Обов'язку задовольнити вимоги споживача

Підставами відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів є протиправні дії виробника, продавця, виконавця, пов'язані з порушенням вимог закону. Закон України «Про захист прав споживачів», передбачає наступні випадки порушення продавцем, виробником, виконавцем прав споживачів і невиконання покладених на них обов'язків:

1)продаж товарів неналежної якості, в результаті якої в них маються виробничі, конструктивні, рецептурні й інші недоліки;

2)недотримання вимог, спрямованих на забезпечення безпеки життя і здоров'я споживачів і запобігання шкоди їхньому майну та навколишньому природному середовищу;

З)незабезпечення безпеки товарів у перебігу терміну служби і терміну придатності;

4) надання недостовірної, несвоєчасної або неповної інформації про товари;

5)реалізація товарів із простроченим терміном придатності;

6)ненадання інформації про тривалість терміну служби і терміну придатності;

7)невстановлення на товари, що можуть зі плином часу заподіяти шкоду життю, здоров'ю, майну споживача, або навколишньому природному середовищу, терміну служби або терміну придатності (у даному випадку відповідальність покладається на виробника);

8)ненадання інформації про наслідки використання товарів після закінчення терміну служби або терміну придатності, а також необхідних дій по їхньому закінченні.

Закон «Про захист прав споживачів» визначає, ким повинна відшкодовуватися заподіяна шкода залежно від термінів заподіяння шкоди. Якщо шкода заподіяна в межах гарантійного терміну або терміну придатності, то вона підлягає відшкодуванню продавцем або виробником. Тобто споживач має право вибирати до

кого з можливих відповідачів він може звернутися залежно від того, як йому зручно в даному випадку.

Також продавець або виробник несуть відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок недоліків, виявлених у нерухомому майні в межах десяти років, а у всіх інших товарах - в межах двох років із дня передачі майна (товару) споживачу, якщо на майно (товар) не встановлені ні гарантійний термін ні термін придатності.

Після закінчення зазначених термінів, а також гарантійного терміну, шкода підлягає відшкодуванню тільки виробником у межах терміну служби, а якщо він не встановлений - 10 років із дня виготовлення товару. При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до понять, що застосовуються в Законі «Про захист прав споживачів», виробник, який реалізує свої товари споживачам за договором купівлі-продажу, визнається продавцем. У цьому випадку відповідальність за шкоду буде нести продавець, який є виробником.

Абсолютно по-іншому регулюється дане питання в США. Відповідно до діючого законодавства за збиток, заподіяний споживачу, відповідає виробник. Торговці (як оптові, так і роздрібні) звільнені від відповідальності за відповідність дійсності зазначених на етикетці або упакуванні товару його властивостей, якщо маркірування робив виробник. При цьому як і в українському законодавстві діє принцип абсолютної відповідальності виробника дефектного товару. Споживачу не потрібно доводити вину виробника, цілком достатньо довести наявність дефекту і заподіяного збитку. Тільки в законодавстві Сполучених Штатів мається чітко сформульована вимога про те, що до постраждалого споживача відносяться і члени родини, всі інші домочадці покупця, навіть його знайомі, якщо є підстави припускати, що вони можуть скористатися таким виробом, і якщо заподіяний збиток пов'язаний з неправильно зазначеними властивостями продукції. Таким чином, прямий позов може бути пред'явлений як безпосереднім покупцем, так і будь-якою потерпілою особою.

Для того щоб на продавця була покладена відповідальність за заподіяння шкоди, необхідна протиправність поведінки продавця. Протиправним визнається порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у законодавстві про захист прав споживачів.

Відповідальність продавця також настає незалежно від його вини. Це означає, що продавець зобов'язаний відшкодувати заподіяний збиток як при наявності його вини в протиправній дії, так і при її відсутності.

Однак, Закон передбачив, що виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе:

1) шкоду завдано з вини самого споживача внаслідок порушення ним встановлених правил використання, транспортування продукції, або дії непереборної сили;

2) він не вводив продукцію в обіг;

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів органів державної влади.

Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник) або організація, що виконує функції продавця (виробника) на підставі договору, має право відмовитися від задоволення вимог споживача з приводу недоліків товару, якщо:

- вимоги заявлені з приводу недоліків, що були обговорені при укладення договору купівлі-продажу;

- вимоги пред'явлені після спливу строку позовної давності, встановленого законодавством;

- споживач не надав товарний (касовий) чек, а відносно то варів, на які встановлені гарантійні терміни, технічний паспорт або інший документ, що його замінює.

У Російській Федерації існує трохи інший підхід до рішення даного питання. Крім існуючих в українському законодавстві, стаття 13 Закону Російської Федерації «Про захист прав споживачів» визначає як обставини, що звільняють продавця від відповідальності за невиконання зобов'язань перед споживачами, наяв­ність обставин непереборної сили (тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин, до яких, зокрема, не відносяться порушення зобов'язань контрагентами боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів - п. З ст. 401 ЦК Російської Федерації) і інші підстави, передбачені законом.

Закордонний законодавець виходить з того, що для настання відповідальності досить самого факту виявлення недоліків. Питання про вину не є визначальним, якщо недоліки виникли не з вини споживача. Не слід також доводити заподіяння збитку.

Інша характерна умова відповідальності за недоліки проданої речі - відсутність нестатку доводити поінформованість продавця про недоліки проданої речі. Він про них міг і не знати. Адже якщо продавець знав про них, варто очікувати, що він повідомить про це покупця і продасть йому річ за зниженою ціною як неповноцінну. Але тоді це позбавляє покупця права стверджувати, що він придбав річ неналежної якості. Це відповідає принципу еквівалентного обміну в договорах купівлі-продажу, а продавця звільняє від можливих скарг на приховані недоліки.

Для даної ситуації характерно, що покупець не може знати про недоліки проданої йому речі. Законодавство, як правило, не накладає на покупця обов'язку досліджувати річ з погляду визначення її якості. У випадку суперечки тягар доведення про поінформованість покупця про недоліки проданої речі лежить на продавці.

Якщо покупець знав про недоліки речі і погодився на її придбання, це означає, що він погодився на придбання речі в такому саме вигляді, думаючи, що ціна відповідає її якості. Більш того, покупець не може і не має права в цьому випадку посилатися на недоліки проданої речі і за цих підстав вимагати зниження ціни. Утім, якщо продавець доведе, що покупець знав про недоліки, а покупець, у свою чергу, - що не знав, мова буде йти про інші недоліки, що створює для покупця правочинності на відповідні вимоги, але тільки стосовно нових виявлених недоліків. Наприклад, придбання покупцем зниженої в ціні речі не створює для нього права вимагати зниження ціни в зв'язку з її недоліками. Але якщо будуть виявлені такі ознаки, що дискваліфікують, або унеможливлюють її використання зовсім, право вимоги про недоліки відновлюється.