ТОП 10:

Історіографія Жовтневого перевороту 1917 р.



 

Основоположником наукової розробки історії Октябьской революції є В. І. Ленін, к-рий був її великим вождем і натхненником, її геніальним теоретиком. У його працях розробка питань теорії соціалістичної. революції поєднується з конкретною її історією, розкривається історич. неминучість її перемоги, стратегія і тактика більшовицької партії, характер і рушійні сили, основні етапи розвитку, всесвітньо-історич. значення жовтень. революції. Ленін піддав критиці бурж. фальсифікаторів історії та ревізіоністів. Вирішальне значення для розвитку радянської історич. науки в цілому і такий центральній її проблеми, як історія жовтня. революції, мало видання произв. Леніна, к-які є невичерпною скарбницею для дослідників, для озброєння їх справді наукової методологією. Ленінська концепція історії Жовтневої революції визначила розвиток сов. історіографії.

 

Перші роботи про Жовтневу революцію належали в більшості своїй не історикам-професіоналам, а активним учасникам подій, діячам партії, більшовикам-публіцистам. Серед авторів цих перших робіт, в яких брало робилися спроби пояснити значення перемоги у жовтні. 1917, розповісти про боротьбу більшовицької партії за социалистич. революцію, були В. Адоратского, Н. Батурин, В. Бистрянський, В. Невський, М. Ольмінський, Н. Подвойський, М. Покровський, І. Скворцов-Степанов, Є. Ярославський і мн. ін. Але вже на початку 20-х рр. робляться спроби створення дослідних робіт про боротьбу Комуністичної. партії, про робітничий клас, селянство, армії, по соціально- економічним проблемам і ін. питанням історії Жовтневої революції. У ті ж роки у великій кількості почали видаватися мемуари, перші хроніки. Велику роботу в цій області виконали Істпарт при ЦК ВКП (б) і його обласні відділи.

 

Велику активність на історич. фронті в середині 20-х рр. проявили троцькісти, намагаючись використовувати історіографію Жовтневої революції в антипартійних цілях. У своїх статтях Л. Троцький виступив з проповіддю антиленінські теорії "перманентної революції", що заперечує союз робітничого класу з трудовим селянством і керівну роль пролетаріату в цьому союзі, можливість перемоги соціалізму в одній країні. Фальсифікація фактів з метою применшення керівної діяльності Комуністичної. партії, ролі В. І. Леніна і Центрального Комітету в революції була використана Троцьким і його однодумцями з метою підміни ленінізму троцькізмом. Ідейний і організацій. розгром партією троцькізму з'явився найважливішим етапом на шляху утвердження ленінської концепції Жовтневої революції в сов. історіографії.

 

До десятиріччя Рад. влади (1927) і в наступні роки з'явилася низка робіт, значно поглиблює вивчення іст. процесів періоду підготовки і перемоги Жовтневої революції: роботи А. Бубнова і Е. Ярославського з історії більшовицької партії, П. Горіна та А. Панкратової про робітничий клас, С. Дубровського і А. Шестакова про селянство, Е. Лозинського і А. Сидорова по економіч. проблемам, Н. Рубінштейна з питань зовн. політики Брешемо. пр-ва. Найбільш великою роботою того часу були двотомні "Нариси з історії Жовтневої революції" під редакцією М. H. Покровського. Однак повної картини розвитку революції в "Нарисах" дано не було. Висвітлення подій в них доводилося в основному лише до липневих днів 1917.

 

Вивчення історії Жовтневої революції помітно розширилося в 30-і рр., Коли з ініціативи А. М. Горького (1931) ЦК ВКП (б) прийняв рішення про створення багатотомної "Історії громадянської війни в СРСР". Перший том цього видання вийшов в 1935 і був в основному присвячений періоду підготовки Жовтневої революції. На основі произв. Леніна, рішень Комуністичної. партії, нових архівних документів, периодич. друку, мемуарів в томі були висвітлені осн. події, що характеризують процес переростання буржуазно-демократичної. революції в соціалістичну.

 

 

Конституція 1931 в Югославії.

На поч. 1930-х рр. Югославію охопила гостра економічна криза. Намагаючись пом'якшити його вплив, уряд створив Аграрний банк, ввів до 1932 державну монополію на експорт сільськогосподарських продуктів, однак категорично відмовлялося регулювати умови праці та рівень зарплати. Виступи трудящих придушувалися поліцією.

 

У вересні 1931 король оприлюднив нову конституцію, що істотно розширює повноваження монарха. Управління державою здійснювалося королем і двопалатним парламентом (сенатом і скупщиною). Виконавча влада зосереджувалася в руках короля і призначуваного ним уряду. У конституції декларувалися демократичні свободи іі місцеве самоврядування (з певними застереженнями). Виборчий закон допускав до виборів лише загальноюгославські партії та організації.

 

Політична криза в Сербії на рубежі ХХ ст..

Політична криза в Сербії (1897-1899) також пов'язана з королем Міланом,

який вдруге повернувся до країни в жовтні 1897 р. Його відразу

призначили командувачем сербської армії, надавши таким чином вагомих

аргументів у нав'язуванні власної думки при вирішенні будь-яких важливих

питань. Для реформування армії Мілан справді зробив багато (це визнавали

навіть його опоненти), проте його присутність у країні загострила

відносини Сербії з окремими її постійними зовнішньополітичними

партнерами (Росією, Болгарією) і посилила внутрішньополітичні

суперечності. Улітку 1899 р. на Мілана здійснено замах. Цю акцію режим

використав для запровадження надзвичайного стану й жорстокої розправи з

політичними противниками, насамперед радикалами. На лаві підсудних

опинився навіть лідер Радикальної партії Школа Пашич, якому пощастило

врятувати своє життя лише завдяки втручанню австрійського уряду.

 

Політичну нестабільність і кризу владних структур не вдалося подолати й

після смерті короля Мілана в січні 1901 р. і рішучих спроб Олександра

дистанціюватися від батька та його політики. Непопулярність Олександра

Обреновича навіть зросла внаслідок непродуманого шлюбу з жінкою, про яку

йшла недобра слава. Матримоніальні справи короля обернулися на важливий

чинник внутрішньої та зовнішньої політики, посприявши тимчасовому

поверненню до влади радикалів і різкій переорієнтації з Австро-Угорщини

на Росію в царині міжнародних відносин.

 

Останній Обренович зробив ще одну спробу взяти ситуацію в країні під

хоча б відносний контроль, прийнявши 6 квітня 1901 р. нову Конституцію.

Конституція, в розробці якої брали участь представники всіх політичних

партій, крім Ліберальної, виявилася прогресивнішою за Конституцію

1869р., але консервативнішою за основний закон 1888 р. Відтепер у Сербії

запроваджувався двопалатний парламент, при цьому Скупщина залишалася

зборами народних обранців, тоді як новостворюваний Сенат мав відігравати

роль інструмента королівського впливу.

 

Загравання з політичною опозицією не дало бажаних наслідків. Так само

безуспішною виявилася спроба повернутися під патронат Відня і спертися

на підтримку Габсбурзької монархії в боротьбі проти внутрішніх ворогів.

23 березня 1903 р. в Белграді відбулися масові демонстрації протесту, у

відповідь на які король призупинив чинність Конституції й розпустив

Скупщину і Сенат. У ніч з 28 на 29 травня того ж року група молодих

офіцерів здійснила державний переворот, у вкрай жорстокий спосіб убивши

короля Олександра, королеву, голову уряду та міністра оборони, а також

двох братів королеви, які встигли себе скомпрометувати безпардонною

поведінкою та участю в кількох фінансових і майнових аферах. Уранці

наступного дня на пропозицію армії королем Сербії проголосили Петра

Карагеоргієвича, онука легендарного ватажка Першого сербського повстання

Карагеоргія. Скупщина, яка зібралася на своє засідання через декілька

днів, підтвердила це рішення, а також відновила чинність Конституції

1888 р., внісши до неї, щоправда, окремі, не дуже суттєві зміни.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.24.192 (0.009 с.)