Проаналізуйте взаємозв’язок внутрішньоособистісних конфліктів та адиктивної поведінки

Страх перед дійсністю визиває прагнення бігти від реальності. В більшій мірі страхі властиві людям з низькою пристосовуваністю до труднощів і низькими адаптаційними здібностями. У пошуках за­собів захисту від напруги, стресу у таких людей найчастіше розви­ваються форми адиктивної поведінки. Адиктивна поведінка – одна з форм деструктивної поведінки, котра має прояв у прагненні від уникання реальності шляхом змінення власного психічного стану за посередництвом прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на визначених предметах або вищих видах діяльності, що су­проводжується розвитком інтенсивних емоцій.

Сутність адиктивної поведінки міститься в тому, що, прагнучи уникнути від реальності штучним шляхом, люди прагнуть змінити власний психічний стан для набуття ілюзії безпеки, набуття рівнова­ги. Цей процес настільки захоплює людину, що починає управляти її життям. Людина стає безпорадною перед власною пристрастю. Во­льові зусилля слабнуть і не дають можливості протистояти адикції. Виникають взаємні труднощі в процесі сумісної діяльності адикції з іншими людьми. Потреба в самопізнанні, самозтвердженні і підтвер­дженні особистості з аддиктивними особливостями реалізують, на­самперед, у контактах з подібними.

У спілкуванні з іншими порушуються, викривлюються і втрача­ють цінність такі значущі механізми міжособистісної перцепції як іден­тифікація, емпатія, рефлексія. Адикт обмежує розвиток особистісного потенціалу, насамперед: комунікативний, пізнавальний, моратьний, творчий та естетггчний. Таким чином, прагнення бігти від проблем і ілюзія комфорта прирікають эдикта на особистіший застій, нереалізо-ваність або повне руйнування. Оточуючі люди відчувають незадоволе­ність такою поведінкою, підвищуються конфлікти. Роблячи спробу за­побігти ускладнених конфліктних ситуацій, адикт навпаки все більше розширює зону конфлікту та збільшує кількість невирішених проблем, а значною мірою ускладнює життя собі та своїм близьким.

Існують різні види адиктивної поведінки як фармакологічного, так і нефармакологічного характеру. Вони представляють собою се­рйозну' погрозу для психічного і фізичного здоров'я не тільки самих адиктів, але й тих, хто їх оточує. Значна шкода надається міжособи-стісним стосункам. Адиктивна поведінка стає реальною проблемою реалізації особистісних ресурсів, що є суттєвою складовою у повно­цінному функціонуванні суспільства.

Бажання змінити настрій і подолати внутрішньособистісш конф­лікти досягається за допомогою різних адиктивних агентів або форм, що змінюють психічні стани та переживання внутрішніх конфліктів.

• фармакологічні форми (алкоголь, наркотики, токсичні речови­ни, ліки та ін.);

• нефармакологічні форми (азартні ігри, комп'ютер, секс, голо­ду вання та переїдання, трудоголізм та ін).

Види адиктивної поведінки мають специфічні властивості і прояви, вони не рівноцінні і за своїми наслідками Водночас з осо-бистісним занепадом розвиваються серйозні порушення на психіч­ному рівні та рівні організму. Підвищена потреба у збільшенні дози може визвати втрату контроля і смерть від передозування.

Профілактика адиктивної поведінки як прояву і наслідку внутрішньоособистісних конфліктів

Назва напрямку	Мета	Методи реалізації
Соціальний	Профілактика розвитку залеж­ності, психоло­гічна і соціальна адаптація	1. Формування мотивації на повну відмову від вживання наркотиків. 2. Формування мотивації на зміну поведінки. 3. Розвиток проблем долаючої поведінки. 4. Формування соціально-підтримуючої пове­дінки і стратегії пошуку соціальної підтримки в просоціальних мережах
Психологіч­ний	Розвиток моти­вації на зміну життєвого сте­реотипу подо­лання формую­чої залежності	1. Подолання бар'єрів усвідомлення емоційних станів. 2. Усвідомлення формуючої залежності від психоактивних речовин, як проблеми особис­тості. 3. Розвиток когнітивнихі поведіннових страте­гій проблем долаючої поведінки (стратегії роз­в'язання проблем, пошуку прийняття соціаль­ної підтримки, розпізнавання і модифікація стратегій уникання). 4. Аналіз, усвідомлення і розвиток особистості і середовища ресурсів подолання проблеми фор­муючої залежності від психоактивних речовин
Медичний та біологічний	Нормалізація фі­зичного і психіч­ного розвитку, біологічного та фізичного го­меостазу	1. Фарматерапія. 2. Оздоровчі заходи

В табл. надано основні напрямки і шляхи профілактики адиктивної поведінки як прояву і деструктивних наслідків внутріш-ньоособистісних конфліктів.

Особливу увагу в контексті внутрішньоособистісних конфліктів, має специфічна поведінка адиктів у міжособистісних стосунках, а саме:

• знижена витривалість труднощів, що обумовлено наявністю ге­доністичної установки (прагнення до негайного отримання за­доволення та удоволення власних бажань);

• підвищена образливість, підозрілість, конфліктність;

• прагнення справляти на оточуючих позитивне враження, але при цьому адикти, як правило, нудні, одноманітні люди у по­всякденному спілкуванні;

• нездатність до глибоких позитивних емоційних стосунків;

• уникання від відповідальності у прийнятті рішень та пошук ви-правдовувальних аргументів в даний момент;

• стереотипність, повторюваність поведінки;

• необов'язковість та недотримання домовленостей:

• прагнення говорити неправду схильність до обманів: обман са­мого себе; обман оточуючих, членів сім'ї, колег; обман «світу в цілому», прагнучи вплинути на оточуючих.

Схильність до адиктивної поведінки розглядається як особис-тісне новоутворення, воно формується постійно і складається з та­ких компонентів:

• відсутність мотивації досягнення;

• несформованість функції прогнозування поведінки;

• низький рівень самосвідомості;

• екстернатьний докус контролю;

• низький рівень самоповаги;

• протирічність самооцінки та рівня досягнень;

• тенденції до уникання реальності.

Виникненню внутрішньоособистісних конфліктів та їх наслідку у різних формах адиктивної поведінки сприяють: моральна незрілість особистості; індивідуатьно-біологічні та психологічні особливості; де­фіцит ресурсів особистості та компенсаторних можливостей.

 

40. Назвіть найбільш конструктивні методи подолання внутрішньоособистісних конфліктів

Пристосування, поступливість Дії людини спрямовані на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів. Даний підхід можливий, коли внесок людини не дуже великий або коли предмет розбіжності більш важливий для опонента. Таке поводження в конфлікті використовується, якщо ситуація не особливо значима, якщо важливіше зберегти гарні відносини з опонентом, чим відстоювати свої власні інтереси, якщо в людини мало шансів на перемогу, мало влади.

Відхилення. Дана форма поводження вибирається тоді, коли людина не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль припускає тенденцію відходу від відповідальності за рішення. Таке поводження можливо, якщо результат конфлікту для людини не особливо важливий або ситуація занадто складна і вирішення конфлікту зажадає багато сил у його учасників, або в людини не вистачає влади для рішення конфлікту у свою користь.

Протиборство, конкуренція. Характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням усіх доступних йому засобів для досягнення поставлених цілей: застосування влади, примуса, використання залежності інших учасників від нього. Ситуація сприймається людиною як украй значима для нього, як питання перемоги або поразки, що припускає тверду позицію стосовно опонентів і непримиренний антагонізм до інших учасників конфлікту у випадку їхнього опору.

Співробітництво. Дана форма означає, що індивід активно бере участь у пошуку рішення, яке задовольняє всіх учасників взаємодії, не забуваючи при цьому і свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення. Дана форма вимагає тривалої роботи й участі всіх сторін. Якщо в опонентів є час, а рішення проблеми має для усіх велике значення, то при такому підході можливо всебічне обговорення питання, яке викликало розбіжності і вироблення загального рішення з дотриманням інтересів всіх учасників.

Компроміс. У цьому випадку дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але і не втрачає. Такий стиль поводження застосовується за умови, що опоненти мають однакову владу, мають взаємовиключні інтереси, у них немає великого резерву часу на пошук кращого рішення, їх влаштовує проміжне рішення на визначений період часу.

Стилі ухилення і поступливості не припускають активного використання конфронтації при вирішенні конфлікту. При протиборстві і співробітництві конфронтація є обов'язковою умовою вироблення рішення. З огляду на, що рішення конфлікту припускає усунення причин що його породили, можна зробити висновок, що тшьки стиль співробітництва реалізує дану задачу цілком. При ухиленні і поступливості вирішення конфлікту відкладається, а сам конфлікт переводиться в приховану форму.

Компроміс може принести лише часткове вирішення конфліктної взаємодії, тому що залишається досить велика зона взаємних поступок, а цілком причини не усунуті.

У деяких випадках вважається, що конфронтація в розумних, контрольованих межах більш продуктивна з погляду вирішення конфлікту, чим згладжування, ухилення і навіть компроміс, хоча даного твердження дотримуються не усі фахівці. Разом з тим виникає питання про ціну перемоги і що являє собою поразку для іншої сторони. Це вкрай складні питання при управлінні конфліктами, тому що важливо, щоб поразка не з'явилася базою формування нових конфліктів і не привелася б до розширення зони конфліктної взаємодії.

Переговори. Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює багато сфер діяльності людини. Як метод вирішення конфліктів переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятих рішень для конфліктуючих сторін.