Медичний захист в зонах біологічного зараження.

Серед способів захисту населення у НС особливе місце займає медичний захист. Виходячи з досвіду, надзвичайні ситуації, як правило, призводять до масової загибелі людей та їх ураження. Для зменшення ступеня ураження необхідна приймати невідкладні заходи щодо надання медичної допомоги потерпілим. Наданням цієї допомоги займається медична служба ЦЗ, яка є спеціальною організацією в системі охорони здоров'я і призначена для медичного забезпечення населення, що постраждало внаслідок стихійного лиха, аварій та катастроф. Вона виконує наступні основні завдання:

– своєчасне надання потерпілому населенню усіх видів медичної допомог та лікування потерпілих з метою їх повного одужання;

– попередження виникнення і розповсюдження серед населення масових інфекційних захворювань;

– забезпечення санітарного благополуччя населення та виключення несприятливих санітарних наслідків виробничих аварій, стихійних лих або використання ворогом сучасних засобів ураження.

Ці завдання органи охорони здоров'я та медичні служби вирішують шляхом проведення комплексу організаційних, лікувально-профілактичних, лікувально евакуаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Основними з них є:

– підготовка органів та установ охорони здоров'я до роботи в умовах великих виробничих аварій та стихійних лих;

– організація і підготовка пересувних медичних формувань для проведення рятувальних робіт, а також підготовка медичних установ до лікування потерпілих і хворих;

– організація і проведення лікарняно-евакуаційних, санітарно-гігієнічних т протиепідемічних заходів в осередках ураження і на етапах медичної евакуації

– навчання медичного персоналу з медичних питань;

– розробка планів підготовки органів і об'єктів охорони здоров'я до виконання заходів ЦЗ;

– організація забезпечення формувань та установ медичної служби медичним, господарським і спеціальним майном;

– підготовка населення для надання само- та взаємодопомоги при отримані різних травм.

Для вирішення своїх завдань медична служба ЦЗ має відповідну структуру, яка забезпечує можливість їх виконання.

Медична служба цивільного захисту організовується за територіально-виробничим принципом. Начальниками служби є: на об'єкті — старший медичний працівник об'єкта; у сільському районі — головний лікар центральної районної лікарні; у міському районі, місті, області — завідувачі відповідними відділами охорони здоров'я. Начальником медичної служби цивільного захисту держави є Міністр охорони здоров'я.

Начальник медичної служби ЦЗ несе відповідальність за підготовку всіх медичних формувань.

До медичних установ ЦЗ відносяться:

– лікарняні установи — профільовані лікарні (ПЛ), головні лікарні (ГЛ), сортувально-евакуаційні шпиталі (СЕШ);

– протиепідемічні установи медичної служби ЦЗ — санітарно-епідеміологічні станції;

– установи медичного забезпечення та служби крові — аптеки, склади медичного майна, станції та відділення переливання крові.

Організація медичної допомоги постраждалим та їх евакуація із осередків ураження здійснюється за принципом двоетапної системи лікарняно-евакуаційного забезпечення. Суть цієї системи полягає у розподілі медичної допомоги за її видами і проведення послідовних заходів у поєднанні з евакуацією постраждалих з осередків ураження у профільовані медичні установи.

Медична допомога поділяється за видами:

– перша медична допомога має на меті підтримання життєдіяльності організму, боротьбу з ускладненнями ураження і підготовку уражених до евакуації з осередку ураження (надається у перші ЗО хвилин після ураження);

– перша лікарська допомога, мета якої є профілактика і боротьба з ускладненнями уражень, поповнення і підтримання пошкоджених життєвих функцій організму та підготовка до евакуації у лікарняні заклади для надання спеціалізованої медичної допомоги (надається за 6—8 годин після ураження);

– спеціалізована медична допомога є найвищою формою медичної допомоги, під час якої проводяться медичні заходи відповідно до характеру ураження (оптимально надається протягом 2 діб з моменту ураження).

Спеціалізована медична допомога поєднується з наступним стаціонарним лікуванням до закінчення лікування.

Згідно з прийнятою системою перша медична допомога в осередках ураження надається санітарними постами та дружинами, загонами санітарних дружин, а також населенням у порядку само- та взаємодопомоги. Не слід забувати, що надання цього виду допомоги має вирішальне значення для рятування потерпілих.

Першу лікарську допомогу надають загони першої медичної допомоги (ЗПМД), медичні підрозділи військових частин ЦЗ, які розгортаються в осередках ураження, або біля кордонів осередку.

Спеціалізована медична допомога надається в умовах стаціонарних лікарень. Санітарні пости створюються на всіх ОГД та у житловому секторі з розрахунку — один на 150—200 працюючих. Санітарний пост складається з 4 осіб і оснащується згідно з табелем.

Санітарні дружини (СД) є основним масовим формуванням, яке створюється на ОГД (одна на 2000 осіб населення). Санітарна дружина складається з 24 осіб та має 5 носилкових ланок по 4 особи. Загони санітарних дружин (ЗСД) формуються на великих ОГД, де є не менше 5 санітарних дружин.

Перша медична допомога безпосередньо у районах стихійних лих і виробничих аварій повинна надаватись безперервно. Обсяг цієї допомоги і послідовність її надання визначаються в кожному окремому випадку залежно від обставин, кількості уражених і ступеня ураження, наявності сил та засобів. До першої медичної допомоги відносяться:

– тимчасова зупинка кровотечі;

– накладання первинних пов'язок при ураженнях та опіках;

– іммобілізація при переломах кісток та значних пошкодженнях м'яких тканин;

– протишокові заходи;

– проведення штучного дихання;

– відновлення серцевої діяльності.

Після надання першої медичної допомоги уражених переносять до місця посадки на транспорт. Перенесення здійснюють носильні ланки, які надаються із рятувальних формувань. Перевезення здійснюється транспортом загонів першої меддопомоги та інших формувань, які діють в осередку ураження.

До основних засобів медичного захисту для населення належать аптечки індивідуальні (АІ-2), що містять медичні засоби, призначені для профілактики та надання першої допомоги при радіаційному опроміненні, ураженні отруйними і бактеріальними засобами індивідуальні протихімічні пакети (ІПП-8), які мають закритий посуд з дегазуючим розчином і марлеві серветки. Він призначений для усунення і знезараження отруйних речовин та бактеріальних засобів. Крім аптечки та пакету особовому складу формувань видається індивідуальний перев'язочний пакет (ІПП) для накладання пов'язок. Крім табельних засобів для надання само- та взаємодопомоги можливе використання підручних засобів.

Особливе місце в роботі медичної служби займає захист населення від інфекційних хвороб. Інфекційними називаються такі хвороби, які передаються від людини до людини або від тварин до людини через повітря або через безпосередній контакт. До інфекційних захворювань відносяться чума, холера, віспа, тиф, дизентерія, кір, грип та інші. Особливістю інфекційних захворювань є те, що збудників хвороби — мікробів людина не може бачити, а ознаки хвороби з'являються тільки після інкубаційного періоду, який може тривати від однієї до кількох десятків діб.

У воєнний час інфекційні хвороби використовуються як засіб виводу з ладу провідної сили ворога. В результаті розповсюдження інфекції утворюється зона бактеріологічного зараження, в межах якої може виникнути один або декілька осередків ураження.

Осередком бактеріологічного ураження називається територія, в межах якої сталося масове ураження (захворювання) людей та тварин. Межі осередку бактеріологічного ураження встановлюються протиепідемічними установами медичної служби ЦЗ і службою захисту тварин та рослин на підставі узагальнених даних, отриманих від постів радіаційно-хімічного спостереження, розвідувальних ланок і груп, метеорологічних і санітарно-епідеміологічних станцій.

Для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань в осередку ураження встановлюється режим карантину, а у прилеглих районах вводиться режим обсервації.

Карантин —- система протиепідемічних та режимно-обмежувальних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію усього осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. Він передбачає:

– повну ізоляцію осередку ураження;

– встановлення на зовнішніх кордонах охорони;

– заборону виходу людей, тварин та вивезення майна;

– дозвіл в'їзду лише спеціальним формуванням;

– заборону транзитного проїзду;

– розподіл населення на маленькі групи і доставку харчування, води у квартири, окремі будинки;

– припинення роботи всіх підприємств та установ, крім тих, які мають особливе значення для господарства;

– проведення профілактичного лікування населення, а також санітарна обробка, дезінфекція, дезінсекція і дератизація;

– використання засобів індивідуального захисту.

Об'єкти, які продовжують роботу у зонах карантину переходять на особливий режим праці:

– робітники та службовці переводяться на казарменний стан з виконанням

протиепідемічних заходів;

– зміни розподіляються на окремі групи (можливо, меншої чисельності), контакті між ними та вихід з приміщень забороняється;

– харчування та відпочинок організується по групах у спеціально відведених приміщеннях.

Коли вид збудника не належить до групи особливо небезпечних, замість карантину вводиться режим обсервації.

Обсервація — це спеціальні заходи, які попереджають розповсюдженням інфекції в інші райони. При обсервації проводяться менш суворі ізоляційно обмежувальні заходи, а саме:

– максимально обмежується в'їзд та виїзд;

– вивезення з осередку майна дозволяється після знезараження;

– посилюється медичний контроль;

– обмежуються масові культурно-просвітницькі заходи та інше.

Терміни карантину та обсервації встановлюються, виходячи з максимального

інкубаційного періоду захворювання. Його обчислюють з моменту госпіталізації останнього хворого та закінчення дезінфекції.

Сигнал «Бактеріологічне зараження» подають по радіотрансляційній мережі,якщо виявлені бактерійні носії. Сигнал попереджає населення заражених районів про вигляд збудника, способи захисту і порядок дій. При виявленні в якому-небудь районі інфекційних захворювань вводять карантин. Територія, на якій його оголошують, називається карантинною зоною. Її повністю ізолюють, захищають спеціальними знаками і оточують озброєною охороною. В'їзд до карантинної зони і виїзду з неї забороняються. У зоні організовують комендантську службу, що забезпечує встановлений режим поведінки громадян. Тривалість карантину залежить від характеру захворювання. Карантин знімають після ліквідації вогнища зараження і унеможливлення подальшого виникнення захворювань.

Якщо виявлено менш небезпечний збудник, у вогнищах зараження карантин замінюють обсервацією, яка передбачає посилене медичне спостереження за людьми, що знаходяться у вогнищі зараження, виявлення і ізоляцію хворих, негайне проведення запобіжних щеплень, обмеження спілкування груп населення між собою. Дозвіл на вхід в зону обсервації і вихід з неї дають таким, що лише працює на важливих промислових об'єктах і тим, кому зроблені запобіжні щеплення. При виході із зони обсервації всі громадяни проходять повну санітарну обробку. Вихід із зони обсервації людей, підозрюваних в захворюванні, категорично забороняється. Населення у вогнищі бактеріологічного зараження повинне строго виконувати всі вимоги медичної служби цивільного захисту.

При значних аваріях та катастрофах виникає невідповідність між потребами в санітарному транспорті та можливостями їх забезпечити: тому використовуєть­ся виділений транспорт загального призначення (пристосований транспорт), а також будь-який транспорт, зупинений та направлений до осередку ураження працівниками державної автоінспекції (ДАІ);

При розрахунках необхідності в транспортних засобах враховується, що се­редня швидкість їх пересування не повинна перевищувати 30-40 км/год, навіть хорошими шляхами. За добу санітарний автомобіль може, з урахуванням посадки і висадки, санітарної обробки, пройти шлях від 200 до 300 км. Для транс­порту загального призначення повторні рейси не враховуються, а ведеться тільки облік машино-рейсів. Розрахунок необхідності у транспорті проводять за форму­лою: Т, = КС/РЕ, де Т,- потреба в санітарних (транспортних) автомобілях: К-коефіцієнт необхідності в евакуації на санітарному транспорті (0,5-0,6); С-сані­тарні втрати; Р - можлива кількість рейсів за добу; Е - евакомісткість одного автомобіля. Стосовно транспорту загального призначення можна використати формулу: Т_т = (1-К)С/Е;

Постраждалих з важкими ураженнями необхідно евакуювати на санітарному (спеціально обладнаному) транспорті у супроводі лікаря (фельдшера, медичної сестри) з можливістю надання медичної допомоги підчас евакуації. Вважаєть­ся, що санітарним транспортом евакуюють 50-60 % уражених;

При наданні медичної допомоги постраждалим, що винесені з осередку ура­ження НХР, радіоактивними речовинами та бактеріологічними засобами, ме­дичний персонал і рятувальники у пунктах (місцях) збору та під час евакуації потерпілих повинні перебувати у засобах індивідуального захисту. Після доставлення уражених повинна проводитись санітарна об­робка медичного персоналу та (спеціальна) обробка транспорту.

Допоміжні таблиці

Таблиця 1.

Коефіцієнт розташування сховища (К_р)

Умови розташування	Кр
Укриття, що стоять окремо поза районом забудови
Те ж в районі забудови
Вбудоване в окремій будові сховище:
- для виступаючих над поверхнею стін
- для перекриття
Вбудоване в середині виробничого комплексу, або кварталу сховище:
- для виступаючих над поверхнею землі стін
- для перекриття

 

Таблиця 2

Товщина шару половинного послаблення радіації для різних матеріалів, см

Матеріал	Густина, г/см^3	Товщина шару, см шару
від проникаючої радіації	від радіоактивного забруднення
Вода	1.0
Дерев'яні матеріали	0.7		18.5
Грунт	1.6	14.4	8.1
Цегла	1.6	14.4	8.1
Бетон	2.3		5.7
Кладка цегляна	1.5		8.7
Кладка бутова	2.4	9.6	5.4
Глина утрамбована	2.06		6.3
Вапно	2.7	8.5	4.8
Сіно, солома	0.12
Сніг	0.125
Лід	0.9		14.5
Сталь (броня)	7.8	3.0	1.7
Свинець	11.3	2.0	1.2

Примітка: Для інших матеріалів шар половинного послаблення дорівнює відношенню шару половинного послаблення води до густини матеріалу, який використаний. Густина матеріалу наведена в довідниках.

 

Література:

1. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру" вiд 08.06.2000 № 1809-III

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2001 № 1432 "Про затвердження Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

3. ДБН В2.2.5-97 Захисні споруди цивільної оборони.

4. Наказ Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 03.02.2005 № 59 "Про затвердження порядку видачі непрацюючому населенню засобів індивідуального захисту органів дихання від бойових отруйних речовин".

5. Євдін О.М., Могильниченко В.В., Скидан М.А., Рибакова Е.О. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Том 1. "Техногенна та природна небезпека". Посібник.- К.: КІМ, 2007.- с.636.

6. Воробйов О.О., Кардаш В.Е. Медицина надзвичайних ситуацій. Навчальний по­сібник. - Чернівці: вид-во 2000. -186 с.

7. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона.Навчальний посібник/ За ред. Кашина П.І. – Львів, «П.П. Василькевич К.І.», 2005.

8. Стеблюк М. І. Цивільна оборона, - Київ, Урожай, 2004.

9.Гончарук В.Є., Качан С.І., Орел С.М., Пуцило В.І., «Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях». Навчальний посібник, Львів 2004р., Видавництво НУ «Львівська політехніка».

10. Васійчук В.О., Гончарук В.Є., Качан С.І., Мохняк С.М. «Основи цивільного захисту» Навч. посібник, Львів, 2010р., В-во Львівської політехніки, с.384..

 

 

Тема 7.