Конспект лекцій з дисципліни

Конспект лекцій з дисципліни

«Захист прав споживачів»

для студентів 4 курсу спец. «ГРС»

Тема 1. ПРАВОВА ОСНОВА ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

План

Виникнення законодавства про захист прав споживачів у світі

Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів в Україні

Поняття споживача

Виникнення законодавства про захист прав споживачів у світі

Рух на захист прав та інтересів споживачів зародився в Сполучених Штатах Америки і одержав назву консьюмеризм. Ще в 1899 році в цій країні виникла національна Ліга споживачів, а в 1936 році був створений перший у світі Союз споживачів США, що і на сьогодні є великим та найвпливовішим об'єднанням споживачів.

Після Другої світової війни консюмеризм поширився на країни Західної Європи, а в 1960 році 5 споживчих організацій США, Австралії, Великобританії, Бельгії і Нідерландів об'єдналися і створили Міжнародну організацію Союзів споживачів (далі -МОСП), у яку на сьогодні входять понад 200 організацій з 80-ти країн світу.

Спочатку МОСП ставила перед собою завдання бути інформаційним центром для обміну досвідом у відношенні порівняльних іспитів товарів широкого вжитку. Але з 1964 року ця організація стала брати активну участь у роботі міжнародних організацій по стандартизації. При цьому, основним завданням МОСП є захист прав споживачів.

Крім міжнародної організації споживчих союзів є регіональні, наприклад, Європейське бюро споживчих союзів, створене в 1962 році 9-ма організаціями з шести країн: Бельгія, Нідерланди, Франція - по 2 організації; ФРН, Італія, Люксембург - по 1 організації. Основним завданням цієї організації є також захист прав споживачів.

Особливою датою в історії консьюмеризму є 15 березня 1962 року, коли була опублікована спеціальна постанова Президента США Джона Кеннеді, що вперше офіційно закріплювала права людини - споживача. Журналісти назвали цей документ Біллем про права споживачів. їх було чотири:

1) право на безпеку товарів - право на захист від продажу товарів, що представляють загрозу для життя і здоров'я людини;

2) право на інформацію - захист від помилкової інформації, реклами, маркірування, тощо;

3)право на вибір - забезпечення по можливості доступу до різноманітних товарів за доступними цінами;

4) право бути вислуханим - право на те, щоб інтереси споживачів у повному обсязі та доброзичливо враховувались при формуванні урядових програм та щоб їх справи неупереджено та оперативно розглядалися в суді.

Пізніше до них додали ще право на освіту споживачів; право на сприяння економічним інтересам споживачів та захист цих інтересів, а також право на створення громадських організацій, спрямованих на захист прав та інтересів споживачів.

З 1983 року за рішенням ООН 15 березня стало відзначатися як Всесвітній день прав споживачів, що підтвердило визнання прав та інтересів споживачів як невід'ємної складової загальновизнаних прав людини і стало початком становлення всесвітнього споживчого руху.

Пізніше громадський рух захисту прав споживачів одержав підтримку в країнах Західної Європи. У Франції перший закон з цього питання з'явився в 1973 році (27 грудня 1973 р. за назвою Lоі Rоуег). У США перші акти про права споживача з'явилися в 60-х роках XIX століття. З другої половини XX століття ці акти стали множитися (одні з перших -Flammable Fabrics Act 1953 року, Refгigerаtor Sаfety Act, прийнятий у 1970 р.). У тому ж році Президент Ліндон Джонсон створив національну комісію з дослідження якості продуктів в інтересах охорони споживачів Nаtіоnаl Соmmіssion оn Ргоduct Sаfety, а в 1973 році Конгрес прийняв закон про охорону споживачів за назвою Соnsumer Ргоdut Sаfety Асі. У Великобританії в 1987 році було прийнято закон за назвою Соnsumer Ргоtection Асt, а потім Unfaіг Соntгасt Теrms Асt і в 1988 році - Соnsumer Агbіtгаtіоn АgгееmеntАсt.

У 1973 році 25 сесія Консультативної асамблеї Євросоюзу схвалила «Хартію захисту споживачів», а у 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інтересів і прав споживачів». Вказані керівні принципи звернені до урядів країн світового співтовариства та зазначають напрями, за якими країни повинні створювати або розвивати національне законодавство у сфері захисту прав споживачів.

Керівні принципи спрямовані на задоволення наступних законних потреб:

1) безпека та захист споживачів від шкоди їх здоров'ю;

2) сприяння економічним інтересам споживачів;

3) доступ споживачів до відповідної інформації, необхідної для компетентного вибору відповідно до індивідуальних запитів та потреб;

4) освіта споживачів;

5) наявність ефективних процедур розгляду скарг споживачів;

6) вільне створення споживчих й інших відповідних груп або організацій та можливість таких організацій висловлювати свою точку зору під час прийняття рішень, що стосуються їх інтересів.

При цьому керівні принципи вказали, що урядам необхідно створювати або зберігати належну інфраструктуру для розробки, здійснення та контролю політики захисту інтересів споживачів.

З цього питання було видано близько 400 директив.

У зв'язку з цим, істотного значення набули Директива № 92/59/ЕЕС від 29 червня 1992 року про загальні принципи, що стосуються безпеки продуктів, Директиви № 85/374/ЕЕС від 25 липня 1985 року про відповідальність за неякісні продукти, декілька директив 1992 року: про допуск товарів в оборот, про рекламу, продаж і застосування ліків, Директиви № 76/768/ЕЕС від 27 липня 1976 року відносно косметичної продукції і Директиви № 88/378/ЕЕС від 3 травня 1988 року про забезпечення безпеки дитячих іграшок.

З погляду правового забезпечення, важливе значення мають Директива № 93/13/ЕЕС від 5 квітня 1993 року щодо умов угод, що укладаються зі споживачами, і Директива № 84/450/ЕЕС щодо боротьби з рекламою, що вводить в оману.

Так, Угорський Закон «Про заборону несумлінної комерційної практики» від 20.11.1990 р. також забороняє обман споживачів з метою збуту товарів. Законом передбачене припинення не тільки помилкової реклами в ході впровадження товарів і послуг, але і будь-якої інформації, що вводить споживачів в оману.

До такої інформації відносяться:

1) неточне твердження або неправильне представлення точних фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, використання, впливу на здоров'я і навколишнє середовище;

2) некоректне порівняння товарів;

3) приховування фактів невідповідності товарів вимогам правових положень, звичаїв;

4) маркірування товарів товарними знаками, що вводять в оману;

5) реклама товарів, що не знаходяться в розпорядженні продавців або знаходяться в їхньому розпорядженні в недостатній кількості або в недостатньому асортименті.

Введенням в оману споживача, відповідно до даного закону є не тільки повідомлення яких-небудь помилкових відомостей, але і замовчування деяких властивостей товар. Як бачимо, не всі п'ять порушень можуть викликати придбання недоброякісного товару, однак неточне твердження або неправильне представлення точних фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, використання, впливу на здоров'я і навколишнє середовище; приховування фактів невідповідності товарів вимогам пра­вових положень (представляється, що в даному випадку мова може йти, у тому числі, і про невідповідність стандартам або іншій технічній документації); маркірування товарів товарними знаками, що вводять в оману, можуть викликати придбання недоброякісного товару.

Вважаємо таку практику доцільною та такою, що повинна бути сприйнята Українським законодавцем.

Поняття споживача

Поняття споживача і споживчий рух виникло в результаті громадського руху, що одержав назву консьюмеризм. У результаті боротьби демократичних сил в останні 40-50 років у Франції та в інших закордонних країнах стало формуватися право споживання. У французькій юридичній літературі воно розглядається іноді як галузь права, яка регламентує відносини, пов'язані із споживанням, незалежно від того, про яке споживання, виробниче або особисте, йде мова. Відповідно до іншої - переважної у французькому правознавстві - точки зору, право споживання - це сукупність норм, спрямованих на захист інтересів рядового споживача товарів і послуг. При цьому під споживачем розуміють не підприємця, а фізичну особу, що придбає той або інший продукт або послугу не для своєї професійної діяльності, свого промислу, а з метою особистого або сімейного використання.

Закон України «Про захист прав споживачів» трактує поняття «споживач» як фізичну особу яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Німецькі правознавці називають такого споживача кінцевим споживачем. В інших країнах законодавство також розділяє споживачів у виробничій сфері і кінцевих споживачів. Так, у ст. 12 англійського Закону про непорядні умови договорів 1977 р. говориться про те, що в договорі сторона виступає як споживач стосовно іншої сторони, якщо вона в ході виконання договору не займається комер­ційною діяльністю, а друга сторона займається нею. У ст. 14 Закону сказано, що термін «комерційна діяльність» поєднує яку-небудь діяльність, а також діяльність якого-небудь державного департаменту і місцевого або центрального державного органу.

У § 6 Закону ФРН «Про право відмовлення від договору, укладеного на ходу, й інших договорів такого типу» від 16.01.86 р. говориться, що положення даного закону не застосовуються, якщо покупець укладає договір у процесі своєї підприємницької діяльності або інша сторона діє не в рамках підприємницької діяльності.

Цей же принцип закріплюється в § 24 Закону ФРН «Про загальні умови угод» від 09.12.79 р. - § 2, 10, 11, 12 не поширюються на загальні умови договорів, що укладаються комерсантом, якщо договір стосується здійснення його торговельного промислу. Подібної точки зору дотримується й український законодавець.

Однак у літературі неодноразово висловлювалися думки про недосконалість даного визначення. З визначення випливає, що споживачем є громадянин, що купує товари з визначеною метою: для власних побутових потреб, і ця мета повинна мати місце під час придбання товару. Однак, як зазначається вченими, найчастіше форма угоди, що укладається громадянином-підприємцем може нічим не відрізнятися від угоди, що укладається громадянином, який не має такого статусу. Документами, що підтверджують наявність такої угоди є тільки розрахункові документи - касовий або товарний чек. Таким чином, може дійти висновку, що якщо в момент укладення угоди відсутній документальний доказ її «споживчого» характеру, то і громадянин, який купує, не може бути визнаний споживачем.

Для рішення цієї проблеми пропонується поширити статус споживача на громадян-підприємців відносно тих товарів, що можуть бути використані для їхнього особистого сімейного споживання. Однак уявляється, що в даному випадку порушується не тільки підхід до визначення споживача, що сформувався у світовому масштабі, але і передбачений Господарським кодексом України принцип рівноправності суб'єктів господарської діяльності і тим самим приватний підприємець одержує невиправдані переваги.

Отже, згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем є:

- по-перше, фізична особа, тобто на юридичну особу дія закону не розповсюджується;

- по-друге, фізична особа яка купує, або має намір придбати товар, тобто в розумінні Закону споживачем є особа яка тільки увійшла до приміщення магазину з наміром придбати товар (в цьому випадку мова може йти про право споживача на рекламу);

- по-третє, фізична особа, яка хоче придбати товар для особистого домашнього споживання, тобто фізична особа, яка є приват­ним підприємцем та хоче придбати товар для здійснення підприємницької діяльності, також не є споживачем.

Виконавцем є суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Продавцем є суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.

Виробником є суб'єкт господарювання, який виробляє товар або заявляє про себе як виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар.

При цьому, введенням продукції в обіг вважаються дії суб'єкта господарювання, спрямовані на виготовлення, або ввезення на митну територію України продукції з подальшою само­стійною або опосередкованою реалізацією на території України.

 

План

Гарантійні терміни

Гарантійні терміни

З розглядом питання про якість тісно пов'язане питання про поняття і порядок вирахування гарантійного терміну, що відіграє важливу роль у визначенні меж відповідальності виробника, виконавця і продавця.

Поняття «гарантійний термін» давно відомо вітчизняному законодавству. Однак його офіційне визначення з'явилося порівняно недавно в Законі України «Про захист прав споживачів». Первісна редакція закону не містила визначення поняття «гарантійний термін», хоча він і згадувався як термін, наданий для ви­явлення споживачем недоліків, одночасно розглянутий і як пері­од часу, протягом якого споживач має право заявити свої претен­зії до якості придбаного ним товару.

У новій редакції закону під гарантійним терміном розуміється термін, встановлений виробником товару, протягом якого виробник (продавець), виконавець або будь-яка третя особа бере на себе зобов'язання про здійснення безкоштовного ремонту або заміну відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг. При цьому, встановлення гарантійного терміну віднесено до права, а не обов'язку виробника (продавця, виконавця).

Трохи інше розуміння «гарантійного терміну» дає Цивільний кодекс України: це термін протягом якого продавець гарантує якість товару (ст. 657 ЦК). Господарський кодекс України розуміє гарантійний термін як термін для встановлення покупцем у нале­жному порядку недоліків у товарі (ст. 269 ГК). Незважаючи на різницю у формулюванні у першому і в другому випадку в поняття «гарантійний термін» вкладено практично однаковий зміст - це період часу протягом якого товар (робота), послуга повинні відпо­відати вимогам якості, тобто це той термін, протягом якого покупець або замовник може виявити недоліки в придбаному ним товарі або роботі.

Цивільний кодекс, окрім поняття «гарантійний термін», наводить ще поняття «термін придатності» - період часу з закінченням якого товар вважається непридатним для використання за призначенням. Крім того, визначає «термін придатності» як період часу, що обчислюється з дати виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або визначений термін (дата), з настанням якої товар стає непридатним для використання (ст. 677 ЦК).

Особливість терміну придатності полягає в тому, що, по-перше, він встановлюється тільки на відповідні групи товарів. Закон України «Про захист прав споживачів» у ст. 7 чітко вказує, що термін придатності встановлюється на товари, споживчі властивості яких можуть погіршуватися і становити небезпеку для життя. Термін придатності встановлюється на товари, призначені для нетривалого, іноді разового використання, після чого втрачають свої позитивні властивості в силу розвитку відповідних фізико-хімічних процесів і навіть можуть стати небезпечними для споживача. Тобто на даному прикладі яскраво видно, що мова йде не тільки про якість товару, але і про його безпеку. І особливо яскраво це виявляється у відношенні терміну придатності, однак і гарантійний термін варто розглядати як період часу протягом якого продавець (виробник, виконавець) зобов'язані забезпечити безпеку товару (роботи, послуги), однак, і після закінчення гарантійного терміну гарантія безпеки за­лишається. Саме з цього погляду особливої актуальності набуває поняття «термін служби».

Тлумачення поняття «термін служб» дає Закон України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, це календарний термін використання продукції за призначенням, починаючи з моменту введення в обіг або після ремонту, протягом якого виробник (виконавець) гарантує її безпеку і несе відповідальність за істотні недоліки, які виникли з його вини.

Отже, викладене дозволяє виділити спільне між терміном придатності, терміном служби і гарантійним терміном, а також їхні відмінності. Насамперед, слід зазначити, що термін служби і термін придатності, з огляду на їхнє призначення, можна інакше іменувати термінами безпеки. Крім того, загальним є виникнення в результаті їхнього установлення визначеного зобов'язання у виконавця перед споживачем, в силу якого останній несе відповіда­льність за невідповідність товару або роботи вимогам якості і безпеки, гарантуючи можливість використання товару або ре­зультату роботи за призначенням протягом відповідного періоду.

Однак, є ряд відмінностей, що відображають специфічну сутність кожного з розглянутих термінів, які дозволяють виділити їх як окремі категорії.

Терміни придатності і терміни служби варто розрізняти не тільки за об'єктом встановлення, але і за способом вирахування, а також за наслідками їхнього закінчення.

Термін придатності може обчислюватися не тільки одиницями часу, але й одиницями виміру (кілометрами, метрами й іншими одиницями), у той час як термін придатності визначається або періодом часу, обчислювальним з дня передачі товару або результату роботи протягом якого він придатний до використання, або датою, до настання якої цей товар або результат роботи придатний до використання.

Закінчення терміну служби і терміну придатності варто розглядати як досягнення результатом роботи визначеного граничного стану, при якому він втрачає цілком або значною мірою свої основні споживчі властивості, не може бути використаний за призначенням і може бути небезпечний для життя, здоров'я, майна споживачів або навколишнього природного середовища. Що стосується терміну придатності, слід зазначити, що після йо­го закінчення товар або результат роботи автоматично розглядається як непридатний для використання (у тому числі в силу по­яви небезпечних властивостей і якостей).

У той же час, гарантійному терміну надається зовсім інше значення - після його закінчення продавець або виконавець не гарантує відповідності товару або результату роботи усім вимо­гам якості, за винятком його безпеки для життя, здоров'я, майна споживача, а також навколишнього природного середовища.

Термін придатності і гарантійний термін істотно відрізняються від терміну служби, протягом якого (за рамками гарантійного терміну) споживач може заявити виробнику (виконавцеві) тільки вимогу про відшкодування заподіяного незабезпеченням вимог безпеки результату роботи шкоди, а також висунути вимоги, пов'язані з виявленням істотних недоліків, що виникли з вини виконавця.

Виходячи з викладеного, гарантійний термін, можна визначити як термін, встановлений законодавством або договором, протягом якого виробник (продавець) зобов'язаний забезпечити споживачеві можливість використання товару за призначенням, а у випадку виявлення протягом цього періоду недоліків - задовольнити вимоги споживача, передбачені законом.

Згідно з п. 5 ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів», покупець має право пред'явити продавцю відповідні ви­моги відносно необговорених продавцем недоліків проданої речі, на які не встановлений гарантійний термін, якщо недоліки були виявлені протягом 2 років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше 10 років із дня передачі їх покупцеві, а якщо день передачі встановити неможливо або якщо майно знаходилося у покупця до укладання договору купівлі-продажу - із дня укладання договору.

Гарантійний термін відзначається в паспорті на товар або на його етикетці, або в будь-якому іншому документі, що додається до товару. Гарантійні терміни обчислюються з дня роздрібного продажу. Однак, на сезонні товари (одяг, хутряні вироби, взуття) гарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлено Постановою КМ України від 19 березня 1994 р. Цією ж Постановою затверджено пере­лік сезонних товарів, гарантійні терміни по яких обчислюються з початку відповідного сезону: на одяг, хутряні вироби весняно-літнього асортименту - з 1 квітня, осінньо-зимового асортименту - з 1 жовтня; на взуття зимового асортименту - з 15 листопада по 15 березня; весняно-осіннього асортименту - з 15 березня по 15 травня; літнього асортименту з 15 травня по 15 вересня.

У випадку гарантійного ремонту, гарантійний термін збільшується на час перебування продукції в ремонті. При обміні товару його гарантійний строк обчислюється заново від дня обміну.

План

План

План

План

Хліб і хлібобулочні вироби

Для збереження якості хліба і хлібобулочних виробів суб'єкт господарської діяльності оснащує приміщення спеціальним обладнанням (закриті шафи, підтоварники, стаціонарні й пересувні стелажі, контейнери, столи для нарізання хліба, хліборізки) та основним інвентарем (ножі, щипці, лопатки, виделки тощо для самостійного відбору покупцями товару, а також покривала і чохли із тканини або полімерних плівок для накриття продукції), дозволеним центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Крім того, кожна партія продукції повинна супроводжуватися документами про якість і безпеку, у яких зазначаються дата виготовлення та година виймання хліба з печі, від якої відраховується термін придатності. При цьому, забороняється перевантажувати хліб і хлібобулочні вироби з лотків у ящики, корзини на­валом. Забороняється зберігати хліб і хлібобулочні вироби нава­лом, а також установлювати обладнання з хлібом на відстані ме­нше ніж 35 см від підлоги в підсобних приміщеннях і 60 см – у торговельному залі. Не допускається зберігання хліба разом з товарами, які мають різкий і сильний запах.

Нестандартні, а також вилучені з продажу, вироби повертають постачальнику в узгоджені терміни згідно з договором. Залишки хліба, сухарні та хлібні крихти, випадково забруднені вироби збирають у місткості з написом «санітарний брак» і здають у встановленому порядку.

Правила зобов'язують суб'єкт господарської діяльності протягом усього робочого дня забезпечити безперебійний продаж хліба і хлібобулочних виробів. При цьому, хліб і хлібобулочні вироби можуть перебувати в продажу (при температурі не менше 6° С і відносній вологості 75 % + 5 %) після виймання з печі не більше:

- 36 годин - хліб із житнього і житньо-пшеничного борошна, а також із суміші пшеничного і житнього сортового борошна, упакований - не більше 72 годин;

- 24 години - хліб із пшенично-житнього і пшеничного обійного борошна, хліб і хлібобулочні вироби масою понад 200 гра мів із сортового пшеничного, житнього сіяного борошна; упакований - не більше 48 годин;

- 16 годин - дрібноштучні вироби масою 200 грамів і менше (включаючи бублики); упакований - не більше 32 годин.

Після закінчення цих термінів продаж хліба і хлібобулочних виробів забороняється, хліб підлягає вилученню з продажу. Забо­роняється також продаж хліба з наявністю плісені, сторонніх до­мішок, непромісів, розпливчастої форми, блідою або підгорілою шкоринкою.

У разі відсутності в певній місцевості стаціонарних підпри­ємств торгівлі продаж хліба і хлібобулочних виробів дозволяєть­ся із спеціалізованого транспорту та лотків тільки в упакованому вигляді.

Кондитерські вироби і мед

Перед подачею кондитерських виробів до торговельного залу слід перевірити їх якість, наявність необхідного інвентарю для продажу кондитерських виробів і пакувального матеріалу. У торговельному залі кондитерські вироби розміщують за видами і сортами:

- вагові карамель, драже, цукерки в обгортці висипають в ящики і касети прилавків і пристінних шаф;

- вагові печиво, вафлі, м'які цукерки, фруктово-ягідні та шоколадні вироби розкладають на внутрішніх полицях прилавків у тарі постачальника (ящиках, коробках, касетах);

- тістечка, рулети, кекси виставляють на прилавках у фабричних лотках і на листах;

- торти і тістечка з кремовим або фруктовим оздобленням розміщують в охолоджувальних шафах і вітринах;

- фасовані кондитерські вироби виставляють на полицях шаф, прилавках, гірках, у тарі-обладнанні;

- кондитерські вироби без обгорток викладають у вазах, на блюдах.

Продаж кондитерських виробів проводять у попередньо розфасованому вигляді, поштучно, а також шляхом зважування в присутності покупця. До продажу поштучно дозволяються сорти цукерок, які мають фабричну упаковку.

Відпуск товарів, що не мають фабричної упаковки (тістечок, відкритих цукерок, вагового печива та інших), проводять у чистій тарі (пакетах, коробках, папері) з обов'язковим застосуванням щипців, лопаток, совків та іншого інвентарю.

М'ясо і м'ясопродукти

Суб'єкти господарської діяльності приймають потушне м'ясо у відрубах за кількістю туш, напівтуш чи четвертин і вагою нетто кожної з них. Одночасно перевіряють наявність тавра ветеринарного нагляду, свіжість м'яса, правильність розбирання та боннського оброблення, відповідність угодованості накладеному тавру, ступінь охолодження. М'ясо і м'ясопродукти фасовані перевіряють за станом упаковки, відповідності виду тварин, сорту і категорії вгодова­ності даним, що вказані на етикетці порції (упаковки).

Не приймають м'ясо і м'ясопродукти, супровідні документи на які оформлені з порушеннями (у тому числі щодо якості та безпеки), недоброякісні, без тавра ветеринарного нагляду, забруднені, пошкоджені гризунами та шкідниками, з неякісною технологічною обробкою, наявністю льоду або снігового нальоту, з ознаками повторного заморожування, із зміненим кольором, ознаками несвіжості (кислим, затхлим, гнилим та невластивим запахом; з наявністю слизу, плісені, цвілі, з позеленінням, ослизненням).

На кожну партію (тушу) продовольчої сировини, призначеної для реалізації на підприємствах роздрібної торгівлі в межах адміністративного району, крім документа, що підтверджує їх якість і безпеку, повинна бути ветеринарна довідка, а для реалізації в межах України - ветеринарне свідоцтво.

Прийняті м'ясо і м'ясопродукти розміщують на коротко­строкове зберігання негайно при температурі охолодження не вище ніж +8° С, а для швидкопсувних — не вище ніж +6° С. Кож­ний вид виробів має свої (окремі) терміни і режим зберігання. Поверхні ковбасних виробів і копченостей протирають рушни­ком, кінці оболонки зрізують, видаляють обв'язки, обвітрені зрізи зачищають.

Підготовлені до продажу м'ясо і м'ясопродукти подають до торгового залу на робоче місце, де розміщують за видами і ґатунками в охолоджувальних прилавках і шафах. Сирі м'ясопродукти розміщують окремо від інших товарів.

На замовлення покупця продавець зобов'язаний нарізати ковбасу, копченості, шинку та інше, додержуючись санітарно-гігієнічних правил. Нарізані шматки викладають на чистий посуд або пакувальний папір за допомогою ножа або виделки.

Риба і риботовари

На кожну партію свіжої риби та інших гідробіонтів, призначених для реалізації в межах адміністративного району, повинна бути ветеринарна довідка, а для реалізації в межах України - ве­теринарне свідоцтво.

Живу рибу, що надійшла у продаж, поміщають в акваріуми з водою, обладнані пристроями для збагачення води киснем. Забо­роняється годувати живу рибу хлібом, крупою та іншими видами корму в акваріумах.

Продаж риби і риботоварів здійснюють після попередньої підготовки. Забороняється продаж риби і риботоварів, які не ма­ють належного товарного вигляду.

Безалкогольні та слабоалкогольні напої

Приймання мінеральних та питних вод, безалкогольних і слабоалкогольних напоїв здійснюють відповідно до якості, кіль­кості місць, об'єму, стану маркування. Забороняється приймати напої без етикеток, з наявними ознаками бою (тріщини, скол шийки), зіпсованою пробкою, загальним покаламутнінням, оса­дом, сторонніми домішками, нехарактерним запахом і смаком; пиво - з низькою піною, що швидко опадає.

Безалкогольні та слабоалкогольні напої зберігають при температурі 0°... +20° С, напої бродіння 0°... +20° С. Відносна вологість повітря у складських приміщеннях для зберігання концентратів без­алкогольних напоїв не повинна перевищувати 75 відсотків.

Продаж безалкогольних та слабоалкогольних напоїв здійснюють на винос, на розлив у посуд покупців, а також для споживання на місці. Продають напої на розлив з резервуарів спеціальних дозувальних автоматів, заводських бочок, ізотермічних ємностей.

Продавці, які працюють на сатураторному устаткуванні, повинні додержуватись інструкцій приготування газованої води та правил техніки безпеки. Продаж лікувальних мінеральних вод може здійснюватися також через аптечну мережу.

Текстильні товари

Маркування текстильних товарів передбачає наявність інформації про найменування підприємства-виробника, його адресу, товарний (фірмовий) знак, назву товару, артикул, назву волокон та їх відсотковий вміст, ширину тканини або розмір штучного текстильного товару, сорт, позначення нормативного документа, дату випуску.

Текстильні товари зберігають у сухих, чистих, добре вентильованих приміщеннях при температурі від +15°до +18°С і відно­сній вологості повітря 60-65 %, захищаючи їх від пилу та вицвітання вкривними матеріалами (щільною тканиною, папером, синтетичною плівкою тощо) або укладаючи в картонні ящики (коробки), пакети (мішки) з плівки та паперу.

Для зручності покупців текстильні товари мають бути згруповані за родом волокна, видами тканин, характером оброблення, кольором, малюнком та іншими ознаками. Працівники суб'єкта господарської діяльності повинні консультувати покупця щодо виду тканин і штучних виробів, груп і підгруп, до яких вони належать, взаємозамінності тканин, засобів догляду за текстильними товарами, роз'яснювати цифрові позначення на виробах, ярликах, етикетках, а також інформувати покупців про наявні вади (дефекти) тканин.

Відміряють тканини жорстким стандартним метром (брусковим, дерев'яним), який має повірочне тавро територіального органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, способом, що залежить від виду тканини:

- тонкі та легкі тканини бавовняні, лляні, шовкові та інші - шляхом відкидання тканини на прилавок при вільному (без натягання) прикладанні тканини до метра;

- гофровані та плісировані тканини - шляхом накладання жорсткого (брускового, дерев'яного) метра на тканину, що лежить на прилавку (столі) у розправленому вигляді, без натягання і без порушення гофрування і плісе;

- важкі та об'ємні тканини (вовняні, тканини для автомобілів, м'яких меблів тощо) - шляхом накладання жорсткого метра на тканину, яка лежить на прилавку (столі) у вільному стані без складок і зморшок.

Відібраний товар продавець перевіряє в присутності покупця: виявляє пошкодження, забруднення, інші зовнішні вади (дефекти), відміряє кількість, підраховує вартість покупки. У разі виявлення загальних грубих вад (дефектів) товар замінюється на товар належної якості.

Правила дозволяють суб'єкту господарської діяльності здій­снювати продаж супутніх товарів: ниток швейних, шовку петельного, ґудзиків, викройок, журналів мод тощо. Суб'єкт господар­ської діяльності може надавати покупцю додаткові платні послу­ги: розкрій тканин і зметування розкроєних виробів, продаж викройок, комплектування та оформлення подарункових наборів, нанесення оздоблення на штучні текстильні товари, доставка за адресою товарів на замовлення покупців.

Взуття

Маркування взуття передбачає наявність інформації про найменування підприємства-виробника, його адресу, товарний (фірмовий) знак, артикул (індекс), номер моделі, розмір, повноту, сорт, дату виготовлення, позначення нормативного документа.

Прийманню та продажу не підлягає взуття з виявленими дефектами виробничого характеру та без відповідного маркування. Взуття зберігають у сухих, чистих, добре вентильованих приміщеннях при температурі від +15° до +20°С і відносній вологості повітря 50-70 %.

У торговельному (демонстраційному) залі взуття розміщу­ють за такими ознаками: характер пошиття (модельне, масового виробництва); вид (туфлі, черевики, чоботи тощо); розмір і повнота; матеріал виготовлення; стать; вік; сезонність.

За ознаками сезонності взуття поділяється на: зимове - утеплене всіх видів; весняно-осіннє - чоботи, напівчоботи, черевики, напівчеревики неутеплені, туфлі закриті на товстій підошві з пористої гуми або поліуретанів; літнє - туфлі літні відкриті, сандалети, сандалі та інше.

Згідно з Правилами, суб'єкт господарської діяльності повинен забезпечити покупцям зручні умови для ознайомлення, вибору та примірки взуття. Для цього торговельні (демонстраційні) зали обладнуються банкетками або ослонами, підставками, дзеркалами, килимками, ріжками. Інформація про розміри взуття на­дається в метричній та штрихмасовій системах нумерації. Крім того, у торговельному (демонстраційному) залі на видному місці обов'язково вивішується інформація про гарантійні терміни взуття, що є у продажу, їх обчислення з урахуванням сезонності.

Електропобутові товари

Маркування електропобутових товарів передбачає наявність інформації про найменування підприємства-виробника, його адресу, товарний (фірмовий) знак, назву товару, номінальну напругу (В), номінальну потужність (Вт), номінальний струм (А), ступінь захисту від ураження електрострумом, позначення щодо за­хищеності від вологи, знак заземлення, позначення нормативного документа, дату випуску.

На електронагрівальних приладах маркувальні дані розміщуються безпосередньо на корпусах або металевих пластинках, які прикріплюються до приладів. Проводи і шнури повинні мати додаткове маркування: марку проводу (шнура), кількість жил, номінальний переріз (мм²), довжину (м) для бухт, кількість і довжи­ну шнура в пачці, масу брутто (кг). Індивідуальна упаковка електропобутових товарів має містити маркувальні дані: найменування підприємства-виробника, його адресу, товарний (фірмовий) знак, назву товару, номінальну напругу (В), рід струму, номінальну потужність (Вт), попереджувальні знаки, позначення нормативного документа.

Здійснюючи приймання електропобутових товарів, перевіряють наявність технічного паспорта, інструкції з експлуатації.

Товари, на які поширюються гарантійні терміни експлуатації, повинні мати гарантійні талони встановленого зразка.

Електропобутові товари зберігають у сухих, чистих, добре вентильованих приміщеннях, ізольованих від місць зберігання кислот і лугів, при температурі не нижче ніж +5°С і відносній вологості повітря не більше ніж 65-70 %.

Згідно з Правилами, зразки електропобутових товарів пови­нні мати короткі анотації щодо основних технічних характеристик. При продажу електропобутових виробів з трипровідним шнуром живлення та триконтактною вилкою для підключення виробу до електричної мережі продавець (виробник) зобов'язаний в анотації подати попереджувальну інформацію такого змісту: «Забороняється використання виробу в приміщеннях, де електрична мережа не обладнана заземлювальним проводом».