Польща в роки світової економічної кризи 1929-1933 pp.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Польща в роки світової економічної кризи 1929-1933 pp.



 

Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав ре­пресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади.

46.Владайське повстання в Болгарії Вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. Затяжна війна вимагала мобілізації майже всього працездатного чоловічого населення, завдала значних збитків промисловості, сільському господарству, ремеслам. 70% підприємств, не пов'язаних з військовими постачаннями, припинили зовсім або скоротили до мінімуму свою діяльність.

Площа земель, що оброблялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25-30%, країна змушена була закуповувати борошно та інші види продовольства за кордоном.

Увесь тягар війни правлячі кола Болгарії на чолі з царем Фердинандом переклали на трудящих. Через величезні витрати на армію стрімко зростали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. В багатьох районах країни розпочався голод. На голодному пайку перебувала й армія: солдати отримували всього по 250 грамів сурогатного хліба, не вистачало обмундирування, спорядження.

1918р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація перейшла у революційний вибух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах, що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами "На багнет винуватців війни!", "На Софію!". Повстанці зайняли головний штаб болгарської армії й заарештували офіцерів. 26 вересня вони знаходились вже за 30 км від Софії. Уряд, не маючи сил для придушення повстання, направив для переговорів делегацію, до якої входили популярні діячі Болгарського хліборобського народного союзу (БХНС) Олександр Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу делегацію було послано до командування Антанти з проханням про перемир'я.

Стамболійський запропонував лідерові "тесняків" (так називали членів Болгарської робітничої соціал-демократичної партії) Дімітру Благоєву діяти спільно для встановлення в Болгарії республіки, але партія "тісних" соціалістів відхилила пропозицію.

Даскалов не виправдав довіри уряду - він приєднався до повстанців і 27 вересня в Радомирі проголосив республіку на чолі зі Стамболійським. Під керівництвом Даскалова повстанці вирушили до Софії, зайняли село Владай за 15 км від столиці.

Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати столицю без бою. Однак уряд перегрупував вірні йому сили, які за допомогою німецької дивізії, що була перекинута під Софію, у кривавому бойовищі 30 вересня завдали повстанцям поразки.

За один день до бою Антанта підписала перемир'я з Болгарією, що дало можливість болгарській владі зосередити зусилля на боротьбі з "внутрішньою небезпекою".

Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія першою з країн Четвертного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого 24-річного сина, що був проголошений царем під ім'ям Борис III.

Сам же Фердинанд втік до Німеччини. Становище уряду залишалося нетривким. У країні зростав вплив лівих партій, головним чином БХНС, що висували вимоги проведення реформ. Значно активізувалася партія "тісних" соціалістів, але її курс на збройне повстання й вимоги встановлення радянської соціалістичної республіки не дістали симпатій селянства. "Тесняцтво" фактично було різновидом більшовизму на болгарському грунті

 

47.Розвиток економіки Чехословаччини в 20-х рокахЧехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперіїГабсбургів і в 20-30-х роках перетворилася на високорозвинуту європейську державу. Вона твердо займала місце в десятці найбільш промислово розвинутих країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу - 13% працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність із-за вузькості внутрішнього ринку і залежності від експорту.

У важкій промисловості провідне місце займало акціонерне; товариство "Шкода", яке випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю та ін. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна частка його йшла на експорт. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% всіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинуті набагато гірше, ніж чеські та моравські. В них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень в них був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехословаччина була найбільш демократичною державою Європи. Конституція, прийнята у 1920 p., забезпечувала демократичні права і свободи. Тут діяло близько двадцяти партій. Найбільшою підтримкою користувались центристські і лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у. політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т.Масарика (1918-1935 pp.) з лідерами провідних партій, на яких вдавалось усувати найбільш серйозні розбіжності.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалась на Францію, а у 1920-1921 pp. разом з Румунією і Югославією створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918-1935 pp. був Е.Бенеш, який після відставки Т.Масарика був обраний президентом.

Т.Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він з розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. В роки між двома світовими війнами у Празі постали і активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, у Подєбрадах - Українська господарська академія[14, c. 108-109].

Економічна криза завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і затяжного спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва припадає на 1933 p.: 44% порівняно з 1929 р. Безробітних нараховувалось близько 1 млн. осіб. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Була встановлена державна монополія на торгівлю хлібом. Зрештою становище вдалось стабілізувати і забезпечити зростання з 1936 р.

У роки економічної кризи 1929-1933 pp. загострились соціальні, а ще більше національні протиріччя у країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільш постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії була створена Судето-німецька партія на чолі з К.Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалась також словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.

На території Карпатської України і Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд з ними діяли українські політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської Україн

 

48.Сталінські репресії в СРСР Відом «Шахтинська справа»(1928) була процес інженерів і техніків м. Шахти в Донбасі. За вироком суду 5 осіб були розстріляні, 41 поміщений у в'язницю. У 1930 р. була сфабрикована справа «Промислової партії». Всі 8 обвинувачених були в основному з числа керівників Держплану і ВРНГ і засуджені до тривалих термінів ув'язнення. Керівником несуществовавшей партії був оголошений член колегій Держплану і ВРНГ, директор теплотехнічного інституту професор Л.К.Рамзін, який виконував роль провокатора. І покарання він відбував в особливому науково-виробничому установі ОПТУ, в 1936 р. звільнений, нагороджений багатьма орденами. Крім того, за сфабрикованими НКВС справах «Трудової селянської партії», союзного бюро меншовиків, керівників органів постачання і харчової промисловості без усякого суду були розстріляні і кинуті у в'язниці десятки людей. Залякування було складовою частиною сталінського «великого стрибка».Сталінська індустріалізація, як і за Петра I, грунтувалася не так на приватному підприємництві, а на державному примусі і дешевій робочій силі. Цю силу складали: робітники-ентузіасти, які при слабких матеріальних стимулах готові були заради соціалізму трудитися безкоштовно та цілодобово; близько півтора мільйонів колишніх безробітних; мільйони селян, мобілізованих на великі будівництва, а також тікали від колективізації.

Безкоштовну робочу силу представляли мільйони ув'язнених системи ГУЛАГу. Сталін це обгрунтовував так: «Репресії в області соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу». Примусова праця в основному використовувався для видобутку природних копалин у важких кліматичних умовах: на лісоповалі, будівництві каналів, залізниць, на земляних роботах. Ув'язнені працювали на будівництвах Біломоро-Балтійського каналу, каналу Москва-Волга, Байкало-Амурської магістралі (БАМ), розпочатої в 1933 р. Колосальну територію займав Дальстрой, більше відомий як Колимські табору, де стабільно працювали 2-3 мільйони ув'язнених, що добували золото, руду, будували дороги та міста. У системі ГУЛАГу будувалися багато військові об'єкти, атомна промисловість, підприємства енергетики, а ув'язнені особливо засекреченого табору на Повой Землі трудилися на видобування й очищення урану, звідки практично не поверталися. Велике насильство, великі жертви були ціною «великого стрибка».

Таким чином, суттєвим джерелом індустріалізації була найжорстокіша державна експлуатація населення, всіляке обмеження споживання, найсуворіший режим економії на всьому - на зарплаті, їжі, житлі і т.д. Продовольство розподілялося за картками. Держава стимулювала працю розмірами пайка.

Ціною індустріалізації було і те, що умови праці та побуту людей не покращилися. Належного розвитку не отримали легка і харчова промисловість, на одного городянина припадало житлової площі менше, ніж навіть до революції, м'яса і зерна - менше, ніж до початку суцільної колективізації. Джерелами коштів для індустріалізації стали також примусові позики, монополія на продаж горілки. Скасувавши запроваджений ще царем «сухий закон», Сталін пропонував Молотову збільшити «елико можливо» виробництво горілки. І це було зроблено, тому що горілка була найвигіднішою статтею бюджетних надходжень.

Дорого обійшовся і вивіз зерна в голодні 1932-1933 рр.. замість того, щоб врятувати мільйони життів. Трагедія мільйонів показала, як дешево цінувалися життя людей в СРСР. Джерелами коштів для індустріалізації стали не тільки традиційні товари - ліс, хутро, нафту, а й століттями накопичені золоті та срібні прикраси, твори мистецтва - картини, ікони, вилучаються з церков і музеїв, які в незліченній кількості вивозилися за кордон і продавалися за низькими цінами . «Великий стрибок» відбувся. Сталінська індустріалізація досягла своєї мети. Вона багато в чому нагадувала петровську і зміцнила, насамперед, військову міць держави. Ціна за неї сплачена неймовірно висока-напруга всіх сил народу, голод, загибель мільйонів, рабська праця мільйонів в'язнів, нове видання кріпацтва для селян, низький життєвий рівень населення, бюрократизація суспільства.

+Розкуркулення 3 млн сімей( заможні та середні селянські господарства)

До 1938 року виробництво знаходилося в стані застою, але з приходом нового народного комісара внутрішніх справ Лаврентія Берії, який прийняв енергійні заходи для «раціоналізації робіт ув'язнених», все змінилося. У доповіді від 10 квітня 1939 року, направленому Політбюро, Берія виклав свою програму реорганізації ГУЛАГу. Нормою харчування для ув'язнених було 1400 калорій на день, тобто вона була підрахована «для тих, хто сидить у в'язниці». Число людей, придатних для роботи, поступово тануло, 250 000 ув'язнених до 1 березня 1939 року опинилися не здатні до роботи, а 8% загального числа ув'язнених померло тільки протягом 1938 року. Для того щоб виконати план, намічений НКВС, Берія запропонував збільшення раціону, знищення всіх послаблень, зразкове покарання всіх утікачів і інші заходи, які слід використовувати щодо тих, хто заважає збільшенню продуктивності праці, і, нарешті, подовження робочого дня до одинадцятої години; відпочивати передбачалося лише три дні на місяць, і все це для того, щоб «раціонально експлуатувати і максимально використовувати фізичні можливості ув'язнених».

 

49.Болгарія у першій світовій війні. Серйозні наслідки дляБолгарської держави мала її катастрофічна поразка в другій Балканській війні. Підсумки виборів до Народних зборів у листопаді 1913 р. свідчили про зростання впливу Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), соціалістів різної спрямованості та втрату влади «народниками» й «прогресистами», які керували країною під час війни. Проте ситуація змінилася вже на позачергових виборах до Народних зборів, які відбулися в лютому 1914 р. Винуватці поразки знову повернулися до влади, цим разом потрапивши до складу уряду на чолі з лідером лібералів В. Радославовим.

Вимушені були вгамувати свою активність і прихильники створення «Великої Болгарії», хоча цар Фердінанд у декларації про закінчення війни заявив, що згортання прапорів не передбачається: «будемо чекати кращих часів». Правлячі кола виношували ідеї реваншу, які прагнули реалізувати за допомогою Німеччини та Австро-Угорщини. Важливим етапом втягування Болгарії до коаліції Центральних держав стала угода про позику в липні 1914 р., переважна частина якої була використана для сплати старих боргів та на закупівлю нових озброєнь у Німеччині.

Напередодні світової війни та на її початку між ворогуючими блоками точилася гостра боротьба щодо притягання Болгарії на свій бік. Проголосивши свій нейтралітет у війні й віддавши певну перевагу союзові з Центральним блоком, болгарський уряд продовжував водночас вести переговори з Антантою. Основні опозиційні партії засуджували пронімсцьку орієнтацію уряду. Навіть «народняки» «прогресисти» та демократи не виключали можливості вступу Болгарії у війну, але доводили доцільність союзу з Росією й Антантою. До цього табору примикали також БЗНС та радикали.

6 вересня 1915 р. після досить тривалих переговорів із дипломатами ворогуючих коаліцій керівництво Болгарії прийняло рішення про вступ у війну на боці Центральних держав. Було укладено договір про дружбу і союз Болгарії та Німеччини. Згідно з таємною угодою «про компенсації» Болгарії за її виступ проти Сербії обіцялися Вардарська Македонія та Поморав'я. У випадку приєднання Греції та Румунії до Антанти Болгарія мала отримати ще й Егейську Македонію та Південну Добруджу. Військова конвенція визначала строки нападу болгар на Сербію та обсяг австро-німецької допомоги озброєнням, боєприпасами та військовими контингентами. Згідно з болгарсько-турецькою угодою Туреччина поступалася частиною території Східної Фракії.

14 жовтня 1915 р. 300-тнсячна болгарська армія розпочала бойові дії проти Сербії. Болгарська та австро-німецька армії, узгоджено діючи протягом двох наступних місяців, завдали поразки сербським військам. Болгари оволоділи Вардарською Македонією та частиною Сербії. Спроби болгарської армії захопити територію Егейської Македонії були відбиті військовим десантом Антанти, який висадився на грецькому узбережжі. Так виник новий фронт на Балканах — Салонікський, на якому майже впродовж усієї війни болгарська армія змушена була протистояти об'єднаним англо-франко-російсько-сербським збройним силам.

Первісні успіхи Болгарії на фронті викликали в суспільстві хвилю націоналістичного чаду, який охопив майже всі політичні сили, навіть ті, що спершу орієнтувалися на союз з Антантою. Глава уряду заявив, що «болгарською буде та земля, якої торкнуться копита болгарського коня». Більшість депутатів Народних зборів — «народники», «прогресисти», демократи, радикали та ліберали — голосували за виділення урядові нових військових кредитів.

У жовтні 1916 р. Болгарія виступила проти Румунії, яка напередодні приєдналася до табору Антанти. У взаємодії з німецькими військами та за підтримки двох турецьких дивізій болгарська армія наприкінці грудня 1916 р. з ходу захопила Добруджу й швидко просунулася до гирла Дунаю, де виник Дунайський фронт. Ситуація була стабілізована з прибуттям на допомогу румунам російських військ, після чого протистояння набуло позиційного характеру. Окопна війна на балканських фронтах переконливо свідчила, що хвалькуваті обіцянки швидкої й легкої перемоги з боку уряду В. Радославова насправді не мали підстав.

Війна згубно впливала на соціально-економічне становище болгарського суспільства. Від майже тотальної мобілізації працездатних чоловіків найбільше терпіло сільське господарство. Частка призваних на службу до армії (40 % чоловічого населення) була найвищою серед усіх воюючих держав. Зменшувалися площі під сільськогосподарськими угіддями, знижувалася врожайність, скорочувався валовий збір зерна та ін. Багато не пов'язаних з обслуговуванням армії підприємств та майстерень було закрито. Значно по-силилося проникнення в економіку Болгарії німецького капіталу, який уміло користувався союзницькими пільгами. У сферу його господарювання в країні потрапили кам'яної вугільна, міднорудна, текстильна, млинарська та дерево-обробна промисловість. Болгарія перетворилася на сировинний придаток Німеччини. До виснажування ресурсів призводило також хижацьке хазяювання ділків, які отримували на військових поставках нечувані прибутки. В армії внаслідок крадіжок та недбальства інтендантів солдати голодували. Використовуючи своє службове становище, швидко багатіли чиновники, генерали й навіть міністри.

Затяжна та виснажлива війна Болгарії на два фронти призводила до значних втрат особового складу армії й відкидала до межі злиднів та голоду переважну масу мирного населення країни. На хліб та найважливіші продукти харчування було введено картки, норми видачі за якими систематично зменшувалися. Скасовано деякі конституційні свободи, запроваджено цензуру. Всіх незадоволених чоловіків з виробництв відправляли на фронт. Селяни терпіли від систематичних реквізицій для військових потреб. Спеціальні команди нишпорили по селах, відбираючи в людей найнеобхідніше в обмін на квитанції, які не мали ніякої реальної вартості. Дефіцитними були сіль, мило, гас, сірники та ін.

Відомості про злидні в тилу доходили до діючої армії. Збільшувалося незадоволення солдатів непідготовленими безглуздими наступами на фронті та крадіжками інтендантів. Посилювалась антивоєнна пропаганда, виникали нелегальні солдатські комітети. На Дунайському фронті після лютневої революції в Росії розпочалися братання болгарських та російських солдатів. Дисципліна в армії занепадала, зростала кількість дезертирів.

На початку 1918 р. у військових підрозділах почастішали мітинги й збори, виникали з різних причин заворушення солдатських мас. Намагаючися перешкодити поширенню антивоєнних настроїв, армійське командування вдалося до репресій. Тільки за три перші місяці 1918 р. було репресовано 40 тис. солдатів та 800 офіцерів, а 2,5 тис. військових — страчено. Ллє навіть драконівські засоби не могли, згасити наростаюче невдоволення. Влітку 1918 р. кількість солдатських виступів збільшилася. Солдати відмовлялися коритися командуванню, в ряді частин спалахнули повстання. Одним із найбільших було повстання 27-го Чепінського полку в червні 1918 р.

В країні назрівала гостра соціально-політична криза, існуючі суперечності потребували розв'язання. Перспектива воєнної поразки Центральних держав активізувала прихильників зближення з Антантою і США. Щоб запобігти подальшому поглибленню політичної кризи, цар Фердінанд у червні 1918 р. відправив у відставку уряд лібералів. До влади прийшли демократи й радикали на чолі з О. Маліновим і Т. Костурковим. Новий уряд підтвердив готовність вести війну в союзі з Центральними державами.

Невдачі болгарських військ на Салонікському фронті прискорили розв'язання кризи. В середині вересня 1918 р. армії Антанти прорвали фронт у районі Добропола. Болгарська армія, не витримавши натиску переважаючих сил противника, почала відступати. Спроби командування розстрілами відновити фронт призвели лише до загострення становиша в країні.

Відступ болгарських військ став детонатором вибуху невдоволення солдатів, який розпочався 23—24 вересня 1918 р. під гаслами: «На Софію!», «Смерть винуватцям катастрофи!». Військові вимагали відставки уряду та укладення миру. 26 вересня вони захопили м. Радомир (30 км від Софії). Уряд направив до повсталих для переговорів делегацію, що складалася з лідерів партій, у тому числі керівника БЗНС О. Стамболійського та його соратника Р. Діскалова. Водночас до Салонік у штаб командування армії Антанти вирушила інша делегація для якнайшвидшого укладення перемир'я.

В ході переговорів із повстанцями лідери БЗНС приєдналися до них. З ініціативи Р. Даскалова 27 вересня в Радомирі була проголошена республіка. Головою Тимчасового уряду призначено О. Стамболійського, а головнокомандуючим повстанських військ став Р. Даскалов. Наступаюча 10-тисячна армія повстанців знаходилася вже поблизу Софії у села Владая. Намагаючись запобігти кровопролиттю, керівництво повсталих направило урядові ультиматум, у якому вимагало здати столицю без бою.

Але, скориставшись паузою і нерішучістю повсталих, уряд звернувся по допомогу до німецького командування. 29 вересня 1918 р. в Салоніках спішно було підписано перемир'я на умовах капітуляції болгарської армії. А 30 вересня вірні урядові війська, спираючися на прибулі німецькі частини, розбили передові сили повсталих. 2 жовтня взято Радомнр. Захоплені в полон повстанці розстріляні.

Повстання було жорстоко придушено, але режим особистої влади Фердінанда не встояв. Цар мусив зректися престолу на користь свого 24-річного сина Бориса III, Фердінанд утік до Німеччини. Болгарія була окупована війська-ми Антанти: в жовтні 1918 р. французькі, італійські та інші частини зайняли найважливіші стратегічні пункти країни: залізниці, порти тощо

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.16.13 (0.014 с.)