Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер. Видавнича діяльність Йогана Гутенберга.

Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер. Видавнича діяльність Йогана Гутенберга.

Основні передумови:

1) печатки і штампи на яких вирізані чи вишкрябані зображення, ініціали імен та прізвищ, або закодована релігійна чи світська символіка. Такі вироби нерідко оправлені в персні, виготовлялись для засвідчення підписів власників на договірних зображеннях. Таким чином нанесення на поверхню якогось плоского матеріалу методом тиснення спеціально виготовлених рельєфним способом певних знаків, фрагментів картинного чи текстового зображення можна вважати однією з передумов виникнення друкарства;

2) друге запровадження в ремісничу практику опорядження тканин методом накладання на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного письма.

3) Ксилографічний метод множення текстів та ілюстрацій на папері, термін «ксилографія» - пишу, малюю на зрубаному дереві. Технологія розмноження відповідних зображень ксилографічним способом приблизно така ж сама і набиття тканин, різниця в тому, що за цим методом фарба наносилась на випуклу рельєфну форму, яку міцно притискували до зволоженого чистого паперу, залишаючи відповідний слід. Майстерність китайських дереворитників відобразилась у книзі «Трипітака», 130 000 сторінок, скільки ж було виготовлено дерев’явних заготовок. З ХІІІ – ХІV почали входити в практику металеві заготовки. З них виготовляли портрети святих, під якими вміщувалися молитовні тексти.

Але всі ці способи потребували копіткої і тривалої роботи з вирізуванням літери тексту, недоцільність з економічної точки зору виготовлення сторінок-кліше, зношуваність від тривалого використання. Таким чином, винайшли новий спосіб, в основі якого була б можливість комбінувати одні і тіж літери, відрив й перенесення їх одного слова чи рядка в інше місце. Існує думка, що першим у світі текстом, створеним методом застосування рухомих літер є Фестський диск XVІІ ст. до н. е. На рубежі 40-50 років ХІ ст. китайський винахідник Бі Шен виготовив рухомі зображення ієрогліфів. Найкращим для цього був не папірус і не паргамент, а саме папір. Але в тільки в епоху Відродження, яка започаткувала в Західній Європі культуру Нового часу, стала золотою епохою для ствердження й поширення друкарства.

Йоган Ґутенберґ. Він здійснив перші спроби лиття металевих шрифтів та виготовлення друкарського верстату. Його шлях був тяжким, були не вдалі й невдалі спроби друкувати аркуші-плакати, календарики, брошурки. Вершиною друкарської творчості Йогана Ґутенберґа була його знаменита 42-рядкова Біблія (641 ст.). Для цього друку було створено спеціальний шрифт наближений до рукописного письма. Ця книга стала своєрідним еталоном для не одного покоління видавців і друкарів. Одним із ранніх Гутенбергових друків, що збереглися до наших днів – «Фрагмент про Страшний Суд». Це задрукований з двох боків аркуш паперу, який графічно змальовує картину апокаліпсису. Також він здійснив й інше видання Біблії – так зване 36-рядкове. Цікаво, що до кожного свого нового твору друкар виготовляв новий шрифт.

 

 

Предмет теорії і практики редагування.

Едитологія – це прикладна суспільна інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування в ЗМІ повідомлень (видавничого процесу). В едитології слід виділити такі складові, як теорія видавничої діяльності й теорія редагування.

Теорія редагування – це складова частина едитології, що досліджує методологічні засади безпосереднього готування повідомлень до публікування (редагування). Тобто це система знань про практику редагування – правила внесення змін безпосередньо в саме повідомлення.

Теорію редагування можна поділити на теорію загального нормативного редагування, теорію загального творчого редагування, теорію галузевого нормативного редагування й теорію галузевого творчого редагування.

Загальне редагування – це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію загального нормативного редагування повідомлень.

Галузеве редагування – це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію галузевого нормативного редагування повідомлень.

Творче редагування – це навчальна дисципліна, яка досліджує творчі процеси оптимізації повідомлень під час їх готування до публікування. Творче редагування полягає у вдосконаленні повідомлення і спрямоване на те, щоби підвищити його економічну й соціальну ефективність. Творче редагування виходить за межі усунення відхилень від установлених суспільством норм. Нормативне редагування, вочевидь, є приведенням повідомлення у відповідність до певних норм, які є чисельними і включають, зокрема, лінгвістичні, психологічні, композиційні, наукові, юридичні, політичні, поліграфічні тощо. За підрахунками, 80 % усіх виправлень, які здійснюють редактори, виконані на основі встановлених суспільством норм.

Методики редагування. Для різних видів літератури часто розробляють детальні інструкції, в яких описують, як на практиці слід застосовувати методи контролю, виправлення, пошуку, експертних оцінок, моделювання тощо. Такі інструкції, адаптовані для конкретного виду літератури, називають методиками редагування.

Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає втому, що редактор повинен повідомлення: перевести з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта; проконтролювати на основі нормативної бази; прив’язати до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо).

Редактор повинен досягати вказаної мети шляхом виконання низки завдань:

– верифікація повідомлень. Встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення. Проте редактор ніколи не може перевіряти абсолютно всі подані автором твердження, інакше, контролюючи їх, він сам стане автором повідомлення. Тому завдання редактора значно вужче – перевірити істинність найважливіших тверджень;

– адаптація повідомлень.Пристосувати мову та інформацію до мови й тезаурусу тої групи реципієнтів, для якої воно призначене;– локалізація повідомлень, тобто пристосування до місця;– нормалізація повідомлень;– інтерпретація повідомлень, тобто коментарі до потенційно незрозумілих реципієнтові або навмисних відхилень від норми;– уніфікація або урізноманітнення (стандартизація) повідомлень;

– етизація та естетизація повідомлень.

Завдання правки. Види правки тексту.

Правка - це один з основних засобів реалізації творчих можливостей редактора. Основні завдання правки: усунути похибки, виявлені в ході редакторського аналізу, але збереглися після доопрацювання рукопису автором; додати матеріалу найбільшу звучання, збагатити його; домогтися чіткості і ясності кожної формулювання; перевірити фактичний матеріал і позбавити рукопис від неточностей; усунути недоліки структури, мови і стилю, провести редакційно-технічну обробку рукописи.

Правка тексту потрібна для того, щоб:

1) усунути похибки, що залишилися після авторської доробки;

2) добитися ясності і чіткості формулювань;

3) перевірити фактичний матеріал і позбавити рукопис від неточностей;

4) усунути шорсткості мови і стилю;

5) технічно опрацювати рукопис.

За ступенем і характером внесених утекст змін розрізняють кілька видів редакційної правки:

- вичитування – виправлення технічних помилок при підготовці перевидань без переробки, а також офіційних і документальних матеріалів;

- скорочення – виправлення з метою обмежити текст певним обсягом;

- обробка – виправлення ідейно-смислові, фактичні, композиційні, логічні, стилістичні, але без корінного перетворення тексту;

- переробка – корінні зміни авторського тексту, який служить лише основою для остаточного тексту видання.

 

Становлення теорії тексту. Визначення тексту. Ознаки тексту. Структура тексту. Складне синтаксичне ціле (ССЦ) як мінімальна одиниця тексту. Поняття міжфразового зв’язку. Мовні засоби міжфразового зв’язку. ССЦ і абзац.

Текст(від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність.

Найістотнішими текстовими ознаками є (А. П. Загнітко):цілісність;зв'язність;структурна організованість;завершеність.

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:

функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) іструктурна типологія (внутрішня організація текстів).

Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого).

Складне синтаксичне ціле — одиниця більша, ніж речення. Воно утворюється кількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елементарними і багатокомпонентними.Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структурою і самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такимиреченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичної послідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів.

Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єктивно-модального забарвлення. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих реченьзумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюваного. Воно характеризується і специфічною ритмомелодійною оформленістю: паузи між окремими реченнями в ньому коротші, ніж паузи між блоками речень.

Складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацом.

Абза́ц (нім. Absatz, англ. Paragraph) — період мовлення, тексту, що складається з одного чи кількох речень, пов'язаних між собою за змістом.На письмі та при друці тексту для виділення абзацу його пишуть чи набирають з нового, і, як правило, закінчують неповним рядком. Здебільшого перший рядок абзацу починають з відступом (абзацний відступ). Часто в типографіці та поліграфії саме цей відступ помилково називають абзацом.

Підготовчий етап.

1. Пошук потрібного автора та оригіналу.Авторським оригіналом є створена автором і подана для редакційно-видавничої обробки творча чи наукова праця з усіма необхідними компонентами (рисунки, таблиці, ілюстрації).Видавничим оригіналом називається той самий авторський оригінал після його опрацювання у видавництві аж до готовності виведення оригінал-макета на плівках із доданими оригіналами зовнішнього оформлення. Шляхи потрапляння авторських оригіналів до видавництва:

«самопливом»;за посередництва літературних агентів;через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі тусовки;через індивідуальні замовлення авторами.

На цьому етапі редактор оцінює авторський оригінал не лише з точки зору структури, змісту, міри втілення авторського задуму, функціонального призначення, а й можливостей просування майбутнього видання на ринку, його економічної доцільності.

2. Приймання авторського оригіналу. Серед вимог, які має поставити редактор перед автором під час прийняття оригіналу, обов’язковими залишаються дві: 1) оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його до видавництва; 2) оригінал має бути комплектним (тобто наявність у ньому усіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови, покажчиків, додатків) і повністю підготовленими автором до видавничого втілення.

3. Підготовка первинних документів для заведення «Облікової картки видання». Такими є:

творча заявка від автора, написана на ім’я керівника видавництва;

розгорнута анотація або план-проспект видання;

інформація про самого автора, що містить точні паспортні дані.

Редакційний етап. Порядок проходження оригіналу в редакції:

перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактору та його аналіз;

редагування тексту редактором;

робота з відредагованим текстом технічного і художнього редакторів перед верстанням;

верстання відредагованого тексту в обумовленому форматі і у відповідності із вказівками технічного та художнього редакторів;

читання першої верстки, звіряння редакторських виправлень;

виведення підписаної редактором і головним редактором верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень;

виведення оригінал-макета на плівки;

виготовлення, редагування, звіряння і виведення на плівки художнього оформлення зовнішньої і внутрішньої частин видання.

Виробничий етап. На цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора, а саме:

1.Звіряння і підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.

2.Звіряння і підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формування книжкового блока.

3.Звіряння і підписання до друку сигнального примірника.

Маркетинговий етап. Завданням редактора на цьому етапі є написання такого рекламного тексту, який би відразу «запрацював» на створення високого іміджу майбутнього видання.

 

Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер. Видавнича діяльність Йогана Гутенберга.

Основні передумови:

1) печатки і штампи на яких вирізані чи вишкрябані зображення, ініціали імен та прізвищ, або закодована релігійна чи світська символіка. Такі вироби нерідко оправлені в персні, виготовлялись для засвідчення підписів власників на договірних зображеннях. Таким чином нанесення на поверхню якогось плоского матеріалу методом тиснення спеціально виготовлених рельєфним способом певних знаків, фрагментів картинного чи текстового зображення можна вважати однією з передумов виникнення друкарства;

2) друге запровадження в ремісничу практику опорядження тканин методом накладання на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного письма.

3) Ксилографічний метод множення текстів та ілюстрацій на папері, термін «ксилографія» - пишу, малюю на зрубаному дереві. Технологія розмноження відповідних зображень ксилографічним способом приблизно така ж сама і набиття тканин, різниця в тому, що за цим методом фарба наносилась на випуклу рельєфну форму, яку міцно притискували до зволоженого чистого паперу, залишаючи відповідний слід. Майстерність китайських дереворитників відобразилась у книзі «Трипітака», 130 000 сторінок, скільки ж було виготовлено дерев’явних заготовок. З ХІІІ – ХІV почали входити в практику металеві заготовки. З них виготовляли портрети святих, під якими вміщувалися молитовні тексти.

Але всі ці способи потребували копіткої і тривалої роботи з вирізуванням літери тексту, недоцільність з економічної точки зору виготовлення сторінок-кліше, зношуваність від тривалого використання. Таким чином, винайшли новий спосіб, в основі якого була б можливість комбінувати одні і тіж літери, відрив й перенесення їх одного слова чи рядка в інше місце. Існує думка, що першим у світі текстом, створеним методом застосування рухомих літер є Фестський диск XVІІ ст. до н. е. На рубежі 40-50 років ХІ ст. китайський винахідник Бі Шен виготовив рухомі зображення ієрогліфів. Найкращим для цього був не папірус і не паргамент, а саме папір. Але в тільки в епоху Відродження, яка започаткувала в Західній Європі культуру Нового часу, стала золотою епохою для ствердження й поширення друкарства.

Йоган Ґутенберґ. Він здійснив перші спроби лиття металевих шрифтів та виготовлення друкарського верстату. Його шлях був тяжким, були не вдалі й невдалі спроби друкувати аркуші-плакати, календарики, брошурки. Вершиною друкарської творчості Йогана Ґутенберґа була його знаменита 42-рядкова Біблія (641 ст.). Для цього друку було створено спеціальний шрифт наближений до рукописного письма. Ця книга стала своєрідним еталоном для не одного покоління видавців і друкарів. Одним із ранніх Гутенбергових друків, що збереглися до наших днів – «Фрагмент про Страшний Суд». Це задрукований з двох боків аркуш паперу, який графічно змальовує картину апокаліпсису. Також він здійснив й інше видання Біблії – так зване 36-рядкове. Цікаво, що до кожного свого нового твору друкар виготовляв новий шрифт.