ІІ. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

Причиною недостатньої економічної активності населення є низька вартість робочої сили та незадовільні умови праці.

На сьогодні в Україні питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва варіює в межах 9 %, тоді як у країнах Західної Європи – до 45 %. Середньомісячні витрати роботодавців з розрахунку на одного працівника у 2006 році в Україні становили 267 євро, що у 6-8 разів менше цього показника у таких європейських країнах як Кіпр, Іспанія, Словенія, Португалія та 2-3 рази менше, ніж у країнах Прибалтики, Польщі.

З 2,2 млн. вакантних робочих місць, інформація про які була надана роботодавцями до державної служби зайнятості у 2007 році, у кожній другій вакансії рівень заробітної плати пропонувався нижчим за прожитковий мінімум для працездатних осіб. Робота пропонувалась на робочих місцях з важкими та шкідливими умовами праці, на застарілому обладнанні та на підприємствах, де є затримка з виплати заробітної плати.

Причинами незадоволеного попиту роботодавців на робочу силу за рахунок випускників професійно-технічних навчальних закладів є:

- нездатність системи освіти забезпечити потреби ринку праці в кваліфікованих кадрах (за останні 15 років в Україні чисельність випускників профтехучилищ скоротилась майже на 20 %, а в окремих регіонах – у 1,5-2 рази). Підготовка кадрів у професійно-технічних навчальних закладах здійснюється за 550 професіями, в той час як на виробництві їх використовується понад 5 тисяч. Випуск кваліфікованих робітників професійно-технічними навчальними закладами становить до 300 тис., в той час як кількість вільних робочих місць, наданих службі зайнятості роботодавцями протягом року, перевищує 1,5 млн.;

- незадовільна якість підготовки кадрів (випускнику відмовляють в робочому місці на підставі низької кваліфікації, невідповідності професійних знань та вмінь потребам робочого місця, що є наслідком недосконалого змісту професійного навчання внаслідок застарілих кваліфікаційних характеристик професій та відсутністю незалежної кваліфікаційної атестації випускників навчальних закладів);

- підготовка навчальними закладами кваліфікованих робітників, професійний склад яких не враховує ситуацію на регіональних ринках праці (через відсутність державної системи професійної орієнтації населення та недосконалої, низькоефективної системи державного замовлення на професійну підготовку кадрів функціонуючої на адміністративних засадах).

В основі причин незадоволеного попиту роботодавців на якісну робочу силу за рахунок дорослого населення – відсутність системи навчання дорослого населення впродовж трудового життя. Періодичність підвищення кваліфікаційного рівня працівників є недостатньою і становить в середньому по Україні 11 років, а в сфері готельного господарства, торгівлі та сільського господарства – від 50 до 80 років (у країнах Європейського Союзу періодичність підвищення кваліфікації працівників становить близько 5 років, в Японії – від 1 до 1,5 року, в Російській Федерації – 7,8 року).

Тягар фінансування професійного навчання на виробництві покладено лише на роботодавця. Наслідком є економічна неспроможність підвищувати кваліфікаційний рівень працівників або незацікавленість роботодавців у підвищені якості персоналу (затрати підприємств на професійне навчання в середньому не перевищують 0,3 – 0,5 % від фонду оплати праці).

Причиною незадовільної ситуації на ринку праці монофункціональних міст, насамперед, шахтарських, є зменшення кількості робочих місць внаслідок закриття неперспективних шахт, відсутність державних програм галузевого перепрофілювання територій. Незважаючи на реалізацію у вугледобувних регіонах програм створення нових робочих місць для працевлаштування незайнятого населення регіонів, де ліквідовані шахти (за інформацією відповідних облдержадміністрацій протягом 2007 року – першого півріччя 2008 року для звільнених шахтарів створено 1592 робочих місця), рівні безробіття у шахтарських регіонах лишаються високими.

За період з 2001 по 2007 рік чисельність зайнятого сільського населення у віці 15-70 років збільшилась на 10 % і склала в середньому за 2007 рік 6,6 млн. осіб, рівень безробіття сільського населення (за методологією МОП) зменшився відповідно з 7 % до 5,4 %. Було проведено земельну реформу, змінено модель економічного розвитку села, відбулося становлення нового соціального прошарку – землевласників, які працюють у фермерських або особистих селянських господарствах, членами яких на сьогодні є 6 млн. осіб.

Ефективність діяльності особистих селянських господарств є низькою, праця – важкою, соціальна захищеність – недостатньою. Причиною економічної неспроможності особистих селянських господарств є несистемність бачення цього сегменту зайнятості і неадекватність державної підтримки. В умовах вступу України до СОТ проблема зайнятості сільського населення може набути негативного забарвлення.

Причиною недостатнього зростання зайнятості населення внаслідок розвитку підприємництва є недосконалість механізмів державної підтримки приватної ініціативи громадян та створення сприятливого підприємницького середовища. Незважаючи на позитиву динаміку щодо кількості суб’єктів господарювання (станом на 01.01.2008 р. зареєстровано майже 0,9 млн. юридичних осіб та 2, 8 млн. фізичних осіб-підприємців), труднощі у започаткуванні діяльності та функціонуванні бізнес-структур негативно впливають на стан регіональних ринків праці, ведуть до тінізації зайнятості.

Проблеми нелегальних відносин у сфері зайнятості пов’язані із:

- значним рівнем фінансового навантаження на фонд оплати праці;

- недотриманням норм трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин роботодавцем (відповідно до інформації Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю впродовж 2006-2007 років кожне десяте порушення роботодавцями норм трудового законодавства було пов’язано із неоформленням трудових відносин з найманими працівниками та виплатою „конвертованої” заробітної плати;

- неврегульованою внутрішньою трудовою міграцією, основними чинниками якої є розбалансованість попиту та пропозиції робочої сили в розрізі регіонів (на сьогодні найбільшу кількість вакансій пропонують роботодавці Києва, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Запорізької областей, однак мають найнижчий рівень їх укомплектування). Регуляторами переміщень є рівні заробітної плати в регіонах (у І півріччі 2008 року розкид регіонів України за цим показником складав 2,4 раза з найбільшим рівнем у м. Києві і найменшим – у Тернопільській області).

Участь громадян України у міжнародному обігу робочої сили зумовлюється поєднанням зовнішніх чинників (ємні ринки праці інших країн, постійно зростаючий попит на робочу силу з України, приваблива оцінка трудової діяльності мігрантів) та внутрішніх причин (незадоволений попит на роботу всередині країни, низька оцінка праці). На сьогодні за експертними оцінками за кордоном працює до 3 млн. громадян України, якими щорічно ввозиться в Україну понад 7 млрд. доларів. Проблемою є нелегальна праця громадян України за кордоном, неналежний соціальний захист, ризики страхових заощаджень та пенсійного забезпечення, відсутність надійних механізмів перерахування отриманих за працю за кордоном коштів, повернення мігрантів.

Нівелювання негативних проявів зовнішньої трудової міграції громадян України, насамперед, пов’язане із створенням привабливого внутрішнього ринку праці, укладенням угод щодо працевлаштування та соціального забезпечення громадян України, які перебувають за її межами.

Характерною ознакою ринку праці України є низький рівень зайнятості осіб з інвалідністю. За даними інформаційно-обчислювального центру Мінпраці у 2008 році кількість працюючих інвалідів склала 515 тис. осіб, або 39 % від загальної чисельності інвалідів працездатного віку, тоді як в інших країнах рівень зайнятості цієї категорії громадян є значно вищим (наприклад, в Італії – 55%, у Швеції – 60,1 %, у Китаї – майже 80 %).

Основними причинами, які стримують зайнятість інвалідів в Україні, є:

- порівняно низький рівень освіти інвалідів та їх професійної підготовки;

- недостатній рівень підтримки тих, хто вперше виходить на ринок праці (випускників навчальних закладів);

- недостатня кількість робочих місць, на яких може бути задіяна праця інвалідів.

В умовах інтеграції України у світове суспільство актуальною складовою ринку праці стає зайнятість іноземців, які, відповідно до законодавства України, можуть вести підприємницьку діяльність та працювати у роботодавців за наймом.

За даними Міністерства внутрішніх справ України на сьогодні на території України обліковано 264 тис. іноземних громадян та осіб без громадянства, з яких 90 тис. осіб мають дозвіл на тимчасове перебування (на період працевлаштування).

У рамках вступу України до СОТ процедуру доступу іноземців до ринку праці України лібералізовано, однак відсутність концептуальних засад імміграційної політики України та недостатній контроль за перебуванням іноземців в Україні є причиною тінізації зайнятості іноземців.

Багатогранність функціонування ринку праці потребує застосування при його регулюванні програмно-цільового методу. Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення” Кабінетом Міністрів України розробляють річні та довгострокові програми зайнятості населення.

Проект Загальнодержавної програми зайнятості населення на 2009-2011 роки (далі – Програма) розробляється відповідно до доручень Кабінету Міністрів України до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 вересня 2007 року „Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України”, уведеного в дію Указом Президента України від 19 вересня 2007 р. №895.

ІІІ. Мета програми

Програма спрямована на реалізацію законів України „Про зайнятість населення” і „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Розроблення Програми зумовлено необхідністю посилення державного регулювання у сфері зайнятості населення та координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, їх діяльності в частині, яка стосується впливу на стан ринку праці.

Мета Програми полягає у здійсненні регулювання ринку праці за допомогою правового, організаційного та економічного механізмів, які створюють умови для забезпечення гідної праці, сприяння зайнятості населення та посилення його соціального захисту.