Правове регулювання моральної шкоди.

Закони України встановлюють право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це важлива гарантія захисту прав, свобод громадян і законних інтересів юридичних осіб, коли винними є засоби масової інформації. Нині за позовом до суду потерпілої сторони спори про відшкодування моральної шкоди розглядають у випадках, коли право на її відшкодування передбачено ст. 7 і 440 Цивільного кодексу України, ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Якщо в складі злочину немає злого умислу, справу розглядають як цивільну, а якщо є — у порядку кримінального судочинства.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуально), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків".

 

52. Журналістські права та обов"язки у світлі Європейської конвенції з прав людини.

Засобам масової комунікації присвячена насамперед стаття 10 Європейської конвенції:

"1. Кожний має право на свободу висловлення своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, яке накладає обов'язки та відповідальність, може бути пов'язано із формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбаченні законом та необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безпорядків та злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та безпристрасності правосуддя".

Права журналіста =

1) Журналісти не зобов'язані доводити істинність своїх оціночних суджень

2) Не можна забороняти публікувати відомості, які вже були оголошені чи надруковані, навіть якщо вони порушують національну безпеку

3) Право на інформацію має пріорітет над правом збереження таємниці судочинства

4) Журналіст має право утаємничувати джерело своєї інформації

5) Людина має право отримувати будь-яку інформацію, що їй хочуть повідомити

За статтею 10 Конвенції = Громадські діячі мають право користуватися гарантіями справедливого судового розгляду, встановленими статтею 6, яка в кримінальному судочинстві включає право на неупереджений суд, на тих самих підставах, що будь- яка інша особа. Журналістам, коментуючи кримінальний процес, що триває, слід пам'ятати про це, оскільки межі дозволеного коментаря не повинні сягати тверджень, які можуть, навмисно чи ні, зменшити шанси особи отримати справедливий судовий розгляд, та не повинні підривати віру громадськості у роль судів у здійсненні кримінального судочинства.

-У справі «Торгейрсон проти Ісландії» Європейський суд постановив, що питання, які викликають громадську зацікавленість, мають такий високий ступінь захисту, як і питання, що торкаються політики.

-Європейська комісія визнала, що образа релігійних почуттів може бути визнана злочином, а закони, що охороняють тільки 1 релігію, не порушують Європейську конвенцію.

-звинувачений у наклепі не має доводити істинність своєї точки зору. неможливо вимагати від журналіста доказів правдивості оціночних суджень, оскільки це "є обмеженням свободи самовираження"

-межі припустимої критики на адресу урядів ширше, ніж на адресу приватної особи чи навіть політичного діяча. У демократичній системі поступки та помилки уряду мають контролювати не тільки законодавчі та судові органи, але й преса, й громадськість"

При подачі заяв до Європейського Суду слід мати на увазі, що за положенням справа буде прийнята до розгляду тільки якщо вичерпані усі засоби судового захисту, які передбачені законодавством відповідних країн. Крім того, скарга не може бути анонімною. Не допускається також повторний розгляд справи Судом, якщо він вже приймав по ній рішення. Причому Суд розглядає тільки ті справи, які прийняла до розгляду Європейська комісія з прав людини.

 

Журналіст і безпека держави

Питання контролю національного інформаційного простору завжди було актуальним для кожної держави. За допомогою установ, створених на демократичних засадах, держава контролює національний інформаційний простір та відслідковує зміни в лояльності різних мас-медіа. Коли потік певної інформації оцінюється як «шкідливий», «підривний», або такий, що сприяє «тероризмові», тоді держава в судовому порядку застосовує оптимальні санкції = забороняє трансляцію, накладає штрафи, ізолює від суспілства керівників або журналістів, які зловживають правом на поширення інформації. У виняткових випадках (наприклад, під час війни) державою може створюватися інституція цензури. Створення такої інституції є відкритим і зрозумілим для людей, які живуть в умовах реальної загрози існуванню держави та самовизначенню нації. Цензори офіційно контролюють тексти на стадії підготовки до публікації та вилучають з них посилання на факти, прізвища, назви населених пунктів і події, оприлюднення яких є недоцільним або передчасним, виходячи з логіки війни або надзвичайного стану. Безпеку інформації в Україні гарантує низка законів, зокрема Закони України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих інформаційних системах», «Про державну таємницю». Їх доповнюють укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють конкретні напрями діяльності в галузі захисту інформації. На базі відповідних підрозділів Служби безпеки України й Державного комітету України з питань захисту державних таємниць і технічного захисту інформації 1998р було створено Департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації СБУ, який забезпечує здійсення державної політики у галузі криптографічного й технічного захисту інформації.

 

Втручання у приватне життя.

Збираючи інформацію, журналіст завжди має пам'ятати про права та інтереси інших осіб. Він повинен щоразу вирішувати дилему = що переважає в цьому конкретному випадку — право на отримання інформації чи право на таємницю приватного жіття. При цьому вирішальним чинником є суспільний інтерес до цієї інформації. Особливу тактовність слід виявляти до неповнолітніх. Навіть якщо вони скоїли злочин, не варто зазначати їхніх справжніш прізвищ. Інформуючи про злочин, катастрофи, нещасні випадки, журналіст має співчувати постраждалим і не висвітлювати повну інформацію про них без згоди. Не варто детально описувати самогубства, не можна називати прізвищ людей, які їх скоїли, без згоди родин. Збирання інформації, яке передбачає втручання в приватне життя людини, може бути виправдане лише захистом суспільних інтересів. Згідно з «Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоді, крім випадків, визначених законом, і лише в національних інтересах, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігія, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). Згода на збирання, зберігання, використання і поширення відомостей стосовно недієздатної особи надається членами її сім'ї або законними представниками. У період збирання інформації про нього, кожний дієздатний, член сім'ї або законні представники недієздатного мають право знати, які відомості і з якою метою збираються, як, ким, і з якою метою вони використовуються. Європейська комісія постановила, що розголошення фактів, пов'язаних із фізичним станом, здоров'ям, особистістю людини неприпустиме, винятком можуть вважатися лише ті випадки, коли це робиться для запобігання злочину. Висновок = в будь-якому випадку журналіст повинен займати делікатну позицію щодо прав людей, які стали об'єктом його професійного інтересу. Можна критикувати вчинки людини, якщо вони на те заслоговують, але не можна критикувати саму людину.