Фахові вимоги до професії редактора. Відмінності обов’язків коректора, редактора та головного редактора.

1. Фахівець має отримати поглиблену гуманітарну освіту, бездоганне володіння державною та однією-двома іноземними мовами.2. Ідеться про засвоєння цілого комплексу професійно зорієнтованих нормативних дисциплін.3. Професійне володіння комп’ютером. 4. Порядність та патріотизм редактора.

Головний редактор – це фахівець, як правило, з редакторською або журналістською освітою, який у цілому визначає видавничу програму і керує всім редакційно-видавничим процесом.Функціональні обов’язки головного редактора формуються довкола двох основних напрямів його діяльності: організаційного і творчого. Організаційний напрям передбачає:підбір кадрів і керівництво роботою усього редакційного корпусу видавництва;пошук цікавих авторів, перспективних тем; прийняття рішення щодо початку редакторського опрацювання чи відхилення поданого оригіналу;розробка перспективного, річного й квартального планів випуску видань та ін. Творчий напрям передбачає:ознайомлення з авторськими оригіналами, одержаними за замовленням чи самопливом;прочитання на одному з етапів редагування особливо важливих за змістом оригіналів;підписання видання: до складання, до друку, до випуску у світ;аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущені власні видання;організація презентацій кращих видань.

Редактор -це основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень. Серед основних функціональних обов’язків редактора виділимо такі: ґрунтовне ознайомлення з поданим авторським оригіналом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;формулювання письмових вимог до автора щодо необхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;редагування затвердженого головним редактором авторського оригіналу;ознайомлення автора з унесеними правками, погодження з ним запропонованих скорочень, доповнень, змін;редагування підготовлених автором ілюстративних матеріалів;перенесення авторських виправлень до редакційної верстки;підготовка каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу.

Коректор – той, хто виправляє друкарські помилки при підготовці видання. До найголовніших функціональних обов’язків коректора відносять:зчитування як зрівняння видавничого оригіналу з авторським (а також другої вестки з першою) після внесення редакторських правок;вичитування як усунення помилок, буквенних неточностей та технічних огріхів верстки;дотримання принципу одності (уникнення різночитань елементів тексту, що повторюються) в подачі прізвищ та ініціалів, бібліографічних посилань, географічних та історичних назв, мір ваги, скорочень, виявлення словесних, логічних, стилістичних та фактичних помилок;звіряння цитат і використання текстів за першоджерелами;читання з подвійною увагою специфічних елементів тексту (висновки і визначення термінів, дати, числа, імена);перевірка правильності побудови таблиць, рисунків і креслень, відповідності їх підписів до коментування в тексті;перевірка вихідних відомостей в останній підписній верстці;звіряння сторінок сигнального примірника з наростання пагінації сторінок та методом «прив’язування» змісту за перехідними сторінками;стеження за правильною, логічно вмотивованою, розбивкою тексту на абзаци, особливо в останній верстці.

 

32. Загальна методика редагування.

Редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Складається з двох рівноправних процедур: контролю та виправлення авторського оригіналу.

Методика редагування рукописів художніх творів не тільки фіксує окремі прийоми редакторської роботи: її завдання— цілеспрямоване вивчення і усвідомлене застосування системи прийомів, що сприяють вдосконаленню авторського твори і глибшому втіленню авторської думки в художньому тексті. Але, навіть добре знаючи всі норми і рекомендації стилістики, редактор на практиці нерідко не помічає і неузгодженість, і інші мовно-стилістичні похибки, логічні невідповідності. А інколи навіть вносить власні помилки. Знання норм і рекомендацій виявляється нереалізованим. Щоб цього не сталося, потрібно знати методику аналізу тексту. 3 моменти, які повинні враховуватися при оцінці рукопису:

а) суспільна значущість;

б) пізнавальна цінність;

в) літературна якість авторської праці.

Прийоми редакторської роботи створюються і накопичуються різними шляхами. Особливу групу серед них становлять прийоми, що мають на меті дотримання правил (правил області знання, якої рукопис присвячена, правил літературної праці, правил видавничого оформлення).

Суть редагування— співтворчість з автором, що вимагає глибокого проникнення в його задум і осягнення своєрідності його манери письма.

Сторони рукопису, які є найбільш важливими з точки зору редактора:

1. Тема;

2. Розробка теми;

3. Літературна або стилістична обробка тексту.

33. Службова частина (апарат) видання: групи компонентів та їхнє призначення у різних видах видань.

Службова частина видання – це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних матеріалів видавничого походження, який вміщується, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як усередині країни, так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку. Основні елементи: відомості про авторів (або тих, хто брав участь у створенні конкретного видання); назва видання; надзаголовкові, підзаголовкові, вихідні дані; класифікаційні індекси; макет анотованої каталожної картки; анотація; міжнародні стандартні номери; знак охорони авторського права; випускні дані.

Елементи службової частини на початкових сторінках. Такі сторінки мають свої назви: титульні аркуші - це початковий аркуш видання, на якому розміщується частина основних вихідних відомостей, які дають можливість ідентифікувати видання, відрізнити його від усіх інших. На титульному аркуші уміщуються такі елементи вихідних відомостей: над заголовкові дані, відомості про авторів, назва видання, підзаголовкові дані, вихідні дані.

Відомості про автора (авторів). Автор – особа, яка створила художній, науковий, мистецький та інший твір. Ім’я автора розміщується у центральній частині титульної сторінки над заголовком книги. Важливо лише, щоб це написання було в називному відмінку й повторювалось однаково на обкладинці та корінці видання (Іван Петренко чи І. В. Петренко).

Назва видання – одне або кілька слів, які передають зміст видання, графічно виділені на титульному аркуші (обкладинці). Розрізняють основну (перша серед інших), альтернативну (друга назва твору, приєднана до першої за допомогою слів «або», «тобто»), складну назви видання (назва твору, яка складається з двох рівноцінних за значенням окремих речень).

Надзаголовкові дані – це елемент вихідних відомостей, які вміщуються у верхній частині титульного аркуша над прізвищем автора і назвою видання. У цих даних міститься така інформація: назва організації, від імені якої випускається видання; назва серії, до складу яких входить видання.

Підзаголовкові дані – це елемент вихідних відомостей, які вміщуються на титульному аркуші під назвою видання і над вихідними даними: відомості про вид видання (монографія); читацька адреса (для молодшого шкільного віку); літературний жанр та ін.

Вихідні дані – це елемент вихідних відомостей, які сповіщають про місце, назву видавництва чи ім’я видавця та рік випуску видання. Їх уміщують у нижній частині лицьової сторінки титульного аркуша.

Зворот титулу.На цій частині початкових сторінок видання розміщуються такі елементи вихідних відомостей: шифр зберігання видання, макет анотованої каталожної картки, анотацію, міжнародні стандартні номери видань, знак охорони авторського права.

Шифр зберігання видання – це умовне позначення кодів, які складаються із класифікаційних індексів бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), універсальної десяткової класифікації (УДК) та авторського знака (Ч-59).

Макет анотованої каталожної картки – це елемент вихідних відомостей видання, що являє собою створений і наведений з відповідності з певними вимогами запис, який містить найголовніші відомості про видання. Його уміщують у нижній частині звороту титульного аркуша. Складові макета анотованої каталожної картки є такими: бібліографічний опис; анотація; авторський знак; міжнародний стандартний номер видання (ISBN, ISSN, ISMN); УДК (ББК).