За загальним порядком захист права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом.

Основна маса таких спорів розглядається місцевими судами. Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин в сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду. Як засіб судового захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів виступає позов, тобто звернена до суду вимога стосовно відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога щодо виконання покладених на нього обов'язків визнання наявності чи відсутності правовідносин, з другого. Судовий, або позовний, порядок захисту права інтелектуальної власності застосовується у всіх випадках, крім тих, що прямо передбачені в законодавстві.

Якщо право інтелектуальної власності порушене або оспорюються, суд зобов'язаний прийняти і розглянути по суті позовну заяву. Відповідно до загального правила позов заявляється за місцем знаходження відповідача (ст.125 Цивільного процесуального кодексу України), однак за згодою сторін територіальна підсудність справи може бути змінена (ст.129 згаданого Кодексу). Дія позовної давності не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав авторів об'єктів права інтелектуальної власності творів. Позови, пов’язані з порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів, можуть бути заявлені протягом трьох років від дати, коли позивач довідався або повинен був довідатися про порушення своїх прав.

Спеціальною формою захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів є адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Відповідно до закону потерпілий може звернутися за захистом свого порушеного права та інтересів до певного органу державного управління, вищого органу відповідача або Антимонопольного комітету України. Засобом захисту в даному разі є не позов, а скарга чи заява, порядок подання і розгляду яких регламентуються адміністративним законодавством. У рамках спеціальної юрисдикційної форми реалізується також кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності.

Такий порядок захисту права інтелектуальної власності відповідає вимогам міжнародних договорів, зокрема вимогам Угоди ТRІРS.

Неюрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звертання за допомогою до державних або інших компетентних органів (самозахист прав). Відповідно до ст. 19 ЦК України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому, способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Особа, право інтелектуальної власності якої порушене, може сама обирати способи самозахисту або ці способи самозахисту можуть встановлюватися договором. Маються на увазі, природно, лише законні засоби самозахисту, такі, наприклад, як відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо.

Способи захисту права інтелектуальної власності і охоронюваних законом інтересів, які розглядаються в судовому порядку (в місцевих, господарських і третейських судах), поділяються на цивільно-правові та кримінально-правові.

Цивільно-правові способи захисту права інтелектуальної власності є передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушеного права інтелектуальної власності, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. Основна мета цивільно-правової відповідальності - не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.

Нарівні з цивільно-правовими способами захисту права інтелектуальної власності законодавство України передбачає також кримінально-правову відповідальність за деякі порушення цього права. Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед правовласником.

Питання про застосування судом тих або інших цивільно-правових способів захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів відповідно до ст. 16 ЦК України вирішується передусім у залежності від характеру порушеного права шляхом:

• визнання цього права;
• визнання правочину недійсним;
• припинення дії, яка порушує право;
• відновлення становища, яке існувало до порушення;
• примусове виконання обов'язку в натурі;
• зміна правовідношення;
• припинення правовідношення;
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд також може захистити право інтелектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.

Що стосується кримінально-правових способів захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, то вони відповідно до статей 50 і 51 Кримінального кодексу України застосовуються від імені держави за вироком суду у вигляді покарань до особи, винної у вчиненні злочину, і полягають у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Такими видами покарань можуть бути: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; виправні роботи; конфіскація майна; арешт; обмеження або позбавлення волі на певний строк.

Що стосується адміністративних способів захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, то вони відповідно до статей 23 і 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення застосовуються у вигляді адміністративних стягнень, які є мірою відповідальності з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Такими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження; штраф; оплатне вилучення або конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; виправні роботи або адміністративний арешт.

Відповідно до ст. 100 Цивільного процесуального кодексу України здатність мати процесуальні права та обов'язки (цивільна процесуальна правоздатність) визнається за всіма громадянами України, а також за підприємствами, організаціями, установами тощо, які користуються правами юридичної особи. Згідно із ст. 101 зазначеного Кодексу здатність особисто здійснювати свої права в суді належить громадянам, які досягли повноліття, а також юридичним особам. При цьому, малолітня особа, тобто фізична особа, яка не досягла 14-ти років, має право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності, що охороняються законом, однак не несе відповідальності за завдану нею шкоду (ст. 31 ЦК України). Права та законні інтереси малолітніх осіб, а також громадян, визнаних недієздатними, захищають у суді їх законні представники - батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники (ст. 101 Цивільного процесуального кодексу України). Неповнолітня особа, тобто фізична особа у віці від 14-ти до 18-ти років має право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної діяльності, що охороняються законом (ст. 32 ЦК України), і самостійно відповідає за шкоду, завдану нею іншій особі, на загальних підставах (ст. 1179 ЦК України).

По питаннях захисту права інтелектуальної власності кримінальній відповідальності підлягає фізична особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16-ть років, за умови, що вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (статті 19 та 22 Кримінального кодексу України). Такі саме норми щодо питань захисту права інтелектуальної власності містять статті 12 і 20 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Адміністративно-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності

Як уже зазначалося, цей порядок застосовується у вигляді виключення із загального правила, тобто тільки в прямо зазначених у законодавстві випадках.

Захист права інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 51-2, 164-3, 164-9 та 164-13), Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Митного кодексу України та спеціального законодавства у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Згідно із ст. 164-3 зазначеного Кодексу незаконне копіювання форми, упаковки, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його фірмового найменування тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, а також знарядь виробництва і сировини чи без такої. Крім того, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

В ст. 164-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що розповсюдження примірників аудіовізуальних творів чи фонограм, упаковки яких не марковані контрольними марками або марковані контрольними марками, що мають серію, яка не відповідає носію цього примірника, чи номер, який не відповідає даним Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок, тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів чи фонограм. Та сама дія, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з вище зазначених правопорушень, тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів чи фонограм.

В ст. 164-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що порушення законодавства, яке регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Про вчинення зазначених вище адміністративних правопорушень відповідно до статей 254 і 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами: органів внутрішніх справ (це стосується адміністративних правопорушень, зазначених у статтях 51-2, 164-3 та 164-9 зазначеного Кодексу) та органів Антимонопольного комітету України (це стосується адміністративних правопорушень, зазначених у ст. 164-3 зазначеного Кодексу). Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення, зазначені в статтях 51-2, 164-9 та 164-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можуть складати державні інспектори з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Зазначений протокол надсилається органові, уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення (ст. 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення), яким відповідно до ст. 221 зазначеного Кодексу є районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем його вчинення (ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення) в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання судом протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 зазначеного Кодексу). Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, суд виносить постанову по справі (про накладення адміністративного стягнення або про закриття справи). Постанова суду про накладення адміністративного стягнення є остаточною, обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами, а також не підлягає оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення, за виключенням випадків, передбачених законами України (статті 283, 287 і 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

При висвітленні питань, пов'язаних з адміністративним порядком захисту права інтелектуальної власності, особливо потрібно виділити питання захисту від недобросовісної конкуренції. Згідно із ст. 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

До таких дій відповідно до статей 4, 5, 6, 7 16, 17 та 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", зокрема, відносяться:

§ неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, географічних зазначень, що можуть привести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання;

§ введення в цивільний оборот під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін або зняття з товару позначень справжнього виробника;

§ відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення цього виробу в цивільний оборот без однозначного зазначення виробника копії, що може привести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Це не поширюється на вироби, що набули правової охорони як об'єкти права інтелектуальної власності;

§ здійснення реклами, яка містить порівняння з товарами, роботами, послугами або діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця);

§ неправомірний збір, розголошування і використання комерційної таємниці. При цьому, чинне законодавство визначає поняття "неправомірний збір", "неправомірне розголошування" та "неправомірне використання" комерційної таємниці. Неправомірний збір - це добування протиправним способом відомостей, які відповідно до законодавства України складають комерційну таємницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Неправомірне розголошування - це ознайомлення іншої особи з відомостями, які відповідно до чинного законодавства України складають комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Неправомірне використання – це впровадження у виробництво або облік при плануванні чи здійсненні господарської діяльності неправомірно здобутих відомостей, які складають відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

У законодавстві України немає єдиного і чіткого визначення поняття комерційної таємниці. Вперше таке поняття з'явилося в Законі України "Про підприємства України". У цьому Законі зазначено, що підприємство має право не надавати відомості, що містять комерційну таємницю. При цьому перелік відомостей, що містять комерційну таємницю, визначає керівник підприємства. Це можуть бути відомості, що стосується ринку (ціни, умови договору, прогноз збуту продукції, ринкова політика і плани, відносини із споживачами, чисельність агентів, канали збуту продукції тощо); про виробництво продукції (оцінка якості та ефективності, технологія і обладнання, рівень витрат, доставка, можливість проведення НДДКР тощо); про організаційні особливості і фінанси (головні проблеми та можливості їх вирішення, виявлення осіб, які ухвалюють ключові рішення тощо).

Вчинення дій, які визначаються законодавством України як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну, цивільно-правову та кримінально-правову відповідальність (ст. 20 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Вчинення зазначених вище дій господарюючими суб'єктами-юридичними особами тягне за собою накладення Антимонопольним комітетом України штрафів у розмірі трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі, якщо обчислення виручки господарюючого суб'єкта неможливе або виручка відсутня, то штраф накладається у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Вчинення зазначених вище дії юридичними особами, що не є господарюючими суб'єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 22 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Вчинення зазначених вище дій громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також громадянами, які не є підприємцями, в інтересах третіх осіб тягне за собою накладення адміністративного стягнення відповідно до чинного законодавства (ст. 23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Збитки, нанесені внаслідок вчинення зазначених вище дій підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 24 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Якщо було встановлено факт неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факт копіювання виробів, то заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця. Цей захід захисту права застосовується, якщо можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом (ст. 25 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Власник права інтелектуальної власності може звернутися до Антимонопольного комітету України або його територіальних органів із заявою про вжиття заходів щодо захисту свого порушеного права. Засобом захисту в даному разі є не позов, а заява, яка подається в письмовому вигляді з додатком документів, що свідчать про порушення права інтелектуальної власності. Таку заяву необхідно подати упродовж шести місяців від дати, коли власник права інтелектуальної власності довідався або мав довідатися про порушення його права (ст. 28 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" в процесі розгляду справи Антимонопольний комітет України має право вжити заходів для забезпечення виконання рішення, якщо невжиття таких заходів може ускладнити або зробити неможливим його виконання. З метою забезпечення виконання рішення Антимонопольний комітет України може винести розпорядження про:

• заборону особі, в діях якої передбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії;
• накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Розпорядження Антимонопольного комітету України можуть бути оскаржені до суду заінтересованими особами у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання копії розпорядження.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" Антимонопольний комітет України у справах про недобросовісну конкуренцію може приймати обов'язкові для виконання рішення про:

• визнання факту недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної конкуренції;
• офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;
• накладання штрафів;
• вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця);
• скасування або зміну центральними та місцевими органами державної виконавчої влади прийнятих ними неправомірних актів і розірванні укладених ними угод.

Рішення Антимонопольного комітету України можуть бути оскаржені до суду заінтересованими особами у 30-денний строк з дня одержання копії рішення (ст. 32 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Окремо варто спинитися на питаннях, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності при переміщенні через митний кордон України контрафактних товарів. Світовою практикою контрафактними визнаються товари, які виготовлено і введено в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності.

11 червня 2002 р. Верховна Рада прийняла новий Митний кодекс України, який містить розділ Х "Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності". Ст. 1 Митного кодексу України визначає поняття "контрафактний товар", яке повністю відповідає визначенню такого товару світовою практикою.

Відповідно до Митного кодексу України власник права інтелектуальної власності, який має підстави вважати, що при переміщенні товарів через митний кордон України порушується чи може бути порушене його право, яке охороняється в Україні, може подати заяву до Державної митної служби України про реєстрацію товарів, що виготовлені і введені в цивільний оборот із застосуванням об'єктів права інтелектуальної власності. Державна митна служба України веде реєстр зазначених товарів, а порядок їх реєстрації, включаючи форму заяви власника права інтелектуальної власності, перелік інформації та документів, які додаються до заяви, порядок подачі та розгляду заяви, визначається Кабінетом Міністрів України. За реєстрацію цих товарів, продовження строку дії такої реєстрації, а також внесення змін до реєстру справляються митні збори. Інформація про зареєстровані товари надсилається до всіх митних органів України.

Якщо митний орган на основі даних реєстру товарів, виготовлених і введених в цивільний оборот із застосуванням об'єктів права інтелектуальної власності, виявляє ознаки того, що товари, пред'явлені для митного контролю та митного оформлення, є контрафактними, їх митне оформлення призупиняється. Такі товари підлягають розміщенню на складах тимчасового зберігання або на складах митних органів.

Рішення про призупинення митного оформлення товарів строком на 15 календарних днів із можливістю наступного продовження не більше ніж на 15 календарних днів приймає начальник митного органу або особа, яка його заміщує. Не пізніше наступного робочого дня після дати прийняття рішення про призупинення митного оформлення зазначених товарів митний орган повідомляє власника права інтелектуальної власності про факт переміщення через митний кордон України цих товарів, а декларанта - про підстави призупинення їх митного оформлення, а також доводить до його відома найменування та адресу власника права інтелектуальної власності.

Якщо протягом строків призупинення митного оформлення контрафактність товарів буде підтверджена, митний орган відкриває справу про порушення митних правил, а товари – безпосередні предмети правопорушення – вилучаються з метою конфіскації. Якщо контрафактність товарів не буде підтверджена, вони підлягають митному оформленню у звичайному порядку. Відшкодування витрат, пов’язаних із призупиненням митного оформлення можливих контрафактних товарів, здійснюється за рахунок власника права інтелектуальної власності. Порядок відшкодування цих витрат встановлюється чинним законодавством.

Згідно зі ст. 345 Митного кодексу України ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів, а на посадових осіб – від 30 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів.

Власник права інтелектуальної власності та власник товарів, що виготовлені і введені в цивільний оборот із застосуванням об'єктів права інтелектуальної власності, у разі незгоди з рішенням митного органу вправі звернутися до суду за захистом своїх прав.

Треба зазначити, що більш детально питання, пов'язані із захистом права інтелектуальної власності на митному кордоні України, розкрито в постанові Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2001 р. за № 412, якою затверджено "Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності".

Ще одним видом адміністративного порядку захисту права промислової власності, передбаченому в спеціальному законодавстві України в сфері інтелектуальної власності, є його захист шляхом звернення потерпілого до Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - Апеляційна палата). Апеляційна палата є колегіальним органом, який діє на підставі чинного законодавства України та Регламенту апеляційної палати, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2003 року за № 622 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2003 року за № 877/ 8198. Засобом захисту в даному випадку є заперечення, яке заявник, що не погоджується з рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності стосовно набуття права інтелектуальної власності на винахід, торговельну марку чи іншій об'єкт права промислової власності, подає до Апеляційної палати. Заперечення має стосуватися лише одного рішення і містити обґрунтування його неправомірності. До заперечення додається документ, який підтверджує сплату відповідного збору. В разі пропуску терміну подачі заперечення заявник може клопотати про його відновлення, підтвердивши наявність поважних причин і сплативши спеціальний збір за відновлення пропущеного строку.

За розпорядженням голови Апеляційної палати призначається колегія в складі трьох членів з визначенням головуючого на апеляційному засіданні для ведення справи. Заперечення розглядається згідно з Регламентом Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання заперечення в межах мотивів, викладених апелянтом в запереченні та під час його розгляду. Строк розгляду заперечення продовжується за ініціативою апелянта, але не більше ніж на два місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. За результатами розгляду заперечення колегія Апеляційної палати приймає мотивоване рішення, яке набирає чинності після затвердження його наказом Державного департаменту інтелектуальної власності. Затверджене рішення Апеляційної палати надсилається апелянту не пізніше п'яти днів після його затвердження. До затвердження рішення колегії Апеляційної палати в місячний строк від дати його прийняття Міністр освіти і науки України може внести мотивований письмовий протест на це рішення. Підставами для внесення протесту можуть бути порушення норм чинного законодавства при прийнятті рішення колегії Апеляційної палати та порушення процедури розгляду заперечення. Протест розглядається новим складом колегії у місячний строк від дати його внесення. Рішення Апеляційної палати, прийняте за протестом, є остаточним і може бути скасоване лише судом. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене заявником у судовому порядку протягом двох місяців від дати його одержання.

Треба зазначити, що зазначені вище органи державного управління розглядають справи про адміністративні правопорушення на основі спеціальної процедури, яка є спрощеною в порівнянні з цивільним судочинством і виключає багато які процесуальні дії. Обсяг процесуальних гарантій тут значно вужчий судових. Так, далеко не завжди передбачена особиста участь заінтересованих осіб або їх представників у розгляді справи. Не є обов'язковим колегіальний розгляд спору. Законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, таких як свідчення свідків тощо. Свідки та експерти, що залучаються до участі в адміністративному процесі, не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих свідчень або відмову від них. Головний же недолік полягає в тому, що відомчі органи, які розглядають справу, не користуються тією мірою автономності, яка надана судам. У своїх діях вони керуються не лише чинним законодавством, але й загальними директивами і конкретними вказівками органів управління.

Цивільно-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності

Під цивільно-правовими способами захисту права інтелектуальної власності, що реалізуються, як правило, у юрисдикційній формі, розуміються закріплені законодавством матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання та відновлення порушеного права інтелектуальної власності, а також вплив на правопорушника. Основний спектр матеріально-правових способів захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів наведений у ст. 16 ЦК України і був перелічений вище. Цей перелік доповнений у ст. 432 ЦК України, відповідно до якої суд може постановити рішення, зокрема, про:

• застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
• зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
• вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
• вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
• застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності;
• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо цього порушення.

В спеціальному законодавстві України в сфері інтелектуальної власності також наводиться чимало способів цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності. Треба сказати, що зазначені способи не вичерпують усіх можливих заходів, до яких може вдатися потерпілий для захисту своїх прав. Як вже зазначалося вище, право інтелектуальної власності за своєю природою є суб'єктивним цивільним правом, тому його захист може здійснюватися за допомогою всіх тих способів, які застосовуються, аби захистити суб'єктивні цивільні права. До таких способів можна віднести вимогу припинити чи змінити правовідносини, визнати недійсним ненормативний акт органу державного управління або місцевого органу державної виконавчої влади, який не відповідає чинному законодавству, відшкодувати моральну шкоду тощо.

Як правило, власник порушеного права інтелектуальної власності може скористатися не будь-яким, а якимось конкретним способом захисту свого порушеного права. Найчастіше він прямо визначений спеціальною нормою закону або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше, однак, власнику права інтелектуальної власності надається можливість вибору способу його захисту. Наприклад, коли в результаті порушення права інтелектуальної власності потерпілому заподіяні збитки, він вправі на власний розсуд вимагати або їх відшкодування в повному обсязі, або стягнення на свою користь доходу, одержаного порушником внаслідок порушення права, або виплати компенсації.

Варто зауважити, що при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, право інтелектуальної власності якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка є власником права інтелектуальної власності, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. Це підтверджує і ст. 22 ЦК України, в якій зазначено, що збитками є:

• витрати, які особа, право інтелектуальної власності якої порушено, зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа, право інтелектуальної власності якої порушено, могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому, якщо правопорушник одержав у зв'язку з цим правопорушенням доходи, то розмір упущеної вигоди не може бути меншим від доходів, одержаних правопорушником. Також до розміру збитків додатково можуть включатися судові витрати та витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.

Моральна шкода відповідно до ст. 23 ЦК України, зокрема, полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи і відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

При визначенні розміру компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд враховує обсяг порушення та умисел відповідача. Зокрема, ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення.