпочалось формування податкової системи України?

2. Назвіть та охарактеризуйте принципи податкового законодавства.

3. Що таке податкова політика?

4. Чим відрізняється податок від збору?

5. Дайте характеристику податку як економічної категорії.

6. Хто є платником податку?

7. Що відноситься до об’єкту оподаткування?

8. Як визначається база оподаткування?

9. Які існують види ставок податків?

10. Що таке податковий період?

11. В які терміни сплачуються податки?

12. У які терміни подається податкова звітність за загальними правилами?

13. Яким чином може надаватись податкова пільга?

14. Які функції виконують податки?

15. Які в Україні запроваджені загальнодержавні та місцеві податки і збори?

16. Назвіть існуючі класифікації податків.