Підходи до визначення змісту внутрішньоособистісних конфліктів

Внутрішньособистісний конфлікт визначається дослідниками як «зіткнення у особистості приблизно рівних за силою, але проти­лежно спрямованих (амбівалентних) інтересів, прагнень, мотивів та потреб, більшість з яких особистістю не усвідомлюється».

Внутрішньособистісний конфлікт — це конфлікт, що відбува­ється в психічному світі особистості. Даному виду конфліктів влас­тиві деякі особливості, які треба враховувати при його вивченні:

• Специфічність з точки зору структури конфлікту: внутрішній конфлікт не має суб'єктів конфліктної взаємодії в особі окре­мих особистостей або груп людей.

• Специфічність форм прояву і протікання: внутрішній конфлікт проходить у формі переживань, іноді надзвичайно тяжких. Не­рідко супроводжується стресом, страхом, депресією, іноді набу­ває форми неврозу.

• Латентність або прихованість: внутрішній конфлікт не завжди легко побачити, тому що люди більшою мірою не тільки не ус­відомлюють власний стан конфлікту, але й приховують (свідо­мо або підсвідомо) іноді навіть від себе стан переживання кон­флікту під активною діяльністю, підвищеною контактністю або веселістю тощо.

Проблема внутрішньоособистісного конфлікту активно розробляється в зарубіжній психології. Особливість зарубіжних досліджень полягає в тому, що внутрішньоособистісний конфлікт розглядається з огляду на розуміння особистості, яке склалося в рамках певної психологічної школи.
У концепції внутрішньоособистісного конфлікту в рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на його біопсихологічне трактування. У людини в стані внутрішньоособистісного конфлікту відбувається зіткнення бажань, частина особистості відстоює певні бажання, інша відхиляє їх (3. Фрейд).

У теорії К. Юнга внутрішньоособистісний конфлікт — це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого.

У К. Хорні внутрішньоособистісний конфлікт аналізується з двох позицій: як зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки та як протиріччя “невротичних потреб”, задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.

У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішньоособистісного конфлікту. В основі конфлікту, за К. Роджерсом, лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина набуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні. Інший представник даного напрямку - А. Маслоу сутність внутрішньоособистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в само актуалізації.

За К. Левіним внутрішньоособистісний конфлікт — це ситуація, у якій на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини, і суб'єкт змушений робити вибір: між позитивною і негативною тенденціями; між позитивною і позитивною тенденціями; між негативною і негативною тенденціями.
Сутністю внутрішньоособистісного конфлікту, на думку засновника логотерапії В. Франкла, є втрата сенсу життя.

Когнітивна психологія розглядає внутрішньоособистісний конфлікт через когнітивний дисонанс (Л. Фестінгер). Дисонанс є негативним станом, який виникає в ситуації невідповідності знання і поведінки чи розбіжності двох знань. Суб'єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт. Тому особистість прагне усунути його.
У рамках біхевіоризму внутрішньоособистісний конфлікт трактується як погана звичка, результат помилкового виховання (Д. Скінер). У роботах необіхевіористів (Н. Міллер, Дж. Доллард) конфлікт визначається як фрустрація, тобто реакція на перешкоду.

Інтеракціонізм при аналізі внутрішньоособистісного конфлікту базується на розумінні його як конфлікту ролей (А. Голднер).

Засновник концепції психосинтезу P. Ассаджолі бачить сутність внутрішньоособистісного конфлікту в наявності гострих протиріч у самій особистості, які знижують цілісність “Я”.
У більшості зарубіжних теорій внутрішньоособистісного конфлікту, розроблених зарубіжними психологами, основу складає категорія протиріччя, внутрішньої боротьби і поняття психологічного захисту (подолання конфлікту). Перебіг внутрішньоособистісного конфлікту пов'язується з негативними переживаннями.
Значний внесок у розвиток теорії внутрішньоособистісного конфлікту внесли психологи В. Мерлін, В. М'ясищев, Н. Левітов, Л. Славіна. В. Мерлін розглядав внутрішньоособистісний конфлікт як “результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів і відносин особистості”.
За Н. Левітовим внутрішній конфлікт є боротьбою мотивів, що усвідомлюється як переживання щиросердечного розладу.
Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відображає суперечливі зв 'язки із соціальним середовищем і затримує ухвалення рішення.

Згідно з теорієюО.М.Леонтьєва зміст і суть внутрішньоособистісного конфлікту обумовлені характером структури самої особистості. Ця структура в свою чергу детермінована об'єктивно суперечливими відносинами, в які вступає людина, здійснюючи різноманітні види своєї діяльності. Одна з найважливіших характеристик внутрішньої
У психології виділяють показники внутрішньоособистісного конфлікту:

- когнітивна сфера: суперечливість образу “Я”; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічної безвиході, затримка ухвалення рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів у справжності мотивів і принципів, якими суб'єкт раніше керувався.

- емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання.

- поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативне емоційне тло спілкування.

Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу.

 

37. Умови подолання внутрішньоособистісних конфліктів

Подолання означає переборювання різних труднощів. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів – дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності.

Серед робіт присвячених питанням подолання внутрішньоосбистісних конфліктів достатньо вагомими є роботи В.С.Василюка, в яких подолання конфлікту пов’язується із процесом його переживання. Саме у переживанні внутрішньоособистісного конфлікту, як специфічній формі активності, усвідомлюються суперечності і йде процес їх вирішення на суб’єктивному рівні.

Реальний процес подолання найчастіше включає у себе декілька типів чи варіантів. При цьому ступінь збереження особистості залежить від того, який із них домінує. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів пов’язане із специфікою особистісного розвитку, ціннісними пріоритетами особистості і її можливостями. Воно може бути спрямоване як на ефективне вирішення, слугувати подальшому розвитку особистості, так і обмежуватися захисним характером, консервуванням внутрішніх проблем задля відновлення внутрішньої гармонії. Подолання у процесі переживання відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень, яка може означати як зміну ієрархії цінностей, так і зміну самої системи цінностей.

Ґрунтовний аналіз проблеми подолання внутрішніх конфліктів знаходимо у роботах К.Хорні. К.Хорні наголошує на передумовах, які визначають ефективність даного процесу. До таких вона відносить:

· усвідомлення об’єкту наших бажань і почуттів;

· наявність власної, критично осмисленої системи цінностей;

· здатність робити вибір і нести за нього відповідальність.

По-перше, більшість людей, як зазначає К.Хорні, не можуть відповісти на прості питання, наприклад, чи дійсно подобається їм людина, чи вони тільки вважають, що вона їм подобається? Чи дійсно людина хоче оволодіти саме тією професією, якою хоче, чи просто її притягує статус та високі доходи? Складність відповіді на такі прості питання часто випливає із незнання людей щодо своїх істинних відчуттів чи бажань.

По-друге, оскільки конфлікти найчастіше стосуються переконань, віри чи моральних цінностей, їх наявність передбачає, що людина має свою власну систему цінностей. Адже некритично залучені переконання, які не є частиною «Я», навряд чи мають достатню силу, аби слугувати ведучим критерієм для прийняття рішення.

По-третє, навіть, якщо людина і визнає існування конфлікту, вона повинна бути здатна і готова відмовитися від одного із суперечливих переконань. Але здатність до ясної і усвідомленої відмови зустрічається надзвичайно рідко. Це від того, що почуття людини пов’язані між собою, а також внаслідок того, що більшість людей не почуває себе захищеними і щасливими, аби взагалі від чогось відмовитися. Також прийняття рішення передбачає готовність нести за нього відповідальність. Останнє включає ризик прийняття неефективного рішення і готовність розділити його наслідки без обвинувачення інших. Воно передбачає велику внутрішню силу і незалежність.

До умов подолання внутрішньособистісних конфліктів в психології відносять і високий рівень диференціації системи цінностей. В.Франкл з цього приводу пише, що система цінностей, яка має ієрархічну структуру дозволяє особистості уникати внутрішнього конфлікту вибору між, на перший погляд, суперечливими цінностями.

До факторів, що заважають подоланню внутрішніх конфліктів відносять психічну ригідність, небажання змінювати щось у собі. Серед особистісних властивостей, що зумовлюють патологічний вплив внутрішніх конфліктів на здоров’я людини відносять відсутність навичок саморегуляції негативних емоційних станів і зняття психоемоційної напруги. Такі особливості особистості сприяють емоційному застряганню і процесу психосоматизації особистості.

Наявність знань, навичок, компетенцій у вирішенні внутрішньоособистісних проблем підкреслюють також А.І. Анцупов, М.Я. Дворецька. Так, М.Я. Дворецька до умов вирішення внутрішніх конфліктів відносить:

· навички саморегуляції негативних емоційних станів;

· варіативність і розвиненість способів вирішення проблемних ситуацій, здатність вибирати ефективні способи досягнення цілей;

· наявність реалістичної диференційованої часової перспективи;

· здатність приймати нові цінності і установки;

· гнучку і динамічну систему цінностей;

· розвиненість особистісних якостей, необхідних для успішної соціальної адаптації і особистісного росту;

· оптимістичну картина світу;

· сформовану потребу в самореалізації;

· розвинуті рефлексивні навички;

· вміння ставити і корегувати цілі;

· реалістичне сполучення екстернального й інтернального локусу контролю.

Таким чином, головним шляхом і умовою подолання внутрішньособистісних конфліктів є саморозвиток і самозміни особистості. Це і формування власної, критично осмисленої системи цінностей, і розуміння власних бажань і потреб, і підвищення самоефективності в різних сферах життєдіяльності, і досягнення впевненості, гнучкість і реалістичність мислення і рівня домагань, розвиток саморефлексії і навичок вирішення внутрішньо-зовнішніх проблем.

У підсумку можна зробити наступні висновки:

1. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів – дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності. Воно ініціюється в процесі переживання внутрішньоосбистісних конфліктів, яке є особливою формою внутрішньої активності особистості, спрямованої на вирішення суперечностей. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень і може проявлятися як в зміні ієрархії цінностей, так і зміні самої системи цінностей.

2. Подолання включає широкий спектр активності: від дій, спрямованих на обмеження нервових, емоційних і інших психічних витрат до дій, пов’язаних із здійсненням вибору, саморозвитком і самозмінами особистості.

3. До умов подолання внутрішньособистісних конфліктів відносять: усвідомлення і визнання суперечностей; бажання змінюватися і розвиватися; розуміння себе, власних потреб і пріоритетів, шляхів і способів досягнення цілей; здатність робити вибір і нести за нього відповідальність. Особистісними чинниками, які сприяють вирішенню конфліктів виступають розвиток впевненості у собі, відчуття самоефективності і контролю за подіями власного життя; вибудовування несуперечливої, диференційованої, критично осмисленої системи цінностей; наявність реалістичного рівня домагань, реалістичного сполучення екстернального й інтернального локусів контролю; реалістичної часової перспективи; здатність змінюватися, приймати нові цінності; наявність знань, навичок і компетенцій необхідних для подолання зовнішньо-внутрішніх проблем, наприклад, рефлексивних навичок, навичок регуляції негативних психоемоційних станів, володіння алгоритмами вирішення різноманітних зовнішньо-внутрішніх проблем і т.п.